Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 757/61112/17-ц

провадження № 61-5331св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тетері Ігоря Анатолійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2018 року у складі судді Цокол Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача та стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що в період з грудня 2012 року по грудень 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», було укладено три договори банківського строкового вкладу в іноземній валюті, а саме: 20 грудня 2012 року - договір № SAMDN25000731619900 «Стандарт» з депозитним вкладом у розмірі 10 000 доларів США строком до 20 грудня 2013 року зі сплатою 10 % річних (з подальшим збільшенням суми вкладу до 25 085,91 доларів США та продовженням строку дії договору до 23 грудня 2014 року зі сплатою 10,5 % річних); 06 грудня 2013 року - договір № SMDNWFD0070029235100 «Стандарт» з депозитним вкладом у розмірі 20 000 доларів США строком до 06 грудня 2014 року зі сплатою 10 % річних; 30 грудня 2013 року - договір № SMDNWFD0070049114100 «Стандарт» з депозитним вкладом у розмірі 15 000 доларів США строком до 30 грудня 2014 року зі сплатою 10 % річних. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка. Згідно з частиною першою статті 1075 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Умовами та правилами розміщення депозитних вкладів передбачено, що сторони мають право вимагати дострокового повернення вкладу, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору. 04 липня 2014 року він направив ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про розірвання вищевказаних договорів та повернення сум вкладів з нарахованими процентами, яку банк отримав 09 липня 2014 року, однак залишив без уваги та відповідного реагування. Таким чином, датою розірвання укладених між сторонами договорів є 12 липня 2014 року (третій банківський день після отримання відповідачем заяви). Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2016 року стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь: за договором банківського вкладу від 20 грудня 2012 року № SAMDN25000731619900 - 25 287,97 доларів США; за договором банківського вкладу від 06 грудня 2013 року № SMDNWFD0070029235100 - 20 671,15 доларів США; за договором банківського вкладу від 30 грудня 2013 року № SMDNWFD0070049114100 - 15 372,84 доларів США, всього - 61 331,96 доларів США. Оскільки вказане судове рішення виконане відповідачем лише 23 травня 2017 року, то він має право на отримання процентів за банківськими вкладами за час до дня фактичного повернення коштів, 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, та пені, встановленої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь проценти за користування депозитними коштами за період з 12 липня 2014 року по 22 травня 2017 року в розмірі 17 528,18 доларів США, 3 % річних за період з 12 липня 2014 року по 22 травня 2017 року в розмірі 5 160,81 доларів США, пеню в розмірі 657 940,72 доларів США, що на 13 жовтня 2017 року становить 17 523 987,90 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за користування депозитними коштами за період з 12 липня 2014 року по 22 травня 2017 року в розмірі 525,04 доларів США, 3 % річних за період з 12 липня 2014 року по 22 травня 2017 року - 5 160,81 доларів США, що складає 135 316,43 грн, та пеню в розмірі 4 900 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач, незважаючи на вимогу ОСОБА_1 від 04 липня 2014 року про невідкладну виплату грошових коштів за договорами банківського вкладу, такого розпорядження клієнта не виконав, коштів не повернув. Датою розірвання вищезгаданих договорів є 12 липня 2014 року, що встановлено преюдиційним рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2016 року, яким стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суми внесених вкладів з процентами, нарахованими до 12 липня 2014 року. Вказане судове рішення виконане відповідачем лише 23 травня 2017 року. Таким чином, позивач має право на отримання процентів за користування АТ КБ «Приватбанк» депозитними коштами за період з 12 липня 2014 року по 22 травня 2017 року, однак не за встановленою у договорах процентною ставкою (10 % та 10.5 % річних), а в розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України, а також - пеня в розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», де базою розрахунку - вартістю послуги - є розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та представника ОСОБА_1 - адвоката Тетері І. А. залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тетеря І. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в частині стягнення процентів за користування банком депозитними коштами в розмірі 525,04 доларів США та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача проценти за користування депозитними коштами за період з 12 липня 2014 року по 22 травня 2017 року в розмірі 17 528,18 доларів США.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано положення частини другої статті 1070 ЦК України, що стало наслідком стягнення з банку процентів у розмірі, що звичайно сплачується за вкладом на вимогу. Натомість до спірних правовідносин необхідно застосувати положення статей 1058, 1060, частини п`ятої статті 1061 ЦК України, за змістом яких проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові. Занижена процентна ставка могла бути застосована відповідачем у випадку дострокового повернення вкладів, оскільки можливість її застосування пов`язується не з достроковим розірванням договорів, а саме з фактичним достроковим поверненням вкладів. Оскільки грошові кошти за вкладами фактично були повернуті ОСОБА_1 лише 23 травня 2017 року, то з банку підлягають стягненню проценти за договірною ставкою (10 % та 10,5 % річних) за весь період користування цими коштами.

У травні 2019 року АТ КБ «Приватбанк»подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

18 липня 2019 року справа № 757/61112/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються касаційним судом тільки в означеній частині.

Судами встановлено, що в період з грудня 2012 року по грудень 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено три договори банківського строкового вкладу в іноземній валюті, а саме: 20 грудня 2012 року - договір № SAMDN25000731619900 «Стандарт» з депозитним вкладом у розмірі 10 000 доларів США строком до 20 грудня 2013 року зі сплатою 10 % річних (з подальшим збільшенням суми вкладу до 25 085,91 доларів США та продовженням строку дії договору до 23 грудня 2014 року зі сплатою 10,5 % річних); 06 грудня 2013 року - договір № SMDNWFD0070029235100 «Стандарт» з депозитним вкладом у розмірі 20 000 доларів США строком до 06 грудня 2014 року зі сплатою 10 % річних; 30 грудня 2013 року - договір № SMDNWFD0070049114100 «Стандарт» з депозитним вкладом у розмірі 15 000 доларів США строком до 30 грудня 2014 року зі сплатою 10 % річних.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2016 року стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 : за договором банківського вкладу від 20 грудня 2012 року № SAMDN25000731619900 - 25 287,97 доларів США; за договором банківського вкладу від 06 грудня 2013 року № SMDNWFD0070029235100 - 20 671,15 доларів США; за договором банківського вкладу від 30 грудня 2013 року № SMDNWFD0070049114100 - 15 372,84 доларів США, всього - 61 331,96 доларів США.

Зазначеним судовим рішенням, яке було виконане відповідачем лише 23 травня 2017 року,встановлено, що датою розірвання вищезгаданих договорів банківського вкладу є 12 липня 2014 року.

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, в якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договорів банківського вкладу, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша, п`ята статті 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема стягнути з банку на свою користь проценти за вкладами за період з 12 липня 2014 року по 22 травня 2017 року в розмірі процентної ставки, встановленої на час дії договорів банківського вкладу (10 % та 10,5 % річних).

Судами також встановлено, що укладені між сторонами в цій справі договори банківського вкладу, які були розірванні 12 липня 2014 року, не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовими вкладами у разі неналежного виконання зобов`язань за цими договорами після закінчення терміну їх дії.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Правильно застосувавши до спірних правовідносин приписи статті 1070 ЦК України, врахувавши умови укладених між сторонами договорів депозиту (банківського вкладу) та обставини їх розірвання позивачем, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що після пред`явлення вимоги про дострокове повернення вкладів з АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню проценти за ставкою, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Доводи касаційної скарги про те, що занижена процентна ставка могла бути застосована відповідачем у випадку дострокового повернення вкладів, оскільки можливість її застосування пов`язується не з достроковим розірванням договорів, а саме з фактичним достроковим поверненням вкладів, не заслуговують на увагу з огляду на те, що після пред`явлення вимоги про дострокове повернення вкладів та розірвання договорів депозиту банк має сплатити проценти за користування цими грошовими коштами у розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 757/40017/17-ц, провадження № 61-4249св19).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги заявника та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тетері Ігоря Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення процентів за договорами банківського вкладу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко