№ 758/8608/14-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

13 березня 2020 року

м. Київ

справа № 758/8608/14-ц

провадження № 61-40093св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на постанову Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В., від 07 червня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВАБ», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 05 червня 2007 року між ПАТ «ВАБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 103, за яким банк надав відповідачу кредит у сумі 350 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних. У порушення умов кредитного договору відповідач кредит не повернув, не сплатив відсотки за користування кредитом, комісію. Станом на 30 липня 2015 року сума простроченої заборгованості за кредитним договором становить 83 212,06 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом -25 787,03 дол. США, заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 16 968 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 371 291,41 грн, штраф - 225 511,52 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 05 червня 2007 року сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого відповідач передав банку в іпотеку належні йому на праві власності квартири: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Враховуючи викладене, позивач просив в рахунок зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на вказані квартири.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва у складі судді Неганової Н. В. від 02 грудня 2015 року позов ПАТ «ВАБ» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 103 від 05 червня 2007 року, укладеним між ВАТ «ВАБ» та ОСОБА_1 в розмірі 108 999,09 доларів США, що еквівалентно 2 406 002, 32 грн, та 613 770,93 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 83 212,06 доларів США, що еквівалентно 1 836 789,73 гривень, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 25 787,03 доларів США, що еквівалентно 569 212,59 грн, заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 16 968 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 371 291,41 грн, штраф - 225 511,52 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 05 червня 2007 року, укладеним між ВАТ «ВАБ» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною І. Г. та зареєстрованим в реєстрі за № 1299, квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,4 кв. м, жилою площею 37,9 кв. м та квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 82,3 кв. м, жилою площею 51,3 кв. м, шляхом набуття ПАТ «ВАБ» права власності на ці квартири за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на вказане майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки відповідач не виконував умови кредитного договору і допустив виникнення заборгованості, а сторони іпотечного договору передбачили спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, тому відповідно до положень статей 33, 37 Закону України «Про іпотеку» слід звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на нього.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «ВАБ».

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з огляду на положення статей 328 335 392 ЦК України, статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» та правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, суд не наділений повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ «ВАБ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВАБ» просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не виконував умови кредитного договору і допустив виникнення заборгованості, а сторони іпотечного договору передбачили спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, тому висновок суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на нього є законним та обґрунтованим.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 червня 2007 року між ПАТ «ВАБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 103, за яким банк надав відповідачу кредит у сумі 350 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних.

У порушення умов кредитного договору відповідач кредит не повернув та не сплатив відсотки за користування кредитом, у зв'язку із чим станом на 30 липня 2015 року сума простроченої заборгованості за кредитним договором становила 83 212,06 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 25 787,03 дол. США, заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 16 968 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 371 291,41 грн, штраф - 225 511,52 грн.

Відповідно до пунктів 6.1.6. та 6.1.7. договору іпотеки, укладеного між сторонами, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання зобов`язання (або тієї чи іншої його частини) воно не буде виконане. У разі порушення позичальником будь-яких зобов`язань за кредитним договором чи іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором, а також інших обов`язків іпотекодавця, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання, а в разі його невиконання - отримати задоволення своїх вимог з вартості предмета іпотеки.

Пункт 6.1.12. договору іпотеки передбачає право іпотекодержателя звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки на підставах, умовах і в порядку, передбаченому цим договором.

Згідно із пунктом 3.4. договору іпотеки іпотекодавець гарантує, що на підставах, передбачених чинним законодавством України, на момент нотаріального посвідчення цього договору, він має право відчужувати предмет іпотеки та на предмет іпотеки може бути звернене стягнення.

У випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язання по кредитному договору в цілому або в тій чи іншій його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, в цілому або в тій чи іншій його частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (пункт 8.1. договору іпотеки).

Згідно із пунктом 8.3. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», за умовами цього договору.

Пунктом 8.4. договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 8.3. цього договору.

Відповідно до положень пункту 8.5. договору іпотеки за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися в позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно із цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною другою статті 16 ЦК України, у редакції чинній на час укладення іпотечного договору, передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» 328 335 376 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16.

Щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшла правого висновку про те, що з урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Умовами пунктів 6.1.6. та 6.1.7. договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ВАБ», передбачено, що іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором позики від 05 червня 2007 року. При цьому у пунктах 8.3. та 8.5.1. цього договору сторони домовились зокрема і про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», яка не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Установивши, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ «ВАБ», оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Доводи касаційної скарги позивача про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно за рішенням суду спростовуються аналізом наведених вище норм матеріального права.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара