Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 758/10537/15

провадження № 61-10837св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - Державне підприємство «Сервісно-видавничий центр»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Державне підприємство «Сервісно-видавничий центр» (далі - ДП «Сервісно-видавничий центр») звернулось до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь вартість відновлювального ремонту автомобіля в розмірі 410 244,95 грн та матеріальну шкоду в розмірі 201 533,20 грн.

Зазначений позов ДП «Сервісно-видавничий центр» мотивувало тим, що 09 жовтня 2012 року відповідач на підставі наказу № 364-к був прийнятий на роботу до Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр Державної податкової служби України» на посаду заступника начальника Управління господарського забезпечення Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр Державної податкової служби України».

На підставі наказу Міністерства доходів і зборів України від 18 травня 2013 року № 117 «Про зміну назви та затвердження статуту Державне підприємство «Сервісно-видавничий центр Міністерства доходів і зборів України», Державне підприємство «Сервісно-видавничий центр Державної податкової служби України» перейменовано на ДП «Сервісно-видавничий центр Міністерства доходів і зборів України».

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 12 вересня 2014 року № 123 про зміну назви та затвердження статуту ДП «Сервісно-видавничий центр», Державним підприємством «Сервісно-видавничий центр Міністерства доходів і зборів України» від 06 липня 2015 року змінено назву на ДП «Сервісно-видавничий центр» та є правонаступником усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр Міністерства доходів і зборів України».

Наказом № 7-з «Про закріплення службового автотранспорту» та актом прийому-передачі від 13 листопада 2012 року за відповідачем закріплено службовий автомобіль марки «Skoda Oktavia», державний реєстраційний номер (далі - д.р.н.) НОМЕР_1 .

26 жовтня 2013 року йому стало відомо про те, що відповідач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП).

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 18 листопада 2013 року провадження у справі № 367/8214/13-ц закрито на підставі статті 18 КУпАП та звільнено відповідача від адміністративної відповідальності.

Наказом Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр Міністерства доходів і зборів України» від 22 липня 2014 року № 138-п відповідача було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

30 вересня 2014 року позивач звернувся до відповідача з листом № 989, в якому запропонував останньому самостійно відновити автомобіль, але відповідач у телефонній розмові відмовився від вказаної пропозиції.

Пізніше для визначення вартості матеріального збитку спричиненого власнику транспортного засобу ним було замовлено автотоварознавчу експертизу, яка була проведена судовим експертом Барболюком В. С. у присутності відповідача. Після проведення вказаної експертизи, відповідача було ознайомлено з її висновком.

Тому наявні підстави для стягнення з відповідача на їх користь вартість відновлювального ремонту автомобіля та матеріальної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року позов залишено без задоволення.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено факт керування відповідачем транспортним засобом на момент ДТП в позаробочий час. Обставин, які б, з урахуванням положень статей 134 135-1 КЗпП України, давали суду підстави для висновку про можливість покладення на відповідача (працівника) повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду при розгляді справи не встановлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ДП «Сервісно-видавничий центр» залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ДП «Сервісно-видавничий центр» подало касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у день коли сталася ДТП відповідачем не виконувалися надурочні роботи.

26 жовтня 2013 року (дата ДТП) був вихідним днем. Ненормований робочий день стосується лише до робочих днів, які на підприємстві визначені з понеділка до п`ятниці.

Суд безпідставно посилається на пункт 3.12 Колективного договору та не надає оцінки пункту 3.4 цього договору, згідно з яким залучення працівників до роботи у вихідні та святкові дні допускається тільки з дозволу Профспілкового комітету у випадках, передбачених чинним законодавством, за наказом або розпорядженням директора підприємства. Робота у святкові і неробочі дні, а також вихідні дні, якщо вона не компенсується іншим часом відпочинку, та у понаднормовий час, оплачується у подвійному розмірі. У наказі про залучення працівників до роботи у вихідний день зазначається, як саме буде компенсовано роботу у вихідний день.

Наказів щодо виведення відповідача на роботу у вихідний день 26 жовтня 2013 року на підприємстві не видавалося. Також відповідачем не надано жодного доказу з приводу погодження його виходу на роботу.

Судом не надано правової оцінки жодному доказу наданому позивачем.

Судами неправильно визначено правовідносини зазначені позивачем у позовній заяві, що також спричинено відсутністю висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Подільського районного суду міста Києва.

01 жовтня 2020 року справа № 758/10537/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 09 жовтня 2012 року № 364-к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Управління господарського забезпечення за проведенням з Державного підприємства «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів України у м. Києві» з 09 жовтня 2012 року з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

Згідно з наказом від 13 листопада 2012 року № 7-з службовий автомобіль марки «Skoda Octavia», д.р.н. НОМЕР_1 , закріплено, зокрема за ОСОБА_1 .

Наказом від 18 травня 2013 року № 117 змінено назву Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр Державної податкової служби України» на Державне підприємство «Сервісно-видавничий центр Міністерства доходів і зборів України».

Наказом від 12 вересня 2014 року № 123 змінено назву Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр Міністерства доходів і зборів України» на ДП «Сервісно-видавничий центр».

Згідно з статутом ДП «Сервісно-видавничий центр», затвердженого наказом ДФС від 12 вересня 2014 року № 123 Головної Державної фіскальної служби України, ДП «Сервісно-видавничий центр» є правонаступником усіх прав і зобов`язань Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр Міністерства доходів і зборів України».

26 жовтня 2013 року приблизно о 08 год. 15 хв. на автодорозі Київ - Ковель 22 км + 900 м, водій, керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», д.р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на перешкоду, а саме: паркан та дерево, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 18 листопада 2013 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито.

Зазначена постанова мотивована тим, що відповідач, свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, не визнав та пояснив, що перед ДТП на його полосу руху виїхав автомобіль чорного кольору з ввімкненими фарами та рухався в лоб його автомобіля, щоб уникнути зіткнення ОСОБА_1 різко повернув вправо і здійснив наїзд на огорожу та правим крилом зачепив дерево.

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 19 березня 2015 року № 6, складеним Фізичною особою-підприємцем Барболюком В. С. , вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Skoda Octavia», д.р.н. НОМЕР_1 , становить 410 244,95 грн, а матеріальний збиток, завданий володільцю цього автомобіля - 201 533,20 грн.

Листом ДП «Сервісно-видавничий центр» від 30 вересня 2014 року № 989 запропоновано ОСОБА_1 відновити пошкоджений автомобіль марки «Skoda Oktavia», д. р. н. НОМЕР_1 , за власний рахунок.

Згідно з подорожним листом службового легкового автомобіля, 26 жовтня 2013 року у ОСОБА_1 був робочим днем, режим роботи - одномінний, автомобіль: марки «Skoda Oktavia», д. р. н. НОМЕР_1 , водій: ОСОБА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із статтею 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 135-1 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою-четвертою статті 135-3 КЗпП України передбачено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою (стаття 137 КЗпП України).

Відповідно до статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Судовому розгляду підлягають, крім іншого, заяви власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток. Виходячи з вимог статті 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130 135-3 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов`язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває у трудових відносинах.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши положення статті 130 КЗпП України, постанову Ірпінського міського суду Київської області від 18 листопада 2013 року, яка відповідно до положень частини шостої статті 82 ЦПК України є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно особи, якої прийнято постанову, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки дії ОСОБА_1 , який завдав шкоди підприємству, були вчинені в стані крайньої необхідності.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр» залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький