Постанова

Іменем України

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/55559/20-ц

провадження № 61-18807св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю Інформаційне агентство «Українські новини», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Брановицьким Віктором Володимировичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційне агентство «Українські новини» (далі - ТОВ ІА «Українські новини»), ОСОБА_2. про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 18 год. 08 хв. на сайті ІА «Українські новини» опубліковано і поширено недостовірну інформацію під заголовком: «Величезні кошти розкрадаються в системі закладів для інвалідів «Інваспорт», яку курує ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 » та наступного змісту: 1) «За словами адвоката, така ситуація складається через те, що є певні лобісти, які імітують розвиток спорту і мають необхідні «домовленості» з чиновниками Міністерства молоді та спорту…; За його словами, головний бенефіціар цієї непрозорої схеми фінансування - «Інваспорт» і пов`язані громадські об`єднання, які цю структуру заснували»; 2) «По суті вони зробили банк… «Інваспорт» є приватною юр. компанією по суті, але насправді це чисто комерційна структура, яку подали з ефектом «вау». Якщо дивитися моделі витрати коштів, то процедура може бути прописана або розпорядником, або вони платять гроші за видачу постанови чи розпорядження Кабміну. Там крадуться колосальні суми», - наголосив правозахисник»; 3) Система фізкультури та спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» розроблена головою Паралімпійського комітету України ОСОБА_1 , система закладів «Інваспорт» тісно пов`язана з Паралімпійським комітетом України..».

Згодом інші інформаційні джерела на своїх власних сайтах зробили посилання на статтю, викладену на сайті ТОВ ІА «Українські новини», чим продовжили ланцюг поширення неправдивої інформації в мережі Інтернет про позивача.

Таким чином, відповідач у стверджувальній формі повідомив необмеженій кількості людей вказану негативну та недостовірну інформацію стосовно позивача, що в свою чергу ганьбить ділову репутацію, недоторканість якої передбачена статтею 94 Цивільного кодексу України.

Позивач вказує, що така інформація є недостовірною, такою, що не відповідає дійсності з огляду на те, що з інформації, викладеної на сайті ТОВ ІА «Українські новини», можна зробити оціночне судження про те, що начебто позивач є певним лобістом, який імітує розвиток спорту і має необхідні «домовленості» з чиновниками Міністерства молоді та спорту.

Такі твердження, на думку позивача, є недостовірними та абсурдними, поширена інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , оскільки не підтверджена жодним доказом, жодним свідком, не має жодного кримінального провадження, відкритого щодо позивача чи по факту, де задокументовано «розкрадання коштів» за участі позивача. Поширена недостовірна інформація принижує статус позивача в очах суспільства, оскільки необґрунтовано ставить під сумнів дотримання позивачем в його діяльності моральних та правових норм.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_1 інформацію, що розміщена ТОВ ІА «Українські новини» в статті під назвою «Величезні кошти розкрадаються в системі закладів для інвалідів «Інваспорт», яку курує ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 , наступного змісту: 1) «Зa словами адвоката, така ситуація складається через те, що є певні лобісти, які імітують розвиток спорту і мають необхідні «домовленості» з чиновниками Міністерства молоді та спорту…; За його словами, головний беніфіціар цієї непрозорої схеми фінансування - «Інваспорт» і пов`язані громадські об`єднання, які цю структуру заснували»; 2) «По суті вони зробили банк… «Інваспорт» є приватною юр. компанією по суті, але насправді це чисто комерційна структура, яку подали з ефектом «вау». Якщо дивитися моделі витрати коштів, то процедура може бути прописана або розпорядником або вони платять гроші за видачу постанови чи розпорядження Кабміну. Там крадуться колосальні суми», - наголосив правозахисник»; 3) Система фізкультури та спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» розроблена головою Паралімпійського комітету України ОСОБА_1 , система закладів «Інваспорт» тісно пов`язана з Паралімпійським комітетом України;

- зобов`язати ТОВ ІА «Українські новини» протягом 7 днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, яка була розміщена на офіційному сайті ТОВ ІА «Українські новини» від 03 листопада 2020 року о 18-03 год. 30 хв., шляхом розміщення інформації на офіційному сайті ТОВ ІА «Українські новини» (https//ukranews.com) у вигляді тексту ухваленого судового рішення у цій справі та тексту спростування, текстового оголошення зі змістом публічних вибачень та роз`яснення, що поширена інформація на офіційному сайті від 03 листопада 2020 року є повністю недостовірною;

- зобов`язати ОСОБА_2. протягом 7 днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати інформацію, поширену в статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », которую курирует ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом розміщення тим же шрифтом, на тій же сторінці на тому ж місці Інтернет-сайту, де містилася інформація, яка спростовується, тексту ухваленого судового рішення у цій справі та тексту спростування;

- стягнути солідарно з відповідачів 1 гривню у відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Суд вважав, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, яким чином розміщення на сайті ТОВ ІА «Українські новини» інформація порушило його права. Зазначені вислови є дослівним відтворенням повідомлення фізичної особи - адвоката ОСОБА_2. , а вказані Вознюком О. Г. слова, які визначені позивачем як інформація, що порочить його гідність, честь та ділову репутацію, є висловленнями ряду оціночних суджень, які не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер такого викладення спірної інформації.

Крім того, судом також було враховано, що ТОВ ІА «Українські новини» надано публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_4 об 12 год. 24 хв., яка була розміщена на сайті відповідача наступного змісту: «В Минспорта опровергли информацию о финансовых нарушениях в «Инваспорт».

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Брановицького В. В. подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Брановицьким В. В., залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 листопада 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Брановицького В. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 06 грудня 2021 року заявник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

28 квітня 2022 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_2. - адвоката Чижа Б. І. засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому представник відповідача просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 січня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 18 год. 08 хв. на сайті ІА «Українські новини» опубліковано і поширено інформацію під заголовком: «Величезні кошти розкрадаються в системі закладів для інвалідів «Інваспорт», яку курує ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 » та наступного змісту: 1) «За словами адвоката, така ситуація складається через те що є певні лобісти, які імітують розвиток спорту і мають необхідні «домовленості» з чиновниками Міністерства молоді та спорту…; За його словами, головний беніфіціар цієї непрозорої схеми фінансування - «Інваспорт» і пов`язані громадські об`єднання, які цю структуру заснували»; 2) «По суті вони зробили банк… «Інваспорт» є приватною юр компанією по суті, але насправді це чисто комерційна структура, яку подали з ефектом «вау». Якщо дивитися моделі витрати коштів, то процедура може бути прописана або розпорядником або вони платять гроші за видачу постанови чи розпорядження Кабміну. Там крадуться колосальні суми», - наголосив правозахисник»; 3) Система фізкультури та спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» розроблена головою Паралімпійського комітету України ОСОБА_1 , систем закладів «Інваспорт» тісно пов`язана з Паралімпійським комітетом України..».

ІНФОРМАЦІЯ_4 об 12 год. 24 хв. ТОВ ІА «Українські новини» надано публікацію, яка була розміщена на сайті відповідача, наступного змісту: «В Мінспорта спростували інформацію про фінансові порушення в «Інваспорт».

ОСОБА_1 є президентом Національного комітету спорту інвалідів України (Паралімпійського комітету України).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Таким чином, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Також, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

У справах «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

З аналізу вказаних рішень вбачається, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є президентом Національного комітету спорту інвалідів України (Паралімпійського комітету України).

При таких обставинах, відмовляючи у задоволенні позову, суди правильно виходили з того, що позивачем, який є публічною фігурою, не надано належних та допустимих доказів того, яким чином розміщення на сайті ТОВ ІА «Українські новини» зазначеної у позові інформації порушило його права, оскільки зазначені вислови є дослівним відтворенням повідомлення фізичної особи - адвоката ОСОБА_2., а зазначені Вознюком О. Г. слова, які визначені позивачем як інформація, що порочить його гідність, честь та ділову репутацію, є висловленнями ряду оціночних суджень, які не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер такого викладення спірної інформації.

При цьому, судами обгрунтовано взято до уваги, що ТОВ ІА «Українські новини» надано публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_4 об 12 год. 24 хв., яка була розміщена на сайті відповідача наступного змісту: «В Минспорта опровергли информацию о финансовых нарушениях в «Инваспорт».

Ураховуючи, що інформація розміщена на сайті ТОВ ІА «Українські новини» є оціночним судженням ОСОБА_2. , що ґрунтується на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації, а не твердженням, тому поширені щодо ОСОБА_1 оціночні судження не входять до категорії недостовірної інформації, у зв`язку з чим, відповідачі не можуть бути притягнені до відповідальності за висловлення оціночних суджень щодо публічної особи.

Крім того, слід ураховувати, що інформація, яку позивач вважає недостовірною, переважно стосується Українського центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» та Національного комітету спорту інвалідів України (Паралімпійського комітету України), які, відповідно до положень статті 80 ЦК України, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, зокрема можуть бути позивачем та відповідачем у суді. Разом із тим, вказані юридичні особи позивачами у цій справі не є.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

При цьому правильним також є висновок судів попередніх інстанцій про те, що вимога про стягнення з відповідачів моральної шкоди є похідною від основної вимоги.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на їх законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Брановицьким Віктором Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов