Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 757/72370/17
провадження № 61-17265св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_5 , на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Шахової О. В., Вербової І. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 18 травня 2005 року вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , 01 червня 2005 року вона набула право власності на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 . Після набуття права власності на зазначені квартири вона погодила, замовила, оплатила та фактично провела об`єднання квартир в одну квартиру та планувала в подальшому присвоїти єдиний номер квартири, проте через вплив тяжких обставин завершити об`єднання квартир позивач не встигла. У 2010 році у неї виник конфлікт із політичних причин із тодішніми керівниками країни, правоохоронними органами розпочато системний утиск її бізнесу, порушувалися ряд кримінальних справ, здійснювалися безпідставні перевірки підприємств, їй висловлювалися погрози щодо конфіскації майна, яким вона володіла. Під впливом тяжких обставин вона прийняла рішення про безоплатну передачу на вкрай невигідних умовах прав власності на квартири, шляхом укладення договорів дарування. Починаючи з 2016 року тяжкі для позивача обставини закінчилися, проте відповідачі стали ухилятися від розірвання договорів квартир, а у листопаді 2017 року вона звернулася за правовою допомогою до адвоката, який в межах своїх повноважень, склав та надав їй інформаційну довідку від 15 листопада 2017 року № 1, з якої дізналася, що квартири на праві спільної сумісної власності зареєстровані за відповідачами.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд:
визнати недійсним договір дарування від 01 квітня 2011 року № 1002 (квартира АДРЕСА_6 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;
визнати недійсним договір дарування від 01 квітня 2011 року № 1010 (квартира АДРЕСА_7 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;
визнати недійсним договір дарування від 21 червня 2011 року № 2156 (квартира АДРЕСА_8 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;
визнати недійсним договір дарування від 01 квітня 2011 року № 1018 (квартира АДРЕСА_9 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;
визнати недійсним договір дарування від 01 квітня 2011 року № 1026 (квартира АДРЕСА_10 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування від 01 квітня 2011 року № 1002 (квартира АДРЕСА_6 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.
Визнано недійсним договір дарування від 01 квітня 2011 року № 1010 (квартира АДРЕСА_7 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.
Визнано недійсним договір дарування від 21 червня 2011 року № 2156 (квартира АДРЕСА_8 ,), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.
Визнано недійсним договір дарування від 01 квітня 2011 року № 1018 (квартира АДРЕСА_9 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.
Визнано недійсним договір дарування від 01 квітня 2011 року № 1026 (квартира АДРЕСА_10 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили із того, що оспорювані договори дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах, її волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування, тому на підставі частини першої статті 233 ЦК України оспорювані договори є такими, що підлягають визнанню недійсними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
23 листопада 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: ОСОБА_9 (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , витребувано її із Печерського районного суду м. Києва.
08 липня 2021 року у зв`язку із обранням судді Штелик С. П. до Великої Палати Верховного Суду проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: ОСОБА_9 (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
18 травня 2022 року у зв`язку з увільненням від роботи на період мобілізації судді ОСОБА_9 проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 26 вересня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 755/20883/15-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 755/20883/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 646/1916/18, від 26 серпня 2020 року у справі № 520/4122/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , зазначає, що наведені позивачем обставини укладення оспорюваних правочинів не можуть бути підставою для застосування статті 233 ЦК України, з огляду на те, що дії позивача щодо укладення оспорюваних договорів дарування належних їй на праві власності квартири свідчать про наявність її волі на уникнення можливої конфіскації належного їй майна з метою подальшого користування ним, що у розумінні статті 233 ЦК України не вказує на наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
Крім того, у суді першої інстанції справу розглянуто за відсутності відповідача ОСОБА_2 та її представника, які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_6 , подала відзив на касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без - без змін.
У січні 2021 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_7 , подала відзив на касаційну скаргу, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 18 травня 2005 року ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , та 01 червня 2005 року набула право власності на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , що підтверджується договорами дарування квартири, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С. Е. (а. с. 58-60, 77, 78, 110, 111, 128-131 т. 1).
Протягом 2010-2016 років відносно ОСОБА_1 було розпочато кримінальні провадження, здійснено обшуки та інші слідчі дії, проведено перевірки різними контролюючими і правоохоронними органами, вилучалася продукція та майно юридичних осіб, засновником яких є ОСОБА_1 . Відповідні дії і рішення неодноразово оскаржувались у судовому порядку, що фактично підтверджується протоколами обшуку, актом про результати позапланової перевірки, протоколами огляду, постановами про порушення кримінальної справи, судовими рішеннями (а. с. 327-421 т. 1).
01 квітня 2011 року між позивачем та відповідачами укладено договір дарування № 1002, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартиру АДРЕСА_11 (а. с. 50-57 т. 1).
01 квітня 2011 року між позивачем та відповідачами укладено договір дарування № 1010, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 69-76 т. 1).
21 червня 2011 року між позивачем та відповідачами укладено договір дарування № 2156, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартиру АДРЕСА_12 (а. с. 83-91 т. 1).
01 квітня 2011 року між позивачем та відповідачами укладено договір дарування № 1018, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартиру АДРЕСА_13 (а. с. 101-109 т. 1).
01 квітня 2011 року між позивачем та відповідачами укладено договір дарування № 1026, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартиру АДРЕСА_5 (а. с. 119-127 т. 1).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У касаційній скарзі наведено доводи про те, що ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_8 не були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання у суді першої інстанції, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Оцінюючи наведені доводи касаційної скарги, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходить із такого.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зазначив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
У ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу.
Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:
обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;
невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;
розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).
Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що:
правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення;
оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції;
правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Зазначений висновок сформулювала Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
У цій справі встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 січня 2018 року відкрито провадження у цій справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а. с. 35 т. 1).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, судове засідання у справі призначено на 12 червня 2019 року (а. с. 11 т. 3).
У матеріалах справи відсутні відомості про те, що судова повістка про виклик у судове засідання, яке призначене на 12 червня 2019 року, направлялася судом першої інстанції ОСОБА_2 чи її представнику ОСОБА_8 .
Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Судом першої інстанції вживалися заходи щодо розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а. с. 39 т. 3), проте у силу вимог частини одинадцятої статті 128 ЦПК України таке повідомлення особи є неналежним, оскільки суд повідомляє особу в такий спосіб лише за відсутності відомостей щодо місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи, а такі відомості містяться в матеріалах справи, зокрема адреса місця проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_14 (а. с. 33 т. 1) та адреса для листування представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 : а/с № 112, м. Київ, 01024 (а. с. 1 т. 3).
Таким чином, суд першої інстанції не вжив всі можливі та допустимі заходи щодо повідомлення ОСОБА_2 чи її представника ОСОБА_8 про дату, час та місце судового засідання, чим порушив право сторони на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В апеляційній скарзі на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року ОСОБА_2 посилалася на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме неповідомлення її про відкрите судове засідання, призначене на 12 червня 2019 року (а. с. 123-129 т. 3), проте суд апеляційної інстанції не вказав, якими саме матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторони і не звернув увагу на пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України як обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК Українивизначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки подібний висновок зробила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк