Постанова
Іменем України
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 757/63364/19
провадження № 61-13698св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), який є правонаступником Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення.
Позов обґрунтований тим, що 09 грудня 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070030930900, за умовами якого він передав банку 620 000,00 грн. У листопаді 2017 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про розірвання депозитного договору і видачу належних коштів, проте у добровільному порядку така вимога банком не виконана.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року у справі
№ 757/19683/18 на користь позивача стягнуто: вклад - 620 000,00 грн; відсотки за період із 26 січня 2016 року по 14 листопада 2017 року - 235 600,08 грн, відсотки за період із 15 листопада 2017 року по 18 квітня 2018 року - 25,85 грн, 3 % річних, відповідно до статті 625 ЦК України, за період із 15 листопада 2017 року по 18 квітня 2018 року -7898,63 грн, інфляційні втрати - 33 976,00 грн.
Київський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції змінив у частині розміру відсотків, які підлягають стягненню, за період із 26 січня 2016 року по 14 листопада 2017 року у сумі 235 073,43 грн.
Позивач вважає, що оскільки свої зобов`язання банк не виконав, рішення суду також не виконано, тому на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів» наявні підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 3 % вартості роботи (послуги) за кожен день прострочення.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути 6 789 000,00 грн пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 03 грудня 2018 року по 03 грудня 2019 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закон України «Про захист прав споживачів» за період із 03 грудня 2018 року по 03 грудня 2019 року у розмірі 3 905,99 грн, з відрахуванням податків та зборів, згідно з чинним законодавством. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що банк, не повертаючи грошові кошти на вимогу позивача, не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним йому майном, тому відповідно до частини п`ятої статті 10 Закон України «Про захист прав споживачів» підлягає стягненню 3 % за кожен день прострочення за період із 03 грудня 2018 року по 03 грудня 2019 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову про часткове задоволення позову. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за депозитним договором від 09 грудня 2013 року
№ SAMDNWFD0070030930900 за період із 03 грудня 2018 року по 03 грудня 2019 року у розмірі 620 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення, проте не погодився з її розрахунком, оскільки пеня повинна бути нарахована на основний розмір заборгованості, проте зменшив її розмір відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року, в якій просить змінити рішення апеляційного суду в частині стягнутої з відповідача суми пені, та зменшити її розмір, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що стягнення пені у розмірі суми вкладу не відповідає засадам справедливості та розумності та суперечить нормі частини третьої статті 551 ЦК України, яка передбачає, що розмір неустойки не може перевищувати розмір збитків, адже сума депозитного вкладу не є збитками для вкладника, отже, лише несплачені банком відсотки за такими депозитними вкладами можуть бути віднесені до збитків вкладника.
Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
08 жовтня 2020 року справа № 757/63364/19 надійшла до суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/63364/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/16124/15.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 757/63364/19.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та виходячи за їх межі, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
09 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір депозитного вкладу № SAMDNWFD0070030930900, за умовами якого ОСОБА_1 вніс на депозит 620 000,00 грн строком на 366 днів до 09 грудня 2014 року під 19 % річних.
Печерським районним судом м. Києва 19 липня 2019 року за результатами розгляду справи № 757/19683/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» ухвалено рішення, яким стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 вклад у розмірі 620 000,00 грн; 235 600,08 грн - відсотки за період із 26 січня 2016 року
по 14 листопада 2017 року, 25,85 грн - відсотки за період із 15 листопада 2017 року по 18 квітня 2018 року, відповідно до статті 625 ЦК України - 3 % річних за період
з 15 листопада 2017 року по 18 квітня 2018 року - 7 898,63 грн, 33 976,00 грн - інфляційні втрати.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру відсотків за період із 26 січня 2016 року по 14 листопада 2017 року у сумі 235 073,43 грн.
Також, судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» порушено право ОСОБА_1 вільно розпоряджатися грошовими коштами відповідно до умов договору
від 09 грудня 2013 р оку № SAMDNWFD0070030930900.
Доказів, які б свідчили про виконання ПАТ КБ «ПриватБанк» умов депозитного договору, виконання рішення суду під час розгляду справи апеляційному суду не надано, не були долучені і такі докази до поданої банком апеляційної скарги.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що банк на вимогу позивача не повернув належні йому грошові кошти, внесені на депозитний рахунок, чим позбавив вкладника права користуватись йому майном, тому відповідно до частини п`ятої статті 10 Закон України «Про захист прав споживачів», позивач має право на стягнення 3 % за кожен день прострочення за період із 03 грудня 2018 року по 03 грудня 2019 року.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення, проте не погодився з її розрахунком, оскільки пеня повинна бути нарахована на основний розмір заборгованості, тому зменшив її розмір відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.
Верховний Суд не погоджується з висновком судів в частині визначення розміру пені, яка підлягає стягненню з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058 1061 ЦК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.
При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.
Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.
Отже, зміст поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.
Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Разом із тим, дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі
№ 761/16124/15 сформулювала висновки про те, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, та погодилася з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі
№ 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), та не вбачала підстав для відступу від них.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення позивачу банківського вкладу та відповідних відсотків, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Водночас, судами першої та апеляційної інстанції використано різні формули для розрахунку такої пені.
Так, суд першої інстанції, розраховуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, обчислював за формулою, де вартість послуг дорівнює розміру відсотків, які нараховуються на суму вкладу за один день, а саме: 21,0 (відсотків річних за договором): 365 = 0,05753424 %, суму грошового зобов`язання за договором становить 620 000,00 грн, тому 3 % вартості послуг за 365 днів судом нараховано у сумі 3 905,99 грн.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив із того, що розмір пені, яка підлягає стягненню, необхідно розраховувати на суму вкладу, а не на вартість відповідних банківських послуг, а саме: 620 000,00 ? 3 % ? 365 днів = 6 789 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції зменшив розмір пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України із
6 789 000,00 грн до 620 000,00 грн.
Верховний Суд, враховуючи висновки щодо застосування положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15, виходячи за межі доводів касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, не погоджується з такими висновками судів першої і апеляційної інстанцій.
Кошти внесені за договором банківського вкладу не можна вважати вартістю послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачу, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги та відповідно, не можуть бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Пеня підлягає обрахуванню від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто від суми процентів на суму вкладу або від доходу в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача.
Таким чином, судом апеляційної інстанції неправильно проведено розрахунок пені, виходячи із суми вкладу.
Судом першої інстанції також неправильно проведено розрахунок пені, оскільки базою нарахування використано суму належних до нарахування відсотків за договором за день у період дії договору, в той час, як вимоги про стягнення пені обґрунтовано позивачем несвоєчасним поверненням банком суми відсотків у розмірі 235 073,43 грн та 25,85 грн, що підтверджено постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 757/19683/18.
У цій справі розмір пені, який підлягає нарахуванню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», становить: (235 073,43 грн + 25,85 грн) ? 3 % ? 365 = 2 574 337,12 грн.
У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Враховуючи, що розмір пені (2 574 337,12 грн) у цій справі значно перевищує розмір невиплачених банком процентів за вкладом (235 099,28 грн), тому підлягає зменшенню з 2 574 337,12 грн до 235 099,28 грн.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 03 грудня 2018 року по 03 грудня 2019 року у розмірі 235 099,28 грн.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню на суму 235 099,28 грн і вказана сума від суми позову (6 789 000,00 грн) складає
3,46 % у відсотковому співвідношенні, до розміру задоволених позовних вимог, а ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову у сумі
332,33 грн, за подання апеляційної скарги - 498,50 грн.
За перегляд скарги судом касаційної інстанції АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у розмірі 19 210,00 грн, проте вимоги позивача задоволені у розмірі
235 099,28 грн (3,46 %), тому з урахуванням взаємозаліку АТ КБ «ПриватБанк» підлягає компенсації за рахунок держави судовий збір у розмірі 17 714,50 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення пені задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 235 099,28 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Компенсувати Акціонерному товариству Комерційному банку «ПриватБанк» за рахунок держави судовий збір у розмірі 17 714,50 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. А. Воробйова
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
В. В. Яремко