Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 757/8249/20-ц

провадження № 61-13182св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «Приват Банк» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 грудня 2013 року між сторонами укладено три договори банківського вкладу.

16 січня 2020 року позивач направив відповідачу вимогу про розірвання вказаних договорів, яка вручена 20 січня 2020 року.

Станом на дату звернення до суду із позовом надана відповідь, відповідно до якої банк повідомив про неможливість розірвання договорів. У зв`язку із невиконанням вимоги позивача про дострокове розірвання договорів виникла необхідність у зверненні до суду за захистом порушених прав.

У зв`язку із невиконанням вимоги позивача про дострокове розірвання договорів, з відповідача необхідно стягнути пеню у розмірі у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та сум відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Просив стягнути:

- суму за договором № SAMDNWFD0070048115400 вклад «Стандарт»: тіла депозиту в сумі 25 050 дол. США, відсотки за депозитом на загальну суму

15 380,01 дол. США та штрафних санкцій на загальну суму 312 370,71 грн (з яких пеня становить 199 696,83 грн, 3% річних - 112 673,88 грн);

- суму за договором № SAMDNWFD007004811500 вклад «Стандарт»: тіла депозиту в сумі 25 000 дол. США, відсотки за депозитом на загальну суму

15 349,32 дол. США та штрафних санкцій на загальну суму 311 939,86 грн (з яких пеня становить 199 298,24 грн, 3 % річних - 112 641,62 грн);

- суму за договором №SAMDNWFD0070048114900 вклад: тіла депозиту у розмірі 80 000 грн, відсотки по договору 93 323,84 грн та штрафних санкцій на загальну суму 170 123,17 грн (з якої пеня становить 26 094,70 грн, 3 % річних - 14 748,49 грн, інфляційні збитки - 129 279,98 грн).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти:

- за договором № SAMDNWFD0070048115400 вклад «Стандарт» тіло депозиту в сумі 25 050,00 дол. США, відсотки за депозитом на загальну суму 15 380,01 дол. США та пеню в сумі 199 696,83 грн;

- за договором № SAMDNWFD0070048115100 вклад «Стандарт» тіло депозиту в сумі 25 000,00 дол. США, відсотки за депозитом на загальну суму 15 349,32 дол. США та пеню в сумі 199 298,24 грн;

- за договором № SAMDNWFD0070048114900 тіло депозиту в сумі 80 000, 00 грн, відсотки за депозитом на загальну суму 93 323,84 грн., пеню в сумі 26 094,70 грн та інфляційні збитки у сумі 129 279,98 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, а також застосовуючи правила частини другої статей 12 43 49 ЦПК України, не надало суду доказів, які б свідчили про те, що між позивачем та відповідачем не укладалися зазначені договори банківського вкладу, не надходили грошові кошти до банку, а так само доказів на підтвердження припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням.

Як встановлено судом, на звернення ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про повернення коштів банк зобов`язання з повернення коштів не виконав.

Враховуючи те, що між сторонами виникли договірні зобов`язання за договорами банківського вкладу від 28 грудня 2013 року

№ SAMDNWFD0070048115400 Вклад «СТАНДАРТ», SAMDNWFD0070048115100 Вклад «СТАНДАРТ», № SAMDNWFD0070048114900, факт укладення яких та внесення позивачем грошових коштів підтверджені належними доказами, термін дії договору не закінчився в силу автоматичної пролонгації відповідно до пункту 7 договору, що, в свою чергу, не спростовано стороною відповідача, тому суд зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог про стягнення тіла депозиту, відсотків за депозитом, а також пені. За договором банківського вкладу у національній валюті додатково стягненню підлягають інфляційні втрати.

Необґрунтованими є доводи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, що належним боржником перед ОСОБА_1 є ТОВ «ФК «Фінілон», на яку банком було переведено борг згідно умов договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Матеріали справи згоди ОСОБА_1 на заміну боржника АТ КБ «ПРИВАТБАНК на ТОВ «ФК «Фінілон»не містять, в зв`язку із чим доводи про те, що банк не є стороною за договорами банківського вкладу, укладеними між ними та позивачем 28 грудня 2013 року, та не несе перед ним відповідальності, є необґрунтованими та безпідставними.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних, як недоведені та необґрунтовані.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» Бригинець А. А. - задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року скасовано та постановлено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції жодним чином не надано оцінки договору про переведення боргу від

17 листопада 2014 року і Умовам та Правилам надання банківських послуг, відповідно до яких укладено договори банківського вкладу. Умовами та Правилами надання банківських послуг було прямо передбачено, що ненадання клієнтом заперечень у вказаний в пункті п.1.1.7.59. строк підтверджує здійснення банком переводу боргу по договорам клієнта на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта.

У даному випадку, на думку колегії суддів, суд першої інстанції розглянув та частково задовольнив позовні вимоги пред`явлені щодо відповідача АТ КБ «ПриватБанк», не залучивши до участі в справі у якості відповідача ТОВ «ФК «Фінілон», враховуючи, що банком у ході розгляду справи було надано докази - договір про переведення боргу. Суд апеляційної інстанції з урахуванням діючих норм законодавства позбавлений можливості на стадії апеляційного перегляду справи, вирішувати питання щодо залучення до участі в справі належного відповідача.

Аргументи учасників справи

05 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Київський апеляційний суд незаконно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що належним відповідачем у даній судовій справі має бути ТОВ «ФК «Фінілон», а не АТ КБ «ПриватБанк». Зазначена позиція суду є хибною та такою, що суперечить сталій судовій практиці та правовим висновкам Верховного Суду викладеним у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц).

Договір банківського вкладу укладений між позивачем та банком своєї дії не припинив. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року укладений між відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» є недійсним, оскільки укладено без відома та без згоди кредитора (порушено статті 203 228 633 520 521 513 1059 ЦК України). Повідомлення про укладення даного договору опубліковано відповідачем лише 30 січня 2015 року - через 75 днів (2 місяці 14 днів) після його укладення. Тобто, на момент правочину згоди кредитора не було. Даним договором не надано право кредитору вимагати повернення боргу саме у ТОВ ФК «Фінілон» (стаття 511 ЦК України). Відповідно до зазначеної статті, зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. Лише у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Обмеження цього права є нікчемним.

З урахуванням викладених обставин саме АТ КБ «Приватбанк» є належним відповідачем у даній справі.

У вересня 2021 року АТ КБ «Приватбанк» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків, оскільки банком у ході розгляду справи було надано належні, допустимі та достовірні докази, які підтверджують факт переведення боргу (в тому числі і щодо Позивача) на ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору переведення боргу, який є дійсним на цей час і в судовому порядку позивачем нікчемним/недійсним не був визнаний. При цьому заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача). Зазначеної позиції при вирішенні аналогічних питань дотримується і Верховний Суд (постанова від 18 лютого 2020 року у справі № 305/1849/17) зазначаючи, що при цьому позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до належних відповідачів за своїми позовними вимогами.

Укладання договору про переведення боргу не передбачає внесення будь-яких змін до договорів банківських вкладів, а лише юридично змінює боржника за цим договором. Таким чином позивач не позбавлений права звертатись до ТОВ ФК «Фінілон» належного боржника і метою отримання коштів за договорами які є предметом спору. Згода Кредитора на переведення боргу є юридичною дією, що може як передувати, так і слідувати за моментом переведення боргу, оскільки ЦК України прямо не передбачено право Кредитора надавати попередню згоду на переведення боргу. Посилання позивача на положення статтю 228 ЦК України, як на підставу для визнання договору про переведення боргу нікчемним, є цілком безпідставними, оскільки грошові кошти позивача (вкладника) були переведені іншій юридичній особі на підставі укладеного письмового договору між сторонами та з наведенням сторонами у такому договорі всіх належних істотних умов, передбачених для даного виду договору.

АТ КБ «ПриватБанк» в своїх запереченнях на позовну заяву неодноразово звертав увагу суду на невірність здійсненого позивачем розрахунку. Умовами наданих позивачем договорів сторони передбачили право дострокового розірвання договорів на вимогу клієнта (повідомивши про це за два банківські дні до дати розірвання договору ). Умовами цих же договорів передбачено, що при поверненні вкладу за ініціативою клієнта повертається сума вкладу та виплачуються проценти по ставці вкладу "до запитання" за фактичний строк користування вкладом. Позивачем до матеріалів справи додано копію заяви про розірвання договорів, яка була отримана 21 січня 2020 року. Нарахування відсотків за повною відсотковою ставкою (ставкою яка встановлена умовами договору) може здійснюватися лише у межах строку дії такого договору. Так, закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань, не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні. Відповідно до витягу з протоколу Комітету управління активами і пасивами Банку від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 було змінено відсоткові ставки по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті - рахунок "До запитання" - у розмірі 0,01% річних. (Інформація про розмір встановленої ставки "До запитання"- 0,01 % розміщена на офіційному сайті АТ КБ "ПриватБанк"). Таким чином, проценти за період поза межами дії договору банківського вкладу мають розраховуватись за відсотковою ставкою по вкладу «до запитання». Аналогічна правова позиція щодо питання нарахування процентів за договором банківського вкладу після його розірвання, застосування статті 1070 ЦК України викладена Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1891цс15, від 27 квітня

2016 року провадження № 6-302цс16.

Підставою для нарахування інфляційних втрат за статті 625 ЦК України є прострочення виконання (несвоєчасне або не виконання) боржником зобов`язання щодо повернення грошових коштів вкладнику. Оскільки вкладник звернувся з вимогою про розірвання договорів та повернення коштів у повному обсязі 16 січня 2020 року то, відповідно, відсутні підстави для нарахування інфляційних збитків з 28 грудня 2013 року.

Крім того, застосування неустойки (пені) можливо виключно на підставі закону або договору. Однак, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що не ґрунтується на вимогах закону та договору. Позовна заява не містить жодного нормативного обґрунтування (норм матеріального права) відносно можливості нарахування пені у такій спосіб.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 січня

2021 року у справі № 729/887/19, від 14 квітня 2021 року у справі

№ 757/61159/19-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів депозиту, відсотків за депозитом, пені та інфляційних втрат, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 28 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір № SAMDNWFD0070048115400 Вклад «СТАНДАРТ», відповідно до умов якого позивачем внесено на депозитний рахунок 25 050,00 дол. США, що підтверджується квитанцією від 28 грудня

2013 року № 24302302. На внесені грошові кошти нараховується 10 % річних відповідно до умов договору.

28 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір № SAMDNWFD0070048115100 Вклад «СТАНДАРТ», відповідно до умов якого позивачем внесено на депозитний рахунок 25 050,00 дол. США, що підтверджується квитанцією від 28 грудня 2013 року. На внесені грошові кошти нараховується 10 % річних відповідно до умов договору.

28 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір № SAMDNWFD0070048114900 Вклад «СТАНДАРТ», відповідно до умов якого позивачем внесено на депозитний рахунок 80 000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 28 грудня 2013 року. На внесені грошові кошти нараховується 19 % річних відповідно до умов договору.

Термін дії договорів не закінчився в силу автоматичної пролонгації відповідно до пункту 7 договору.

20 січня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримало вимогу ОСОБА_1 про розірвання договорів банківського вкладу від 28 грудня 2013 року та повернення грошових коштів.

Листом від 04 лютого 2020 року № 20.1.0.0.0/7-200121/2244 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повідомило ОСОБА_1 про неможливість виконання його вимог, оскільки звернення надійшло до банку у вигляді листа, відправленого поштовим зв`язком, тому банк не має можливості надати запитувану інформацію.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на вимогу позивача зобов`язання з повернення коштів не виконав

Надані стороною позивача договори банківського вкладу та квитанції від

28 грудня 2013 року, оформлені відповідно до Інструкцій про касові операції в банках України та Інструкції про ведення касових операцій банками України, є належним підтвердженням укладення з відповідачем договору банківського вкладу. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надало суду доказів, які б свідчили про те, що між позивачем та відповідачем не укладалися зазначені договори банківського вкладу, не надходили грошові кошти до банку, а так само доказів на підтвердження припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням.

Діяльність відокремленого підрозділу відповідача на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя припинено постановою Правління Національного банку України «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 06 травня

2014 року № 260, оскільки згідно з пунктом 5 цієї постанови банкам, серед яких зазначено й ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», визначено припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» переведено борг згідно умов договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року. Матеріали справи згоди ОСОБА_1 на заміну боржника АТ КБ «ПРИВАТБАНК на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» не містять.

Відповідно до змін до Умов та Правил надання банківських послуг, за повідомленням від 30 січня 2015 року у зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ «1.1.7. Додаткові положення» Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.59. цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору клієнта з банком буде здійснюватись з ТОВ «ФК «Фінілон», що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. У разі незгоди клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення клієнт направляє банку в строк до 15 лютого 2015 року. Ненадання клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення банком переводу боргу по договорам клієнта на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта».

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про стягнення депозиту та відсотків

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження № 61-14093св20) вказано, що «банк зобов`язаний повернути вкладнику суми депозитних вкладів, внесені ним згідно з умовами договорів, а відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимоги про стягнення сум вкладів, відсотків за договорами та 3 % річних є обґрунтованими. При цьому, суд першої інстанції здійснив розрахунки відсотків за договорами та 3 % річних, які АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі не спростовуються, доводів щодо їх неправильності не заявляються, тому колегією суддів відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не перевіряються. Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року товариство уклало договір з ТОВ ФК «Фінілон», відповідно до якого останнє стало боржником за спірними договорами банківських вкладів, є безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_4 , що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12 81 ЦПК України. Посилання заявника на те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від ОСОБА_4 жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать статті 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження

№ 14-61цс18) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі

№ 761/30025/16-ц (провадження № 43404св18), є необґрунтованими, оскільки в наведених справах висновки викладені з урахуванням подання позову до неналежних відповідачів, у той час, як у справі, яка переглядається судом касаційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся до суду до належного відповідача - АТ КБ «ПриватБанк»».

Аналогічні висновки викладені і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня

2021 року у справі № 757/61159/19-ц (провадження № 61-14467св20), на яку є посилання в касаційній скарзі.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову у зв?язку зі здійсненням банком переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта та правильний висновок суду першої інстанції в цій частині про те, що банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_1 , не спростував.

Суд першої інстанції встановив, що між сторонами укладено договори банківського вкладу № SAMDNWFD0070048115400, № AMDNWFD0070048115100, SAMDNWFD0070048114900, що підтверджується також копіями квитанцій від 28 грудня 2013 року (а. с. 7-10); відповідач не заперечував його борг перед позивачем, але посилався на його переведення по договору від 17 листопада 2014 року (а. с. 45-47); термін дії договору продовжувався в згідно пункту 7 договору до моменту його розірвання 20 січня 2020 року за заявою вкладника; відповідач не довів, що договір переведення боргу укладено зі згоди вкладника - позивача та не повернув на вимогу позивача кошти за вкладами.

При цьому позивач надав розрахунки відсотків за договорами, неправильність яких АТ КБ «ПриватБанк» у суді першої інстанції не спростовувало, власні розрахунки банку щодо розміру відсотків матеріали справи не містять.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог про стягнення коштів депозитів та відсотків за ними.

Щодо позовних вимог про стягнення пені

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Згідно зі статтею 546, частиною першою статті 548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини перша, третя статті 549, частина друга статті 551 ЦК України).

У справі, що переглядається, у договорі, укладеному між сторонами, не встановлено пені. Позивач у позовній заяві і суд першої інстанції не вказали обґрунтування відносно можливості нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у спірних правовідносинах на підставі закону. Тому суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в цій частині необґрунтовано, а суд апеляційної інстанції відмовив у позові з інших мотивів.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вкладник звернувся з вимогою про розірвання договорів та повернення коштів у повному обсязі 20 січня 2020 року, то за відсутності прострочення виконання зобов?язання немає підстав для нарахування та стягнення інфляційних втрат відповідно до вимог статті 625 ЦК України за період з 28 грудня 2013 року по 20 січня 2020 року.

Разом з тим, позивач просив стягнути інфляційні втрати за період до 17 лютого 2020 року, тому за період прострочення (21 січня 2020 року - 17 лютого

2020 року) позивач мав право на стягнення інфляційних втрат.

Оскільки інфляційні втрати розраховуються не на кожну дату місяця, а за місяць, то якщо сума боргу сплачується з 16 до останнього дня місяця включно, розрахунок інфляційних втрат починається з наступного за цим місяцем і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу (див. пункт 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі

№ 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19)).

Але за лютий 2020 року індекс інфляції був менше одиниці (99,7 %), тобто мала місце дефляція, тому за відповідний період 21 січня 2020 року - 17 лютого

2020 року нарахування інфляційних втрат не здійснюється.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та інфляційних втрат апеляційний суд відмовив правильно, проте помилився у мотивах такого рішення, у зв?язку з чим постанову апеляційного суду в цій частині слід змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги,з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення коштів за депозитами та відсотків скасували та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині, в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені та інфляційних втрат змінити в мотивувальній частині.

Керуючись статтями 400 402 410 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів за депозитамита відсотків скасувати, а рішення Печерського районного суду

м. Києва від 07 жовтня 2020 року про задоволення позову в цій частині залишити в силі.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені та інфляційних втрат змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук