ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 758/1322/17
провадження № 61-6662св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Київпастранс»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов`язки директора Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо Карабчук Руслан Володимирович,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Комунального підприємства «Київпастранс», в інтересах якого діє адвокат Тараско Тетяна Євгенівна, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року, ухвалене у складі
судді Ларіонової Н. М., та постанову Київського апеляційного суду від 4 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального підприємства (далі - КП) «Київпастранс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов`язки директора Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо Карабчук Р. В., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказувала, що наказом Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо КП «Київпастранс» від 26 грудня
2016 року № 206 її звільнено з посади водія тролейбуса на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на працівника трудовим договором.
Підставами для її звільнення за вказаною статтею слугували накази №№ 190, 191 від 24 та 28 листопада 2016 року про оголошення догани за порушення посадової інструкції водія тролейбуса та правил внутрішнього трудового розпорядку.
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач застосував дисциплінарне стягнення без додержання вимог КЗпП України, а саме не відібрав у позивача пояснення.
Також КП «Київпастранс» не мало правових підстав для її звільнення
за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за відсутності попередньої згоди профспілкового органу на звільнення.
Вказувала, що внаслідок незаконного звільнення та втрати джерела доходу вона відчуває моральні страждання, переживання, порушено її звичайний ритм життя. Тому вважає, що вказаними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, розмір якої оцінює в 10 000 грн.
За таких обставин просила визнати незаконним та скасувати наказ Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо
КП «Київпастранс» № 206 від 26 грудня 2016 року про її звільнення з посади водія тролейбуса за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на працівника трудовим договором або правилами трудового розпорядку; поновити її на посаді водія тролейбуса; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу; відшкодувати завдану порушенням прав працівника моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді водія тролейбуса Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо КП «Київпастранс» з 27 грудня 2016 року.
Стягнено з КП «Київпастранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 вересня 2016 року до 12 вересня 2019 року
у розмірі 215 944,46 грн.
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Стягнено з КП «Київпастранс» в дохід держави судовий збір у розмірі
2 799,44 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що звільненню позивача з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, передувало накладення на неї дисциплінарного стягнення у виді догани відповідно до наказів від 24 та 28 листопада 2016 року.
В порушення вимог статті 252 КЗпП України, звільнення позивача проведено без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якого є позивач.
Суд першої інстанції вказав про ненадання відповідачем будь-яких доказів на підтвердження того, що до застосування дисциплінарного стягнення ним відібрано від позивача письмові пояснення. Також не доведено, що пояснення від позивача відповідач зажадав, але вона відмовилася їх надати.
Встановивши, що відповідач перед застосуванням дисциплінарних стягнень не намагався отримати від позивача відповідних пояснень і не мав попередньої згоди виборного органу профспілкової організації, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача на підставі пункту 3
частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним.
На виконання вимог ухвали Подільського районного суду міста Києва
від 9 липня 2019 року профспілковий комітет Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України (далі - ВПЗУ) Куренівського тролейбусного депо КП «Київспастранс» надав витяг з протоколу № 17 від 13 липня 2019 року щодо ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Суд першої інстанції зазначив, що вказане рішення профспілкової організації містить підстави відмови в наданні згоди на звільнення позивача з відповідним обґрунтуванням порушення відповідачем її прав при звільненні.
Постановою Київського апеляційного суду від 4 березня 2020 року апеляційну скаргу КП «Київпастранс» залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про звільнення позивача з порушенням КЗпП України, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині таке рішення в апеляційному порядку не переглядається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2020 року представник КП «Київпастранс» - адвокат Тараско Т. Є. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 4 березня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанції висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19 грудня 2016 року у справі № 6-2801цс15, про те, що «правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами».
Суди не врахували, що вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, за які її притягнено до дисциплінарної відповідальності наказами від №№ 190 і 191
від 24 та 28 листопада 2016 року, підтверджено належними і допустимими доказами. Крім того, актами від 24 та 28 листопада 2016 року підтверджується, що позивач неодноразово викликалася для надання пояснень щодо вчинених нею дисциплінарних проступків, однак до відповідача не з`явилася та відповідних пояснень не надала.
Заявник вказує про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 січня 2018 року у справі № 569/18201/14-ц
(провадження № 61-762св18) та від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17 (провадження № 61-9123св18) вважаючи, що застосування апеляційним судом цих висновків призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.
Позиція інших учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій про існування правових підстав для задоволення позову нормам матеріального і процесуального права. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
заявника про:
- застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2016 року у справі № 6-2801цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
- необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17 (провадження № 61-9123св18), від 25 січня 2018 року у справі № 569/18201/14-ц (провадження № 61-9123св18), які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 травня 2006 року на підставі наказу № 62 позивача прийнято на посаду водія тролейбуса Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо КП «Київпастранс».
14 квітня 2016 року згідно з протоколом установчих зборів у Куренівському тролейбусному ремонтно-експлуатаційному депо КП «Київпастранс» створено первинну профспілкову організацію ВПЗУ Куренівського тролейбусного депо та 31 жовтня 2016 року позивача обрано до виборного профспілкового органу, що підтверджується протоколом № 3 загальних зборів первинної профспілкової організації.
За порушення 1 листопада 2016 року пункту 6.2 інструкції водія тролейбуса (недотримання заданого розкладу руху) 21 листопада 2016 року позивачу оголошено догану.
Наказом від 28 листопада 2016 року № 191 до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани за порушення пункту 2.3 інструкції водія тролейбуса та наказу по Куренівському ТРЕД № 156 від 7 жовтня 2016 року (непроходження перевірки знань правил дорожнього руху, правил експлуатації трамвая та тролейбуса, з охорони праці, будови тролейбуса) в жовтні-листопаді 2016 року.
Наказом № 206 від 26 грудня 2016 року позивача звільнено з посади водія тролейбуса на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладено на працівника трудовим договором або правилами трудового розпорядку. Підставою для видачі цього наказу слугували: службова записка начальника відділу з експлуатації, рапорти диспетчера диспетчерської служби керування та комірника, акт про відмову надавання письмового пояснення, службова записка та рапорт ОСОБА_1 , копії наказів про порушення ОСОБА_1 посадової інструкції водія тролейбуса та правил внутрішнього трудового розпорядку за № 190 від 24 листопада 2016 року та № 191 від 28 листопада 2016 року
Суди встановили, що про застосування до позивача дисциплінарних стягнень вона дізналась 23 грудня 2016 року і пояснення щодо вказаних дисциплінарних проступків позивач не надавала.
Суди встановили, що на момент застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення (26 грудня 2016 року) позивача було обрано до виборчого профспілкового органу, що підтверджується протоколом № 3 загальних зборів первинної профспілкової організації ВПЗУ. Крім того, про створення профспілки належним чином проінформовано керівництво підприємства шляхом направлення повідомлення (вхідний № 428 від 20 квітня 2016 року).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно з частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).
Відповідно до частин другої, третьої статті 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є. Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
За змістом частини третьої статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
Отже, для припинення трудових правовідносин з кожної конкретної підстави існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов`язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним.
З цієї підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, потрібно з`ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність у сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним. При визначенні систематичності як ознаки порушення враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів.
Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
У справах, в яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю.
У постанові Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16-ц (провадження № 61-17179св18) Верховний Суд зазначив, що «звільнення за систематичне невиконання трудових обов`язків передбачає здійснення працівником щонайменше двох дисциплінарних проступків, за наслідками вчинення яких виносяться наказ про оголошення догани та наказ про звільнення внаслідок систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку».
Суди попередніх інстанцій обґрунтованого вважали незаконним звільнення позивача, яке проведено без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якого є позивач, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок) та з порушенням порядку притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, що передувало її звільненню, тому дійшли правильного висновку про відсутність підстав для її звільнення відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
У справі, яка переглядається, надавши належну оцінку рішенню Первинної профспілкової організації ВПЗУ Куренівського тролейбусного депо
КП «Київспастранс», оформленому протоколом № 17 від 13 липня 2019 року, яким не надано згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3
частини першої статті 40 КЗпП України, суди попередніх інстанцій вважали обґрунтованою таку відмову, а звільнення позивача таким, що проведено з порушенням прав працівника.
Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про поновлення позивача на роботі.
Доводи касаційної скарги про ненадання оцінки актам щодо повідомлення позивача про необхідність надання пояснень та неврахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19 грудня 2016 року у справі № 6-2801цс15, про те, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами не впливають на правильність висновку про незаконність звільнення позивача.
Так, у справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивача притягнено до дисциплінарної відповідальності за два дисциплінарних проступки:
- за порушення пункту 6.2 інструкції водія тролейбуса (недотримання заданого розкладу руху) 1 листопада 2016 року;
- порушення пункту 2.3 інструкції водія тролейбуса та наказу по Куренівському ТРЕД № 156 від 7 жовтня 2016 року (непроходження перевірки знань правил дорожнього руху, правил експлуатації трамвая та тролейбуса, з охорони праці, будови тролейбуса) в жовтні-листопаді
2016 року.
За обидва дисциплінарні проступки до ОСОБА_1 застосовано стягнення у вигляді доган (пункти 2 та 14 наказу Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо КП «Київпастранс» № 191 від 28 листопада 2016 року, т. 1 а. с.155).
Наказ № 190 від 24 листопада 2016 року на який міститься посилання в оскаржуваному наказі про звільнення № 206 від 26 грудня 2016 року, взагалі відсутній у матеріалах справи.
Згідно з частиною другою статті 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є окремим видом дисциплінарного стягнення.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
Враховуючи встановлені судами обставини, позивача звільнено за вчинення дисциплінарних проступків, за які вже застосовані стягнення у вигляді доган, що вказує про подвійне притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за одні і ті самі проступки, що є порушенням статті 61 Конституції України та
Посилання заявника про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17
(провадження № 61-9123св18), від 25 січня 2018 року
у справі № 569/18201/14-ц (провадження № 61-9123св18), відхиляються касаційним судом, оскільки заявник не надає достатнього обґрунтування на підтвердження помилковості вказаних висновків Верховного Суду та підстав для відступу від нього.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанцій та постанова апеляційного суду ухвалені без додержанням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Встановивши відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс», в інтересах якого діє адвокат Тараско Тетяна Євгенівна, залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 4 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук