Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/54408/17

провадження № 61-45043св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юхименка Юрія Юрійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року у складі судді Москаленко К. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Прокупчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), у якому просила визнати правовідносини за договором поруки від 21 серпня 2008 року №109321cred/n, укладеним між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», припиненими з 02 жовтня 2009 року.

На обґрунтування позову посилалась на те, що відповідно до умов кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті у розмірі 10 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 19 лютого 2010 року. 21 серпня 2008 року між нею та банком укладений договір поруки, за умовами якого вона взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором. Зазначала, що порука є припиненою, оскільки строк виконання зобов`язання настав у квітні 2009 року, проте банк протягом шестимісячного строку не пред`явив до неї вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що банк звернувся до суду з позовом у межах п`ятирічного строку, погодженого сторонами у пункті 11 договору поруки. Жодних змін до кредитного договору без згоди поручителя, які б призвели до збільшення обсягу його відповідальності, не вносилось. Крім того, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2012 року у справі № 2-833/2012, яке набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначеним рішенням встановлено законність та обґрунтованість вимог банку до ОСОБА_1 як до поручителя, перевірено та досліджено дійсність договору поруки, а тому відсутні підстави для задоволення позову на підставі частин першої, четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Юхименко Ю. Ю. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк впродовж шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, а саме з 01 квітня 2009 року не пред`явив вимоги до неї як поручителя. Правовідносини за договором поруки припинилися 02 жовтня 2009 року, проте банк звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості лише 04 червня 2010 року. Суди зробили помилковий висновок, що положення статті 559 ЦК України щодо припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов`язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов`язок поручителя щодо виконання зобов`язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2012 року у справі

№ 2-833/2012 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалене без перевірки та дослідження дійсності договору поруки, строку поруки, а тому є незаконним та необґрунтованим

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року поновлено касаційне провадження та справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 21 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», а надалі - АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 10 000 дол. США з кінцевим терміном повернення 19 лютого 2010 року та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 21 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором.

17 березня 2009 року банк направив на адресу позичальника вимогу про дострокове погашення заборгованості, у якій відповідач вимагав у строк до 01 квітня 2009 року погасити заборгованість (а. с. 15).

04 червня 2010 року банк звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з позичальника та поручителів заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2012 року у справі № 2-833/2012 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно на користь банку суму боргу у розмірі 11 300 дол. США, що за курсом НБУ становить 89 612,41 грн (а. с. 55-56).

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ні кредитного договору, ні відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи - боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи - боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ухвалення судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 як з поручителя кредитної заборгованості, яким по суті вирішено спір між сторонами, що стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості, є підставою для відмови у позові про визнання поруки припиненою.

Відповідно Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 559 ЦК України і що наявність рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іншій справі не є перешкодою для подальшого вирішення справи за позовом поручителя про визнання поруки припиненою.

Водночас суди попередніх інстанцій як на підставу відмови у позові послалися як на наявність судового рішення про стягнення боргу з боржника та поручителів, так і на відсутність підстав для припинення поруки з іншої підстави.

Зокрема, суди попередніх інстанцій зазначили, що посилання позивачки на пропуск банком шестимісячного строку на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості з поручителя є помилковими, оскільки у пункті 11 договору поруки зазначено, що сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права та інтересу протягом п`яти років. Тому кредитор звернувся до суду з позовом у межах погодженого сторонами у договорі поруки строку.

Проте такі висновки є помилковими.

Встановивши наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 як з поручителя кредитної заборгованості, яким по суті вирішено спір між сторонами, що є самостійною підставою для відмови у позові про визнання поруки припиненою, суди попередніх інстанцій помилково досліджували перебіг строку дії поруки та відмовили у позові також з тієї підстави, що шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, не сплив.

При цьому суди не звернули уваги, що у разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні в частині підстави відмови у позові, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

З огляду на висновки суду касаційної інстанції про зміну оскаржуваних судових рішень лише в частині підстав відмови у позові, розподілу судових витрат, відповідно до правил частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юхименка Юрія Юрійовича задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко