№ 757/8134/19-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/8134/19-ц

провадження № 61-4734св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючої - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Релігійна організація «ІНФОРМАЦІЯ_3», Релігійна організація «ІНФОРМАЦІЯ_3»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 грудня 2020 року у складі судді

Вольської-Тонієвич О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Релігійна організація «ІНФОРМАЦІЯ_3», Релігійна організація «ІНФОРМАЦІЯ_3» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15 год. 42 хв. на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «ІНФОРМАЦІЯ_3» (ІНФОРМАЦІЯ_2) у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет було оприлюднено «ІНФОРМАЦІЯ_4» (далі - «Відкрите звернення») такого змісту:

«Звертаючись до Вас від імені Української Православної Церкви, засвідчуємо свою повагу та щиру молитву про те, щоб Господь благословив Ваше служіння Українському народу миром, злагодою і добробутом. Ми цінуємо Ваше прагнення сприяти розвитку взаємодії між Державою і релігійними організаціями. Саме тому просимо Вас як гаранта дотримання Конституції, докласти необхідних зусиль щодо припинення спроб на державному рівні використовувати питання релігії і конфесійного вибору громадян України у політичних маніпуляціях і зведенні рахунків між політичними опонентами.

На превеликий жаль, сьогодні в нашій Державі стали звичайним явищем образи, погрози і заклики до дискримінації щодо мільйонів вірян нашої Церкви. Жодного разу органами державної влади не було дано правової оцінки подібним ганебним для демократичного суспільства явищам. Досі немає прикладу, коли б сучасні політичні діячі понесли відповідальність за чисельні випадки розпалювання релігійної ворожнечі. Наявний стан речей змушує говорити про появу тривожних тенденцій у державно-церковних відносинах. Така ж думка лунає й у звітах багатьох міжнародних організацій, які слідкують за дотриманням прав і свобод, зокрема ОБСЄ та ООН.

Прикрим підтвердженням проблем зі станом свободи віросповідання стало те, у який спосіб сьогодні відбувається розслідування обставин останніх років земного життя спочилого ОСОБА_4. Попри відверте ігнорування сучасних злочинів проти релігійної свободи, Генеральна прокуратура України вдалася до пошуків можливих обставин завдання шкоди Українській Православній Церкві представниками силових структур попередньої влади. Однак, ні сам покійний Блаженніший владика, ні повноважні особи Української Православної Церкви ніколи не заявляли про наявність підстав для проведення такого розслідування. А оприлюднені матеріали розслідування вказують на відсутність у слідства розуміння внутрішнього життя Церкви. До того ж, коментарі, які озвучили пресі як сам Генеральний прокурор, так і окремі представники влади, беззаперечно свідчать, що дане кримінальне провадження є черговим прикладом тиску на політичних опонентів з використанням при цьому Церкви. Зокрема, громадськість спостерігає політичну дискусію про можливе зняття депутатської недоторканності з народного депутата України В.В.Новинського, який фігурує у кримінальному провадженні щодо того, чи мали місце протиправні дії попередньої влади відносно Церкви. Ця дискусія не враховувала ані суб`єктивність, ані вибірковість свідчень, наведених Генеральною прокуратурою України. Увага тих, від кого залежить прийняття остаточного рішення, прикута лишень до політичної приналежності цього народного депутата. А суспільство так і не отримало жодного зрозумілого пояснення, на підставі чого Парламент України повинен його позбавити недоторканості.

Свідомо дистанціюючись від суті політичної дискусії, ми заявляємо про абсолютну неприпустимість використання Української Православної Церкви як інструменту для політичної боротьби в нашій країні. Тим більше неприйнятною є участь силових структур у такій діяльності.

На жаль, від резонансу згадуваного кримінального провадження найбільша шкода буде завдана світлій пам`яті ОСОБА_4. Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став ОСОБА_3 . Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ ОСОБА_4 . Вони пам`ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст.

Ми щиро просимо Вас, шановний ОСОБА_5 , як гаранта Конституції України, зробити все можливе, щоб у нашому суспільстві кожен громадянин, незалежно від своїх релігійних переконань, відчував до себе повагу і захист з боку Держави. Щиро бажаємо Вам допомоги Божої на цьому шляху».

Ретельно ознайомившись зі змістом наведеної інформації, колективним автором якої є Священний Синод Української Православної Церкви, а підписантом за дорученням автора - ОСОБА_2, він дійшов висновку про те, що зазначена у «Відкритому зверненні»інформація містить цілий ряд дефініцій (слів, словосполучень та речень), які прямо або опосередковано порочать його, на той час ОСОБА_3, вікарія Київської Митрополії Української Православної Церкви, засновника і духівника Фонду пам`яті ОСОБА_4, честь, гідність, ділову репутацію та завдають йому моральної (немайнової) шкоди.

Усі звинувачення, які лунають на його адресу з боку Священного Синоду Української Православної Церкви, вважає абсолютно надуманими та безпідставними, оскільки протиправних дій, так як це йому намагається приписати Священний Синод Української Православної Церкви, на чолі з відповідачем, він ніколи не вчиняв і певен, що не вчинятиме і в майбутньому.

Поширення відповідачем щодо нього (позивача) зазначеної недостовірної та негативної інформації, а саме висловів: «...Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит ОСОБА_3 Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ ОСОБА_4 . Вони пам`ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст» порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.

Оспорювана інформація має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо є такою, що порушує його немайнові права, і не є оціночним судженням, а тому обов`язок доказування її достовірності покладається на відповідача. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до нього, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи - приниження його гідності, а отже створив негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, що завдало йому моральні страждання, розмір яких він оцінює у 150 000,00 грн.

Посилаючись на наведене, позивачпросив:

- cуд визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість його ділової репутації інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_2 , оприлюднену ІНФОРМАЦІЯ_1 у «Відкритому зверненні», а саме: «...Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став ОСОБА_3 . Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ ОСОБА_4. Вони пам`ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст»;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати зазначену негативну та недостовірну інформацію, поширену у «Відкритому зверненні» від ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом розміщення на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «ІНФОРМАЦІЯ_3» у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 резолютивної частини рішення суду;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь на відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 грудня 2020 року, залишеного без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач є публічною особою, а отже, підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації чи в мережі Інтернет з приводу того, як він виконував (виконує) свої функції. Оспорювана інформація, поширена відповідачем, є оціночними судженнями, що становлять допустиму критику публічної особи, а тому не підлягає спростюванню, а тому відсутні підставою для задоволення позову ОСОБА_3 .

Апеляційний суд додатково зауважив, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про неврахування судом першої інстанції висновків лігнвістичної експертизи Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Національної академії наук України (далі - Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України) не заслуговують на увагу, оскільки Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України 27 лютого 2020 року було проведено лінгвістичне дослідження, а не лінгвістичну експертизу «Відкритого звернення». На спростовування зазначеного письмового доказу, відповідач надав висновок експерта № 9599 за результатами семантико-текстуального дослідження, складений 13 листопада 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз» (далі - ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз») на замовлення представника відповідача - адвоката Прилуцької Н. М., відповідно до якого наведені у тексті «Відкритого звернення» висловлювання щодо позивача викладено у формі оціночних суджень. Суд першої інстанції дослідив наявні у справі докази та надав належну оцінку доводам позивача щодо поширеної відповідачем інформації.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , у якій він просив скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 грудня 2020 року і постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 березня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)) та порушення норм процесуального права, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_3 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди дійшли помилкових висновків про те, що наведена відповідачем у тексті «Відкритого звернення» інформація про те, що він нібито намагався уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті у резонансному злочині є оціночними судженнями, допустимою критикою публічної особи, тому вона не підлягає спростюванню. В оцінці його доводів про те, що така інформація не може вважатися оціночними судженнями чи критою його діяльності, а є твердженням щодо певних недостовірних фактів, суди не урахували, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово акцентував увагу на тому, що судам необхідно розмежовувати «гостру та сильну громадську критику» від тверджень щодо вчинення публічною особою дій, що містять ознаки злочину. Зокрема, у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17 (провадження № 61-4265св19) Верховний Суд зазначив, що за відсутності вироку суду, поширення інформації на телевізійному каналі «Інтер» щодо вчинення рейдерських та інших дій, що містять ознаки злочину, особою, що займала посаду заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України («Рейдерство, вымогательство денег, фальсификация уголовных дел с целью отжима бизнеса. За три года в кресле замначальника Главного следственного управления Нацполиции ОСОБА_3 выстроил целый коррупционный конвейер по поставке миллионов долларов для верхушки МВД») порочить честь, гідність та ділову репутацію особи.

Зважаючи на те, що він не притягувався до кримінальної відповідальності за злочини, щодо нього відсутній вирок суду, вважав, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17 (провадження № 61-4265св19), оскільки з боку відповідача мало місце не висловлювання оціночних суджень, а розповсюдження фактів, які за своєю сутністю є недостовірними та підлягали спростуванню, зокрема негативною та недостовірною є інформація що містить такі висловлювання у «Відкритому листі»: 1) «…за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя…»; 2) «…за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України…»; 3) «…за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики…»; 4) «Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став ОСОБА_3. »; 5) «Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи.»; 6) «Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля.»; 7) «…не з брудних статей у пресі…».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди не взяли до уваги істотний доказ, яким він обґрунтовував позовні вимоги, а саме лігвістичене дослідження від 27 лютого 2020 року, проведене Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

Згідно з висновком, підписаним головним науковим співробітником Інститутц мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, професором В. М. Бріциним, у «Відкритому зверненні» є значення, які можуть ганьбити честь і гідність будь-кого, у тому числі й особи ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції у травні 2021 року.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Релігійної організації «ІНФОРМАЦІЯ_3», у якому третя особа зазначила, що вимоги касаційної скарги ОСОБА_3 є законними та справедливими.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Прилуцька Н. М., у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. Такі доводи є ідентичними доводам позовної заяви, апеляційної скарги, яким суди надали належну оцінку. Висновки судів попередніх інстанцій є аргументованими та вичерпними, відповідають встановленим у справі обставинам, містять мотивовану оцінку доводів і заперечень сторін, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15 год. 42 хв. на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «ІНФОРМАЦІЯ_3» (ІНФОРМАЦІЯ_2) у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет було оприлюднено «ІНФОРМАЦІЯ_4» такого змісту:

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Стаття 68 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, можепідлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань підлягає реалізації із урахуванням обов`язку не поширювати недостовірну та таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.

Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом статей 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (стаття 277 ЦК України).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, проаналізувавши інформацію з «Відкритого звернення», оприлюдненого ІНФОРМАЦІЯ_1 Священним Синодом Української Православної Церкви за підписом Онуфрія, Митрополита Київського і всієї України, Престоятеля Української Православної Церкви, ( ОСОБА_2 ) на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «ІНФОРМАЦІЯ_3» (ІНФОРМАЦІЯ_2) у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет, дійшов висновку, що висловлювання, які стосуються позивача у тексті звернення, викладено у формі оціночних суджень.

Суди попередніх інстанцій також урахували те, що на час поширення інформації позивач був публічною особою ОСОБА_3, вікарій Київської Митрополії Української Православної Церкви, засновник і духівник Фонду пам`яті ОСОБА_4), тому межа допустимої критики щодо нього як політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж звичайної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд не може погодитися з огляду на таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Таким чином, вирішення питання, чи є визначений позивачем у позовній заяві відповідач належним, тобто встановлення наявності у нього обов`язку відповідати за даним позовом, є першочерговим завданням суду. Установлення того, що відповідач є неналежним - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Зважаючи на викладене, суди, у першу чергу, мали визначитися з тим, чи є визначений позивачем відповідач суб'єктом поширення оспорюваної інформації, а вже потім вирішувати питання, чи є поширена інформація недостовірною, та чи порушено її поширенням особисті немайнові права позивача.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Зазначений правовий висновок, викладений у пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19)

Водночас суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не урахував та не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_2 (ОСОБА_2) є лише підписантом «Відкритого звернення», оприлюдненого на офіційному сайті Релігійної організації «ІНФОРМАЦІЯ_3» (ІНФОРМАЦІЯ_2) у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет, колективним автором якого є Священний Синод Української Православної Церкви - один з органів управління Української Православної Церкви, який не є юридичною особою.

Зі змісту «Відкритого звернення», колективним автором якого є Священний Синод Української Православної Церкви убачається, що таке звернення зроблено від імені Української Православної Церкви, яка як релігійне об`єднання також не є юридичною особою, а тому представляється у відносинах своїм центром - Київською Митрополією Української Православної Церкви, що має статус юридичної особи.

Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі належним відповідачем за вимогами ОСОБА_3 про спростування поширеної недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди повинна бути Українська Православна Церква в особі Київської Митрополії Української Православної Церкви як автор оспорюваної інформації.

У разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 210/2384/16-ц та від 31 березня 2021 року у справі № 592/14792/17).

Зважаючи на те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскаржувані судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, викладених у цій постанові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені унаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому підляють скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові, з підстав, викладених у цій постанові.

Оскільки за результатом вирішення касаційної скарги судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 з інших підстав, судові витрати, понесені заявником у зв`язку з поданням позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 грудня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: Релігійна організація «ІНФОРМАЦІЯ_3», Релігійна організація «ІНФОРМАЦІЯ_3», про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законн ої сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко