ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 758/16162/19
провадження № 61-15753св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та товариства з обмеженою відповідальністю «Біотек груп» (далі - ТОВ «Біотек груп»)про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 1/17, згідно з умовами якого він передав позичальнику в борг грошові кошти у розмірі, еквівалентному 50 тис. доларів США, які останній зобов`язався повернути у встановлений договором позики строк, а саме 30 травня 2018 року. Підписуючи цей договір, позичальник підтвердив, що він отримав готівковими грошовими коштами у гривні всю суму позики до підписання цього договору.
01 серпня 2017 року між ними було укладено додаткову угоду до договору позики № 1/17, умовами якої встановлено, що відсотки за користування позикою складають 20 % річних, які нараховуються щомісячно і підлягають сплаті щомісячними готівковими доларами США. При цьому, у пункті 5 додаткової угоди вони узгодили, що у разі порушення позичальником строку повернення позики позичальник виплачує позикодавцеві штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також пеню у розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.
Крім того, 01 серпня 2017 року між ним, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «Біотек груп» (з кожним окремо) було укладено договори поруки, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися солідарно відповідати перед позикодавцем за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_2 . Строк дії поруки встановлено до 01 січня 2020 року.
Враховуючи те, що позичальник свої зобов`язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав, борг не повернув, у нього, як позикодавця, виникло право на стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за договором позики, процентів за користування грошовими коштами, пені на прострочену заборгованість та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути у солідарному порядку зі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «Біотек груп на його користь заборгованість за договором позики від 01 серпня 2017 року № 1/17 у розмірі 5 712 367,13 грн, з яких: 1 175 000 грн - прострочена заборгованість за основним боргом, 194 438,36 грн - 20 % річних за користування чужими коштами, 4 288 750 грн - пеня на прострочену заборгованість, 54 178,77 грн - три процента річних за прострочення грошового зобов`язання.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02 листопада 2021 року прийнято відмову представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 від частини позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «Біотек груп» про стягнення заборгованості за договором позики. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «Біотек груп» про стягнення заборгованості за договором позики закрито.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року у складі судді Захарчук С. С. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 175 000 грн, 194 438,36 грн - процентів за користування грошовими коштами, 4 288 750 грн - пені, 54 178,77 грн - три процента річних.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 605 грн судового збору.
Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідач, як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики від 01 серпня 2017 року № 1/17 не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з нього на користь позикодавця. Розмір зазначеної заборгованості відповідає умовам договору та вимогам закону, а саме статтям 625 1048 1050 ЦК України. При цьому, пеню та суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України суд першої інстанції обчислив за період з 31 травня 2018 року по 12 грудня 2019 року. Крім того, суд врахував, що відповідачем не надано належних доказів на спростування підписання договору позики та отримання ним у борг грошових коштів.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 288 750 грн пені, а також у частині стягнення судового збору, скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 401,25 грн за подання позовної заяви, понесені ОСОБА_1 , компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення з позичальника пені та судового збору, апеляційний суд виходив із того, що підстав для стягнення з позичальника пені за невиконання умов договору позики від 01 серпня 2017 року № 1/17, яка нарахована позикодавцем після настання строку платежу (повернення позики) - 30 травня 2018 року, немає, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позикодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, розмір судового збору, який стягнуто судом першої інстанції на користь позивача, підлягає пропорційному зменшенню.
Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині відмови у стягнені пені у розмірі 4 288 750 грн скасувати, а рішення районного суду в цій частині залишити в силі.
В іншій частині судове рішення не оскаржується. Отже, постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог у силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з позичальника пені, оскільки не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, провадження № 12-125гс18, а саме про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним. Посилається й на відповідні правові висновки Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У спірних правовідносинах передбачене умовами договору зобов`язання боржника сплатити пеню настало вже після спливу повернення позики, тому незастосування апеляційним судом вищевказаного правового висновку Великої Палати Верховного Суду унеможливило застосування цієї умови договору у будь-якому випадку. Тобто за висновками апеляційного суду кредитор не мав би права на стягнення пені, про сплату якої було узгоджено сторонами позики, за будь-яких умов. Пославшись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, провадження № 14-318цс18, апеляційний суд не звернув уваги на те, що вказані правові висновки є нерелевантними до обставин цієї справи, оскільки вони стосувалися ситуації, коли умовами договору були передбачені періодичні платежі, пеня на які нараховувалася протягом усього строку дії договору. Тоді як у справі, яка переглядається, інші обставини справи, а саме позичальник зобов`язався повернути всю суму отриманої позики 30 травня 2018 року, а пеню у розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, сплатити позикодавцю у випадку порушення строку повернення позики.
У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .Разом з тим, відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягають залишенню без розгляду (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20; від 14 грудня 2022 року у справа № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22).
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 1/17, згідно з умовами якого позикодавець передав позичальнику в борг грошові кошти у розмірі, еквівалентному 50 тис. доларів США, які останній зобов`язався повернути у встановлений договором позики строк, а саме 30 травня 2018 року. Підписуючи цей договір, позичальник підтвердив, що він отримав готівковими грошовими коштами у гривні всю суму позики до підписання цього договору.
Згідно з пунктом 3.2. договору позики у випадку порушення позичальником строку повернення позики, передбаченого пунктом 3.1. договору, позичальник виплачує позикодавцеві штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також пеню в розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.
У нижній частині договору позики складено розписку від імені ОСОБА_2 про те, що він суму, еквівалентну 50 тис. доларів США, отримав. (т. 1, а. с. 15-16).
01 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору позики № 1/17, умовами якої встановлено, що відсотки за користування позикою складають 20 % річних, які нараховуються щомісячно і підлягають сплаті щомісячними готівковими доларами США. Відповідно до пункту 5 додаткової угоди сторони узгодили, що у разі порушення позичальником строку повернення позики позичальник виплачує позикодавцеві штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також пеню у розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення (т. 1, а. с. 17).
01 серпня 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «Біотек груп» (з кожним окремо) укладено договори поруки, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися солідарно відповідати перед позикодавцем за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_2 , які виникли з договору позики від 01 серпня 2017 року № 1/17. Строк дії поруки встановлено до 01 січня 2020 року (т. 1, а. с. 18,19, 20).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
У частині першій статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 549, частиною третьою статті 551 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, розмір може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)».
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19, вказано, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що позивач просив стягнути з відповідача пеню за невиконання умов договору позики та додаткового договору до нього від 01 серпня 2017 року. Умовами договору позики, укладеного 01 серпня 2017 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником), передбачено зобов`язання ОСОБА_2 повернути позикодавцю борг до 30 травня 2018 року, а пеня нарахована позивачем після настання строку повернення позики.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав для стягнення з позичальника пені за невиконання умов договору позики та додаткового договору до нього від 01 серпня 2017 року, яка нарахована позикодавцем після настання строку платежу (повернення позики) - 30 травня 2018 року, немає, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позикодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17, провадження № 61-12636св21; від 02 серпня 2023 року у справі № 758/13264/19, провадження № 61-42св22.
Наведена судова практика Верховного Суду щодо порядку обчислення пені є незмінною.
Посилання касаційної скарги на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, провадження № 12-125гс18, колегія суддів відхиляє, оскільки вказана справа є нерелевантною до обставин справи, яка переглядається. Так, у наведеній справі спір стосувався виконання договору підряду й застосування положень статті 1212 ЦК України або відповідальності за договірними правовідносинами. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 цитує пункти 6.4., 6.5. вищевказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, проте ці пункти є лише цитуванням і аналізом статті 599 ЦК України безвідносно до порядку нарахування пені.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 288 750 грн пені залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець