№ 757/59897/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/59897/19-ц

провадження № 61-8732св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, визнання недійсними результатів прилюдних торгів, визнання договору іпотеки припиненим, зняття заборони відчуження.

Позовна заява мотивована тим, що 14 вересня 2005 року між

Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у розмірі 15 000 доларів США на придбання житлового будинку, з кінцевим строком повернення до 13 вересня 2012 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, 14 вересня 2005 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 82,8 кв. м, житловою площею 42,0 кв. м, який належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2005 року.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України (далі - НБУ) укладений договір про передачу активів кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з чим ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором від 14 вересня 2005 року.

03 жовтня 2014 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у справі № 320/1038/14-ц у задоволенні позову

АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з підстав пропуску позовної давності. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області

від 16 грудня 2015 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області змінено, виключено з мотивувальної частини рішення зазначення про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Постановою Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664

«Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

(далі - ФГВФО) від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду, строком на два роки з 05 жовтня 2015 року

до 04 жовтня 2017 року включно. Рішенням від 20 лютого 2017 року № 619 продовжено строки здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 роки.

07 серпня 2018 року через електронний майданчик оператора PROZORO були проведені електронні торги лот в ЕТС, номер лоту F11GL27466. Початкова (стартова) ціна лоту 434 101,50 грн. Ціна продажу лоту - 86 820,30 грн, за результатом яких було складено протокол електронного аукціону UА-ЕА-2018-06-14-000123-b та переможцем яких визначено ОСОБА_2

20 серпня 2018 року за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону UА-ЕА-2018-06-14-000123-b, між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладений договір про

купівлю-продаж майнових прав.

20 серпня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 14 вересня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В. В., за реєстровим

№ 854.

27 серпня 2018 року листом ПАТ «Дельта Банк» повідомлено про відступлення прав вимоги ОСОБА_2

27 серпня 2018 року ОСОБА_1 отримано вимогу за підписом представника ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про розмір вимог нового кредитора, які становили 718 326,65 грн, з яких: заборгованість за кредитним договором - 628 901,74 грн; витрати, пов`язані із викупом

права - 86 820,30 грн; винагорода оператора за проведення аукціону - 2 604,61 грн, в якій зазначено про необхідність виконання вказаної вимоги, а у випадку її не виконання передбачено право нового кредитора скористатись своїм правом на позасудове врегулювання спору, шляхом реєстрації права власності за собою на предмет іпотеки.

На підставі укладеного договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 14 вересня 2005 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на користь ОСОБА_2 01 жовтня

2018 року державний реєстратор Виконавчого комітету Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області перереєстрував іпотечне майно - житловий будинок АДРЕСА_1 ,

за ОСОБА_2 .

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 23 вересня 2019 року у справі № 320/9049/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Виконавчого комітету Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області Боглаєва Д. Є., третя особа - ОСОБА_2 , про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним і скасовано запис про право власності від 01 жовтня 2018 року № 28213818 на нерухоме майно - житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .

Постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року скасовано. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2019 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції постанови Верховного Суду від 17 лютого 2021 року.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 20 серпня 2018 року з додатками до нього, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір від 20 серпня 2018 року про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 14 вересня 2005 року з додатками до нього, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Антиповою І. В. та зареєстрованому в реєстрі за № 854;

- визнати недійсними результати відкритих торгів (аукціону) від 07 серпня 2018 року, які оформлені протоколом UА-ЕА-2018-06-14-000123-b;

- визнати припиненим договір іпотеки нерухомого майна від 14 вересня 2005 року з додатками до нього, укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєдновим О. А.

та зареєстрованому в реєстрі за № 5584;

- зняти заборону відчуження нерухомого майна та вилучити запис про обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження нерухомого майна у зв`язку з іпотекою будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 27 січня 2021 року (у складі судді Юрлагіної Т. В.) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсними результати відкритих торгів (аукціону) від 07 серпня 2018 року, які оформлені протоколом UА-ЕА-2018-06-14-000123-b.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 20 серпня 2018 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 14 вересня 2005 року за реєстровим № 6406, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В. В., за реєстровим № 854, 20 серпня

2018 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюванні правочини є по суті договорами факторингу, а, відтак, укладені із дефектом їх суб`єктного складу, оскільки за змістом предметів цих договорів визначені правовідносини сторін відповідно до законодавства можуть існувати виключно між учасниками ринку фінансових послуг. Отже, наявні підстави для визнання таких правочинів недійсними відповідно до статей 203 215 1079 ЦК України.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 27 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, тому підстав для визнання недійсними договорів від 20 серпня 2018 року про купівлю-продаж майнових прав та про відступлення прав за іпотечним договором немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і змінити рішення суду першої інстанції, а саме: визнати договір іпотеки нерухомого майна

від 14 вересня 2005 року з додатками до нього, укладений між

ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Бєдновим О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 5584, припиненим і зняти заборону відчуження нерухомого майна та вилучити запис про обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження нерухомого майна у зв`язку з іпотекою будинку АДРЕСА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року

у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада

2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), а також

у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі

№ 128/639/17 (провадження № 61-45112св18), від 27 березня 2019 року

у справі № 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18), від 03 квітня

2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18),

від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що 21 вересня 2009 року позивачка отримала вимогу від ТОВ «Укрпромбанк» від 14 вересня 2009 року, якою повідомлено про необхідність дострокового погашення кредиту та дострокового виконання взятого на себе зобов`язання. Отже, строк позовної давності сплив як до основної, та й до додаткової вимоги відповідно до статті 266 ЦК України.

Так, в 2014 році ПАТ «Дельта Банк» звернулось до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Рішення суду

від 03 жовтня 2014 року набрало чинності 06 грудня 2015 року. Таким чином, 16 грудня 2015 року банк втратив право повторного звернення до суду з підстав стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, позивач вважає, що нотаріально посвідчений іпотечний договір

від 14 вересня 2005 року, є припиненим в силу статей 17, 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки припинення основного зобов`язання, за яким минув строк позовної давності або закінчення строку дії іпотечного договору, є підставою для припинення іпотеки.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу,

в якому вказувала, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої

статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

У той же час процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вказана процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систем України, забезпечення ефективної процедури виведення платоспроможності банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо.

НБУ приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду - без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив

ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якому зазначила, що заперечення ОСОБА_2 є безпідставними та необґрунтованими .

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 вересня 2005 року між ТОВ «Укрпромбанк»

та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у розмірі 15 000 доларів США на придбання житлового будинку, з кінцевим строком повернення

до 13 вересня 2012 року.

Відповідно до пункту 4.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 4.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або згідно з порядком задоволення вимоги іпотекодержателя, передбаченого пунктом 4.4 цього договору.

Пунктом 4.4 договору іпотеки передбачено, що у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених пунктом 4.1 Договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів: шляхом прийняття іпотекодавцем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов`язання. Цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки; шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі незалежної експертної оцінки предмета іпотеки.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та НБУ укладений договір про передачу активів кредитних зобов`язань

ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з чим

ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором

від 14 вересня 2005 року.

АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості кредитним договором відмовлено з підстав пропуску позовної давності. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області

Постановою Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664

«Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду, строком на два роки

з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно. Рішенням

від 20 лютого 2017 року № 619 продовжено строки здійснення ліквідації

АТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 роки.

купівлю-продаж майнових прав.

Відповідно до публічного паспорту активу залишок заборгованості на дату формування 01 травня 2018 року за договором від 14 вересня 2005 року, складає 434 101,50 грн, з яких: тіло кредиту - 200 032,17 грн; нараховані відсотки - 234 069,33 грн; залишок заборгованості у валюті кредиту - 16 549,78 доларів США.

№ 854.

27 серпня 2018 року листом ПАТ «Дельта Банк» повідомлено про відступлення прав вимоги ОСОБА_2

права - 86 820,30 грн; винагорода оператора за проведення

аукціону - 2 604,61 грн, в якій зазначено про необхідність виконання вказаної вимоги, а у випадку її не виконання передбачено право нового кредитора скористатись своїм правом на позасудове врегулювання спору, шляхом реєстрації права власності за собою на предмет іпотеки.

На підставі укладеного договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 14 вересня 2005 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 01 жовтня 2018 року державний реєстратор Виконавчого комітету Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області перереєстрував іпотечне майно - житловий будинок

АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

майно - житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

Згідно з пунктом частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 655 ЦК України до договору

купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша

статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року

у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) зазначила про відсутність підстав для відступу від вказаних вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня

2021 року у справі 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), фактично відсилає до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), в якій зазначено про часткове відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня

2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), шляхом конкретизації висновку, а саме: відступлення права вимоги за кредитними

і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права випливає, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Водночас процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Національний банк України ухвалює рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), врегульовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».

Оскаржувані договори відступлення прав вимоги укладені між ПАТ «Дельта Банк», який перебуває в стані ліквідації, та ОСОБА_2 за результатами проведення 07 серпня 2018 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується.

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

При цьому, враховуючи наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» законодавством не визначені.

Водночас Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 161/5127/17-ц (провадження № 61-17635св18), від 31 липня 2019 року

у справі № 910/4816/18, від 18 листопада 2020 року у справі

№ 295/3588/14-ц (провадження № 61-5305св20), від 16 грудня 2020 року

у справі № 640/14873/19 (провадження № 61-6649св20), від 25 березня

2021 року у справі № 712/8836/18 (провадження № 61-19728св19).

Оскільки спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, тому підстави для визнання недійсними договорів від 20 серпня 2018 року про купівлю-продаж майнових прав та про відступлення прав за іпотечним договором відсутні.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада 2020 року у справі

№ 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), а також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17 (провадження № 61-45112св18), від 27 березня 2019 року у справі

№ 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18), від 03 квітня 2019 року

у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18), від 04 вересня

2019 року у справі № 906/1174/18.

Посилання в касаційній скарзі про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року

у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада

2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), а також

у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі

№ 906/1174/18 колегія суддів відхиляє, оскільки вказані постанови була предметом дослідження суду апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Також необґрунтованим є посилання заявника на постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17 (провадження

№ 61-45112св18), оскільки у цій справі установлено укладення між сторонами саме договору відступлення права вимоги (цесії), а не договору факторингу.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18),

від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження

№ 61-46099св18), оскільки вказаними постановами, за результатами скасування судових рішень справи направлено на новий розгляд до суду першої (чи апеляційної) інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях. За результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база у них може істотно змінитися, оскільки сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження і встановлення у справі обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки.

Доводи касаційної скарги про те, що зобов`язання за кредитним договором і відповідно іпотека є припиненими через сплив позовної давності і відмову судом в позові банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відхиляються як безпідставні з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 598 ЦК України підстави припинення зобов`язання передбачаються договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (статті 600 ЦК України), зарахуванням

(стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника

і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статтями 608 609 ЦК України). Підстави припинення зобов`язання, визначені законом, тобто в даному випадку вказаними статтями

ЦК України, є вичерпними.

Підстави припинення іпотеки, яка має похідний від основного зобов`язання характер, визначені статтею 593 ЦК України та статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Вказані норми також містять вичерпний перелік таких підстав.

Отже, діюче цивільне законодавство України не визначає сплив позовної давності окремою підставою для припинення як основного зобов`язання (в даному випадку - повернення кредиту), так і додаткового (іпотеки нерухомого майна).

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити захист належного їй цивільного права.

Крім того, аналіз Закону України «Про іпотеку» дає підстави стверджувати, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Отже, нездійснення у визначений судом строк права на захист порушеного цивільного права не припиняє такого права, а лише позбавляє особу права на судовий захист цього права та надає боржнику право бути звільненим саме від переслідування або притягнення до суду.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України

від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк