ПОСТАНОВА

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 757/68030/17

провадження № 61-18222св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Енергобанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Київська міська рада (Київська міська державна адміністрація) в особі Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_1 , Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання правовідношень припиненими,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві) про визнання правовідношень припиненими.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та ОСОБА_1 було укладено ряд договорів про строковий банківський вклад з щомісячною виплатою відсотків, а саме: 28 липня 2014 року - договір № ДФ-113062-2612, 22 серпня 2014 року - договір № ДФ-114252-2612, 28 липня 2014 року - договір № ДФ-113108-2612, 28 липня 2014 року - договір № ДФ-113109-2612, 25 листопада 2014 року - договір № ДФ-119226-2612.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами 26 листопада 2014 року між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 2314. Предметом іпотеки за вказаним договором є квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (далі - квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ).

06 грудня 2014 року укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 2647, відповідно до якого основним зобов`язанням було визначено лише договір про строковий банківський вклад з щомісячною виплатою відсотків від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612.

При цьому ПАТ «Енергобанк» повністю виконано свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за договором від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612, а саме 03 лютого 2015 року ПАТ «Енергобанк» перерахувало всю суму депозитного вкладу на поточний рахунок ОСОБА_1 з призначенням платежу «повернення депозиту угода № ДФ-119226-2612».

Отже, зобов`язання за договором поруки також припинились 03 лютого 2015 року, однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про іпотеку.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд:

визнати правовідношення між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 , що виникло з договору про строковий банківський вклад з щомісячною виплатою відсотків від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612, припиненим з 03 лютого 2015 року;

визнати припиненою з 03 лютого 2015 року іпотеку, що виникла з нотаріально посвідченого договору іпотеки від 26 листопада 2014 року із змінами, внесеними договором про внесення змін від 26 грудня 2014 року до договору іпотеки;

зобов`язати Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві зняти обтяження, накладені 26 листопада 2014 року записами № 10736948 та № 10736772 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та внести записи про припинення іпотеки на нерухоме майно;

стягнути з відповідачів пропорційно судові витрати в розмірі 4 800,00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2018 року за клопотанням ПАТ «Енергобанк», замінено неналежного відповідача - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві на Київську міську раду (Київську міську державну адміністрацію) в особі Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2018 року позов ПАТ «Енергобанк» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 , Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу про визнання правовідношень припиненими задоволено частково.

Визнано правовідношення між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 , що виникли з договору про строковий банківський вклад з щомісячною виплатою відсотків від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612, припиненими з 03 лютого 2015 року.

Визнано іпотеку, що виникла з договору іпотеки від 26 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. за реєстровим № 2314 із змінами, внесеними договором про внесення змін від 26 грудня 2014 року до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. за реєстровим № 2647, припиненою з 03 лютого 2015 року.

Зазначено, що судове рішення є підставою для внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення іпотеки, внесеної записами від 26 листопада 2014 року № 10736948 та № 10736772.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Енергобанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

Стягнено з Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу на користь ПАТ «Енергобанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 03 лютого 2015 року ПАТ «Енергобанк» належним чином виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_1 щодо повернення депозиту у формі перерахування суми вкладу на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , то правовідношення між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 , що виникли на підставі договору про строковий банківський вклад від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612, договору іпотеки від 26 листопада 2014 року, та договору про внесення змін до договору іпотеки від 26 грудня 2014 року, припинились. Оскільки право застави ОСОБА_1 на нерухоме майно відповідно до договору іпотеки, із змінами, внесеними згідно з договором про внесення змін до договору іпотеки, припинено, то судове рішення є підставою для внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення іпотеки, внесеної записами від 26 листопада 2014 року № 10736948 та № 10736772.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

16 січня 2020 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшла заява про заміну сторони позивача правонаступником. На підтвердження підстав для правонаступництва ОСОБА_2 надав копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу майнових прав щодо спірного нерухомого майна (квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ), які є відмінними від прав власності від 09 грудня 2019 року, відповідно до пункту 1.1 якого він прийняв у власність майнові права щодо нерухомого майна.

Оскільки предметом цього спору є зобов`язальні правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем на підставі договору вкладу, а доказів, що саме за цими правовідносинами до ОСОБА_2 від позивача перейшли права та обов`язки, останній не надав, то суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні заяви про заміну сторони позивача правонаступником. Також колегією суддів відмовлено у залученні ОСОБА_2 як третьої особи, оскільки на момент звернення з такою заявою підстави для залучення у суді апеляційної інстанції третіх осіб не передбачені.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2018 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Енергобанк» скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнено з ПАТ «Енергобанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 800,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні вимог банку, апеляційний суд виходив з того, що відповідач заперечувала проти надання згоди позивачеві для перерахування коштів на рахунок у банку позивача, який згідно з умовами договору був відкритий для обліку нарахованих відсотків, з якого відповідач не мала можливості зняти депозитні кошти та розпорядитись ними. Позивач не надав доказів, які свідчать про досягнення сторонами домовленості щодо порядку виконання договірних зобов`язань банку про повернення вкладу ОСОБА_1 шляхом переказу їх з депозитного рахунку на поточний рахунок у цьому ж банку.

Крім того, суд врахував, що відповідач набула право власності на предмет іпотеки відповідно до іпотечного застереження у позасудовому порядку, що встановлено рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2017 року у справі № 757/3057/17-ц за позовом ПАТ «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство юстиції України, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності щодо спірних іпотечних квартир, за результатом розгляду якого у задоволенні позову було відмовлено.

Реєстрація права власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки вчинена державним реєстратором (нотаріусом) саме на підставі документів, що підтверджують порушення зобов`язань за договором іпотекодателем, що також спростовує наведені позивачем у позові обставини про належне виконання банком основного зобов`язання.

Оскільки позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин про припинення основного зобов`язання станом на 03 лютого 2015 року саме внаслідок його належного виконання, то суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання припиненими правовідношення між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 , що виникли на підставі договору від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612, та укладеного в його забезпечення договору іпотеки від 26 листопада 2014 року (зі змінами від 26 грудня 2014 року), саме внаслідок належного виконання зобов`язань сторонами.

Залишаючи рішення суду без змін в частині вимог про зобов`язання зняти накладені 26 листопада 2014 року записами № 10736948 та № 10736772 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження та внести записи про припинення іпотеки на нерухоме майно, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підставою для внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення іпотеки, внесеної записами від 26 листопада 2014 року № 10736948 та №10736772, є судове рішення про набуття, припинення чи зміну відповідного права.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

04 грудня 2020 року ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про його права та інтереси, подав через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова порушує його права та інтереси з огляду на таке.

15 листопада 2019 року відбувся електронний аукціон з продажу активів ПАТ «Енергобанк» з використанням електронної торгової системи Рrozorro. Продажі ЦБД2 Державного підприємства «ПРО3ОРРО.ПРОДАЖІ».

За результатами проведеного електронного аукціону ОСОБА_2 придбав за 2 167 984,00 грн майнові права на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

09 грудня 2019 року між ПАТ «Енергобанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк», та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав щодо спірного нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. за реєстровим номером 2494.

Сторонами у повному обсязі виконані зобов`язання за вказаним договором купівлі-продажу майнових прав та майнові права передані ОСОБА_2 з моменту підписання договору.

Таким чином, ПАТ «Енергобанк» вибуло із усіх правовідношень, які так чи інакше стосуються спірних квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , а ОСОБА_2 набув майнових прав на спірні квартири, є правонаступником ПАТ «Енергобанк» у всіх правовідношеннях, що стосуються вказаних об`єктів нерухомості, в тому числі і стосовно відносин застави вказаних об`єктів нерухомості, що є предметом судового розгляду цієї справи № 757/68030/17-ц.

Щодо підстав оскарження постанови апеляційного суду зазначає, що висновок суду про те, що відповідач не мала можливості розпоряджатися повернутими коштами ґрунтується виключно на твердженнях відповідача, які не підтвердженні доказами.

Грошові кошти були повернені ОСОБА_1 03 лютого 2015 року, на наступний день після подання нею заявки про розірвання договору. У подальшому, заявок про видачу коштів через касу банку або про перерахування коштів від ОСОБА_1 не надходило. 13 лютого 2015 року було запроваджено тимчасову адміністрацію. Таким чином, абсолютно незрозуміло, з яких саме причин ОСОБА_1 була позбавлена можливості фактично повернути свої кошти, враховуючи той факт, що тимчасова адміністрація була запроваджена вже через 10 днів після перерахування коштів ОСОБА_1 на її поточний рахунок. Така поведінка відповідача суперечить принципу добросовісності, адже спочатку вона просить розірвати договір банківського вкладу, а після перерахування їй коштів не вживає спроб щодо їх видачі, а натомість звертає стягнення на предмет іпотеки, зловживаючи своїм правом.

Зазначає, що аргументи ОСОБА_1 щодо ненадання згоди на перерахування коштів на її поточний рахунок є безпідставними, оскільки вона просила видати їй кошти готівкою через касу банку. Зазначене підтверджується матеріалами справи, а саме заявкою ОСОБА_1 на повернення коштів від 02 лютого 2015 року (а. с. 69), яка містить таке формулювання «прошу достроково розірвати депозитні вклади, згідно умов Договору». Жодного прохання про повернення коштів готівкою через касу банку немає. Також договором не передбачено надання згоди клієнтом на повернення коштів саме шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок клієнта.

Таким чином, висновок апеляційного суду ґрунтується лише на припущеннях та доводах відповідача ОСОБА_1 , які не підтверджені жодним доказом.

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Також підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Печерського районного суду міста Києва.

Справа надійшла до Верховного Суду у червні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Фактичні обставин справи, встановлені судами

Суди встановили, що між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 було укладено ряд договорів про строковий банківський вклад з щомісячною виплатою відсотків, а саме: від 28 липня 2014 року № ДФ-113062-2612, від 22 серпня 2014 року № ДФ-114252-2612, від 28 липня 2014 року № ДФ-113108-2612, від 28 липня 2014 року № ДФ-113109-2612, від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612.

Згідно з пунктом 1.2 договору від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612, банк зберігає вклад на вкладному рахунку клієнта № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ «Енергобанк», та нараховує відсотки за користування вкладом, виходячи з тривалості року 365 (366) календарних днів, за фактичну кількість календарних днів розміщення вкладу на вкладному рахунку клієнта, починаючи від дня, наступного за датою розміщення суми вкладу, до дня, який передує його фактичному поверненню.

Окремо, для обліку нарахованих відсотків банк відкриває клієнту рахунок № НОМЕР_2 згідно із пунктом 1.3 договору.

Відповідно до пункту 1.5 договору від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612 нараховані відсотки сплачуються клієнту банком щомісячно та по закінченні терміну дії вкладу, або в день дострокового повернення вкладу згідно умов розділу 3 цього договору шляхом виплати готівкою через касу банку або шляхом безготівкового перерахування на рахунок клієнта, в перший банківський день місяця, наступного за місяцем, за який здійснювалося нарахування відсотків.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 договору від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612 банк має право, якщо закінчення терміну дії вкладу припадає на небанківський день, повернути суму вкладу та нараховані відсотки готівкою через касу банку або безготівковим шляхом на будь-який рахунок клієнта у банківський день, наступний за таким небанківським днем.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеними вище договорами 26 листопада 2014 року між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 2314. Предметом іпотеки за вказаним договором є квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

26 грудня 2014 року було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 2647, згідно з умовами якого змінено основне зобов`язання, виконання якого забезпечується іпотекою, а саме, таким основним зобов`язанням було визначено лише договір від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612.

На підставі договору іпотеки від 26 листопада 2014 року (зі змінами до нього від 26 грудня 2014 року) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено записи № 10736772 та № 10736948 про державну реєстрацію іпотеки.

03 лютого 2015 року ПАТ «Енергобанк» вчинив дії на повернення грошових коштів ОСОБА_1 за договором від 25 листопада 2014 року № ДФ-119226-2612 шляхом їх переказу з депозитного рахунку № 26353510883006 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , який відповідно до пункту 1.3 договору був відкритий для обліку нарахованих відсотків, з новим призначенням платежу «повернення депозиту, угода ДФ-119226-2612».

Також встановлено, що відповідач набула право власності на предмет іпотеки відповідно до іпотечного застереження у позасудовому порядку, що встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2017 року у справі № 757/3057/17-ц за позовом ПАТ «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство юстиції України, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності щодо спірних іпотечних квартир. Указаним рішенням у задоволенні позову було відмовлено.

Набуття права власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ПАТ «Енергобанк» зверталось до адміністративного суду з позовом до державного реєстратора про скасування рішень про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , однак відповідний позов було залишено без розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Звертаючись до суду із касаційною скаргою, ОСОБА_2 посилався на те, що він придбав майнові права на спірне нерухоме майно, а саме на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року, укладеного між ПАТ «Енергобанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк», та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. за реєстровим номером 2494. Сторонами у повному обсязі виконані зобов`язання за вказаним договором купівлі-продажу майнових прав та майнові права передані ОСОБА_2 з моменту підписання договору. Таким чином, ПАТ «Енергобанк» вибуло із усіх правовідношень, які так чи інакше стосуються спірних квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , а ОСОБА_2 набув майнових прав на спірні квартири, є правонаступником ПАТ «Енергобанк» у всіх правовідношеннях, що стосуються вказаних об`єктів нерухомості, в тому числі і стосовно відносин застави вказаних об`єктів нерухомості, що є предметом судового розгляду цієї справи.

Колегія суддів приймає аргументи ОСОБА_2 щодо його правонаступництва ПАТ «Енергобанк» щодо спірного нерухомого майна.

Однак, як вбачається з матеріалів справи 16 січня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 направив до Київського апеляційного суду заяву про заміну сторони позивача правонаступником. На підтвердження підстав для правонаступництва ОСОБА_2 надав копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу майнових прав щодо спірного нерухомого майна (квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ), які є відмінними від прав власності від 09 грудня 2019 року, відповідно до пункту 1.1 якого він прийняв у власність майнові права щодо спірного нерухомого майна.

Однак апеляційний суд відмовив ОСОБА_2 у залученні його правонаступником та третьою особою.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).

Поняття «правонаступництво юридичної особи», «правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи» і «процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі» мають різний зміст.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.

Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 і 4 частини другої вказаної статті). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина третя цієї статті). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)).

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).

Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.

У разі припинення шляхом реорганізації чи ліквідації юридичної особи-сторони у справі після ухвалення рішення судом першої або апеляційної інстанції суд касаційної інстанції за наявності відповідних доказів повинен залучити до участі у справі правонаступника прав і обов`язків цієї юридичної особи, визначивши підставу такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до нового кредитора чи боржника у спірних правовідносинах.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).

У справі, яка переглядається, предметом спору є припинення правовідношень між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 , що виникло з договору про строковий банківський вклад, та визнання припиненою іпотеки, що виникла з нотаріально посвідченого договору іпотеки від 26 листопада 2014 року із змінами, внесеними договором про внесення змін від 26 грудня 2014 року до договору іпотеки. Предметом іпотеки є квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до договору купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року, укладеного між ПАТ «Енергобанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк», та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. за реєстровим номером 2494, ОСОБА_2 придбав майнові права на спірне нерухоме майно, а саме на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Тобто ОСОБА_2 має майнові права на спірні квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , які є предметом договору іпотеки від 26 листопада 2014 року, та які забезпечували виконання зобов`язань за договором банківського вкладу. Саме припинення іпотеки та зняття обтяжень з іпотечного майна є одним із складових предмета розгляду цієї справи. Отже рішення у цій справі може вплинути на права та інтереси ОСОБА_2 , як на власника майнових прав іпотечного майна.

Тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення відбулося матеріальне правонаступництво, отже, суд апеляційної інстанції в силу вимог статті 55 ЦПК України повинен був залучити ОСОБА_2 до участі у справі.

ОСОБА_2 як сингулярний правонаступник ПАТ «Енергобанк» в процесі розгляду справи мав права та обов`язки, передбачені статтею 43 ЦПК України.

Таке залучення не є залученням на стадії апеляційного перегляду нового учасника процесу, процесуальних повноважень на що суд апеляційної інстанції не мав.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційний суд розглянув справу з порушенням процесуальних прав ОСОБА_2 як сингулярного правонаступника ПАТ «Енергобанк».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, апеляційний суд у порушення вимог статей 263-265 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не врахував наведених норм права, не перевірив належним чином і не надав правової оцінки доводам сторін, не з`ясував питання правонаступництва, дійшовши передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено не повно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: Є. В. Петров

І. В. Литвиненко

А. А. Калараш

О. С. Ткачук