№ 757/65490/19-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 757/65490/19-ц

провадження № 61-18771св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - фірма «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft),

представник позивача -Капуловський Артем Валерійович,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва,

у складі судді Литвинової І. В., від 12 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Таргоній Д. О.,

Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., від 02 грудня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2019 року фірма «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працював на посаді директора представництва фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) у м. Києві на підставі трудового договору (контракту) від 05 січня 2007 року. Позивач зазначав, що з 2015 року фірма «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) перебуває у процесі ліквідації, тому з 2015 року діяльність представництва у м. Києві припинена. У 2018 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у сумі 518 988,00 доларів США. Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у справі № 757/49650/18-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 25 липня 2019 року, стягнуто з фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 14 099 803,19 грн. Позивач вказував, що аргументи ОСОБА_1

у справі № 757/49650/18-ц ґрунтувались на тому, що начебто між ним і фірмою «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) в особі голови правління ОСОБА_3. було підписано додаткову угоду № 1 від 01 лютого 2007 року, згідно якої щомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 13 302,00 доларів США. Позивач зазначав, що ОСОБА_3 ніколи не підписував спірну додаткову угоду № 1 з ОСОБА_1 , підпис від його імені підроблено, наміру на підписання такої угоди позивач не мав. Окрім того, заробітна плата відповідачу виплачувалася у розмірі, визначеному строковим трудовим договором від 05 січня 2007 року, а не відповідно до додаткової угоди № 1. Спір щодо розміру заробітної плати було ініційовано відповідачем після припинення трудових відносин, претензій з боку відповідача з приводу розміру заробітної плати під час трудових відносин не виникало. Позивач вказував, що заявлені позовні вимоги підтверджуються афідевітами про те, що додаткову угоду № 1 від 01 лютого 2007 року ОСОБА_3 особисто ніколи не підписував; висновком експерта від 25 вересня 2019 року № 353/1, згідно якого технічне зображення підпису від імені ОСОБА_3 , що міститься у графі «голова правління «ETRANSA» Speditions Aktiengesellschaft» ОСОБА_3.» фотокопії додаткової угоди

№ 01 лютого 2007 року до трудового договору від 05 січня 2007 року з ОСОБА_1 , не відповідає наданим на дослідження зразкам підпису ОСОБА_3 . Також позивач стверджував, що ОСОБА_3 ніколи не схвалювалась додаткова угода № 1 від 01 лютого 2007 року, про що свідчить особиста заява ОСОБА_3 (афідевіти) і її невиконання протягом строку дії з 2007 року.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати додаткову угоду № 1 від 01 лютого 2007 року до трудового договору (контракту) від 05 січня 2007 року, укладену з ОСОБА_1 , недійсною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року позов фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 01 лютого 2007 року

до трудового договору (контракту) від 05 січня 2007 року, укладену між фірмою «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» в особі голови правління ОСОБА_3. і ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належними доказами спростування дійсності додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року є ті, які свідчать про фактичне невиконання угоди і відсутність спору щодо її істотних умов. Так, районний суд дійшов висновку про те, що позивачем надано належні докази нарахування відповідачеві у березні 2007 року та у лютому 2014 року заробітної плати у розмірі, визначеному трудовим договором, укладеним 05 січня 2007 року, а не додатковою угодою № 1

від 01 лютого 2007 року. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав доказів на підтвердження нарахування і виплати заробітної плати у розмірі, еквівалентному 13 302, 00 долари США у національній валюті України за курсом Національного банку України на дату оплати. Також суд вказав, що відповідачем не надано доказів, що додаткова угода № 1 від 01 лютого 2007 року виконувалася роботодавцем у період перебування сторін у трудових відносинах протягом 2007- 2015 років. При цьому судом першої інстанції було відхилено висновки експертів з почеркознавчого дослідження додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року, які мають суперечливі результати, та зазначено, щопитання недійсності оспорюваного правочину не встановлювалося під час розгляду спору у справі № 757/49650/18-ц.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що кошториси представництва, які були покладені в основу рішення суду першої інстанції, складені самим же директором представництва ОСОБА_1 і затверджені головою правління ОСОБА_3 , скріплені підписами вказаних посадових осіб, тобто узгоджені. Суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем не затверджувався (не погоджувався) кошторис, розмір посадового окладу чи заробітної плати директора представництва, яка б відповідала розміру заробітної плати, вказаному в оспорюваній додатковій угоді № 1, а саме

13 302, 00 долари США. Такий розмір заробітної плати відповідачу жодного разу не виплачувався, і ці обставини не спростовані останнім. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав ухвалу суду про витребування оригіналу оспорюваної додаткової угоди, внаслідок чого судова почеркознавча експертиза не була проведена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва

від 12 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 02 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, у постанові Верховного Суду від 18 червня

2020 року у справі № 295/13539/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує також на відсутність висновку Верховного Суду щодо

питання застосування норм права у подібних правовідносинах

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних

у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про недійсність оспорюваної додаткової угоди у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 ніколи її не підписував на підставі неналежних доказів (кошторису та письмових заяв (афідевітів) ОСОБА_3 ), не звернули увагу на те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосуються до правочину, який не вчинено. Заявник зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня

2020 року у справі № 145/2047/16-ц дійшла висновку про те, що у випадку оспорювання самого факту укладання правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. Заявник зазначає, що під час розгляду справи № 757/49650/18-ц у судах всіх інстанцій фірма «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) не оспорювала дійсність додаткової угоди № 1

від 01 лютого 2007 року, а заперечувала наявність трудових відносин з ОСОБА_1 після 2015 року, клопотання про витребування оспорюваного правочину не заявляла. На думку заявника, факт укладення додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року було встановлено судами

під час розгляду справи № 757/49650/18-ц. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що додаткова угода № 1 визнана недійсною без дослідження судами оригіналу та проведення судової експертизи. Заявник вказує, що він був позбавлений можливості надати суду оригінал додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року, оскільки зазначена угода була передана до Комерційного суду м. Відня (Австрія), в якому розглядається спір між сторонами. Вважає, що суди неправомірно застосували положення частини десятої статті 84 ЦПК України. Посилається на те, що в матеріалах справи наявний лише один висновок почеркознавчої експертизи від 07 листопада 2017 року № 8-4/2264, складений Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, який був безпідставно відхилений судами попередніх інстанцій.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу фірма «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Особа, яка подала відзив, вважає, що судами попередніх інстанцій було правильно враховано те, що голова правління фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) ОСОБА_3 ніколи не підписував оспорювану додаткову угоду № 1 від 01 лютого 2007 року та не вчиняв жодних дій щодо її схвалення, про що свідчать належні докази, надані позивачем. Вказує, що існування спірної додаткової угоди та її використання відповідачем призвело до порушення прав та інтересів позивача, тому єдиним ефективним способом захисту позивача є визнання додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року недійсною.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 січня 2007 року між фірмою «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) в особі голови правління ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір, відповідно до умов якого останній був прийнятий на роботу на посаду директора представництва фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) у м. Києві та зобов`язувався виконувати роботу, визначену цим договором, а компанія зобов`язувалася виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Згідно з пунктом 4.1 розділу 4 «Оплата праці та соціально-побутове забезпечення працівника» трудового договору від 05 січня 2007 року за виконання обов`язків, передбачених умовами чинного договору, працівнику виплачуються заробітна плата у розмірі, еквівалентному 4 705, 89 доларів США у національній валюті України за курсом Національного банку України на дату оплати.

Згідно з пунктом 4.2 вказаного розділу трудового договору компанія перераховує заробітну плату працівника на рахунок представництва компанії. Оплата праці здійснюється з рахунку представництва компанії двічі на місяць.

Компанія може вносити пропозиції щодо збільшення розміру заробітної плати працівника, виходячи з результатів виконання працівником своїх службових обов`язків (пункт 4.3 трудового договору).

В матеріалах справи наявна копія укладеної 01 лютого 2007 року між фірмою «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) в особі голови правління ОСОБА_3 та ОСОБА_1 додаткової угоди № 1 в якості додатку № 1 до трудового договору від 05 січня 2007 року.

Відповідно до пункту 1 тексту додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року за виконання обов`язків, передбачених умовами трудового договору

від 05 січня 2007 року, працівнику у період з 01 березня 2007 року щомісячно виплачується заробітна плата у розмірі, еквівалентному 13 302, 00 долари США у національній валюті України за курсом Національного банку України на дату оплати.

Пунктами 2, 3 додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року передбачено, що вона є невід`ємною частиною трудового договору від 05 січня 2007 року та набуває чинності з моменту її підписання сторонами, укладена в двох примірниках, які зберігаються у кожної із сторін і мають однакову юридичну силу.

07 жовтня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 12017100060005010 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 175 Кримінального кодексу України, за фактом вчинення ОСОБА_3 грубого порушення трудових відносин згідно трудового договору від 05 січня 2007 року, безпідставної, умисної не виплати заробітної плати з липня 2015 року ОСОБА_1 , внаслідок чого останньому заподіяно значної майнової шкоди.

Висновком експерта від 07 листопада 2017 року № 8-4/2264, складеним Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України на виконання постанови слідчого

від 31 жовтня 2017 року про призначення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017100060005010, встановлено, що підписи у графах напроти прізвища ОСОБА_3 на кожному аркуші трудового договору від 05 січня 2007 року та додаткової угоди № 1 до трудового договору від 01 лютого 2007 року виконані ОСОБА_3 .

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва (справа № 757/49650/18-ц) з позовом до фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft), в якому просив стягнути з фірми нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 518 988, 00 доларів США, в обґрунтування позовних вимог зазначивши, що 05 січня 2007 року між ним та фірмою «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) в особі голови правління ОСОБА_3 було укладено трудовий договір, а 01 лютого

2007 року - додаткову угоду № 1, яка є невід`ємною частиною договору, відповідно до якої працівнику щомісячно виплачується заробітна плата у розмірі, еквівалентному 13 302, 00 долари США. Починаючи з 01 липня

2015 року ОСОБА_1 не виплачувалася заробітна плата та станом на 30 вересня 2018 року фірма мала заборгованість по заробітній платі у розмірі 518 988, 00 доларів США.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі

№ 757/49650/18-ц від 28 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 518 988, 00 доларів США.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у справі

№ 757/49650/18-ц рішення Печерського районного суду міста Києва скасовано і ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі

14 099 803, 19 грн.

Постановою Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі

№ 757/49650/18-ц касаційну скаргу фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 21 березня

2019 року залишено без змін.

Відповідно до афідевітів від 20 березня 2019 року та від 04 жовтня 2019 року ОСОБА_3 стверджував, що виплата зазначеної заробітної плати проводилася компанією шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок представництва вчасно і без будь-яких претензій з боку ОСОБА_1 та інших працівників представництва. Безпосередньо ОСОБА_1 як директор представництва компанії в Україні особисто складав кошторис на утримання представництва, а також штатний розклад, в якому було вказано щомісячний фонд заробітної плати. Зазначені кошториси затверджувалися ОСОБА_3 від імені компанії і згідно з цими кошторисами проведені всі необхідні перерахування на розрахунковий рахунок представництва. Так, згідно з кошторисом на утримання представництва компанії станом на 01 березня 2007 року, складеним ОСОБА_5 , заробітна плата директора представництва становила 8 302, 00 долари США, а станом, наприклад, на 21 лютого 2014 року - 6 084, 00 долари США, які ОСОБА_1 повинен був виплачувати відповідно до законодавства України. ОСОБА_3 зазначав, що додаткова угода № 1 від 01 лютого 2007 року до трудового договору

від 05 січня 2007 року, згідно з якою ОСОБА_1 нібито була встановлена заробітна плата у розмірі 13 302, 00 долари США у національній валюті України за курсом Національного банку України на день сплати, є вкрай сумнівною і не викликає розумної довіри.

ОСОБА_3 стверджував, що ніколи особисто не підписував вказану додаткову угоду № 1 від 01 лютого 2007 року до трудового договору

від 05 січня 2007 року і не завіряв її печаткою компанії. Це підтверджується тим, що ОСОБА_1 за час своєї роботи не складав кошторисів, в яких його заробітна плата становила 13 302, 00 долари США, і відповідно ОСОБА_3 таких кошторисів не затверджував. При цьому

ОСОБА_1 не виражав претензій стосовно недоплати йому заробітної плати у зазначеному розмірі. Тобто, ОСОБА_1 повністю був згодний з тими фактичними перерахуваннями грошових коштів на утримання представництва, в тому числі заробітної плати. Відповідно всі інші документи, включаючи бухгалтерські довідки, щодо нібито виплати з 2007 по 2015 роки щомісячної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 13 302, 00 долари США, є вкрай сумнівними, не викликають розумної довіри і суперечать трудовому договору, кошторисами та податковій звітності. Також ОСОБА_3 своєю заявою (афідевітом) повідомляв, що на випадок непередбачених ситуацій (хвороби, відрядження, відпустки тощо) передав ОСОБА_1 чисті, не заповнені білі аркуші формату А4 з своїм оригінальним підписом і відбитком печатки фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft), тому ОСОБА_3 не виключає, що саме такі листи були використані при виготовленні підробленої додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року, а також інших доказів у справі.

Також ОСОБА_3 стверджував, що про існування додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року він дізнався лише у листопаді 2018 року у момент, коли його адвокати ознайомилися із матеріалами кримінального провадження, відкритого відносно нього за фактом невиплати заробітної плати ОСОБА_1 .

Також в афідевіті від 04 вересня 2019 року ОСОБА_3 вказав, що для проведення експертизи додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року ним було надано вільні зразки його підпису на низці документів, особисто підписаних ним.

07 серпня 2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 372 КК України (кримінальне провадження

№ 62019000000001248), за фактом притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, поєднане зі штучним створенням доказів або іншою фальсифікацією. Згідно з фабулою кримінального провадження, у ході досудового розслідування встановлено, що старший слідчий слідчого відділу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_6 за попередньою змовою із ОСОБА_1 та іншими, невстановленими досудовим розслідуванням особами, вжив заходів щодо притягнення завідомо невинного ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності у поєднанні зі штучним створенням доказів обвинувачення та іншою фальсифікацією.

Відповідно до висновку експерта від 25 вересня 2019 року № 353/1, складеного Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз, зображення підпису від імені ОСОБА_3 , що розташоване у графі «Голова правління «ETRANSA» Speditions Aktiengesellschaft ОСОБА_3.» додаткової угоди № 1 від 01 лютого

2007 року до трудового договору від 05 січня 2007 року, не відповідає підписам ОСОБА_3 , наявним у документах, наданих у якості порівняльного матеріалу.

У матеріалах справи міститься кошторис представництва фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) в Україні, складений директором представництва Коноваленком О. В., затверджений головою правління ОСОБА_3 01 березня 2007 року, скріплений підписами вказаних посадових осіб, згідно з яким за посадою «директор» вказано заробітну плату, видану на руки, у розмірі

6 000,00 доларів США, видатки у розмірі 2 302,00 доларів США, посадовий оклад за штатним розкладом - 8 302,00 доларів США.

Також у матеріалах справи міститься кошторис представництва фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) в Україні, складений директором представництва Коноваленком О. В., затверджений головою правління ОСОБА_3.

21 лютого 2014 року, скріплений підписами вказаних посадових осіб, згідно з яким за посадою «директор» вказано заробітну плату, видану на руки, у розмірі 4 000,00 доларів США, видатки у розмірі 2 302,00 доларів США, посадовий оклад за штатним розкладом - 6 084, 00 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У відповідності до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою, четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц дійшла висновку про те, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У той же час у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15 зазначено, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3 7 9 91 44 КЗпП України), положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту).

Трудовий договір (додаткова угода до нього) не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені

статтями 203 215 ЦК України вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним з передбачених ЦК України підстав.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц (провадження

№ 61-28768св18) та від 01 червня 2020 року у справі № 389/1782/17 (провадження № 61-41001св18).

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами. Зокрема, якщо спір стосується порушення порядку виплати заробітної плати, роботодавець має захищати свої права у провадженні за позовом працівника про стягнення належних до виплати сум, доводячи відсутність заборгованості, спростовуючи факт укладення трудового договору на відповідних умовах, у тому числі й шляхом пред`явлення зустрічних позовних вимог, і вирішення такого спору судом призводить до правової визначеності у спірних відносинах.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на зазначені вимоги закону увагу не звернули, дійшли висновку про визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 01 лютого 2007 року до трудового договору (контракту) від 05 січня 2007 року, неправильно застосувавши положення статей 203 215 ЦК України, які не підлягають застосуванню до трудових правовідносин сторін.

Крім того, поза увагою судів залишилось те, що позивач не оспорював укладення додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року під час розгляду справи № 757/49650/18-ц, а також не звертався в межах вказаної справи із зустрічним позовними вимогами, а звернувся до суду з цим позовом після розгляду справи № 757/46950/18-ц в трьох судових інстанціях та набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з нього заробітної плати на підставі оспорюваної додаткової угоди. В ухвалі Київського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/46950/18-ц, якою було відмовлено у задоволенні заяви фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у зв`язку із нововиявленими обставинами, встановлено, що під час розгляду справи представники фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) про факт непідписання головою правління додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року не заявляли, в тому числі і щодо проведення судової почеркознавчої експертизи.

У відповідності до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги та ухваленням нового судового рішення про відмову у позові з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної й касаційної скарг у сумі 6 723,50 грн.

Керуючись статтями 141 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасувати.

У задоволенні позову фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) до ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2007 року до трудового договору (контракту) від 05 січня 2007 року, укладеної між фірмою «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» в особі голови правління ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , - відмовити.

Стягнути з фірми «Етранса» Шпедіціонс Акціенгезеллшафт» («ETRANSA» Speditions Artiengesellschaft) на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної й касаційної скарг у сумі 6 723 (шість тисяч сімсот двадцять три) грн 50 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович