Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 758/16044/16-ц

провадження № 61-913св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Колоннейд Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2017 року у складі Ларіонової Н. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна»

(далі - ПрАТ «СК «Колоннейд Україна»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 3, 00 % річних у розмірі 8 399, 00 грн, суму індексу інфляції у розмірі 104 391, 97 грн та пеню у розмірі 114 673, 58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 07 квітня 2014 року у м. Обухові з вини водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем ВАЗ-2107, д/н НОМЕР_1 , сталась ДТП, внаслідок якої пошкоджено належний йому автомобіль «Тоyоtа Vеnzа», д/н НОМЕР_2 .

На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 застрахована у відповідача. 20 травня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, проте у добровільному порядку відповідач таку виплату не провів. Страхове відшкодування у розмірі 149 000, 00 грн стягнуто за рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 квітня 2016 року у справі № 372/4749/15-ц, проте рішення суду відповідач виконав лише 09 грудня 2016 року.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2017 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг строку виплати страхового відшкодування припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. А відтак несплата відповідачем позивачу страхового відшкодування до розгляду Апеляційним судом Київської області цивільної справи про його стягнення мала правомірний характер, оскільки виплата була припинена на період до 28 квітня 2016 року, а тому не може вважатися порушенням строку його виплати. З врахуванням наведеного вимоги позивача про стягнення з відповідача сум за період з 29 серпня 2014 року, як заявлено у позові, до 28 квітня 2016 року (дата судового рішення), не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на законі. Перевіряючи вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та індексу інфляції за період з 29 квітня 2016 року до 09 грудня 2016 року, суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні, оскільки дійшов висновку, що положення статті 625 ЦК України застосовуються тільки до грошових зобов`язань, а не внаслідок невиконання судового рішення. У частині позовних вимог про стягнення пені за період з 29 квітня 2016 року до 09 грудня 2016 року суд першої інстанції відмовив, керуючись тим, що відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при вирішенні питань про порядок стягнення пені за порушення строків виплати страхового відшкодування та визначення її розміру застосуванню підлягає стаття 36.5 цього Закону. А відтак, враховуючи межі та підстави заявлених позивачем вимог, правові підстави для стягнення пені за статтею 549 ЦК України, якою позивач обґрунтовує свої позовні вимоги в цій частині, відсутні, тому в задоволенні вимог в цій частині необхідно відмовити.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що позивач не заперечував, що обставини ДТП є предметом розгляду у кримінальній справі, та рішення у такій справі не прийнято. Виходячи з обставин справи, які визнані сторонами, умов договору страхування, а також положень статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для стягнення пені, оскільки перебіг строку для виплати страхового відшкодування зупинено, а відтак не виникло прострочення боржника. Право на отримання пені у страхувальника виникає з часу прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика. Страховик реалізував своє право на звернення до правоохоронних органів з приводу розслідування обставин ДТП. Той факт, що за результатами кримінального провадження не прийнято відповідне рішення, не свідчить про вину відповідача, наявність якої є обов`язковою умовою для вирішення питання про стягнення неустойки. Виплата страхового відшкодування проведена страховиком за рішенням суду після реалізації ним свого права на касаційне оскарження.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що відповідач не виконав обов`язку із відшкодування позивачу страхової виплати. Посилання на наявність кримінального провадження щодо ДТП є необґрунтованим, оскільки воно не має відношення до ДТП у цій справі, так як порушено ще у 2013 році, а ДТП сталася 07 квітня 2014 року. Також заявник зазначив, що висновки експертизи, проведеної у межах кримінального провадження, не могли бути підставою для відмови у позові, оскільки він не є стороною кримінального провадження.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 05 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07 квітня 2014 року з вини водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем ВАЗ-2107, д/н НОМЕР_1 , сталась ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль марки «Toyota Venza», д/н НОМЕР_2 , власником якого є позивач у справі ОСОБА_1 .

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 17 квітня 2014 року ОСОБА_3 притягнутий до відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 квітня 2016 року у справі № 372/4749/15-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ПрАТ СК «Колоннейд Україна», стягнуто з відповідача на користь позивача на відшкодування майнової шкоди 149 000, 00 грн. Зазначеним рішенням скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2016 року про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року зазначене рішення апеляційного суду залишено без змін, а касаційна скарга представника відповідача - без задоволення.

Під час розгляду справи № 372/4749/15-ц судом апеляційної інстанції встановлено, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Колоннейд Україна» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів від 17 травня 2013 року № АС/0050291 та договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16 травня 2013 року № МО/004613.

Відповідно до зазначеного судового рішення стягнута судом сума є сумою страхового відшкодування, яка складається з: 49 000, 00 грн - відповідно до умов полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів від 17 травня 2013 року № АС/0050291, 100 000, 00 грн - відповідно до умов договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16 травня 2013 року № МО/004613.

Також під час розгляду зазначеної справи судами встановлено, що у травні 2014 року позивач звернувся до відповідача із необхідними документами за виплатою страхового відшкодування, проте листом від 29 липня 2014 року відповідач повідомив про те, що рішення про визнання зазначеного ДТП страховим випадком (або нестраховим) відстрочене до дати отримання документів, якими підтверджується закінчення досудового розслідування за фактом ДТП.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно зі статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктами 2, 3 частини першої статті 988 ЦК України передбачено, що страховик (страхова компанія) зобов`язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (стаття 990 ЦК України).

Порядок та умови здійснення страхового відшкодування за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів регламентуються Законом України

«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, у статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з пунктом 34.2 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Відповідно до пункту 34.2 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплата збільшується на кількість днів такого прострочення.

За умовами підпункту 6.1.4 договору добровільного страхування від 16 травня 2013 року страховик протягом чотирнадцяти календарних днів після одержання всіх необхідних та належним чином оформлених документів повинен прийняти рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у такій виплаті та оформити страховий акт (у разі прийняття рішення про виплату).

Наведені норми матеріального закону та умови договору встановлюють загальні вимоги та правила щодо підстав та порядку здійснення страхових виплат, а так само підстав для відмови або припинення виплати.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, послався на правомірність припинення виплати внаслідок кримінального провадження щодо ДТП від 25 грудня 2013 року за № 12013110040019916.

Верховний Суд не може погодитись із зазначеним висновком.

За приписами статей 60 61 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не врахували встановлені обставин у справі № 372/4749/15, зокрема, що у травні 2014 року позивач звернувся до відповідача із необхідними документами про виплату страхового відшкодування, та що суд визнав неправомірними дії страховика з відстрочення виплат з підстав наявності кримінального провадження щодо ДТП від 25 грудня 2013 року за № 12013110040019916.

Отже, суди допустили порушення норм процесуального права та помилково не врахували судове рішення, яке набрало законної сили.

Окрім цього, суди не врахували, що кримінальне провадження, на яке посилався відповідач, розпочалося до дати настання ДТП, що відбулася у зазначеній справі, а також, що положення пункту 36.2 Закону України

«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яке регламентує підстави припинення страхових виплат, не поширюється на правовідносини, що виникли з договору добровільного страхування відповідальності, укладеного між сторонами.

З огляду на зазначене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Так, відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. У зв`язку з чим рішення судів у цій частині також є необґрунтованими.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження

№ 14-68цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Крім того, у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

За несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик має сплатити на вимогу страхувальника (чи вигодонабувача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення (підпункт 6.6.2 договору страхування від 16 травня 2013 року).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 сформулювала правовий висновок, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивач послався як на підставу стягнення пені на положення статті 549 ЦК України, а тому вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню, є необґрунтованим.

Надаючи оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості, Верховним Судом враховано, що рішенням у справі № 372/4749/15 встановлено, що у травні 2014 року позивач звернувся до відповідача із необхідними документами про виплату страхового відшкодування. Враховуючи положення пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого граничний строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати складає 90 днів, а за умовами договору про добровільне страхування - 14 днів, Верховний Суд (взявши до уваги визначені позивачем вимоги до страховика) погоджується з тим, що починаючи з 91 дня після звернення з необхідними документами про виплату страхового відшкодування у страховика виникло прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно, суд погоджується з розрахунком періоду, наданим позивачем для обрахунку часу прострочення, починаючи з вересня 2014 року і до дати звернення до суду із цим позовом.

Під час оцінки наданого розрахунку Верховний Суд також врахував, що відповідач не подавав заперечень щодо його обґрунтованості та розміру, заяв про застосування позовної давності не подавав. Верховний Суд, перевіривши правильність розрахунку, з урахуванням визначених позивачем позовних вимог, викладених у позовній заяві від 26 грудня 2016 року: 8 399, 00 грн - 3% річних від простроченої суми; 104 391, 97 грн - інфляційні втрати, 114 673, 58 грн - сума пені, вважає його обґрунтованим.

Водночас відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Верховним Судом враховано, що у зв`язку зі несвоєчасною сплатою в повному обсязі страхового відшкодування у розмірі 149 000, грн з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 114 673, 58 грн. З урахуванням стягнення на користь позивача 8 399, 00 грн - 3% річних від простроченої суми та 104 391, 97 грн - інфляційних втрат, стягнення пені у визначеному розмірі не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає можливим зменшити розмір пені до 36 000, 00 грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , на його користь необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1 487, 91 грн за подання до суду позовної заяви, 1 636, 71 грн - за подання апеляційної скарги та 1 785, 50 грн - за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 389 400 409 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна» задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна» на користь ОСОБА_1 8 399, 00 грн - 3 % річних від простроченої суми; 104 391, 97 грн - інфляційні втрати, 36 000, 00 грн - сума пені, а разом - 148 790, 97 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 3 124, 62 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 785, 50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко