Постанова

Іменем України

24 липня 2023 року

місто Київ

справа № 757/66309/21-ц

провадження № 61-2894св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Громадська організація «Центр протидії корупції»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року, ухвалені суддею Бусик О. Л., постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, ухвалені колегією суддів у складі Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Центр протидії корупції» (далі - ГО «Центр протидії корупції», громадська організація) про визнання неправомірної відмови відповідача у вчиненні дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ГО «Центр протидії корупції» помилково внесла інформацію про ОСОБА_1 до відкритого реєстру національних публічних діячів України через неправильне зазначення організаційно-правової форми юридичної особи, де він працює директором, - Центру менеджменту та маркетингу в галузі наук про Землю інституту геологічних досліджень Національної академії наук України (далі - Центр менеджменту та маркентингу), а саме зазначення її як державне підприємство, замість правильного визначення - «державна організація».

Зауважив, що 16 вересня 2021 року державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації виправив помилку та визначив Центр менеджменту та маркетингу як державну організацію (установу, заклад), що відповідає його установчим документам.

Посилався на те, що Центр менеджменту та маркетингу не підпадає під критерії для визначення його державним підприємством, а керівники державних організацій (установ, закладів) не належать до категорії публічних діячів, тому внесення відомостей про нього до відкритого реєстру публічних осіб суперечить вимогам законодавства, а на його неодноразові звернення відповідач відмовляється внести відповідні відомості.

Позивач зазначив, що наявність недостовірної інформації у відкритому реєстрі національних публічних діячів України створює для нього та членів сім`ї додаткові ускладнення при користуванні банківськими послугами, чим порушуються його права та інтереси.

У зв`язку з наведеним просив суд:

- визнати неправомірною відмову ГО «Центр протидії корупції» у видаленні інформації з відкритого реєстру національних публічних діячів України стосовно громадянина України ОСОБА_1 , який є директором державної організації Центр менеджменту та маркетингу;

- зобов`язати ГО «Центр протидії корупції» вилучити (видалити) всі дані стосовно громадянина України ОСОБА_1 , який є директором державної організації Центр менеджменту та маркетинг, що розміщена за вебадресою: https://pep.org.ua/uk/person/27906, та будь-яких інших згадувань про ОСОБА_1 з відкритого реєстру національних публічних діячів України.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що відомості про позивача як керівника державного підприємства було отримано з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР); Центр менеджменту та маркетингу понад двадцять років існував та здійснював господарську діяльність як державне підприємство; Фонд державного майна України вніс Центр менеджменту та маркетингу до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, як єдиний майновий комплекс державного підприємства; позивач не надав підтверджень порушення його прав у результаті розміщення оспорюваних відомостей, а вимоги ОСОБА_1 про їх видалення не є ефективним способом захисту.

Стислий виклад змісту ухвали суду першої інстанції

Ухвалою від 17 серпня 2022 року Печерський районний суд міста Києва частково задовольнив клопотання відповідача про визнання зловживання процесуальними правами та залишення без розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ГО «Центр протидії корупції» про зобов`язання вчинити дії та спростування недостовірної інформації.

Суд визнав зазначені у мотивувальній частині ухвали дії позивача ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами.

Застосував до позивача захід процесуального примусу у виді штрафу у розмірі 0, 3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 744, 30 грн.

Частково задовольняючи клопотання ГО «Центр протидії корупції», суд першої інстанції виснував, що подання ОСОБА_1 до суду декількох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав (суд встановив наявність ще шести, крім цього, аналогічних позовів), а також подальше неодноразове залишення частини цих позовів без розгляду за заявами позивача є зловживанням учасником судового процесу (позивачем) процесуальними правами, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Враховуючи, що у частині третій статті 44 ЦПК України передбачено право суду за наслідками розгляду клопотання про визнання зловживанням процесуальними правами, з урахуванням обставин справи, залишити без розгляду або повернути саме скаргу, заяву, клопотання, однак не позов, а таке питання врегульоване окремим правилом у статті 257 ЦПК України. Суд не встановив, на якій стадії розгляду перебувають справи № 757/61661/21 та № 757/67128/21, у Єдиному державному реєстрі судових рішень немає будь-яких судових рішень за наслідками розгляду цих позовних заяв - ухвали про відкриття або відмову у відкритті провадження у справах, повернення позовних заяв або залишення позовів без розгляду (пункт 11 частини першої статті 257 ЦПК України), тому немає правових підстав для залишення цього позову без розгляду.

Тому суд першої інстанції виснував, що до позивача потрібно застосувати захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 0, 3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 17 серпня 2022 року Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції зазначив, що немає правових підстав для визнання неправомірною відмови ГО «Центр протидії корупції» у видаленні інформації з відкритого реєстру національних публічних діячів України стосовно ОСОБА_1 , оскільки інформація про позивача як публічного діяча є правдивою та в розумінні пункту 37 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» позивач належить до числа публічних осіб як особа, яка виконувала публічні функції, - керівник державного підприємства, яким значився Центр менеджменту та маркетингу до 16 вересня 2021 року, тому вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

В оцінці вимог позивача про зобов`язання ГО «Центр протидії корупції» вилучити (видалити) всі дані про нього, що розміщені за вебадресою https://pep.org.ua/uk/person/27906, та будь-які інші згадування про нього з відкритого реєстру національних публічних діячів України суд, крім встановлених обставин про правдивість розміщених даних про позивача як публічного діяча, також зазначив, що зміст позовних вимог ОСОБА_1 , викладених у прохальній частині позовної заяви в цій частині, не містить чітких посилань на те, яку саме конкретну інформацію, дані чи згадування, поширені у реєстрі національних публічних діячів, потрібно зобов`язати відповідача вилучити (видалити), і такі вимоги не були уточнені позивачем під час розгляду справи.

Щодо посилання позивача на ускладнення під час користування банківськими послугами, то такі доводи суд першої інстанції також визнав безпідставними та недоведеними, оскільки позивач не надав доказів про здійснення стосовно нього чи членів сім`ї відповідних заходів фінансового моніторингу як до публічного діяча (політично значущої особи) як з боку банків, так і інших суб`єктів первинного фінансового моніторингу: страховики, платіжні організації, поштові оператори, аудитори, бухгалтери, тощо.

Тож суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_1 не довів факт порушення його майнових чи немайнових прав відповідачем, яке полягало саме в поширені інформації, яка відповідно до вимог закону може мати статус недостовірної, такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим майновим чи немайновим правам і інтересам позивача.

Стислий виклад змісту додаткового рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням від 04 жовтня 2022 року Печерський районний суд міста Києва частково задовольнив заяву ГО «Центр протидії корупції» про ухвалення додаткового рішення у справі.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ГО «Центр протидії корупції» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 500, 00 грн.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 500, 00 грн із заявлених 37 500, 00 грн.

Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції по суті спору та щодо розподілу судових витрат судом першої інстанції

Постановою від 13 грудня 2022 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Щодо висновків суду першої інстанції про розподіл судових витрат, то апеляційний суд зазначив, що стягнення витрат на правничу допомогу з позивача на користь відповідача саме у розмірі 20 500, 00 грн, а не у розмірі 37 500, 00 грн, як того просив відповідач, є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 17 серпня 2022 року

Постановою від 13 грудня 2022 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд зазначив, що зловживання процесуальними правами позивачем полягало у поданні декількох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, подальше неодноразове їх залишення без розгляду за власною ініціативою ОСОБА_1 , метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Викладені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року потрібно залишити без змін.

Стислий виклад змісту додаткової постанови суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою від 17 січня 2023 року Київський апеляційний суд задовольнив заяву ГО «Центр протидії корупції» про ухвалення додаткового рішення.

Апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ГО «Центр протидії корупції» витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що за надання професійної правничої допомоги ГО «Центр протидії корупції» повинен сплатити грошові кошти у розмірі 29 000, 00 грн, проте питання про стягнення з позивача гонорару успіху у сумі 9 000, 00 грн не ставилося, а відтак, загальна сума, яку відповідач просить стягнути з позивача становить 20 000, 00 грн. Зазначені у заяві ГО «Центр протидії корупції» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 у лютому 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року, постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування правил статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у подібних правовідносинах;

- суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі позовних вимог, досліджуючи та встановлюючи обставини, що не стосуються предмета спору та виходять за межі судового розгляду справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій не встановили ті обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору;

- суди не дослідили докази, зокрема, статут Центру менеджменту та маркетингу, документи цього Центру на підтвердження відсутності державної частки у статутному фонді тощо.

Заявник зазначає, що суди не врахували ту обставину, що ОСОБА_1 виправив технічну помилку у зазначені організаційно-правової форми Центру менеджменту та маркетингу, яка була у ЄДР, а не змінив організаційно-правову форму. Наголошує, що виправлення технічної помилки не може створювати жодних юридичних наслідків, що обмежують права позивача та ставлять його в нерівне соціальне становище, зокрема, негативно впливати на його та членів його сім`ї ділові взаємовідносини.

Зазначив, що через необґрунтовану відмову відповідача у видаленні інформації з реєстру порушуються його майнові права як споживача фінансових послуг, проявляється непряма дискримінація та порушується право на банківську таємницю.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, то заявник зазначив, що ці судові рішення є похідними від судових рішень по суті спору, а тому також підлягають скасуванню Верховним Судом.

Щодо оскарження ухвали суду першої інстанції, то касаційна скарга не містить підстав та доводів.

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав додаткові пояснення на касаційну скаргу, що встановлення факту того, що державна організація Центр менеджменту та маркетингу не є державним підприємством з моменту її створення не може самостійно розглядатися в порядку окремого провадження, що підтверджується висновками Верховного Суду в ухвалі від 05 червня 2023 року у справі № 752/18740/22.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ГО «Центр протидії корупції» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі, якщо Верховний Суд дійде висновку про те, що немає підстав для закриття касаційного провадження - залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Також відповідач просив покласти на позивача витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 30 000, 00 грн.

Відповідач зазначає, що стосовно категорії спорів про спростування недостовірної інформації наявна чисельна та стала практика Верховного Суду, що є підставою для закриття касаційного провадження, адже таким правовим висновкам оскаржувані судові рішення відповідають.

Також громадська організація зазначила, що ухвала суду першої інстанції не підлягає касаційному оскарженню, оскільки визначена у пункті 18 частини першої статті 353 ЦПК України, який не міститься у переліку ухвал, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, визначеному у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2023 року справу № 757/66309/21-ц

(провадження № 61-2894ск22) призначено судді-доповідачеві Воробйовій І. А.

Ухвалою від 17 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Розпорядженням від 30 травня 2023 року № 689/0/226-23 в. .о керівника секретаріату Касаційного цивільного суду призначив повторний автоматизований розподіл судової справи № 61-2894св23 у зв`язку з обранням судді Воробйової І. А. до Великої Палати Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2023 року справу № 757/66309/21-ц

(провадження № 61-2894св23) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на вебсайті ГО «Центр протидії корупції» у відкритому реєстрі національних публічних діячів України за вебадресою: https://pep.org.ua/uk/person/27906, зазначена така інформація: ОСОБА_1 ; категорія: національний публічний діяч; остання посада: державна організація Центр менеджменту та маркетингу, керівник.

Також зазначено: Центр менеджменту та маркетингу: категорія: державна власність. Досьє: 16 вересня 2021 року змінено організаційно-правову форму з «державне підприємство» на «державна організація».

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що державний реєстратор 16 вересня 2021 року вніс зміни до організаційно-правової форми Центру менеджменту та маркетингу та визначив його як державна організація, який з моменту створення (08 червня 2000 року) понад 20 років значився як державне підприємство.

Такі обставини сторони не оспорювали.

Також суди встановили, що до 21 вересня 2021 року Центр менеджменту та маркетингу було визначено за своєю організаційно-правовою формою як державне підприємство, та позивач протягом тривалого періоду часу (більше 20 років) виконував функції його керівника, зокрема, укладав від його імені як державного підприємства договори; Центр менеджменту та маркетингу як державне підприємство брало участь у тендерах, а також за цією ж організаційно-правовою формою Центр менеджменту та маркетингу відповідно до наказу Фонду державного майна України від 06 січня 2021 року № 5 Центр менеджменту та маркетингу як єдиний майновий комплекс державного підприємства вніс до єдиного переліку об`єктів приватизації.

Позивач вживав заходи для досудового врегулювання спору, зокрема на адресу ГО «Центр протидії корупції» ОСОБА_1 направляв відповідні заяви, проте у добровільному порядку відповідач відомості щодо позивача із відкритого реєстру національних публічних діячів України не вилучив.

Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації потрібно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18)).

Тож позивач у справі про спростування недостовірної інформації повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі на судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення спору по суті

За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права

Суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що позивач, звертаючись до суду з позовом, просив зобов`язати ГО «Центр протидії корупції» вилучити (видалити) всі дані про себе - громадянина України ОСОБА_1 , який є директором державної організації Центр менеджменту та маркетинг, що розміщена за вебадресою: https://pep.org.ua/uk/person/27906, та будь-яких інших згадувань про ОСОБА_1 з відкритого реєстру національних публічних діячів України, вважаючи, що така інформація помилково внесена до цього реєстру, а відомості про нього як національного публічного діяча є недостовірною.

Надаючи правову оцінку таким обставинам справи, Верховний Суд врахував, що позивач наполягає на тому, що ніколи не був керівником державного підприємства, адже за організаційно-правовою формою Центр менеджменту та маркетингу є державною організацією, а зазначення у ЄДР організаційно-правової форми Центру менеджменту та маркетингу як державного підприємства є помилкою, яка була виправлена.

Верховний Суд врахував, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (частина друга статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

За встановленими обставинами справи ГО «Центр протидії корупції» внесла до відкритого реєстру національних публічних діячів України відомості про ОСОБА_1 як національного публічного діяча до внесення змін щодо організаційно-правової форми Центру менеджменту та маркетингу, такі відомості відповідали відомостям ЄДР, які вважаються достовірними та підстав для їх неврахування третіми особами немає.

Тож на момент внесення відомостей до реєстру про ОСОБА_1 як національного публічного діяча така інформація була достовірною, а отже, дії громадської організації не порушували прав ОСОБА_1 на той момент.

Водночас відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі виявлення у відомостях Єдиного державного реєстру помилки (описки, друкарської, граматичної, арифметичної помилки), допущеної суб`єктом державної реєстрації, заявник письмово в паперовій або електронній формі повідомляє про це суб`єкта державної реєстрації, який перевіряє відповідність відомостей Єдиного державного реєстру інформації, що міститься в документах, що стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, суб`єкт державної реєстрації безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення.

На виконання зазначеного правила державний реєстратор 16 вересня 2021 року виправив помилку, вніс зміни до організаційно-правової форми Центру менеджменту та маркетингу та визначив його як державна організація.

Тож, враховуючи, що зазначення організаційно-правової форми Центру менеджменту та маркетингу як державного підприємства є помилкою, яка у подальшому була виправлена, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є національним публічним діячем відповідно до пункту 37 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», адже виправлення помилки не є зміною організаційно-правової форми, а констатацією, що попередня організаційно-правова форма була помилково визначена та зазначена у ЄДР, що підлягало виправленню суб`єктом державної реєстрації.

Національні публічні діячі - це фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років в Україні визначні публічні функції, а саме керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких прямо чи опосередковано перевищує 50 відсотків (пункт 37 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

Оскільки Центр менеджменту та маркетингу є державною організацією, а не державним підприємством, тому обґрунтованим є висновок, що ОСОБА_1 не є національним публічним діячем відповідно до пункту 37 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» на момент вирішення спору судами, проте такі обставини існували на момент внесення його до відкритого реєстру національних публічних діячів України.

З урахуванням встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не довів, що інформація, яку позивач просить вилучити (видалити) із відкритого реєстру національних публічних діячів України, є недостовірною та порушує його права та інтереси, а тому підлягає вилученню. Така інформація як місце роботи та посада позивача є достовірною, а зазначення, що ОСОБА_1 є національним публічним діячем, відповідало дійсності на момент внесення таких даних до реєстру, а подальша зміна організаційно-правової форми не спростовує того, що певний час ОСОБА_1 вважався національним публічним діячем України у зв`язку з очоленням державного підприємства, адже така інформація стосується періоду часу, коли у ЄДР Центр менеджменту та маркетингу був визначений як державне підприємство. У подальшому громадська організація внесла зміни до профайлу ОСОБА_1 , зазначивши, що він є керівником державної організації, а не підприємства, що свідчить про те, що відкритий реєстр національних публічних діячів України не містить недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 .

Використання такої інформації, зокрема банківськими установами, не має призводити до порушення прав позивача, оскільки містить інформацію про те, що він є керівником державної організації, а не державного підприємства.

Додатково Верховний Суд наголошує, що інформація, наведена у відкритому реєстрі національних публічних діячів України, не має офіційного характеру, а публікується громадською організацією за результатами опрацювання відкритої інформації, яка є загальнодоступною. Така інформація вноситься до реєстру на розсуд громадської організації з урахуванням доцільності та відповідності певним критеріям, яким ОСОБА_1 відповідав на момент внесення запису про нього до цей реєстру.

Також у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 757/14418/20-ц (провадження № 61-4424св21) Верховний Суд зазначив, що позов про зобов`язання відповідача спростувати інформацію шляхом вилучення (видалення) всіх даних щодо особи, що розміщена за вебадресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, та будь-яких інших згадувань про нього з відкритого реєстру національних публічних діячів України, не можуть бути задоволені, оскільки зміст позовних вимог, викладених у прохальній частині позовної заяви, не містить жодних конкретних посилань на те, яку саме інформацію чи висловлювання, поширену у відкритому реєстрі національних публічних діячів України потрібно визнати недостовірною, такою, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача та потребує спростування, і такі вимоги не були уточнені позивачем під час розгляду справи. Такий спосіб судового захисту як вилучення певної інформації не відповідає змісту позовних вимог і по суті є цензурою діяльності щодо певної особи.

Підсумовуючи, Верховний Суд не встановив підстав для висновків, що зміна у ЄДР організаційно-правової форми юридичної особи з державного підприємства на державну організацію у порядку частини першої статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» призводить до безпідставного розміщення відомостей про керівника такої юридичної особи як національного публічного діяча за умови, що такі зміни відображені у профайлі особи у цьому реєстрі.

Внесення таких змін до реєстру про організаційно-правову форму юридичної особи фактично засвідчує, що ОСОБА_1 є керівником державної організації, а не державного підприємства. Зазначення у профайлі ОСОБА_1 , що до 16 вересня 2021 року Центр менеджменту та маркетингу був зареєстрований як державне підприємство є достовірною інформацією та відповідає інформації, яка була зазначена у ЄДР, є відкритою та публічною, що відповідає статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Верховний Суд врахував, що стверджуючи, що інформація, яка міститься у відкритому реєстрі національних публічних діячів України, порушує права позивача, зокрема, що через необґрунтовану відмову відповідача у видаленні інформації з реєстру порушуються його майнові права як споживача фінансових послуг, проявляється непряма дискримінація та порушується право на банківську таємницю, позивач не надав таких доказів до суду, а отже, такі твердження позивача є недоведеними.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Щодо оскарження додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року, постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року щодо перегляду ухвали Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, додаткової постанови Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, то касаційна скарга містить доводи про необхідність їх скасування як похідних судових рішень, що не підтвердилося у справі, що переглядається.

Щодо оскарження ухвали Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, то Верховний Суд врахував, що касаційна скарга в цій частині не містить викладу підстав касаційного оскарження. При цьому доводи відзиву на касаційну скаргу, що така ухвала суду не оскаржується у касаційному порядку, Верховний Суд врахував, що ухвала суду першої інстанції про застосування до позивача штрафу у зв`язку із зловживанням процесуальними правами оскаржується не окремо, а разом з рішенням суду по суті спору, що передбачено у частині другій статті 406 ЦПК України.

Підсумовуючи, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, зробив висновок, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, не підлягають скасуванню.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо клопотання відповідача про закриття касаційного провадження у справі

Надаючи оцінку доводам відзиву на касаційну скаргу про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі, Верховний Суд врахував, що підставою для його відкриття стала відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме правил статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Відповідач у касаційній скарзі не навів обґрунтованих доводів, що такий правовий висновок Верховний Суд вже формував у справі за подібних правовідносин та такому правовому висновку відповідають оскаржувані судові рішення, а тому підстав для закриття касаційного провадження Верховний Суд не встановив.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 142 ЦПК України.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі Верховний Суд зробив висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, а тому підстав для перерозподілу судових витрат, понесених сторонами у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Судові витрати, понесені заявником під час касаційного перегляду справи, покладаються на нього.

Щодо компенсації відповідачеві витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».

Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Верховний Суд врахував, що у відзиві на касаційну скаргу відповідач просить покласти на позивача судові витрати ГО «Центр протидії корупції» на правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн, пов`язані з розглядом справи касаційної скарги ОСОБА_1 .

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції відповідач подав до Верховного Суду додаткову угоду від 05 травня 2023 року № 66309/1/КЦС_ВС до договору про надання правничої допомоги від 09 грудня 2022 року № 12-1/22; акт приймання-передачі наданих правових послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги від 09 грудня 2022 року № 12-1/22 та додаткової угоди від 05 травня 2023 року № 66309/1/КЦС_ВС, платіжну інструкцію від 24 травня 2023 року № 30 000, 00 грн про сплату адвокату 30 000, 00 грн за надані послуги.

Згідно з актом приймання-передачі наданих правових послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги від 09 грудня 2022 року № 12-1/22 та додаткової угоди від 05 травня 2023 року № 66309/1/КЦС_ВС адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв такі послуги правничої допомоги усього на суму 30 000, 00 грн: вивчення касаційної скарги та доданих до них документів; підготовка, складання, оформлення та подання відзиву разом із доданими до нього документами.

Відповідач надіслав на адресу позивача відзив на касаційну скаргу з доданими до нього документами, в тому числі з доказами понесення у суді касаційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується описом вкладення в поштове відправлення від 25 травня 2023 року № 0504572588708, накладною від 25 травня 2023 року № 0504572588708 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 25 травня 2023 року про оплату послуг з відправки цінного листа ОСОБА_1

ОСОБА_1 не подав до Верховного Суду клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, неспівмірність цих витрат не доводив.

Водночас у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) Верховний Суд зробив висновки про те, що ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Верховний Суд, аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.

Визначаючи сукупний розмір сплачених відповідачем витрат на правничу допомогу, який підлягає їй відшкодуванню позивачем, Верховний Суд, застосовуючи наведений правовий висновок у справі № 534/14/20

(провадження № 61-6638св22) щодо реальності (дійсності та необхідності) витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що компенсації підлягають 15 000, 00 грн за підготовку відзиву на касаційну скаргу. Витрати на ознайомлення з касаційної скаргою та доданих до неї документів не можуть бути враховані під час розподілу судових витрат, понесених стороною, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки відзиву на касаційну скаргу.

Також Верховний Суд врахував, що обставини справи відповідачу є відомі, доводи касаційної скарги є подібними до підстав позову, правова позиція відповідача у судах першої та апеляційної інстанцій не змінювалася, тому не підтверджується існування об`єктивної та нагальної необхідності для адвоката, який надавав правову допомогу відповідачу в судах першої та апеляційної інстанцій, вивчати додаткові джерела права, оскільки останній мав бути обізнаним про позицію відповідача, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, та інші обставини, тобто підготовка цієї справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

Підсумовуючи, оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржуваних судових

рішень без змін, тому з позивача на користь ГО «Центр протидії корупції» потрібно стягнути відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з підготовкою відзиву на касаційну скаргу, в розмірі 15 000, 00 грн.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Громадської організації «Центр протидії корупції» про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року, постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Громадської організації «Центр протидії корупції» відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, суму у розмірі 15 000, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак