№ 757/9914/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 757/9914/16-ц

провадження № 61-34599св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року у складі судді Писанця В. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Андрієнка А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів.

Позовна заява мотивована тим, що її син ОСОБА_3 06 липня 2011 року розмістив на депозитному рахунку в ПАТ «КБ «ПриватБанк» грошові кошти у розмірі 17 283,13 доларів США, про що уклав з банком договір вкладу № SAMDN№ НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Вона як спадкоємець після смерті сина звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення суми вкладу за договором від 06 липня 2011 року № SAMDN№25000717846806, однак банк повідомив її про можливість повернення грошових коштів лише в національній валюті - гривні.

Вважає, що відмовляючи у видачі грошових коштів за договором банківського вкладу, ПАТ КБ «Приватбанк» не врахував приписи статті 55 Закону України «Про Національний банк України», статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та положення глави 17 розділу IV книги першої Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких відповідач повинен повернути їй за договором банківського вкладу грошові кошти у тій валюті, яка була внесена на його рахунок.

З огляду на викладене ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 просила суд:

- визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк» та Національного банку України протиправними та такими, що не відповідають вимогам статті 55 Закону України «Про Національний банк України», статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та глави 17 розділу IV книги першої ЦК України;

- зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» та Національний банк України виконати вимоги постанови Національного банку України від 16 вересня 2013 року «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» щодо нерозповсюдження дії її першого пункту на операції з валютою, одержаною в порядку спадкування;

- зобов`язати ПАТ КБ «Приватбанк» переоформити вклад «Стандарт на 12 мес.» за договором від 06 липня 2011 року № SAMDN№25000717846806 з ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 29 січня 2014 року ВТР № 350069 та довіреності від 17 січня 2014 року ВТР № 209933, і зробити відповідні виплати у валюті одноразовою операцією через касу ПАТ КБ «ПриватБанк»;

- стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» суму банківського вкладу за договором від 06 липня 2011 року № SAMDN№25000717846806 та відсотки за користування грошовими коштами.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 21 листопада 2016 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 просила суд задовольнити позов в частині зобов`язання ПАТ КБ «Приватбанк» виконати умови договору від 06 липня 2011 року № SAMDN№25000717846806, сплативши у валюті суму банківського вкладу та процентів за ним на момент звернення з цим позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до положень пунктів 1, 2 постанови Правління Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» вимога про перерахування коштів в іноземній валюті не поширюється на операції з валютою, одержаною в порядку спадкування.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, перевірив доводи сторін у справі і дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Дії банку про відмову у виплаті суми вкладу в іноземній валюті не суперечать змісту постанови Правління Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України». Уповноважений банк зобов`язаний здійснити продаж валюти, яка зберігається на рахунку спадкодавця на міжбанківському валютному ринку України, та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок у національній валюті фізичної особи, яка є спадкоємцем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що на порушення вимог статей 213-215 ЦПК України 2004 року суди попередніх інстанцій не встановили обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не дослідили наявні у матеріалах справи докази, неправильно застосували до спірних правовідносин положення постанови Правління Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України», не врахували вимоги глави 17 розділу IV книги першої ЦК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду не подало.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року і витребувано із Печерського районного суду м. Києва цивільну справу № 757/9914/16-ц.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

06 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір вкладу № НОМЕР_2 № НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_3 передав банку для зарахування на депозитному вкладі грошові кошти у розмірі 17 283,13 доларів США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВТР № НОМЕР_3 , виданого державним нотаріусом Одинадцятої київської нотаріальної контори Ричок Р. М. 29 січня 2014 року, спадкоємицею, у тому числі і на зазначений вклад у банку, є мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі довіреності від 17 січня 2014 року серії ВТР № 209933 ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником з усіма необхідними правами, представляти її інтереси з правом подальшого відчуження та/або розпорядження спадковим майном, з усіма правами, які надані законом позивачу, відповідачу, третій особі і потерпілому.

У подальшому ОСОБА_2 звернувся до відділення № 50 «Розрахункового центру» ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про виплату спадщини померлого ОСОБА_3 , однак йому в усній формі було відмовлено.

Згідно з відповідями ПАТ КБ «ПриватБанк» від 17 серпня 2015 року № 20.1.0.00/7-20150811/1157 та від 09 вересня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150901/4013 на звернення ОСОБА_2 кошти з депозитного рахунку вкладу можуть бути виплачені на підставі довіреності лише в національній валюті України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом про захист прав споживачів, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив про порушення ПАТ КБ «ПриватБанк» прав позивачки у зв`язку з невиконанням банком положень договору вкладу та вимог законодавства України щодо повернення спадкоємцю вкладника грошових коштів у валюті вкладу.

Крім того, представник ОСОБА_1 заперечував проти відмови банку у видачі йому грошових коштів за вкладом у іноземній валюті з огляду на те, що він є довіреною особою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що права ОСОБА_1 банком не порушені, оскільки повернення спадкоємцю вкладника грошових коштів у іноземній валюті здійснюється у національній валюті незалежно від валюти вкладу.

Щодо повноважень представника особи на підставі довіреності

ОСОБА_1 набула право на вклад ОСОБА_3 за договором вкладу від 06 липня 2011 року № SAMDN№25000717846806 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВТР № НОМЕР_3 , виданого державним нотаріусом Одинадцятої київської нотаріальної контори Ричок Р. М. 29 січня 2014 року.

Правовідносини, пов`язані з представництвом, урегульовані, зокрема, главою 17 розділу ІV книги першої ЦК України.

Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 238 ЦК України визначено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Сторонами правовідносин за договором банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор). Оскільки зобов`язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов`язане з особою вкладника, у зв`язку зі смертю вкладника (кредитора) таке зобов`язання не припиняється. До спадкоємців вкладника переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів (постанова Верховного Суду України від 04 вересня 2013 року № 6-67цс13).

Отримання спадкоємцем вкладника вкладу та процентів за ним за своїм змістом (правовою природою) не є правочином, який може вчинятися лише особисто довірителем.

Отже, ОСОБА_2 як представник ОСОБА_1 на підставі довіреності від 17 січня 2014 року серії ВТР № 209933 міг представляти інтереси останньої у правовідносинах щодо повернення банківського вкладу за договором від 06 липня 2011 року № SAMDN№25000717846806.

Суди попередніх інстанцій не врахували доводи представника позивачки про неправомірність відмови у видачі йому грошових коштів за вищевказаним договором банківського вкладу, враховуючи відсутність встановлених законодавством України обмежень щодо представництва інтересів позивачки у такому випадку.

Щодо валюти повернення банківського вкладу

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку, або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.

Колегія суддів вважає, що посилання ПАТ КБ «ПриватБанк», з висновками якого погодились і суди попередніх інстанцій, на положення постанови Правління Національного банку України «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» від 16 вересня 2013 року № 365 як на підставу для відмови у поверненні вкладу представнику спадкоємця вкладника у іноземній валюті, є помилковим.

Відповідно до пункту 14 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що до компетенції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю належить серед іншого видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України», зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 16 вересня 2013 року за № 1592/24124, встановлено, що надходження коштів в іноземній валюті в межах України на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) здійснюється виключно шляхом переказу коштів в іноземній валюті з іншого власного рахунку або шляхом внесення готівки власником рахунку.

Зазначена вимога не поширюється, зокрема, на операції з валютою, одержаною в порядку спадкування.

Таким чином, положення постанови Правління Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» на спірні правовідносини не поширюється, оскільки не регулюють взаєморозрахунки банку з фізичними особами щодо валюти, одержаної в порядку спадкування.

Пунктами 4-9 договору вкладу від 06 липня 2011 року № SAMDN№25000717846806, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк», визначено порядок повернення вкладу, у положеннях цих пунктів договору відсутні застереження щодо валюти повернення грошових коштів за вкладом.

Пунктом 25 договору вкладу від 06 липня 2011 року № SAMDN№25000717846806 передбачено, що виплата вкладу спадкоємцю відбувається на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом.

Досліджуючи питання відповідності виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті вимогам чинного законодавства України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зробила такий правовий висновок.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором.

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими в силу вимог статті 213 ЦПК України 2004 року, а тому вони підлягають скасуванню.

Водночас суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити у справі нове рішення, враховуючи положення частини першої і другої статті 400 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що пред`являючи вимогу про зобов`язання ПАТ «КБ «ПриватБанк» виконати умови договору від 06 липня 2011 року № SAMDN№25000717846806 щодо сплати суми банківського вкладу та процентів за ним у доларах США на момент звернення з цим позовом до суду, позивач не вказав конкретний розмір своїх вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк