Постанова

Іменем України

21 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/56161/19

провадження № 61-7041св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глушпенко Віталій Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А., від 08 квітня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсацію втрати частини заробітної плати.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що із серпня 2009 року по липень

2016 року він працював на державному підприємстві «Донецька залізниця», яке у подальшому було реорганізоване шляхом злиття у

ПАТ «Укрзалізниця», а потім в АТ «Укрзалізниця».

Наказом від 05 липня 2016 року № 1-ос з ним продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

17 липня 2017 року він був звільнений із займаної посади на підставі

пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. На день звільнення йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата із березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі

22 759,70 грн, в тому числі, компенсація за невикористану відпустку.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з

АТ «Укрзалізниця» заборгованість із заробітної плати за період із березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 22 759,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року до винесення судом рішення (станом на 18 жовтня 2019 року -

143 685,44 грн), компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 5 362,73 грн.

Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва, у складі судді Соколова О. М., від 18 грудня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 22 759,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 143 685,44 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 5 362,73 грн. Вирішено питання розподілу судового збору.

Суд виходив з того, перед позивачем наявні заборгованість по заробітній платі, а тому є підстави для стягнення цієї заборгованості, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

При цьому суд не враховував Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня

2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем спростована наявність заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, а у подальшому виникли обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідач об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.

Апеляційний суд врахував, що сам по собі факт звільнення позивача з

АТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Крім того суд врахував Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, як належний доказ, що засвідчує відсутність вини відповідача внаслідок форс-мажорних обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Глушпенко В. О., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 квітня 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Глушпенко В. О., подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, від 18 травня 2020 року у справі № 522/13192/15-ц.

Період, за який позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення заборгованості із заробітної плати (березень-липень 2017 року) цілком не охоплюється періодом дії форс-мажорних обставин щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», в якому працював позивач.

Апеляційним судом проігноровано наявність в матеріалах справи довідки Пенсійного Фонду України за формою ОК-7, в якій було зазначено про нарахування відповідачем заробітної плати за березень 2017 року повністю.

Також заявник посилається на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Вважає, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про відсутність вини у невиконанні обов`язку перед працівником щодо виплати заборгованості із заробітної плати, а факт знаходження працівників підприємства на території, непідконтрольній органам державної влади України, не є перешкодою для проведення з ними остаточного розрахунку при звільненні з роботи.

Вказує на недопустимість доказів, наданих відповідачем, про перерахування коштів працівнику. Вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки іншим доказам у справі, не сприяв повному та неупередженому розгляду справи, не розглянув клопотання позивача про допуск до участі у справі експертів з питань права та не дослідив висновок Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.

Крім того просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки є необхідність відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, а справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року надійшов відзив АТ «Укрзалізниця» на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Звертає увагу на сталу практику Верховного Суду при вирішенні аналогічних трудових спорів між звільненими працівниками та АТ «Укрзалізниця» та врахування висновку Торгово-промислової палати України як доказу на підтвердження настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Наголошує на тому, що довідка Пенсійного Фонду України за формою ОК-7 була надана лише до апеляційного суду, при цьому позивач не вказав на неможливість її подання до суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із серпня 2009 року по липень 2017 року ОСОБА_1 працював на

ДП «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізовано у

ПАТ «Укрзалізниця», а потім у АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року

№ 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їх структуру.

Наказом від 05 липня 2016 року № 1-ос із ОСОБА_1 продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця»

ПАТ «Укрзалізниця».

17 липня 2017 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.

ОСОБА_1 за березень 2017 року нараховано заробітна плата в сумі 2 076,71 грн (до видачі 1 659,31 грн) та в подальшому заробітна плата

не нараховувалась.

Згідно видаткового касового ордеру № 205 від 25 липня 2017 року

ОСОБА_1 отримав заробітну плату у розмірі 1 659,31 грн.

Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно

ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі.

У пункті 7 розділу VI вказаного висновку зазначено, що втрата контролю і доступу ПАТ «Укрзалізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця»

ПАТ «Укрзалізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , у тому числі, до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня

2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості

ПАТ «Укрзалізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця»

ПАТ «Укрзалізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно з статей 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право

на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється

на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України

від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, у зв`язку із насильницьким захопленням українських підприємств, розташованих на території окремих районів Донецької та Луганської областей та усвідомленням зростання загроз економічній і енергетичній безпеці України, спровокованих свідомими діями терористів, тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського «Комплексу заходів» від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, було припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Вказані обставини, а також втрата зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій, у тому числі, призвело до припинення нарахування заробітної плати працівникам підприємств.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 квітня

2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Згідно зі статтею 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

З огляду на викладене, а також встановивши, що АТ «Укрзалізниця» у зв`язку із обставинами непереборної сили фактично втратило контроль і доступ до своїх ресурсів, в тому числі до кадрової, бухгалтерської документації, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому апеляційним судом правильно враховано наявні відомості щодо виплати позивачу грошових коштів і те, що у працівників відповідача немає доступу до адміністративної будівлі, виробничих об`єктів, документації підприємства, в тому числі, пов`язаної з нарахуванням заробітної плати.

Висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками Верховного Суду у постановах від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі № 369/28/19, від 03 серпня 2020 року у справі

№ 266/6853/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 757/6109/19,

від 07 грудня 2020 року у справі № 227/1462/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 242/6386/18, від 18 січня 2021 року у справі № 757/47699/19,

від 20 січня 2021 року у справі № 236/3742/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 639/3491/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 757/47700/19,

від 24 січня 2022 року у справі № 236/985/19 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Аналіз зазначених постанов дає підстави для висновку щодо єдності правозастосовної практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду при вирішенні аналогічних трудових спорів між звільненими працівниками та АТ «Укрзалізниця» щодо розрахунку при звільненні та врахування висновку Торгово-промислової палати України як доказу на підтвердження настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), за наявності яких відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Підстав для відступу від висновків Верховного Суду у зазначених справах колегією суддів не встановлено.

З урахуванням встановлених обставин, висновки апеляційного суду у розглядуваній справі, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17,

від 18 травня 2020 року у справі № 522/13192/15-ц, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Доводи щодо відхилення клопотання позивача про допуск до участі у справі експертів з питань права є безпідставними, оскільки зазначене клопотання було обґрунтовано вирішено апеляційним судом ухвалою від 08 квітня

2021 року.

Щодо подання позивачем нових доказів на стадії апеляційного розгляду справи, то відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі Верховним Судом підлягають відхиленню, оскільки така переоцінка, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови, оскільки апеляційний суд, з огляду на надані сторонами у встановленому процесуальним законом порядку докази, встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судові рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Колегією суддів не встановлено підстав, визначених статтею 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з чим відповідне клопотання заявника задоволенню не підлягає.

Крім того, ухвалою від 20 липня 2021 року Велика Палата Верховного Суду повернула на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 757/47709/19 за позовом ОСОБА_3 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказавши у тому числі на єдність правозастосовної практики Касаційного цивільного суду при вирішенні аналогічних трудових спорів між звільненим працівником та АТ «Укрзалізниця».

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глушпенко Віталій Олександрович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович