Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 758/1054/17

провадження № 61-40858св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у складі судді Супрун Г. Б. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк»), приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. про визнання недійсним договору в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 13 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 та належить їй на праві власності.

Зазначала, що вказаний договір було укладено з метою забезпечення договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року. 24 лютого 2016 року вона отримала лист від ТОВ «Кей-Колект», з якого дізналась, що права за договором іпотеки від 13 лютого 2012 року № 47243 були відступлені за договором про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» і ПАТ «УкрСиббанк», яке стало правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В.

Посилалася на те, що договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 13 лютого 2012 року в частині відступлення договору іпотеки № 47243 вчинений з порушенням статей 13-1, 46-1, частини четвертої статті 55 Закону України «Про нотаріат».

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 росила суд визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 13 лютого 2012 року в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки № 47243 від 13 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що порушення або не додержання вимог закону при укладенні оскаржуваного договору відступлення прав за іпотечним договором під час розгляду справи судом не встановлено, а ОСОБА_1 не доведено обставин на обґрунтування її позовних вимог.

Крім того, районний суд зазначив, що позивач не вказала яке її цивільне право було порушено укладанням договору відступлення права вимоги за договором іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 07грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначив, що посилання ОСОБА_1 на порушення вимог статей 13-1, 55 Закону України «Про нотаріат» про те, що нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу є не обґрунтованими, оскільки вказані норми діяли з 01 січня 2013 року, тоді як правочин про відступлення права вимоги за договором іпотеки посвідчений нотаріусом 13 лютого 2012 року, отже, вони не можуть бути застосовані до цих правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуванні судові рішення підлягають скасуванню у зв`язку з порушеннями правил виключної підсудності передбаченої частиною першою статті 30 ЦПК України, оскільки квартира АДРЕСА_1 та є предметом іпотеки, знаходиться в Солом`янському районі міста Києва, однак спір розглядався Подільським районним судом м. Києва.

Вказує на те, що її право порушено оспорюваним договором, оскільки на стадії касаційного оскарження ТОВ «Кей-Колект» зареєстрував за собою право власності на квартиру на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 13 лютого 2012 року, чим позбавив її права власності.

Зазначає, що суди неправильно застосували законодавство та тлумачили статтю 13-1, частину 4 статтю 55 Закону України «Про нотаріат», оскільки приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. не вправі була посвідчувати оспорюваний договір, сторони якого не були зареєстровані на території Обухівського районного нотаріального округу, а також нерухоме майно яке є предметом укладених договорів, знаходиться за межами вказаного нотаріального округу.

Вважає, що у зв`язку з порушенням нотаріусом статті 13-1, частини 4 статті 55 Закону України «Про нотаріат» при вчиненні оспорюваного правочину щодо іпотеки, такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини 3 статті 215 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року АТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки такі прийняті внаслідок всебічного та повного з`ясування обставин справи.

Вказує, що посилання позивача на порушення правил підсудності є необґрунтованими тому, що вона не зверталась до Солом`янського районного суду м. Києва, не зверталась до Подільського районного суду м. Києва щодо передачі справи на розгляд до будь-якого іншого суду, не оскаржувала з цього приводу ні ухвалу суду про відкриття провадження, ні рішення Подільського районного суду м. Києва з цих підстав.

Зазначає, що позивачем оспорюється укладений між юридичними особами договір з підстав наявності помилок нотаріуса виключно під час посвідчення договору, але не зміст самого договору, не оспорюються права, пов`язанні із будь яким нерухомим майном позивача яким вона володіє.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір № 47243 про надання споживчого кредиту № 11117223000, відповідно до якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 90 тис. доларів США на строк до 13 лютого 2028 року, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором (а. с. 7-10).

Цього ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 47243 (а. с. 11-12).

Відповідно до вказаного договору іпотеки ОСОБА_1 (іпотекодавець) передала в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержателю) квартиру АДРЕСА_1 , яка була її власністю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 13 лютого 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В. О. та зареєстрований в реєстрі за № 251 (а. с. 5).

13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 2, відповідно до якого клієнт - ПАТ «УкрСиббанк» зобов`язується передати у власність фактору - ТОВ «Кей-Колект», а ТОВ «Кей-Колект» прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження ПАТ «УкрСиббанк» за плату та на умовах, визначених цим договором (а. с. 46-50).

В тому числі, було відступлено і право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11117223000 від 13 лютого 2007 року. Відступлена заборгованість позивачки складала: за кредитом - 81 071,25 доларів США; за відсотками по кредиту - 23 397,09 доларів США (а. с. 51).

Крім цього, 13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. та зареєстрований в реєстрі за № 649-650.

Відповідно до вказаного договору було відступлено право вимоги за договором іпотеки №47243 від 13 лютого 2007 року, укладеного з позивачкою (а. с. 52-56), і в цей же день між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було підписано акт прийому-передачі прав вимоги (а. с. 58).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Частиною першою статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмежень.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

У пунктах 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено відступлення прав за іпотечним договором одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов`язанням.

Встановивши, що ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» під час укладання оспорюваного договору про відступлення права вимоги було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача про визнання оспорюваного правочину недійсним, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо недійсності договору відступлення прав вимоги від 13 лютого 2012 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», у частині відступлення права вимоги за договором іпотеки є безпідставними з таких підстав.

Договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 13 лютого 2012 року є самостійним правочином, не може розглядатись як договір про внесення змін до договору іпотеки.

Посилання ОСОБА_1 на неправильне застосування судами попередніх інстанцій законодавства та неправильне тлумачення статті 55 Закону України «Про нотаріат» є помилковими, оскільки відповідно до частини 4 статті 55 Закону України «Про нотаріат» посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Нотаріус не порушив статтю 55 Закону України «Про нотаріат», оскільки договір про відступлення прав вимоги стосується відступлення прав вимоги за договором іпотеки, а не безпосередньо нерухомого майна.

Тому на укладання оспорюваного договору не розповсюджується вимога частини 4 статті 55 Закону України «Про нотаріат» про обов`язковість посвідчення такого виду правочинів за місцем знаходження майна або місцем реєстрації однієї із сторін.

Доводи ОСОБА_1 щодо порушення правил підсудності не приймаються судом, оскільки позов подано відповідно до статті 109 ЦПК України, за місцезнаходженням юридичних осіб.

Крім того, позивач не зверталась про передачу справи на розгляд до іншого суду, не оскаржувала ухвалу про відкриття провадження, не оскаржувала рішення суду з цих підстав. Посилання позивача на те, що спір повинен розглядатись за місцем розташування майна є помилковими, оскільки його предметом не є вимоги щодо нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходили з того, що позивач не довів своїх позовних вимог, оскільки судам не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження порушення її цивільного права, або інтересів інших осіб укладанням договору про відступлення права вимоги.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного

суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк