Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 757/55912/17-ц

провадження № 61-47735св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2018 року у складі судді Батрина О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у складі суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Українець Л. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура м. Києва,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури міста Києва, в якому просив відшкодувати моральну шкоду, завдану бездіяльністю прокурора м. Києва, а також упущену вигоду в розмірі 4 856 250 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що прокуратурою м. Києва не були розглянуті по суті його численні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Ватутінського районного суду м. Києва від 27 червня 1996 року, яким його визнано винним у вчиненні злочину за частинами другою, третьою статті 125 КК України (1960 року). Зазначав, що такою бездіяльністю йому завдано моральну шкоду, а також вказував на те, що його позбавлено права продовжувати політичну кар`єру та обіймати посаду заступника Міністра освіти і науки України, у кадровому резерві на яку його було рекомендовано, що призвело до понесення ним збитків у вигляді заробітної плати, яку він міг отримати, якщо б його права не були порушені. У зв`язку з цим позивач просив стягнути з Державного казначейства України моральну шкоду в розмірі 592 тис. грн та упущену вигоду, яку він розраховував, виходячи з розміру посадового окладу заступника міністра станом на день звернення до суду з позовом, інформація про який міститься в публічному доступі в мережі Інтренет.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, завданої бездіяльністю прокуратури, закрито.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди внаслідок нерозгляду його звернення від 27 червня 2015 року.Такі дії відповідної посадової або службової особи у передбаченому законом порядку (визначеному КПК України або в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян») протиправними не визнавались. Позивачем у даній справі не наведено жодних фактів вчинення прокуратурою м. Києва або її посадовими особами будь-яких неправомірних дій (бездіяльності), прийняття рішень, які б призвели до порушення та обмеження його прав, та не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в спірних правовідносинах. Крім того, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між будь-якими діями прокуратури м. Києва або її посадовими особами та тим, що ОСОБА_1 «досі нереабілітований», «досі немає постійної роботи, таким чином позбавлений можливості реалізувати свої здібності та отримувати достойну винагороду за свою працю». Що стосується позовних вимог про стягнення упущеної вигоди за 185 місяців в розмірі 4 856 250 грн в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду», то суд також дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки позивачем не доведено обставин отримання ним заробітку, відсутні відповідні процесуальні рішення щодо незаконних дій, передбачених статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду», що надавали б позивачу право на отримання заробітку в порядку, передбаченому в цим Законом, та в порядку, визначеному статтею 1174 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні до суду доказів про те, що ОСОБА_1 було призначено на відповідну посаду, а надалі незаконно від неї відсторонено, що призвело до втрати заробітку, позивачем надано не було. Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і доводи ОСОБА_1 про те, що при зверненні до суду він посилався на положення статті 8 ЦК України, якою передбачене застосування аналогії права та закону у випадку відсутності порядку визначення розміру відшкодування шкоди у наведеному ним випадку, оскільки позивачем не було доведено понесення ним реальних збитків, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями прокуратури м.Києва та його матеріальним станом, а також правом на вільний вибір професії, роду занять та роботи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор безпідставно відмовив у перегляді за нововиявленими обставинами справи за його обвинуваченням з посиланням на знищення матеріалів кримінальної справи, оскільки справу може бути відновлено. Неправомірність дій прокуратури підтверджується постановою районного суду від 30 березня 2012 року. Внаслідок протиправних дій прокуратури він не зайняв посади заступника Міністра освіти і науки України. Суд мав застосувати положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду» за аналогією.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди установили, що вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 27 червня 1996 у справі № 1-313, залишеним без змін ухвалою Київського міського суду м. Києва від 08 серпня 1996 року, ОСОБА_1 засуджено за частинами другою, третьою статті 125 42 46 КК України (в редакції 1960 року) до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки.

У прокуратурі м. Києва розглядались неодноразові заяви ОСОБА_1 про внесення до апеляційного суду клопотання про перегляд вироку за нововиявленими обставинами.

Крім того, позивач неодноразово звертався до суду, яким, зокрема, задовольнялися його скарги чи направлялися для розгляду по суті в прокуратуру м. Києва для прийняття рішення в порядку статті 400-8 КПК України (1960 року), як наприклад: постанова судді Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2003 року (а.с. 9), рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 липня 2004 року (а. с. 10-11) та постанова Печерського районного суду м. Києва від 30 березня 2012 року (а.с. 12-13).

Прокуратурою м. Києва в листі № 09/1-2422-09 від 04 грудня 2012 року (а. с. 65), роз`яснено позивачу, що згідно зі статтями 33 463 КК України, який набрав чинності 20 листопада 2012 року, йому необхідно звертатися із відповідною заявою до Деснянського районного суду м. Києва. Крім того, у вказаному листі позивача повідомлено, що кримінальну справу № 1-313 знищено у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Інші звернення ОСОБА_1 про необхідність звернення прокурора м. Києва з поданням про перегляд вироку за нововиявленими обставинами також розглянуті. Зокрема, за заявою ОСОБА_1 виконувачем обов`язків прокурора м. Києва Стеценком В. А. 24 липня 2003 роук винесено постанову про відмову в перегляді за нововиявленими обставинами вказаної кримінальної справи, про що заявнику надано відповідь від 24 червня 2009 року № 08/2-10018-98 та копію цієї постанови.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2003 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2004 року, постанову в. о. прокурора м. Києва від 24 липня 2003 року скасовано, матеріали повернуто до прокуратури міста для проведення додаткового розгляду заяв ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду України від 17 травня 2005 року касаційне подання заступника прокурора м. Києва на вказані судові рішення задоволено. Постанову Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2004 року скасовано, провадження у справі закрито.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції України передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Згідно зістаттею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди, слід встановити у діях винної особи наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення.

Разом з тим, у цій справі дії відповідної посадової або службової особи у передбаченому законом порядку протиправними не визнавались.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 30 березня 2012 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури м. Києва задоволено частково, постановлено копію заяв ОСОБА_1 від 28 травня 2002 року та від 29 травня 2003 року про перегляд судового вироку за нововиявленими обставинами направити до прокуратури м. Києва для прийняття відповідного рішення в порядку статті 400-8 КПК України. Таким чином, вказане судове рішення не встановлює протиправності дій прокуратури як обов`язкового елемента складу цивільного правопорушення.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками судів про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між будь-якими діями прокуратури м. Києва або її посадовими особами та тим, що ОСОБА_1 «досі нереабілітований», оскільки розгляд прокурором заяв ОСОБА_1 від 28 травня 2002 року та від 29 травня 2003 року про перегляд вироку за нововиявленими обставинами не передбачає автоматичне винесення судом виправдувального вироку та прийняття позивача на посаду Міністра освіти і науки України.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судами та не знайшли свого підтвердження.

Положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду» не можуть бути застосовані за аналогією до вирішення спірних правовідносин, оскільки аналогія закону застосовується, якщо цивільні відносини не врегульовані актами цивільного законодавства або договором, між тим спірні правовідносини врегулювані нормами статей 22 1166 1174 ЦК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. тиїаііз тиіапсііз рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко