ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

справа № 758/5470/23

провадження № 61-7578св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Пенсійний фонд України,

третя особа - голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматський Олександр Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа - голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматський Олександр Олександрович, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року у складі судді Якимець О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 13 квітня 2023 року № 94-к про його звільнення; поновити його на посаді головного спеціаліста відділу технологічного обліку страхувальників управління по роботі зі страхувальниками виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України; стягнути з Фонду соціального страхування України (далі - Фонд) на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 19 квітня 2023 року до дня ухвалення рішення у справі з розрахунку 954,30 грн за кожен день та 50 0000,00 грн на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним звільненням.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що з 24 вересня 2004 року він перебував у трудових відносинах з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а з 2017 року з виконавчою дирекцією Фонду.

З 01 червня 2020 року він працював на посаді головного спеціаліста відділу технологічного обліку страхувальників управління по роботі зі страхувальниками виконавчої дирекції Фонду.

18 квітня 2023 року його звільнено із зазначеної посади на підставі наказу виконавчої дирекції Фонду від 13 квітня 2023 року № 94-к у зв`язку із реорганізацією Фонду та приєднанням до Пенсійного фонду України і скороченням чисельності та штату працівників, за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

За наявності інших робочих місць, що утворилися у процесі реорганізації виконавчої дирекції Фонду, йому як працівнику, що підпадає під скорочення у зв`язку з реорганізацією роботодавця, не запропоновано переведення на іншу вакантну посаду.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 22 грудня 2023 року клопотання Пенсійного фонду України про закриття провадження у справі задовольнив. Закрив провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснив позивачу право звернення до суду із зазначеними вимогами в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що спірні правовідносини стосуються проходження ОСОБА_1 публічної служби, а тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України з посиланням на те, що між сторонами у справі виник публічно-правовий спір який з урахуванням суб`єктного складу його учасників та правовідносин, що виникли між сторонами, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У травні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення зазначив те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 146/885/17-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 815/6096/17, від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 523/4139/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 559/321/16-ц та постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 188/741/23.

Касаційна скарга мотивована тим, що у цій справі спір виник у зв`язку зі звільненням позивача з посади, яку він займав у виконавчій дирекції Фонду, який не був органом державної влади, а посади працівників не віднесені до державної служби. Вважає, що участь у цій справі Пенсійного фонду України як правонаступника Фонду не змінює характеру та суті спірних правовідносин, які є трудовими, оскільки видача наказу про звільнення позивача не була реалізацією уповноваженими особами виконавчої дирекції Фонду публічно-владних управлінських функцій.

Отже, спір виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, а тому має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2024 року зупинено касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року поновлено касаційне провадження.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 (провадження № 11?1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 (провадження № 11-870апп18).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб`єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.

Єдиний виняток - це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19) зазначила: «Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) вказано: «Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11?1196апп18)».

Вирішення питання про те, чи є правовідносини, пов`язані з визнанням незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 2620-ІХ), яким вирішено припинити Фонд та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року, приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб`єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов`язань та умов їх виконання щодо працевлаштування вивільненого працівника на публічну службу, а також мети, якої хоче досягти звільнений працівник, звернувшись до суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240/23-ц (провадження № 61-15536св23) сформулював висновок про адміністративну юрисдикцію спорів в аналогічних справах з огляду на публічне правонаступництво між Фондом і Пенсійним фондом України. Касаційний суд зазначив, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва; під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15.

Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до норм статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У справі, яка переглядається, спір виник між позивачем (фізичною особою) та Пенсійним фондом України як правонаступником Фонду щодо недотримання виконавчою дирекцією Фонду процедури його вивільнення у зв`язку зі скороченням всього штату працівників у процесі приєднання Фонду до Пенсійного фонду України. Позивач звернувся з позовом за захистом порушених прав у зв`язку з його звільненням без дотримання обов`язку з працевлаштування в органах Пенсійного фонду, тобто його метою є отримання рівнозначної посади.

20 червня 2023 року до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення Фонду.

Позивач визначив спосіб задоволення позову як поновлення на роботі з огляду на те, що втратив свою посаду в результаті реорганізації Фонду шляхом приєднання його органів до Пенсійного фонду України, що не вважається ліквідацією.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 (провадження № 61-13644сво23 зазначила, що внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно із Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинилася, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування); спори, які пов`язані з поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що цей спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, спростовуються наведеним вище.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов