Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 757/54744/18-ц

провадження № 61-15626св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2019 року у складі судді Дутчака І. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Матвієнко Ю. О., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба» (далі - ТОВ «Приватна експертна служба»), про визнання дій протиправними, скасування звіту про оцінку майна та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у провадженні головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О. В. перебуває на виконанні зведене виконавче провадження № 49176475 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 20 вересня 2013 року № 6723 (виконавче провадження № 40015767), та з виконання виконавчого листа від 08 жовтня 2010 року № 2-2767/09, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області (виконавче провадження № 25886852) на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2009 року у справі № 2-2767/09 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк») в солідарному порядку заборгованості в розмірі 19 936 142,68 грн за кредитними договорами від 15 червня 2007 року № 06/2359Г-01-к-07, № 06/2359Г-02к-07, № 06.-2359Г-03к-07, від 30 листопада 2007 року № 06/2359Г-04к-07; звернення стягнення на предмет іпотеки: майновий комплекс, що складається з будівель: прохідна площею 33,1 кв. м, виробниче приміщення з виробництва взуття площею 1 116,2 кв. м, котельня площею 104,4 кв. м, водонапірна башта площею 25,2 кв. м, погреб - 609,8 кв. м, склад - 530,9 кв. м, склад металевий - 757,7 кв. м, виробничий корпус - 1 050,7 кв. м, виробничий корпус - 1 626,8 кв. м, приміщення виробничого цеху - 713,8 кв. м, склад 74,7 кв. м та на земельну ділянку, на якій знаходиться майновий комплекс, площею 4,9602 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності.

В ході проведення виконавчих дій державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв О. В. в рахунок погашення вищезазначеного боргу перед ВАТ «Універсал Банк» вчинив виконавчі дії, спрямовані на звернення стягнення на вищезазначене майно боржника, що є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Універсал Банк».

З метою проведення оцінки зазначеного вище майна та подальшої реалізації цього майна через Державне підприємство «Сетам», державний виконавець Медведєв О. В. 02 серпня 2018 року виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 25886852, згідно з якою суб`єктом оціночної діяльності призначено ТОВ «Приватна експертна служба», та саме на нього покладено обов`язок щодо надання письмового висновку (звіту) про оцінку зазначеного вище майнового комплексу.

Виконавчі дії щодо оцінки вказаного майна у цьому ж виконавчому провадженні державний виконавець вчиняв неодноразово. Незважаючи на це, вказані виконавчі дії вчинялися ним з порушенням вимог закону щодо порядку здійснення оцінки майна боржника, що стало підставою для звернення боржника до суду з цим позовом.

З урахуванням викладеного, позивач просила визнати незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі головного державного виконавця Медведєва О. В. з проведення оцінки нерухомого майна, зобов`язати його вчинити відповідно до закону виконавчі дії щодо оцінки нерухомого майна у виконавчому провадженні № 25886852 та визнати протиправним звіт від 03 вересня 2018 року про оцінку нерухомого майна, виготовленого ТОВ «Приватна експертна служба».

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу, на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 об`єднала у позовній заяві вимоги про оскарження дій головного державного виконавця Медведєва О. В. щодо порядку призначення оцінки майна боржника у виконавчому провадженні, що фактично є скаргою на дії державного виконавця, та вимоги до третьої особи про оспорювання звіту від 03 вересня 2018 року про оцінку нерухомого майна, виготовленого ТОВ «Приватна експертна служба», щодо складання цього звіту, незгоду з вартістю оціненого нерухомого майна, завдання позивачу збитків заниженою, на її думку, вартістю, визначеною у звіті нерухомого майна, та дійшов висновку, що сумісний розгляд об`єднаних позивачем вимог є неможливим.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2019 року - без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, при цьому зазначивши, що позивачем заявлено вимоги, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами розділу VІІ ЦПК України, а не в порядку позовного провадження.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем під час подання позову дотримано вимоги норми частини п`ятої статті 188 ЦПК України, зокрема, об`єднуючи у позовній заяві вимоги про визнання дій протиправними з похідною вимогою про скасування звіту про оцінку майна, вона виходила з того, що остання вимога є похідною від первісної, тому суди безпідставно повернули її позовну вимогу з посиланням на пункт 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції грубо порушено вимоги частини п`ятої статті 185 ЦПК України, оскільки ухвалу про повернення її позовної заявив судом датовано 08 липня 2019 року, проте надіслано її до Єдиного державного реєстру судових рішень лише 30 вересня 2019 року, що є підставою для винесення окремої ухвали стосовно дій судді в порядку статей 262 385 ЦПК України.

Крім того, заявник посилається на пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України та вважає, що наявні підстави для обов`язкового скасування судових рішень, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу за її відсутності, не повідомивши належним чином про розгляд справи.

У грудні 2020 року Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на її необґрунтованість, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Броварського міськрайонного суду Київської області матеріали цивільної справи № 757/54744/18-ц; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У грудні 2020 року матеріали справи № 757/54744/18-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу № 757/54744/18-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини).

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення із позовом до суду врегульований у статті 74 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до частини першої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII).

Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, визначений у розділі VII ЦПК України.

ЦПК України передбачає, що скарги сторонами виконавчого провадження щодо виконання судових рішеньподаються до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, за правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.

Законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень та рішень інших органів, зокрема, виконавчого напису нотаріуса.

Суди першої й апеляційної інстанцій у цій справі встановили, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, керуючись приписами ЦПК України.

А також те, що позивач оскаржуєдії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О. В. щодо проведення оцінки нерухомого майна у межах зведеного виконавчого провадження № 49176475 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 20 вересня 2013 року № 6723(виконавче провадження № 40015767), та з виконання виконавчого листа від 08 жовтня 2010 року № 2-2767/09, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області (виконавче провадження № 25886852) на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2009 року у справі № 2-2767/09, та не погоджується зі звітом від 03 вересня 2018 року про оцінку нерухомого майна, виготовленого ТОВ «Приватна експертна служба».

Тобто, ОСОБА_1 у цій справі оскаржує дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О. В. щодо виконання судового рішення у цивільній справі і документ, виданий приватним нотаріусом.

З огляду на те, що ОСОБА_1 подала позов на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з виконання виконавчого документа, зокрема виданого іншою посадовою особою, а аніж судом, Верховний Суд дійшов висновку, що дана справа підвідомча адміністративному суду.

Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 213/2012/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 161/15523/17, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18, від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, від 20 березня 2020 року у справі № 821/197/18.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщозаява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, суду першої інстанції необхідно було відмовити у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи цю справу, указаного не врахували, та дійшли помилкового висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Посилання заявника на те, що судом апеляційної інстанції протиправно розглянуто справу за її відсутності, зводяться до суб`єктивного тлумачення норм цивільного процесуального закону, оскільки суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог частини другої статті 369 ЦПК України, розглянув справу в порядку письмового провадження, тому зазначене не є підставою для скасування судових рішень згідно зі статтею 411 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції строку направлення ухвали до Єдиного державного реєстру судових рішень заслуговують на увагу, проте на розгляд справи по суті це не вплинуло.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У частині третій статті 406 ЦПК України передбачено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України вказано, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Оскільки суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин, порушив норми процесуального права та постановив ухвалу про повернення позовної заявина підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України, а суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді цієї ухвали не виправив допущені судом першої інстанції порушення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Під час продовження розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати викладене вище, вирішити питання щодо відкриття або відмови у відкритті провадження у справі.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400 406 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко