ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 757/5930/17-ц
провадження № 61-412 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна,
особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня
2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Матвієнко Ю.О., Сушко Л.П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування записів про державну реєстрацію права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 23 лютого 1990 року між ним та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який розірвано 24 березня 2010 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року у справі № 2-1983/12, що набрало законної сили, його позов задоволено, визнано за ним та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частки на квартиру
АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення № 56 (в літ. А)
по АДРЕСА_2 .
19 січня 2017 року він звернувся до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради для реєстрації належного йому майна, проте рішеннями Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради від 25 січня 2017 року № 33564296, № 33561690 йому було відмовлено у вчиненні таких дій, оскільки вищевказані квартира та нежитлове приміщення зареєстровані за іншою особою.
Згідно з Інформаційними довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 31 січня 2017 року нежитлове приміщення № 56 (в літ. А) по АДРЕСА_2 , запис
№ 5728п, та квартира АДРЕСА_1 , запис № 2468152, належить на підставі договорів купівлі-продажу майна ОСОБА_2 .
Отже, у січні 2017 року він дізнався про порушення своїх майнових прав на нерухоме майно, оскільки під час розгляду судом вищевказаної справи
№ 2-1983/12 про поділ майна подружжя, позов, в якій ним було подано до суду
у липні 2012 року, ОСОБА_3 здійснила відчуження спірного нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу від 30 серпня 2012 року на користь
ОСОБА_2 . Він не надавав згоду на відчуження спільного майна подружжя.
З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати договори купівлі-продажу від 30 серпня 2012 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо спірних об`єктів нерухомого майна, недійсними; скасувати запис № 2468152 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме:
квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , скасувати запис № 5728п у книзі: 74п-22 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № 56 (в літ. А)
по АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року
у складі судді Матійчук Г. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлена рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року у справі
№ 2-1983/12 обставина, що майно було набуто під час спільно проживання
і є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,
має належне значення лише для вирішення питання щодо розподілу майна подружжя. Проте, поділ майна подружжя, у тому числі на підставі рішення суду, скасовує режим спільності на набуте подружжям майно, як наслідок відносини права спільної сумісної власності заміняються відносинами права спільної часткової власності.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що посилання позивача на частину четверту статті 369 ЦК України, як на підставу для задоволення позову, є необґрунтованими, оскільки положення цієї статті стосуються правочинів щодо розпорядження спільним майном, вчиненим одним із співвласників, яким майно належить на праві спільної сумісної власності.
Разом з тим суд позбавлений за своїм розсудом визначати інший спосіб захисту права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, якщо законом чи договором передбачено інший спосіб захисту, ніж той, який особа обрала при зверненні до суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва
від 05 березня 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу № 1346 трьохкімнатної квартири
АДРЕСА_1 , що був укладений між ОСОБА_2
та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., недійсним. Скасовано запис
№ 2468152 про реєстрацію права власності щодо зазначеного майна на ім`я ОСОБА_2 . Визнано договір купівлі-продажу № 1350 нежитлового приміщення № 56 (в літ. «А»), загальною площею 103,10 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., недійсним. Скасовано запис № 37396208 про реєстрацію права власності щодо зазначеного майна на ім`я ОСОБА_2 .
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у справі відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 , як співвласник майна на підставі судового рішення, надав свою згоду, або уповноважив ОСОБА_3 на вчинення оспорюваних правочинів, зокрема, щодо продажу його частки у спірному майні на користь ОСОБА_2 .
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції неповністю з`ясував обставини, які мають значення для вирішення цієї справи,
у порушення положень закону дійшов помилкового висновку про відмову
у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частині задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу № 1350 нежитлового приміщення № 56 (в літ. «А») недійсним скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено представнику ОСОБА_4 -
ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/5930/17-ц з Печерського районного суду
м. Києва. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1,
4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 8 частини першої 411 ЦПК України.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 мотивована тим, що 30 серпня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 56 (в літ. А) по
АДРЕСА_2 .
Пізніше на 1/2 частку на вищевказаного нежитлового приміщення право власності було зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2014 року у справі № 757/2055/14-ц
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя. Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 володіли у рівних частках спірним нежитловим приміщенням.
25 листопада 2016 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна відчужила ОСОБА_7 1/2 частку спірного нежитлового приміщення.
28 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено договір про поділ спірного нерухомого майна, у результаті якого утворилось два нових об`єкти нерухомого майна, а саме: приміщення № 56/1, власником якого є ОСОБА_7 та приміщення № 56/2, власником якого є ОСОБА_2 .
08 серпня 2017 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення було відчужено ОСОБА_4 нежитлове приміщення № 56/1.
Відповідно до свідоцтва права власності від 03 травня 2018 року право власності на нежитлове приміщення № 56/2 набуто ОСОБА_8 на підставі акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, в якому боржником є ОСОБА_2 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 ще 08 серпня 2017 року набув у власність частку спірного нежитлового приміщення, а саме нежитлове приміщення № 56/1
(в літ. А) по АДРЕСА_2 .
У 2024 році ОСОБА_4 довідався про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до нього та ОСОБА_8 про витребування, у тому числі з його володіння нежитлового приміщення № 56/1 (в літ. А) по АДРЕСА_2 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2024 року
у справі № 757/26869/24-ц поновлено позовну давність ОСОБА_1 , позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_4 частку об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1313262480000 - 1/2 нежилого приміщення № 56/1 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Витребувано на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_8 частку об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1313307780000 - 1/2 нежилого приміщення № 56/2 (в літ. А), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 .
Разом з тим районний суд при розгляді справи № 757/26869/24-ц виходив з того, що спірне нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза його волею, що встановлено рішенням суду у справі № 757/5930/17-ц.
Таким чином, постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року
у справі № 757/5930/17-ц вирішено питання про права та обов`язки
ОСОБА_4 , якого не було залучено до участі у справі. Такі обставини призвели до витребування у останнього належного йому нежитлового приміщення.
Апеляційний суд у порушення вимог закону не звернув уваги на те, що на час розгляду судом першої інстанції цього позову власником частки спірного нежитлового приміщення був, у тому числі, ОСОБА_4 .
Крім того, позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки належним способом захисту порушених прав є витребування майна із чужого незаконного володіння останніх його набувачів.
Доводи особи, яка подала відзив
У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Відчуження спірного нерухомого майна відбулось поза волею ОСОБА_1 , як власника цього нежитлового приміщення. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку
про недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу № 1350, оскільки
у ОСОБА_3 були відсутні правові підстави для розпорядження спірним нежитловим приміщенням в односторонньому порядку, тому що позивач згоди на його відчуження не надавав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 лютого 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який розірвано 24 березня 2010 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року у справі № 2-1983/12, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частки на квартиру
АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення № 56
(в літ. А) по АДРЕСА_2 .
19 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради для реєстрації права власності на вищевказане майно.
Рішеннями Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради від 25 січня 2017 року № 33564296, № 33561690 ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні таких дій, оскільки вищевказані квартира та нежитлове приміщення зареєстровані за іншою особою.
30 серпня 2012 року на підставі двох договорів купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення № 56 (в літ. А) по АДРЕСА_2 .
Згідно з Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 31 січня
2017 року нежитлове приміщення № 56 (в літ. А) по
АДРЕСА_2 , запис № 5728п, та квартиру АДРЕСА_1 , запис № 2468152, належить на підставі договорів купівлі-продажу майна ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону частково не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
(частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18), від 11 вересня 2018 року
у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338 цс 18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16 (провадження № 14-2 цс 21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження
№ 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження
№ 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження
№ 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження
№ 14-125цс20).
Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки не є ефективним способом захисту права власника.
Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження
№ 14-212 цс 21).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 серпня 2012 року, за умовами якого ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 56 (в літ. А) по АДРЕСА_2 та скасувати запис № 5728п у книзі: 74п-22 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення № 56 (в літ. А) по АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .
Разом з тим апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що право власності на 1/2 частку на вищезазначене нежитлове приміщення було зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2014 року у справі
№ 757/2055/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя.
Проте 25 листопада 2016 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна відчужила ОСОБА_7 1/2 частку спірного нежитлового приміщення, а 28 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено договір про поділ спірного нерухомого майна, унаслідок якого утворилось два нових об`єкти нерухомого майна, а саме: приміщення № 56/1, власником якого є ОСОБА_7 та приміщення № 56/2, власником якого
є ОСОБА_2 .
08 серпня 2017 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення було відчужено ОСОБА_4 нежитлове приміщення № 56/1.
Отже, апеляційний суд не врахував, що фактично на час розгляду справи судом першої інстанції було здійснено поділ нежитлового приміщення № 56 (в літ. А) по АДРЕСА_2 , а власником приміщення № 56/1 був
ОСОБА_4 , власником приміщення № 56/2 був ОСОБА_2 , разом з тим відповідно до свідоцтва права власності від 03 травня 2018 року право власності на нежитлове приміщення № 56/2 набуто ОСОБА_8 .
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищезазначених положень закону не врахував, якщо позивач вважає, що його право порушене оспорюваними правочином, записом про реєстрацію права власності, тоді правомірним та ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, й для такого витребування оспорювання рішень уповноважених органів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу від 30 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо нежитлового приміщення № 56 (в літ. А) по АДРЕСА_2 недійсним і скасування запису № 5728п у книзі: 74п-22 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, проте дійшов помилкового висновку щодо мотивів такої відмови, так як позивач, якщо вважав, що його права порушені, мав право на позов про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про часткове скасування постанови апеляційного суду і зміну рішення суду першої інстанції щодо його мотивів.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна, про визнання договору купівлі-продажу від 30 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо нежитлового приміщення № 56 (в літ. А) по АДРЕСА_2
і скасування запису № 5728п у книзі: 74п-22 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна скасувати, рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а у решті залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець