Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/57147/19-ц

провадження № 61-1350св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мельником Юрієм Олексійовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Вовка С. В. від 03 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Гуля В. В. від 09 грудня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації») про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу ZIK, що належить ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації» в телепередачі «Чудова четвірка» ОСОБА_2 поширив інформацію про позивачку, яка є негативною за своїм змістом, недостовірною, нічим не підтвердженою, не відповідає дійсності та порушує немайнові права, принижує честь, гідність, ділову репутацію.

Інформація про позивачку, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ютуб каналі (youtube), ІНФОРМАЦІЯ_3 , сформульована ОСОБА_2 способом категоричного висловлювання, у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження вищезазначеної інформації указане повідомлення не містить критики або оцінки дій, виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), нічим не підтверджених. Позивачка вважає, що заяви ОСОБА_3 в ефірі телеканалу ZIK були, в тому числі, спрямовані на дискредитацію її професійної діяльності на посаді в.о. міністра. Заяви ОСОБА_3 мали негативний вплив на її професійну діяльність, знизили шанси на призначення міністром охорони здоров`я новим складом Верховної Ради України, провокували численних агресивних користувачів соціальних мереж та ботів залишати негативні коментарі на сторінці ОСОБА_1 в мережі Facebook.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати інформацію:

«Ви не до кінця точно охарактеризували пані ОСОБА_4 , ви забули сказати, що у неї немає диплому про вищу освіту, вона парамедик, працювала санітаркою»;

«Призначення Супрун на посаду виконуючого обов`язки вже було незаконно»;

«Незаконно виконуючи свої обов`язки ОСОБА_5 , було виведено в спеціальний медичний фонд біля 100 млрд. грн., вона вивела це все в спеціальний фонд… Порушивши Конституцію України, статтю сорок дев`яту»,

поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в телепередачі «Чудова четвірка» в ефірі телеканалу ZIK та розміщену за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 та на Youtube-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 недостовірною, такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію позивачки. Просила зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати вищевказану недостовірну інформацію в ефірі телеканалу ZIK в телепередачі «Чудова четвірка».

Також позивачка просила суд стягнути з відповідачів на свою користь у солідарному порядку 80 000 грн моральної шкоди, завданої їй неправомірними діями відповідачів по поширенню відносно неї недостовірної інформації, а також понесені нею по справі судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, звернув увагу на особливий статус позивачки, яка є публічною особою - в.о. Міністра охорони здоров`я України, та зазначив, що межа допустимої критики стосовно неї як публічної особи може бути висловлена в значно гострішій формі, ніж стосовно звичайного громадянина.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, у якому просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 20 січня 2021 року в справі № 757/45270/19-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 757/42/19-ц, від 27 травня 2020 року в справі № 216/739/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 398/4136/15-ц, від 18 вересня 2019 року в справі № 552/3749/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 757/57147/19-ц з Печерського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року № 550-р, виконання обов`язків Міністра охорони здоров`я України покладено на першого заступника Міністра охорони здоров`я України, ОСОБА_1 та станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивачка перебувала на вищевказаній посаді.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_2 та на youtube каналі каналу ZIK в мережі інтернет ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 повідомлено наступну інформацію:

Фраза 1. Хронометраж 0:59-1:14 хв запису:

«Ви не до кінця точно охарактеризували пані ОСОБА_4 , ви забули сказати що у неї немає диплому про вищу освіту, вона парамедик, працювала санітаркою»;

Фраза 2. Хронометраж 2:34-2:40 хв. запису:

«Призначення Супрун на посаду виконуючої обов`язки вже було незаконно»;

Фраза 3. Хронометраж 2:55-3:46 запису: «Незаконно виконуючи свої обов`язки Супрун, було виведено в спеціальний медичний фонд біля 100 млрд грн., вона вивела це все в спеціальний фонд… Порушивши Конституцію України, статтю сорок дев`яту».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частина перша статті 34 Конституції України гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Згідно із частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Слід зазначити, що норма частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема стаття 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародних рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 була виконуючим обов`язків Міністра охорони здоров`я України, та станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона перебувала на вищевказаній посаді. В силу зайняття зазначеної посади та відповідного суспільного інтересу до проблематики центрального органу виконавчої влади України у галузі охорони здоров`я, ОСОБА_1 є публічною особою та привертає до себе увагу суспільства.

ОСОБА_2 не вийшов за межі допустимої критики ОСОБА_1 і поширені ним висловлювання не мали на меті приниження її честі, гідності та ділової репутації, а були спрямовані на висвітлення ситуації навколо ефективного використання державних коштів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вірно застосував положення статті 277 ЦК України, встановив фактичні обставини справи та дійшов до правильного висновку, що інформація, про спростування якої пред`явила вимоги ОСОБА_1 , не підлягає визнанню недостовірною, оскільки така інформація стосується позивачки, як публічної особи та її професійної діяльності на посаді виконуючого обов`язків Міністра охорони здоров`я України, а тому вона повинна бути готовою до неї, оскільки межа допустимої критики щодо неї є значно ширшою.

Суди попередніх інстанцій вірно вважали, що у тексті публікації використано оціночні судження, а саме критична оцінка подій, як-то призначення позивачки на керівну посаду, а саме, виконуючим обов`язків Міністра охорони здоров`я України та наступне використання державних коштів.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мельником Юрієм Олексійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун