ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 758/3171/23
провадження № 61-3339св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державне підприємство завод «Генератор»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Опалюк Сергій Валерійович, на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року у складі колегії суддів:
Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В., і ухвалив таку постанову.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ДП «Завод «Генератор» про зобов`язання провести приватизацію квартири та передати її у власність.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він з
01 лютого 2001 року працював у ДП завод «Генератор» на підставі контракту, умовами якого передбачалось забезпечення його житлом з правом наступної приватизації. Однак відповідач ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим він вже звертався до суду за захистом своїх прав.
3. Посилався на те, що незважаючи на наявність судового рішення про визнання за ним права на приватизацію квартири та визнання неправомірною відмови ДП завод «Генератор» щодо передачі йому у приватну власність квартири АДРЕСА_1 (справа № 758/9406/19) відповідач не вчиняє жодних дій, спрямованих на прийняття рішення про задоволення заяви позивача про приватизацію займаної ним квартири.
4. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: зобов`язати ДП завод «Генератор» провести приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою:
кв. АДРЕСА_1 , на його ім`я; зобов`язати
ДП завод «Генератор» прийняти рішення про передачу в його приватну власність спірної квартири, а також покласти на відповідача обов`язок видати йому свідоцтво про право власності на спірну квартиру.
Стислий виклад позиції відповідача
5. Відповідач ДП завод «Генератор» заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначав, що умовами укладених з позивачем контрактів, на підставі яких позивач виконував трудові обов`язки під час роботи в ДП завод «Генератор», не було передбачено обов`язку підприємства забезпечити позивача постійним житлом з правом наступної приватизації, а вказано про надання позивачу для проживання окремого житла у відомчому приміщенні та протягом трьох років з дня підписання контракту закріплення цієї квартири за ним.
6. Стверджував, що ним було виконано умови пункту 3.6. контракту
від 20 лютого 2001 року та надано службову квартиру у тимчасове користування до 01 лютого 2006 року. Крім того, підприємство виконало умови пункту 3.6. контракту від 01 лютого 2006 року та звернулося до органів місцевого самоврядування для забезпечення видачі ордера на квартиру. Однак, через те, що позивач вже проживав у зазначеній квартирі Оболонська РДА відмовила позивачеві у видачі ордера.
7. Посилався на те, що позивач не подав до заяви про приватизацію квартири усіх необхідних документів, визначених пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396. Зокрема, не надав довідку, видану органом приватизації за попереднім місцем проживання щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду, надавши замість неї довідку з відділення Ощадбанку.
8. Крім того, вважав, що заявлені ОСОБА_1 вимоги є аналогічними тим, які були предметом розгляду у справі № 758/9406/19, а тому наявні правові підстави для закриття провадження у справі.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
9. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до ДП «Завод «Генератор» про зобов`язання провести приватизацію квартири та передати її у власність задоволено частково.
10. Зобов`язано ДП «Завод «Генератор» провести приватизацію квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на ім`я ОСОБА_1 .
11. Решту позовних вимог залишено без задоволення.
12. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ДП завод «Генератор», за наявності у позивача права на приватизацію, підтвердженого судовим рішенням, що набрало законної сили, не вчиняє жодних дій задля задоволення заяви ОСОБА_1 про приватизацію, а тому позовні вимоги в частині покладення на ДП завод «Генератор» обов`язку провести приватизацію квартири, в якій він постійно проживає на законних підставах, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Водночас, оскільки проведення процедури приватизації включає в себе прийняття відповідним органом рішення про приватизацію, вимогу про покладення на відповідача обов`язку видати ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на спірну квартиру суд вважав передчасною.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
14. Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу ДП «Завод «Генератор» задоволено. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2023 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання провести приватизацію квартири залишено без задоволення.
15. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити приватизацію спірної квартири. Зазначено, що Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за
№ 109/17404, визначена процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами і до числа уповноважених на це установ суд не належить, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття рішення про приватизацію квартири. Суд першої інстанції на зазначене належної уваги не звернув, не врахував наведені норми права, та, зобов`язавши відповідача провести приватизацію квартири на ім`я позивача, допустив втручання у дискреційні повноваження іншого органу.
Узагальнені доводи касаційної скарги
16. 11 березня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат
Опалюк С. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого
2025 року та залишити в силі рішення Подільського районного суду м. Києва
від 19 грудня 2023 року.
17. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16?ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18,
від 16 лютого 2022 року у справі № 9901/382/21, у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16, від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16?ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 760/23067/19, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20, від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на те, що зобов`язання органу приватизації провести приватизацію, якщо такий орган зволікає з прийняттям відповідного рішення, є належним способом захисту порушених житлових прав.
19. Заявник акцентує увагу на тому, що за відсутності підстав для відмови у задоволенні його заяви про приватизацію займаної квартири, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, у відповідача наявний обов`язок прийняти рішення про передачу квартири у приватну власність та видати на підставі вказаного рішення свідоцтво про право власності. Однак, зазначений обов`язок відповідачем добровільно не виконується.
20. Вважає, що за наявності преюдиційних рішень про визнання його права на приватизацію спірної квартири, у відповідача відсутня можливість діяти на власний розсуд, а є лише обов`язок прийняти рішення про приватизацію. Водночас, він не просив суд передати квартиру у його приватну власність, а лише просив зобов`язати відповідача провести приватизацію, що не свідчить про втручання у повноваження органу приватизації.
21. Крім того, з огляду на наявність різних правових підходів до належності та ефективності такого способу захисту як зобов`язання органу приватизації провести приватизацію житла, вважає, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/3171/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції
23. 11 квітня 2025 року матеріали цивільної справи № 758/3171/23 надійшли до Верховного Суду.
24. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу і заперечень на нього
25. 17 квітня 2025 року ДП Завод «Генератор» через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
26. Відзив обґрунтований посиланням на те, що наведена заявником практика Верховного Суду не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки ухвалена у справах, які не є подібними до справи, що переглядається в касаційному порядку. Натомість висновки суду апеляційної інстанції повністю відповідають висловленим Верховним Судом висновкам у справі № 758/9406/19 за аналогічним позовом ОСОБА_1 про передачу у приватну власність квартири.
27. Додатково зауважує, що підприємство з 2019 року не проводить приватизацію квартир, у зв`язку із скороченням штату та звільненням з роботи працівника, відповідального за приватизацію державного житлового фонду. Водночас 06 грудня 2023 року підприємство делегувало повноваження щодо оформлення приватизації житла Подільській районній у місті Києві державній адміністрації, а тому повноваження щодо оформлення приватизації квартири у підприємства відсутні.
28. 22 квітня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат
Опалюк С. В., через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду заперечення на відзив ДП Завод «Генератор» на його касаційну скаргу, у якому зазначає про помилковість доводів відповідача про відсутність у нього повноважень на оформлення приватизації квартири. Зазначає, що постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19 було встановлено, що вирішення питання щодо приватизації спірної квартири належить до компетенції ДП завод «Генератор», оскільки спільних органів приватизації із відповідною місцевою державною адміністрацією не створювалось. Крім того. Подільська районна у м. Києві державна адміністрація повідомила, що будинок, в якому знаходиться спірна квартира, не належить до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, а тому для вирішення питання щодо її приватизації йому необхідно безпосередньо звернутися до керівництва ДП заводу «Генератор», у господарському віданні якого знаходиться такий будинок. Відповідний договір між Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією та ДП заводом «Генератор» про проведення робіт по оформленню документів на право власності приватизованих квартир відомчого житлового фонду не укладався. Акцентує увагу на релевантності наведеної ним судової практики Верховного Суду до спірних правовідносин та наявності у суду повноважень вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, вказавши норму закону, яку відповідач повинен застосувати.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29. ОСОБА_1 з 01 лютого 2001 року працював у ДП завод «Генератор» на підставі укладеного між сторонами трудового контракту, строк дії якого неодноразово продовжувався.
30. Відповідно до пункту 3.5 контракту від 01 лютого 2001 року адміністрація заводу «Генератор» зобов`язалася забезпечити ОСОБА_1 постійним житлом з правом наступної приватизації.
31. Згідно з пунктом 3.6 контракту, укладеного 20 лютого 2001 року між
ДП завод «Генератор» та ОСОБА_1 , адміністрація заводу зобов`язувалась надати позивачу окреме житло для проживання у відомчому приміщенні підприємства за адресою: АДРЕСА_2 , і протягом трьох років з дня підписання контракту забезпечити закріплення цієї квартири за ним.
32. Відповідно до пункту 3.6. контракту, укладеного 01 лютого 2006 року між ДП завод «Генератор» та ОСОБА_1 , адміністрація заводу зобов`язалась протягом до 6 місяців з дня підписання цього контракту подати необхідні документи в органи місцевого самоврядування для забезпечення видачі ОСОБА_1 ордера на квартиру, виділену йому підприємством 01 лютого 2001 року за адресою: АДРЕСА_2 , для його проживання у м. Києві на постійній основі.
33. 16 травня 2002 року ОСОБА_1 був тимчасово зареєстрований за вищевказаною адресою.
34. Відповідно до виписки з Протоколу № 27 засідання житлово-побутової комісії ДП завод «Генератор» від 29 жовтня 2003 року, затвердженого на засіданні профспілкового комітету заводу «Генератор», постановлено клопотати перед адміністрацією і профкомом заводу про закріплення однокімнатної службової квартири АДРЕСА_1 , згідно з укладеним контрактом між ОСОБА_1 та адміністрацією заводу.
35. Спільним рішенням № 3 адміністрації та президії профкому заводу «Генератор» від 25 січня 2006 року, в зв`язку з продовженням контракту з заступником головного конструктора заводу ОСОБА_1 , для виконання особливо важливих робіт та дотримання умов контракту зі сторони адміністрації, вирішено продовжити термін надання службової квартири, яка є власністю заводу, по АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 на період до 31 грудня 2008 року.
36. Генеральний директор ДП завод «Генератор» ОСОБА_2 особисто листом від 07 лютого 2006 року звертався до начальника ВП та РФО Подільського району м. Києва з проханням здійснити реєстрацію позивача за місцем фактичного проживання в будинку, який знаходиться у власності заводу, за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
37. За клопотанням адміністрації заводу строк реєстрації позивача за вищевказаною адресою було продовжено до 31 грудня 2008 року.
38. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року у справі
№ 2-4359/10 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2010 року в частині відмови у задоволенні вимог про переведення службової квартири в неслужбову скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов в цій частині задоволено. Зобов`язано ДП завод «Генератор» виконати умови пункту 3.6. трудового контракту, який був укладений 01 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та підприємством, та подати всі необхідні документи до Подільської районної у
м. Києві державної адміністрації для вирішення питання про переведення квартири АДРЕСА_1 зі службової в неслужбову. У решті рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2010 року залишено без змін.
39. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що завод, будучи стороною вищезгаданого трудового контракту, маючи в своєму розпорядженні відомчий будинок, поселивши та зареєструвавши в ньому позивача, без поважних на те причин не виконав пункту 3.6 цього контракту, безпідставно не звернувся до відповідного державного органу з необхідними документами для вирішення питання про переведення спірної квартири з числа службових у неслужбову, не забезпечив видачу йому ордера на неї та проживання в ній на постійній основі.
40. На підставі рішення Київської міської ради від 22 січня 2015 року № 8/873 «Про повернення історичної назви вулиці у місті Києві», АДРЕСА_1 була перейменована на АДРЕСА_1.
41. 29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва ДП завод «Генератор» з проханням здійснити дії з приватизації квартири
АДРЕСА_1 , що була надана йому підприємством згідно з умовами укладеного контракту.
42. З листа за підписом директора ДП завод «Генератор» Ольшанського В. О. від 28 листопада 2018 року № 8/1838 вбачається, що ДП завод «Генератор» не може зареєструвати за позивачем право власності на квартиру, оскільки він не перебуває на квартирному обліку в м. Києві та не має ордера на вселення у вищевказану квартиру.
43. 20 травня 2019 року представником позивача - адвокатом
Мамчиком Д. О. було подано через канцелярію ДП завод «Генератор» супровідний лист, до якого додавались: заява ОСОБА_1 про приватизацію квартири від 26 квітня 2019 року разом з документами, які визначені пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.
44. Листом директора ДП заводу «Генератор» Ольшанського В. О.
від 19 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про приватизацію житла повернуто без задоволення. Відмова у задоволенні заяви про приватизацію спірної квартири була обґрунтована тим, що ОСОБА_1 вже не перебуває у трудових відносинах з ДП завод «Генератор» та не стоїть в черзі на отримання житлової площі.
45. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ДП завод «Генератор» про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії (справа
№ 758/9406/19).
46. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року у справі № 758/9406/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
47. Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 758/9406/19 апеляційну скаргу позивача задоволено. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 . Визнано неправомірною відмову ДП завод «Генератор» у задоволенні вимог ОСОБА_1 про передачу йому у приватну власність квартири за адресою: кв.
АДРЕСА_1 . Зобов`язано ДП завод «Генератор» передати ОСОБА_1 у приватну власність квартиру за адресою: кв.
АДРЕСА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» за відсутності у ОСОБА_1 ордера на вказану квартиру.
48. Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року касаційну скаргу
ДП завод «Генератор» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у частині задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 про зобов`язання державного підприємства завод «Генератор» передати ОСОБА_1 у приватну власність квартиру за відсутності в нього ордера на квартиру скасовано і в цій частині у позові ОСОБА_1 відмовлено. У решті постанова Київського апеляційного суду від 27 жовтня
2021 року залишена без змін.
49. Судовими рішеннями у справі № 758/9406/19 встановлено, що спірна квартира, яку займає позивач, перебуває у повному господарському віданні ДП завод «Генератор» та з державної власності у комунальну не передавалася, а тому вирішення питання щодо приватизації цієї квартири належить до компетенції ДП завод «Генератор», оскільки спільних органів приватизації з відповідною місцевою державною адміністрацією не створювалося. Позивач з дозволу та за ініціативою відповідача зареєстрований і проживає в однокімнатній квартирі з 2001 року, тобто на законних підставах, що відповідачем не оспорювалося. Спірна квартира виключена із числа службових розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 03 жовтня 2016 року № 642, належить до об`єктів приватизації, перелік яких визначений частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», і не входить до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації, передбаченого частиною другою статті 2 вказаного Закону. Преюдиційним судовим рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року у справі № 2-4359/10 встановлено, що позивачу ордер не було видано у зв`язку з тим, що відповідач не забезпечив видачу йому ордера на квартиру та проживання у ній на постійній основі, не дивлячись на необхідність виконання умов укладеного між ними трудового контракту та неодноразові звернення позивача. Доводи про те, що позивач вселився у спірне житлове приміщення без дотримання встановленого законодавством порядку, а саме за відсутності ордера, визнані безпідставними, оскільки позивач неодноразово намагався отримати ордер та приватизувати квартиру, проте адміністрація
ДП завод «Генератор» незаконно перевела спірну квартиру з неслужбової в службову та у порушення умов пункту 3.6. укладеного між ними 01 лютого 2006 року трудового контракту не забезпечила видачу позивачу ордера на квартиру та проживання у ній на постійній основі. Водночас, ОСОБА_1 звертався до органу приватизації, яким є ДП завод «Генератор», з необхідним для приватизації квартири пакетом документів, як це передбачено статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також пунктом 18 Положення № 396.
50. 22 серпня 2023 року позивач звернувся до відповідача листом, у якому просив надати інформацію щодо виконання ДП завод «Генератор» постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у справі
№ 758/9406/19, яка набрала законної сили.
51. ДП завод «Генератор» не вчиняє дій щодо приватизації спірної квартири на ім`я ОСОБА_1 , посилаючись на те, що постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19 було частково скасовано постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ДП заводу «Генератор» передати йому у приватну власність квартиру за відсутності в нього ордера на квартиру, і в цій частині у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позиція Верховного Суду
52. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
53. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
54. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
55. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
56. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
57. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
58. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
59. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
60. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі
№ 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14)).
61. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
62. Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі
№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункті 23 постанови
від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)та підпункті 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22), спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
63. Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається,
ОСОБА_1 посилався на те, що ДП завод «Генератор» не виконує рішення суду, яким визнано його право на приватизацію займаної квартири, та не здійснює дій щодо передачі квартири йому у власність.
64. Судами попередніх інстанцій встановлено, що правові підстави для зайняття ОСОБА_3 спірного приміщення та використання ним свого права на його приватизацію вже були предметом судового розгляду, зокрема у справі № 758/9406/19 за позовом ОСОБА_1 до ДП завод «Генератор» про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії.
65. Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 758/9406/19 визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , визнано неправомірною відмову ДП завод «Генератор» у задоволенні вимог ОСОБА_1 про передачу йому у приватну власність цієї квартири.
66. Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19 постанова Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у цій частині залишена без змін.
67. У зазначеній постанові Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що право ОСОБА_1 на приватизацію квартири має бути захищено, з огляду на те, що останній на законних підставах з дозволу та за ініціативою відповідача зареєстрований та проживає у спірній однокімнатній квартирі з 2001 року.
68. У справі № 758/9406/19 було встановлено, що будинок, в якому знаходиться спірна квартира, яку займає позивач, перебуває в господарському віданні ДП заводу «Генератор» та з державної власності в комунальну не передавалася. Таким чином, вирішення питання щодо приватизації квартири належить до компетенції ДП завод «Генератор». Квартира АДРЕСА_1 виключена з числа службових, належить до об`єктів приватизації, перелік яких визначений частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», і не входить до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації, передбаченого частиною другою статті 2 вказаного Закону.
69. Скасовуючи судове рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ДП завод «Генератор» передати йому спірну квартиру у приватну власність, Верховний Суд заважував про те, що такий спосіб захисту не може бути застосований судом, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року
№ 396. Так, констатовано, що згідно з вимогами зазначених актів приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд. Отже, зобов`язання відповідача передати позивачу спірну квартиру у приватну власність не є повноваженням суду.
70. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
71. У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
72. Відповідно до частини першої статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
73. У частині третій статті 9 Житлового кодексу України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
74. Відповідно до частини четвертої, п'ятої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
75. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.
76. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
77. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
78. У частині десятій статті 8 вказаного Закону закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках
у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
79. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
80. Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
81. Пунктом 18 зазначеного Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.
82. Відповідно до частини одинадцятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
83. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі
№ 200/18858/16-ц.
84. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що судовими рішеннями у справі № 758/9406/19, які набрали законної сили за позивачем визнано право на приватизацію спірної квартири та визнано неправомірною відмову ДП завод «Генератор» у задоволенні вимог ОСОБА_1 про передачу йому у приватну власність квартири.
85. Разом з тим, ДП завод «Генератор» не поновив порушені права ОСОБА_1 , не розглянув належним чином його заяву про приватизацію займаного ним житла після визнання судом неправомірної відмови у приватизації квартири, більш того, вважає, що у нього відсутній такий обов'язок, оскільки постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19 було частково скасовано постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ДП заводу «Генератор» передати йому у приватну власність квартиру за відсутності в нього ордера на квартиру, та у цій частині у позові відмовлено.
86. Крім того, Подільська районна в м. Києві державна адміністрація у відповідь на звернення ОСОБА_1 зазначила про те, що з огляду на відсутність на дату надання відповіді договору про співробітництво з ДП завод «Генератор» щодо проведення робіт по оформленню документів на право власності приватизованих квартир відомчого житлового фонду, які знаходяться на балансі ДП заводу «Генератор», відповідно до затвердженого ними переліку будинків, що підлягають приватизації, немає правових підстав для здійснення приватизації квартир та оформлення свідоцтв про право власності.
87. Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.
88. Встановивши, що позивач має право на приватизацію спірного житла, підтверджене рішенням суду, звернувся до державного підприємства, яке наділено правом на створення органу приватизації, з відповідною заявою, однак останнє зволікає з прийняттям рішення щодо реалізації права ОСОБА_1 на приватизацію спірної квартири, суд апеляційної інстанції не вирішив спір по суті, не захистив порушене право позивача, формально пославшись на втручання у дискреційні повноваження органу приватизації, який насправді тривалий час, фактично ухиляючись від виконання раніше ухвалених судових рішень, не вчиняє передбачених законом дій.
89. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі
№ 662/397/15-ц).
90. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд самостійно надає юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)).
91. Про ефективність та належність такого способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, при встановленні незаконності дій чи бездіяльності органу приватизації щодо реалізації особою права на приватизацію житлового приміщення, зокрема шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать постанови Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №183/2859/16, від 19 червня 2019 року у справі
№ 338/347/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 760/23067/19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц.
92. Верховний Суд також зауважував, що якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення (пункт 64 постанови Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі
№ 128/1534/21).
93. Посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №139/705/15-ц та від 10 липня 2024 року у справі № 760/10769/22 є помилковими, оскільки у справі, що переглядається в касаційному порядку, підставою для звернення до суду з позовом стала саме неправомірна бездіяльність відповідача з проведення приватизації спірної квартири, щодо якої позивач подав належним чином оформлену заяву (обставини, встановлені судом у справі
№ 758/9406/19), а право позивача на приватизацію квартири та неправомірність відмови відповідача у приватизації квартири встановлені судовим рішенням у справі № 758/9406/19.
94. Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи, доказам протиправності бездіяльності відповідача та неможливості ОСОБА_1 захистити своє порушене (визнане судовим рішенням) право у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки в іншому випадку право позивача залишиться незахищеним, а спір невирішеним (частина перша статті 2 ЦПК України).
95. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
96. З огляду на те, що законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції було помилково скасоване судом апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Опалюк С. В. та скасування постанови Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
97. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат
Опалюк С. В., посилаючись на наявність різної судової практики щодо належності та ефективності такого способу захисту, як зобов`язання органу приватизації провести приватизацію житла, що свідчить про наявність виключної правової проблеми та необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
98. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 403 ЦПК України.
99. Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
100. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
101. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
102. Аналіз наведених заявником підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що ОСОБА_1 не погоджується із релевантністю застосованої судом апеляційної інстанції судової практики Верховного Суду, що знайшло підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.
103. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).
104. З урахуванням встановлених обставин справи, що переглядається в касаційному порядку, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених статтею 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Щодо розподілу судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції
105. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
106. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
107. Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
108. З огляду на те, що за результатами касаційного перегляду справи касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення апеляційного суду - скасуванню, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесений останнім судовий збір у суді касаційної інстанції у розмірі 2 147,20 грн підлягає стягненню з відповідача в порядку розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 402 403 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Опалюк Сергій Валерійович, задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року скасувати, залишити в силі рішення Подільського районного суду м. Києва
від 19 грудня 2023 року.
3. Стягнути в порядку розподілу судових витрат з державного підприємства завод «Генератор» (ЄДРПОУ 14312453) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір в суді касаційної інстанції у розмірі 2 147,20 (дві тисячі сто сорок сім) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович