Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 757/74850/17

провадження № 61-5292св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - Науменко Юлії Володимирівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Андрієнко А. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до Держави Україна в особі Кабінету міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що позивачі є власниками квартири

АДРЕСА_1 . Після початку проведення антитерористичної операції (далі - АТО), с. Піски опинилося на лінії бойового зіткнення українських військових та бойовиків терористичної організації. Зазначений район піддавався щоденним обстрілам. Внаслідок артилерійських обстрілів при проведенні АТО в період з 18 липня 2014 року по вересень 2017 року було частково зруйновано квартиру позивачів. В результаті зазначених подій квартира позивачів має нежилий стан і не може використовуватися для подальшого проживання. Також зазначили, що ще однією перепоною у користуванні квартирою є фактично повне замінування

с. Піски. За вказаним фактом та на підставі заяви ОСОБА_1 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015050490000951 за частиною першою статті 194 КК України. Позивачів вважали, що їм спричинено матеріальну та моральну шкоди.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили стягнути заподіяну матеріальну шкоду у розмірі 177 893,53 грн на користь кожного з позивачів та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн на користь кожного з позивачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позасудовому порядку за ініціативою позивачів компетентним органом (місцевою державною адміністрацією або органом місцевого самоврядування) не вирішувалося питання про добровільну передачу пошкодженого нерухомого майна (квартири) та можливість забезпечення позивачів новим житлом замість пошкодженого чи виплати грошової компенсації.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу адвоката Науменко Ю. В. в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках грошову компенсацію у загальному розмірі 200 000,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що факт заподіяння шкоди позивачам є доведеним, а отже, вони мають право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому суд врахував відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житлового будинку. Також суд звернув увагу на відсутність на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення з цим позовом спеціального порядку відшкодування за пошкоджений житловий будинок внаслідок терористичного акту, на нездатність держави захищати власність своїх громадян.

Визначаючи розмір такої компенсації, суд апеляційної інстанції, враховуючи фактичні обставини справи, за принципом розумності та справедливості, дійшов висновку про стягнення коштів у рівних частках у загальному розмірі

200 000,00 грн.

Також суд виходив із того, що вимоги позивачів про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 червня 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - Науменко Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та змінити постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції зроблено без врахування висновку будівельно-технічного дослідження

від 16 листопада 2017 року, яким встановлена вартість ремонтно-відновлювальних робіт квартири. Висновок щодо застосування статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України робиться судом через неправильне застосування норм Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року поновлено представнику ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 -

Науменко Ю. В. , строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року.

Клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - Науменко Ю. В. , про звільнення від сплати судового збору задоволено.

Звільнено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Печерського районного суду міста Києва.

03 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Позивачі є власниками квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Пісківської сільської ради від 12 серпня 2015 року у результаті декількох влучень артилерійських снарядів квартира АДРЕСА_1 , зруйнована, що зробило неможливим її використання за призначенням.

Згідно відповіді Департаменту житлово-комунального господарства Донецької обласної державної адміністрації від 07 липня 2016 року № Л-250, на теперішній час інфраструктура с. Піски зруйнована повністю. Житловий фонд зруйнований в значній мірі або суттєво пошкоджений, що робить неможливим проживання в ньому. Крім цього, на теперішній час в с. Піски тривають бойові дії, внаслідок чого відсутня можливість комісійного обстеження зруйнованого (пошкодженого) житлового фонду зі складанням відповідних актів обстеження.

18 серпня 2015 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості до ЄРДР за

№ 12015050490000951 за ознаками вчинення кримінального правопорушення за частиною першою статті 194 КК України.

В подальшому зазначене кримінальне провадження було перекваліфіковано на частину першу статтю 258 КК України (терористичний акт), передано для проведення досудового розслідування до Управління Служби безпеки України в Донецькій області та об`єднано із кримінальним провадженням

№ 12014050380001188.

Згідно висновку № 1768/1769 від 16 листопада 2017 року за результатами проведення будівельно-технічного дослідження вартість ремонтно-відновлювальних робіт квартири АДРЕСА_1 , пошкодженої в результаті артилерійського обстрілу на момент проведення дослідження, становить

151 341,00 грн. Згідно наданих фото основні конструкції квартири (стіни, перегородки) в будівлі багатоповерхового житлового будинку, зазнали значних ушкоджень, повністю пошкоджено оздоблення, усі інженерні мережі з сантехнічними приладами пошкоджені. Віконні блоки та дверні блоки усі пошкоджені. Згідно наданих фото будівлі, та пояснень власника, жила квартира АДРЕСА_2 в багатоповерховому будинку була пошкоджена від ураження уламками, та прямих влучань боєприпасів важкої зброї, на даний час піддається руйнувань від природних факторів та триваючих обстрілів по теперішній час.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Аналіз наведеного свідчить про те, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачами конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм».

З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 мотивували позов, зокрема й тим, що вони не отримали від держави відшкодування за пошкодження (знищення) їх майна, на яке позивачі, на їх думку, мають право, зокрема, згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також зазначали, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд виходить із того, що посилання позивачів як на правову підставу позову на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставними.

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції передбачають, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави з гарантування прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.

Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки: держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може полягати у прийнятті законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпеченні реальних умов для реалізації прав.

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язане з майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Позивачі обґрунтували розмір завданої їм шкоди розрахунком, зробленим на підставі Показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 травня

2017 року № 102, керуючись при цьому частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Позивач зазначив, що шкода, завдана внаслідок терористичного акту, має бути відшкодована державою.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачене спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 зазначеного Закону).

З огляду на зміст наведених положень закону, реалізація права на отримання відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закону, який би регулював порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам житлової нерухомості громадян, у законодавстві України не було як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

При цьому на час виникнення спірних правовідносин у законодавстві України не тільки не було визначеної процедури виплати зазначеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), а й чітких умов, необхідних для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08).

Відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою Кабінету Міністрів України

від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання

(далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623, механізм застосування якого не визначений.

На підставі зазначеного суд апеляційної інстанції зробив висновок, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави Україна такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції будинок.

З аналогічних підстав не породжує у позивачів такого очікування і стаття 85 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до якої відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належної позивачам на праві власності квартири, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачів.

Стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини десятої вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання.

Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодування винятково на державу, оскільки передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу).

Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України).

Отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.

Водночас суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивачі мають право на компенсацію від держави за невиконання нею свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Позивачі, зокрема, зазначали, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте помилково вважали, що мають право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту нерухомого майна, в розмірі реальної його вартості.

Також позивачі посилалися на відсутність компенсації завданої шкоди, відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджене внаслідок терористичного акту нерухомого майна, обов`язок держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ.

Зазначені доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції вважав такими, що доведені.

Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням квартири внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від

29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Відсутність на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються згідно зі статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19).

Необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року, «Кіпр проти Туреччини» від 10 травня

2001 року, «Myra Xenides-Arestis проти Туреччини» від 07 грудня 2006 року; «Chiragov and Others проти Вірменії» [ВП] від 16 червня 2015, п. 199, «Sargsyan проти Азербайджану» [ВП] від 16 червня 2015 року).

У справі «Dokic проти Боснії та Герцеговини» (рішення ЄСПЛ від 27 травня

2010 року) суд підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».

На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно в результаті проведення антитерористичної операції, а мовою ЄСПЛ - збройного конфлікту на території, підконтрольній уряду України.

У будь-якому випадку, коли в обставинах цієї справи стоїть питання у застосуванні концепції легітимних очікувань особи чи позитивних зобов`язань держави, перевагу мають позитивні зобов`язання держави.

Враховуючи відсутність в Україні на час розгляду справи судами попередніх інстанцій підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час проведення АТО на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність позивачами, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно їх прав власності на таке майно, а тому порушення їх прав, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави.

З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується.

Визначаючи розмір такої компенсації, суд апеляційної інстанції, виходячи з фактичних обставин справи, за принципом розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням наведеної вище практики ЄСПЛ, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з держави України на користь позивачів грошової компенсації в рівних частках у загальному розмірі 200 000,00 грн.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20).

Подібні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 09 серпня

2021 року у справі № 757/27082/18 (провадження № 61-13046св21), від

01 листопада 2021 року у справі № 243/2107/18 (провадження № 61-9470сво21), постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 757/18055/18-ц (провадження № 61-15453св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 243/5286/17 (провадження № 61-8896св21), від 24 листопада 2021 року у справі

№ 243/2107/18 (провадження № 61-9470св21), від 07 лютого 2022 року у справі № 242/4767/16-ц (провадження № 61-3999св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 264/881/18 (провадження № 61-10686св21) та від 03 серпня 2022 року у справі № 265/5850/17 (провадження № 61-10581св21).

Щодо ефективності способу захисту порушеного права

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 затверджено Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання. Постановою Кабінету Міністрів України від

02 вересня 2020 року № 767 до цього Порядку були внесені зміни, якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня

2014 року № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Відповідно до пунктів 5, 6 зазначеного Порядку рішення про надання постраждалим грошової допомоги та її розмір приймає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади. Рішення про надання грошової компенсації приймають комісії з розгляду питань, пов`язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (далі - комісія), на підставі поданих органами місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності - військово-цивільними адміністраціями населених пунктів сформованих та затверджених списків постраждалих на виплату грошової компенсації.

Комісія утворюється в Донецькій та Луганській областях Донецькою та Луганською облдержадміністраціями. Рішення про утворення комісії погоджується з Мінреінтеграції.

Зміни у законодавстві, якими був запроваджений порядок здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, набули чинності 08 вересня 2020 року, а розпорядження щодо створення комісії з розгляду зазначених питань ухвалено Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрацією прийнято лише у жовтні 2020 року.

Однак з цим позовом до суду позивачі звернулися у грудні 2017 року, коли у законодавстві України не було унормовано порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням будинку внаслідок терористичного акту. Крім того, після запровадження з 08 вересня 2020 року державою порядку здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, такий порядок позивачам роз`яснений не був, факт звернення останніх до відповідної комісії з розгляду зазначених питань не підтверджено.

Справа розглядалася судом першої інстанції три роки, рішення Печерського районного суду міста Києва по суті позовних вимог ухвалено 07 грудня

2020 року.

У частині першій статті 4 ЦПК України, частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, на час звернення до суду з цим позовом права позивачів були порушені, юридичної основи для отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акта належної позивачам на праві власності квартири, у законодавстві України розроблено не було, а тому позивачі у цій справі не мали іншого ефективного способу захисту порушених прав, аніж звернення до суду.

Подібні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 09 серпня

2021 року у справі № 757/27082/18 (провадження № 61-13046св21),

від 01 листопада 2021 року у справі № 243/2107/18 (провадження

№ 61-9470сво21) та постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 243/5286/17 (провадження № 61-8896св21) та від 16 лютого 2022 року у справі № 264/881/18 (провадження № 61-10686св21).

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - Науменко Юлії Володимирівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов