Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 757/65641/17-ц

провадження № 61-11217св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач) - кооператив «Глибокий Яр»,

третя особа - Грушевич Олег Євгенійович ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лесик Богданом Богдановичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Батрин О. В. від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Коцюрби О. П., Нежури В. А. від 01 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до кооперативу «Глибокий Яр», в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 516 738,54 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 11 лютого 2009 року між сторонами було укладено інвестиційний договір, за умовами якого позивач зобов`язався фінансувати проведення капітального ремонту та реконструкції групи нежитлових приміщень, загальною площею 328 кв.м., розміщених на території кооперативу «Глибокий Яр» за адресою: АДРЕСА_1 , щоб в подальшому отримати у власність нежитлові приміщення. Відповідно до умов інвестиційного договору відповідач зобов`язується здійснити капітальний ремонт та реконструкцію об`єкта інвестування, забезпечити його введення в експлуатацію і передати позивачеві відремонтований та реконструйований об`єкт інвестування на підставі акту приймання-передачі та виготовити документи на нежитлові приміщення. Свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, здійснивши оплату за будівельні матеріали та виконання робіт на загальну суму 516 738,54 грн. Проте, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав.

У березні 2018 року кооператив «Глибокий Яр» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати недійсним інвестиційний договір, укладений 11 лютого 2009 року між сторонами.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що зазначений договір підписаний неуповноваженою особою, що суперечить пункту 10 частини другої статті 15 Закону України «Про кооперацію» (в редакції на час укладення інвестиційного договору), відповідно до якого до компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема, прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном. Голова правління кооперативу не мав повноважень самостійно, без погодження із правлінням кооперативу, підписувати договори від імені від кооперативу. Крім того, укладений договір суперечить актам законодавства, оскільки Законом України «Про кооперацію» (в редакції на час укладення інвестиційного договору) та статуту кооперативу (1997 рік) кооператив був створений з метою забезпечення його членів гаражем-стоянкою для автомобілів і мотоциклів, а також для подальшої експлуатації і управління цим гаражем-стоянкою. Проте, укладений договір спрямований на передачу у власність ОСОБА_1 частини нежитлових приміщень, тобто виходить за межі положень статуту, на надання послуги не членам кооперативу, а на одержання прибутку (у вигляді нерухомості) інвестором (який в даних правовідносинах виступає не як член кооперативу, а як підприємець).

Також кооператив вказує на те, що жоден дозвіл на виконання будівельних робіт не отримувався, що свідчить про порушення архітектурних норм і тягне за собою недійсність (нікчемність) інвестиційного договору, заборона на укладення якого передбачена частиною другою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, чинній на час укладення інвестиційного договору), частини першої статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції, чинній на час укладення інвестиційного договору).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а позов кооперативу «Глибокий Яр» задоволено. Визнано недійсним інвестиційний договір, укладений 11 лютого 2009 року між кооперативом «Глибокий Яр» та ОСОБА_1 . Вирішено питання про судовий збір.

Суд першої інстанції задовольняючи позов кооперативу «Глибокий Яр» виходив із того, що спірний інвестиційний договір укладено головою кооперативу з перевищенням наданих статутом повноважень. Кооперативом не пропущений строк звернення до суду з позовом про визнання інвестиційного договору недійсним, оскільки при зміні керівництва кооперативу не були передані всі документи від одного керівника до іншого.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів з кооперативу у розмірі 516 738,54 грн, задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 заявлені вимоги про стягнення коштів у зв`язку з невиконанням інвестиційного договору, а не як наслідок укладення недійсного правочину із застосуванням статті 216 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про те, що місцевий суд правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 203 215 216 234 ЦК України, статей 8, 15, 16, 41 Закону України «Про кооперацію», статей 5 10 13 76-81 259 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про залишення позовних вимог ОСОБА_1 та кооперативу «Глибокий Яр» без задоволення.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

30 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, у якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судові рішення про задоволення його позову та відмову в задоволенні позовних вимог кооперативу «Глибокий Яр».

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що мало місце схвалення правочину кооперативом і, як наслідок, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статті 92 241 ЦК України, та не застосовано положення статті 642 ЦК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 27 березня 2018 року в справі № 916/980/16, від 16 травня 2018 року в справі № 910/1163/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 910/9915/17, від 10 квітня 2018 року в справі № 910/11079/17, від 27 березня 2019 року в справі № 903/439/18, від 23 січня 2019 року в справі № 442/3285/16-ц, від 29 березня 2018 року в справі № 923/333/16, постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 760/8121/16-ц, від 19 серпня 2014 року в справі № 3-59гс14, від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-1873цс16, від 01 лютого 2017 року в справі № 6-2360цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

22 вересня 2010 року кооператив «Глибокий Яр» через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити в задоволенні зазначеної касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними, такими, що прийняті з урахуванням норм права та судової практики, відображають врахування чи відхилення основних аргументів сторін, як є значними при вирішенні справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 757/65641/17-ц з Печерського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 11 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та кооперативом укладено інвестиційний договір, за умовами якого позивач зобов`язався фінансувати проведення капітального ремонту та реконструкції групи нежитлових приміщень, загальною площею 328 кв.м., розміщених за адресою: АДРЕСА_1 , щоб у подальшому отримати у власність нежитлові приміщення.

Інвестування коштів здійснювалося шляхом сплати робіт підрядних організацій та оплати матеріалів для капітального ремонту та реконструкції об`єкта інвестування, що відповідає умовам пункту 2.1. договору.

Відповідно до умов інвестиційного договору відповідач зобов`язується здійснити капітальний ремонт та реконструкцію об`єкта інвестування, забезпечити його введення в експлуатацію і передати позивачеві відремонтований та реконструйований об`єкт інвестування на підставі акту приймання-передачі і виготовити документи на нежитлові приміщення.

Пунктом 6.1 інвестиційного договору передбачено, що він починає діяти з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та реєстрації права власності інвестора на об`єкт інвестування на площу не менше 151 кв.м.

Від імені кооперативу договір підписав його голова - Грушевич О. Є.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 15 Закону України «Про кооперацію» (в редакції на час укладення інвестиційного договору) до компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема, прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 16 цього Закону виконавчий орган кооперативу укладає угоди між кооперативом та іншими особами.

Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу (частина четверта статті 19 Закону).

Отже, розпорядження майном Кооперативу згідно із Законом відноситься до повноважень Загальних зборів членів Кооперативу. Правління може укладати договори з цих питань лише після ухвалення відповідного рішення Загальними зборами членів Кооперативу.

Водночас, відповідні положення Закону відсутні в чинному на той момент Статуті Кооперативу (1997 рік).

При цьому, Статутом надавались повноваження Правлінню Кооперативу на укладення з підприємствами, установами та організаціями договорів на будівництво.

Відсутність зазначеного положення в Статуті Кооперативу не є перешкодою для застосування положень Закону України «Про кооперацію» (в редакції на час укладення інвестиційного договору), оскільки Закон має вищу юридичну силу, ніж локальні нормативно-правові акти, які діють на підприємстві (Статут) та частині другій статті 41 Закону України «Про кооперацію» встановлює обов`язки для кооперативів, які створені до набрання чинності чим Законом (тобто до 2003 року) привести свої статути у відповідність із цим Законом. Водночас до приведення статутів у відповідність до закону кооперативи можуть ними керуватись лише у частині, що не суперечить цьому Закону (частина третя статті 41 Закону України «Про кооперацію»).

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що Голова Правління Кооперативу не мав повноважень самостійно, без погодження із Правлінням Кооперативу підписувати договори від імені Кооперативу, а відтак наявні підстави для визнання спірного договору недійсним з підстав його укладення головою кооперативу з перевищенням наданих статутом повноважень.

Доводи касаційної скарги про те, що мало місце схвалення правочину кооперативом, яке відбулося у формі мовчазної згоди, саме під час підписання актів про виконання інвестиційних зобов`язань не заслуговують на увагу та на правильність висновків судів попередніх інстанції про визнання інвестиційного договору недійсним не впливають, оскільки у відповідності до статуту кооперативу та Закону України «Про кооперацію» питання, пов`язані з розпорядженням майном кооперативу вирішуються, виключно на загальних зборах членів кооперативу.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується із зазначенням у мотивувальній про те, що строк позовної давності за вимогами про визнання оспорюваного договору недійсним не пропущено, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення (стаття 267 ЦК України), матеріали такої заяви щодо саме цих вимог не містять, тому такий висновок суду є зайвим.

За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про виключення з мотивувальної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року посилання на позовну давність до вимоги про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити в рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Аналіз наведеного свідчить про те, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curiа («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/4-ц (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curiа («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм».

З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом при ухваленні рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

ОСОБА_1 заявлені вимоги про стягнення коштів у зв`язку з невиконанням укладеного інвестиційного договору з посиланням на статті 610 629 ЦК України.

Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд виходить із того, що посилання ОСОБА_1 як на правову підставу повернення коштів за укладеним інвестиційним договором є помилковим.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами виникли договірні зобов`язання, що унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій, визнавши недійсним інвестиційний договір, не звернули уваги на те, що підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у зв`язку з невиконання відповідачем умов інвестиційного договору ними вказано саме відсутність між сторонами договору.

Таким чином, оскільки грошові кошти в розмірі 516 738,54 грн отримані кооперативом «Глибокий Яр» без достатньої правової підстави, Верховний Суд приходить до висновку про задоволення позову відповідно до статті 1212 ЦК України.

Оскільки ОСОБА_1 просить стягнути кошти, які ним сплачені на виконання інвестиційного договору, який визнано недійсним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року, тому відсутні правові підстави для застосування позовної давності визначеної статтею 256 ЦК України та про застосування якої просив відповідач, до вказаних вимог, оскільки з часу визнання недійсним вищевказаного договору, кооператив «Глибокий Яр» безпідставно утримує у себе кошти сплачені на виконання вказаного правочину.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з кооперативу «Глибокий Яр» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій в сумі 23 253,21 грн.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лесик Богданом Богдановичем, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасувати в частині позову ОСОБА_1 до кооперативу «Глибокий Яр» про стягнення коштів скасувати.

Позов ОСОБА_1 до кооперативу «Глибокий Яр» про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з кооперативу «Глибокий Яр» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 516 738,54 грн.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині позову кооперативу «Глибокий Яр» до ОСОБА_1 про визнання недійсним інвестиційного договору - залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року посилання на те, що Кооперативом не пропущений строк звернення до суду з позовом про визнання інвестиційного договору недійсним.

Стягнути з кооперативу «Глибокий Яр» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 23 253,21 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун