№ 757/57521/20-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

18 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 757/57521/20-ц

провадження № 61-7238св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Печерська районна в м. Києві державна адміністрація,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», Департамент комунальної власності м. Києва, Київська міська рада, Департамент охорони культурної спадщини,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Стеценком Олександром Вікторовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», Департамент комунальної власності м. Києва, Київська міська рада, Департамент охорони культурної спадщини, про витребування майна з чужого володіння.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року визнано відумерлою спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року залишено без змін.

Таким чином, власником указаної вище квартири в порядку спадкування є територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 07 червня 2018 року № 96 зазначену квартиру зараховано до комунальної власності та передано її до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2017 року перебуває у власності ОСОБА_3

19 липня 2018 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація звернулася з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого володіння разом із заявою про забезпечення позову. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року заяву задоволено, накладено арешт на вказану квартиру.

У подальшому з листа Київської місцевої прокуратури № 6 від 14 лютого 2020 року № 56-1289вих-20 позивачу стало відомо про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкту нерухомості.

Так, 06 червня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про знищення об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка перебувала у власності ОСОБА_3 .

Позивач зазначає, що ані територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, яка є власником квартири, ані Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, як орган, до сфери управління якого передано нерухоме майно, не знищували об`єкт спірного нерухомого майна.

Будь-які відомості щодо знищення вказаної квартири у власника, органу управління та балансоутримувача відсутні.

Разом із цим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 лютого 2020 року було внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Ті факти, що квартира АДРЕСА_1 фактично не знищувалася, квартири АДРЕСА_1 (як іншого об`єкта нерухомості), згідно поповерхового плану і технічної документації на житловий будинок не існує, а квартири АДРЕСА_1 мають однакову площу (83,5 кв.м), дають підстави для висновку, що це є один і той самий об`єкт нерухомості.

Працівниками ЖЕД «Липкжитлосервіс» складено акти, в яких зазначено, що виходом на місце було проведено візуальне обстеження квартири АДРЕСА_1 та встановлено, що в даній квартирі проводяться ремонтні роботи будівельною бригадою, а також, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться на 5-му поверсі 5-поверхового будинку, згідно поверхового плану на сходовій клітині знаходяться дві квартири АДРЕСА_1 , додано фотознімки сходової клітини 5-го поверху, де поряд з квартирою АДРЕСА_1 розміщено квартиру АДРЕСА_1 , власником якої була ОСОБА_2 . Ніякої іншої квартири АДРЕСА_1 на сходовій клітині немає.

Вказане свідчить про штучне створення ситуації, за якої територіальна громада м. Києва позбавляється можливості зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач наголошує, що будинок АДРЕСА_1 є пам`яткою архітектури місцевого значення і охороняється законом, тому будь-які дії щодо пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади обласної, міської державних адміністрацій.

Зазначає, що квартира АДРЕСА_1, яка зареєстрована як квартира АДРЕСА_1 , вибула з володіння Київської міської ради та Печерської райдержадміністрації незаконно та без відповідної на те волі.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив витребувати квартиру АДРЕСА_1 (яка фактично є квартирою АДРЕСА_1), загальною площею 83,5 кв.м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 з власності ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що лише власник майна має право порушувати питання про його витребування на підставі статті 387 Цивільного кодексу України. Разом із цим позов подано не Київською міською радою, яка, як стверджує позивач, є власником спірного майна, а Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією, яка не є власником.

У зв`язку із цим відсутні підстави стверджувати про порушення прав Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, які б підлягали захисту в судовому порядку.

Суд також дійшов висновку, що в силу пункту 4 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 83,5 кв.м, припинено 06 червня 2019 року.

З урахуванням того, щоправо власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно і вказаний запис є чинним, тому відповідач є законним власником зазначеного об`єкта нерухомості.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу Печерської районної в м. Києві державної адміністрації задоволено частково, рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Витребувано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 83,5 кв.м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , з власності ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована наявністю у Печерської районної в м. Києві державної адміністрації права на звернення до суду з позовом в інтересах територіальної громади в особі Київської міської ради, яка цього права не заперечувала і позов підтримала.

При цьому суд також прийняв до уваги розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами у м. Києві», згідно з пунктом 4.16 якого, здійснюючи управління об`єктами, зазначеними у пункті 1 цього розпорядження, районні в м. Києві державні адміністрації забезпечують захист майнових та немайнових прав територіальної громади м. Києва.

Апеляційний суд вважав такими, що не ґрунтуються на вимогах закону висновки суду першої інстанції про наявність лише у власника майна права порушувати питання про його витребування на підставі статті 387 Цивільного кодексу України, з огляду на положення статті 396 Цивільного кодексу України, яка поширює право віндикації не лише на власника майна, а й на особу, що має речове право на майно.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказаний запис є чинним і відповідач є законним власником зазначеного об`єкта нерухомості, зазначивши, що право власності ОСОБА_1 позивачем не оскаржується, а підставою позову є вибуття нерухомого майна з володіння територіальної громади м. Києва.

Тому наявність запису про право власності відповідача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є перешкодою для витребування спірного майна в порядку віндикації і підставою для відмови в позові про витребування майна.

Суд також вказав, що квартира АДРЕСА_1 , належна територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, була піддана ряду переобладнань, однак оскільки ця квартира існує в натурі на момент подання позову, зміна її технічних характеристик не є перешкодою для витребування зазначеного майна на користь власника.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29 липня 2022 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Стеценко О. В. через засоби поштового зв`язку звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у вищевказаній справі.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

21 вересня 2022 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від Печерської районної в м. Києві державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

16 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року у справі № 757/24274/15-ц позов Прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. про визнання договору недійсним та визнання спадщини відумерлою залишено без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 25 березня 2014 року, визнано спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 загальною площею 83,5 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м, відумерлою, передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 червня 2018 року № 976 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартир», на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року в справі № 757/24274/15-ц зараховано до комунальної власності м. Києва та передано до сфери управління відповідних районних в м. Києві державних адміністрацій квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , кількість кімнат 3, загальна площа 83,5 кв.м.

Згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11 вересня 2014 року № 1017 «Про деякі питання розподілу житлової площі в м. Києві» уповноважено районні в м. Києві державні адміністрації передавати Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) житлові приміщення, що звільнилися і перебувають у власності територіальної громади м. Києва.

Відповідно до розпорядження Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 січня 2019 року № 45 за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» закріплено на праві господарського відання нерухоме майно, яке передано до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації згідно з додатком; здійснено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, зазначене у пункті 1 цього розпорядження, за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради (згідно додатку - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 83,5 кв.м).

Відповідно до копії акту представників ЖЕД «Липкижитлосервіс» від 28 липня 2020 року виходом на місце представниками встановлено, що 28 липня 2020 року о 15:30 було проведено візуальне обстеження квартири АДРЕСА_1 , під час обстеження встановлено, що в даній квартирі проводяться ремонтні роботи будівельною бригадою, роботи проводяться без втручань в несучі конструкції будинку, зі слів бригадира, власник квартири АДРЕСА_1 на даний час знаходиться за кордоном.

Відповідно до копії акту представників ЖЕД «Липкижитлосервіс» від 20 листопада 2020 року виходом на місце представниками встановлено, що 20 листопада 2020 року о 11:30 було проведено візуальне обстеження кв. АДРЕСА_1 , яка в Державному реєстрі нерухомого майна значиться під АДРЕСА_1 . Вказана АДРЕСА_1 знаходиться на 5 поверсі 5-поверхового будинку, згідно поверхового плану на сходовій клітині 5 поверху знаходяться дві квартири АДРЕСА_1. У подальшому було візуально обстежено мансардний поверх, де на клітинкових сходах знаходилось будівельне сміття, складене до мішків світлого кольору, також на мансардному поверсі знаходяться двері АДРЕСА_1 , які теж не мають нумерації, відсутній дзвінок, вказані двері ніхто також не відчинив.

Відповідно до копії акту представників ЖЕД «Липкижитлосервіс» від 23 листопада 2020 року виходом на місце представниками встановлено: 23 листопада 2020 року о 13:30 було проведено візуальне обстеження квартири АДРЕСА_1 , яка в Державному реєстрі нерухомого майна значиться під АДРЕСА_1 . Вказана квартира АДРЕСА_1 знаходиться на 5-му поверсі 5-поверхового будинку. Згідно поверхового плату на сходовій клітині 5-го поверху знаходяться дві квартири АДРЕСА_1. Відповідно під час обстеження візуально було виявлено, що вхідні двері АДРЕСА_1 не мають нумерації, також над дверима була розташована камера відеоспостереження, відповідно вхідні двері вказаної квартири ніхто не відчинив. У подальшому було візуально обстежено мансардний поверх, де на момент обстеження було відсутнє будівельне сміття, відповідно на мансардному поверсі знаходяться вхідні двері АДРЕСА_1 , які не мають нумерації, над дверима встановлено відеокамеру, двері ніхто не відчинив.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 листопада 2020 року за параметрами запиту « АДРЕСА_1 », 25 березня 2014 року приватним нотаріусом прийнято рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру за вказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 25 березня 2014 року з ОСОБА_2

22 травня 2017 року приватним нотаріусом Щуром О. І. прийнято рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру за вказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2017 року, укладеним з ОСОБА_4

24 жовтня 2018 року на підставі постанови Печерського РВДВС м. Київ про арешт нерухомого майна зареєстровано арешт на квартиру за вказаною адресою, власником якої зазначений ОСОБА_3 .

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачаються відомості про об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 83,5 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м, власником якого є ОСОБА_3 , а саме що об`єкт нерухомого майна закрито в зв`язку із знищенням об`єкта нерухомого майна, відомості внесено до реєстру 06 червня 2019 року КП «Реєстратор» м. Київ Нікітіною Ю. В.

Також 06 червня 2019 року реєстратором КП «Реєстратор» Нікітіною Ю. В. прийнято рішення про реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) ТОВ «Віржин Піпл» на підставі договору б/н від 16 серпня 2017 року на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 24 січня 2020 року ОСОБА_1 придбав нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_1 , що складається з 4 житлових кімнат житловою площею 76,70 кв.м, загальною площею 161,50 кв.м, яка належить продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 15 січня 2020 року приватним нотаріусом Василенком О. А. за реєстровим № 264; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 184648280000, номер запису про право власності 35048418.

Відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, складеного ТОВ «Будлідер Парк» 12 лютого 2020 року та наданого власнику ОСОБА_1 , про те, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 січня 2020 року технічна характеристика квартири в житловому будинку загальна площа 161,50 кв.м, житлова площа 76,70 кв.м, розташована за адресою АДРЕСА_1 . Склад новоутворених об`єктів нерухомого майна і їх адреси: квартира АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_1 . За технічними показниками об`єкт може бути поділено.

Матеріали справи містять витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 лютого 2020 року, згідно якого приватним нотаріусом Литвин А. С. здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно з реєстраційним номером 2038152480000 - квартиру загальною площею 83,5 кв.м, житловою площею 46,1 кв.м, кількість кімнат - 2, адреса АДРЕСА_1 .

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 листопада 2020 року за параметрами запиту « АДРЕСА_1 » вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 83,5 кв.м, житловою площею 46,1 кв.м, кількість кімнат - 2, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. від 24 лютого 2020 року, на підставі технічного паспорту, виданого ТОВ «Будлідер Парк» від 12 лютого 2020 року, висновку про технічну можливість поділу; на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 78 кв.м, житловою площею 66,4 кв.м, кількість кімнат - 2, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. від 24 лютого 2020 року, на підставі технічного паспорту, виданого ТОВ «Будлідер Парк» від 12 лютого 2020 року, висновку про технічну можливість поділу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» система місцевого самоврядування у місті Києві включає: територіальну громаду міста; міського голову; міську раду; виконавчий орган міської ради; районні ради (у разі їх утворення); виконавчі органи районних у місті рад; органи самоорганізації населення.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві (частина перша статті 10-1 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ»).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами (частина перша статті 14 Закону).

У справі, яка переглядається, встановлено, що Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в м. Києві державними адміністраціями окремих повноважень» доручено районним в м. Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими актами законодавства згідно з додатками 1 - 11, зокрема, згідно з пунктом 1 додатку 3 даного розпорядження (Перелік повноважень у галузі управління комунальною власністю) районні в м. Києві державні адміністрації здійснюють управління майном, переданим в установленому порядку до сфери управління відповідної районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно з пунктом 4.16 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами у м. Києві», здійснюючи управління об`єктами, зазначеними у пункті 1 цього розпорядження, районні в м. Києві державні адміністрації забезпечують захист майнових та немайнових прав територіальної громади м. Києва.

Згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 червня 2018 року № 976 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади м. Києва квартир», яким на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року в справі № 757/24274/15-ц зараховано до комунальної власності м. Києва та передано до сфери управління відповідних районних в м. Києві державних адміністрацій квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , кількість кімнат 3, загальна площа 83,5 кв.м.

Ураховуючи зазначене, апеляційний суд, установивши наявність у Печерської районної в м. Києві державної адміністрації права звертатися до суду з позовом в інтересах територіальної громади в особі Київської міської ради, яка цього права не заперечувала і позов підтримала, дійшов обґрунтованого висновку про те, що Печерська районна в м. Києві державна адміністрація є належним позивачем та наділена правом на звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України):

1) якщо майнобуло загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) якщо майно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

При цьому, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 21 квітня

2021 року у справі № 643/3518/17 (провадження № 61-9173св19).

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач вправі вимагати надання судового захисту свого порушеного майнового права із застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна.

У справі, яка переглядається, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння територіальної громади міста Києва на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який у подальшому рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року визнано недійсним.

Таким чином, спірна квартира вибула з володіння територіальної громади м. Києва поза її волею.

ОСОБА_1 є особою, яка є останнім набувачем спірного нерухомого майна. При цьому встановлено, що він є добросовісним набувачем, спірну квартиру отримав за відплатним договором.

При таких обставинах Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для витребування на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Відповідачем ОСОБА_1 здійснено переобладнання спірної квартири і змінено її нумерацію на АДРЕСА_1.

При таких обставинах апеляційним судом правильно враховано, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року у власність територіальної громади м. Києва передано саме квартиру під АДРЕСА_1 , а тому наявні підстави для витребування вказаної квартири з чужого незаконного володіння.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Стеценком Олександром Вікторовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов