№ 758/9406/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 758/9406/19

провадження № 61-1832 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач -державне підприємство завод «Генератор»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу державного підприємства завод «Генератор» на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства завод «Генератор» (далі - ДП завод «Генератор») про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 лютого 2001 року він працював

на ДП завод «Генератор» на підставі укладеного між ними трудового контракту. Відповідно до пункту 3.5. контракту було передбачено обов`язок підприємства забезпечити його житлом із правом наступної приватизації. 20 лютого 2001 року строк дії контракту продовжено на 5 років, а 01 лютого 2006 року - на 3 роки, тобто до 31 грудня 2008 року, з уточненням умов. Згідно з пунктом 3.6. пролонгованого контракту адміністрація підприємства зобов`язалася протягом 6 місяців з дня підписання контракту подати необхідні документи в органи місцевого самоврядування для забезпечення видачі йому ордера на квартиру, виділену йому підприємством з 01 лютого 2001 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що 16 травня 2002 року він був тимчасово зареєстрований за вищевказаною адресою, а у 2004 та 2006 роках тимчасова реєстрація

у квартирі продовжувалася. При цьому на цей час він також зареєстрований та проживає у вищевказаній квартирі

АДРЕСА_2 .

12 червня 2002 року розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації № 680 вищевказану квартиру було включено до числа службових.

Зазначав, що відповідно до виписки з протоколу № 27 засідання

житлово-побутової комісії ДП завод «Генератор» від 29 жовтня

2003 року, затвердженого на засіданні профспілкового комітету

ДП завод «Генератор», постановлено клопотати перед адміністрацією

і профспілковим комітетом заводу про закріплення за ним однокімнатної службової квартири АДРЕСА_2 згідно

з укладеного контракту з адміністрацією заводу.

Крім того, спільним рішенням № 3 адміністрації та президії профспілкового комітету заводу «Генератор» від 25 січня 2006 року у зв`язку з продовженням із ним, заступником головного конструктора заводу, контракту для виконання особливо важливих робіт та дотриманням умов контракту зі сторони адміністрації вирішено продовжити термін надання службової квартири, яка є власністю заводу, по АДРЕСА_1 .

07 лютого 2006 року адміністрацією заводу було направлено лист до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації з проханням здійснити його реєстрацію за місцем фактичного проживання у вказаній квартирі.

Таким чином, позивач вважав, що був заселений та зареєстрований

у квартирі, яка йому була надана на законних підставах.

05 червня 2007 року адміністрацією ДП завод «Генератор» було направлено на адресу Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації клопотання № 58/359, в якому ставилося питання про вирішення його, ОСОБА_1 , житлового питання. 04 липня 2007 року у відповідь на вказане клопотання Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація повідомила, що оскільки квартира, в якій він проживає, є власністю

ДП завод «Генератор», то для вирішення питання про передачу йому цієї квартири відповідне розпорядження районної державної адміністрації не потрібно.

У квітні 2009 року він звернувся до суду з позовом до ДП завод «Генератор», Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - Подільська районна у м. Києві державна адміністрація, про переведення службової квартири в неслужбову, виконання умов контракту щодо надання квартири, зобов`язання видати ордер на квартиру, відшкодування моральної шкоди. Зазначена справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року

у справі № 2-4359/10 його апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2010 року в частині відмови у задоволенні вимог про переведення службової квартири в неслужбову скасовано та ухвалено нове рішення, яким його позов в цій частині задоволено. Зобов`язано ДП завод «Генератор» виконати умови пункту 3.6. трудового контракту, який був укладений 01 лютого 2006 року між ним та підприємством, та подати всі необхідні документи до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації для вирішення питання про переведення квартири

АДРЕСА_2 зі службової в неслужбову. У решті рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2010 року залишено без змін.

На виконання вищевказаного рішення апеляційного суду м. Києва

від 06 квітня 2011 року у справі № 2-4359/10 розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 03 жовтня 2016 року № 642 було виключено з числа службових жилих приміщень ДП завод «Генератор» однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

10 січня 2017 року він звернувся до Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації щодо видачі йому ордеру на спірну квартиру, на що листом від 23 січня 2017 року йому було роз`яснено про необхідність звернення за місцем реєстрації працівників ДП завод «Генератор».

22 червня 2017 року Подільська районна у м. Києві державна адміністрація повідомила його, що згідно зі статтею 58 ЖК України єдиною підставою для вселення у надане житлове приміщення є ордер, а тому, зважаючи, що він на квартирному обліку не перебуває, підстав для видачі ордера відсутні.

Крім того, ним було ініційовано питання щодо приватизації спірної

квартири шляхом подання відповідних заяв до адміністрації заводу, зокрема, у заявах від 19 жовтня 2018 року, від 26 квітня 2019 року. Проте листом директора ДП заводу «Генератор» від 19 червня 2019 року його заяву про приватизацію житла повернуто без задоволення вимог, так як він не перебуває на квартирному обліку і не має ордера на вселення.

З огляду на викладене позивач вважав дії відповідача неправомірними та такими, що порушують його житлові права.

У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 просив суд: визнати за ним право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 ; визнати відмову ДП завод «Генератор» щодо передачі квартири у приватну власність неправомірною; зобов`язати ДП завод «Генератор» передати йому спірну квартиру у приватну власність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року

у складі судді Петрова Д. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що законодавством передбачено певний порядок оформлення приватизації державного житлового фонду шляхом звернення особи з пакетом документів до органу приватизації, проте позивач не звертався до органу приватизації із будь-якими заявами щодо приватизації спірної квартири. Таким чином, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є його процесуальним обов`язковим, факту протиправної поведінки відповідача та тих обставин, на які він посилається у своєму позові, як і не вказано, чим саме відповідач порушив його права.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволено. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 .

Визнано неправомірною відмову ДП завод «Генератор» у задоволенні вимог ОСОБА_1 про передачу йому у приватну власність квартири АДРЕСА_2 .

Зобов`язано ДП завод «Генератор» передати ОСОБА_1 у приватну власність квартиру АДРЕСА_2 , відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» за відсутності

у ОСОБА_1 ордера на вказану квартиру. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону,

а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, а тому порушене право або інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Cпірна квартира, яку займає позивач, перебуває у повному господарському віданні заводу «Генератор» та із державної власності у комунальну не передавалася, а тому вирішення питання щодо приватизації цієї квартири належить до компетенції ДП завод «Генератор», оскільки спільних органів приватизації із відповідною місцевою державною адміністрацією не створювалося.Позивач з дозволу та за ініціативою відповідача зареєстрований і проживає у спірній однокімнатній квартирі з 2001 року, тобто на законних підставах, що відповідачем не оспорювалося. Преюдиційним судовим рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року у справі № 2-4359/10 встановлено, що позивачу ордер не було видано у зв`язку із тим, що відповідач не забезпечив йому видачу ордера на квартиру та проживання

у ній на постійній основі, не дивлячись на необхідність виконання умов укладеного між ними трудового контракту та неодноразові звернення позивача. Разом з тим, отримати ордер на займану ним квартиру позивач позбавлений можливості, оскільки такий може бути виданий лише на вільне житлове приміщення. Отже, відсутність ордера на займане житлове приміщення перешкоджає здійсненню позивачем приватизації спірної квартири, у зв`язку із чим він позбавлений можливості реалізувати гарантоване йому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» право, яке підлягає судовому захисту. Таким чином, відмова відповідача у задоволенні вимог позивача про приватизацію займаної ним квартири є безпідставною.

Апеляційний суд також послався на положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і відповідну практику Європейського суду з прав людини щодо права на повагу до свого житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ДП завод «Генератор», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2022 року клопотання ДП завод «Генератор» про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ДП завод «Генератор» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня

2021 року.

Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.

Клопотання ДП завод «Генератор» про зупинення виконання судового рішення задоволено. Виконання постанови Київського апеляційного

суду від 27 жовтня 2021 року зупинено до закінчення його перегляду

у касаційному порядку.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 травня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ДП завод «Генератор» про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ДП завод «Генератор» на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року справу передано

на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених положеннями частини шостої статті 403 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ДП завод «Генератор» про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ДП завод «Генератор» на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ДП завод «Генератор» мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що позивач вселився у спірне житлове приміщення без дотримання встановленого законодавством порядку, а саме за відсутності ордера, так як свідомо його не отримував. Саме позивач повинен був ініціювати подання заяви до адміністрації підприємства щодо одержання службового жилого приміщення з відповідним пакетом документів для подальшої видачі спеціального ордеру, проте він не звертався до органу приватизації

з необхідним пакетом документів, як це передбачено статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що ДП завод «Генератор»

перебуває у процедурі банкрутства - стадії розпорядження майном,

спір знаходиться у Господарському суді міста Києва (справа № 50/155

від 21 липня 2008 року за заявою відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ДП завод «Генератор» про банкрутство), а тому приватизація квартири, яка є власністю заводу, що

по суті є відчуженням нерухомого майна, порушить права та інтереси кредиторів і працівників підприємства. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, відносяться до юрисдикції господарських судів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на касаційну скаргу ДП завод «Генератор», в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної

скарги - безпідставними. Апеляційним судом вірно встановлено, що позивач неодноразово звертався до органу приватизації, яким у даному випадку є ДП завод «Генератор», щодо приватизації займаної ним квартири, проте підприємством йому було безпідставно відмовлено. Щодо наявності

у провадженні Господарського суду міста Києва справи про банкрутство

ДП завод «Генератор», то зазначається, що ця справа розглядається

з 21 липня 2008 року, тобто з порушенням строків її розгляду і на той час позивач вже проживав у займаній ним квартирі 7 років, де проживає і по цей час.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 01 лютого 2001 року працював у ДП завод «Генератор» на підставі укладеного між ними трудового контракту, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Відповідно до пункту 3.5. контракту від 01 лютого 2001 року адміністрація заводу «Генератор» зобов`язалася забезпечити ОСОБА_1 постійним житлом з правом наступної приватизації (т. 1, а. с. 20).

Згідно з пунктом 3.6. контракту, укладеного 20 лютого 2001 року між

ДП завод «Генератор» та ОСОБА_1 , адміністрація заводу зобов`язується надати ОСОБА_1 для проживання окреме житло

у відомчому приміщенні підприємства за адресою:

АДРЕСА_1 і протягом трьох років з дня підписання контракту забезпечити закріплення цієї квартири за ним (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до пункту 3.6. контракту, укладеного 01 лютого 2006 року між

ДП завод «Генератор» та ОСОБА_1 , адміністрація заводу зобов`язується протягом до 6 місяців з дня підписання цього контракту подати необхідні документи в органи місцевого самоврядування для забезпечення видачі ОСОБА_1 ордера на квратиру, виділену йому підприємством 01 лютого 2001 року за адресою: АДРЕСА_1 для його проживання у м. Києві на постійній основі (т. 1, а. с. 25).

16 травня 2002 року ОСОБА_1 був тимчасово зареєстрований за вищевказаною адресою.

Відповідно до виписки з протоколу № 27 засідання житлово-побутової комісії ДП завод «Генератор» від 29 жовтня 2003 року, затвердженого на засіданні профспілкового комітету заводу «Генератор», постановлено клопотати перед адміністрацією і профспілковим комітетом заводу про закріплення однокімнатної службової квартири АДРЕСА_2 , згідно укладеного контракту між ОСОБА_1 та адміністрацією (т. 1, а. с. 28).

Спільним рішенням № 3 адміністрації та президії профспілкового комітету заводу «Генератор» від 25 січня 2006 року у зв`язку з продовженням контракту із заступником головного конструктора заводу ОСОБА_1. для виконання особливо важливих робіт та дотриманням умов контракту зі сторони адміністрації, вирішено продовжити термін надання службової квартири, яка є власністю заводу, по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 31).

07 лютого 2006 року ДП завод «Генератор» звернулося до начальника ВП

та РФО Подільського району м. Києва з проханням здійснити реєстрацію ОСОБА_1 за місцем фактичного проживання у будинку, який знаходиться у власності заводу, за адресою:

АДРЕСА_1 . (т. 1, а. с. 33).

За клопотанням адміністрації заводу строк реєстрації позивача за вищевказаною адресою було продовжено до 32 грудня 2008 року.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року у справі

№ 2-4359/10 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2010 року

в частині відмови у задоволенні вимог про переведення службової квартири в неслужбову скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов в цій частині задоволено. Зобов`язано ДП завод «Генератор» виконати умови пункту 3.6. трудового контракту, який був укладений 01 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та підприємством, та подати всі необхідні документи

до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації для вирішення питання про переведення квартири

Зазначеним судовим рішенням встановлено, зокрема, що завод, будучи стороною вищезгаданого трудового контракту, маючи у своєму розпорядженні відомчий будинок, поселивши та зареєструвавши у ньому позивача, без поважних на те причин не виконав пункт 3.6 цього контракту, оскільки безпідставно не звернувся до відповідного державного органу з необхідними документами для вирішення питання про переведення спірної квартири з числа службових у неслужбову, не забезпечив видачу йому ордера на неї та проживання у ній на постійній основі (т. 1, а. с. 43-63).

Розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 03 жовтня 2016 року №642 виключено із числа службових жилих приміщень ДП завод «Генератор» однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 67).

ОСОБА_1 та ДП завод «Генератор» неодноразово звертались до місцевих адміністрацій із заявами щодо видачі ОСОБА_1 ордеру на зазначене житлове приміщення, на що їм було відмовлено (т. 1, а. с. 68-76).

Крім того, ОСОБА_1 , було ініційовано питання щодо приватизації вказаної квартири шляхом подання відповідних заяв до адміністрації заводу, зокрема, у заявах від 19 жовтня 2018 року, від 26 квітня 2019 року. (т. 1, а. с. 82, 101-115).

Листом директора ДП завод «Генератор» Ольшанського В. О. від 19 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про приватизацію житла повернуто без задоволення вимог (т. 1, а. с. 116).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ДП завод «Генератор» підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають

право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах,

на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення

у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (частина друга статті 2 Закону).

Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

У частині десятій статті 8 вказаного Закону закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках

у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.

Відповідно до частини одинадцятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18). Отже, спір є цивільним.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного суду у складі Верховного Суду погоджується із висновками апеляційного суду про те, що спірна квартира, яку займає позивач, перебуває у повному господарському

віданні заводу «Генератор» та із державної власності у комунальну не передавалася, а тому вирішення питання щодо приватизації цієї квартири належить до компетенції ДП завод «Генератор», оскільки спільних органів приватизації із відповідною місцевою державною адміністрацією не створювалося.

Позивач з дозволу та за ініціативою відповідача зареєстрований і проживає в однокімнатній квартирі з 2001 року, тобто на законних підставах, що відповідачем не оспорювалося.

Спірна квартира виключена із числа службових розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 03 жовтня

2016 року № 642, належить до об'єктів приватизації, перелік яких визначений частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», і не входить до переліку об'єктів, що

не підлягають приватизації, передбаченого частиною другою статті 2 вказаного Закону.

При цьому преюдиційним судовим рішенням апеляційного суду м. Києва

від 06 квітня 2011 року у справі № 2-4359/10 встановлено, що позивачу ордер не було видано у зв`язку із тим, що відповідач не забезпечив йому видачу ордера на квартиру та проживання у ній на постійній основі, не дивлячись на необхідність виконання умов укладеного між ними трудового контракту та неодноразові звернення позивача.

З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши вищенаведені положення законодавства, дійшов правильного висновку про те, що порушене право ОСОБА_1 на приватизацію житла, в якому він проживає, зареєстрований та яким користується з дозволу відповідача з 2001 року, підлягає захисту.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач вселився у спірне житлове приміщення без дотримання встановленого законодавством порядку,

а саме за відсутністю ордера, є безпідставними, оскільки позивач неодноразово намагався отримати ордер та приватизувати квартиру, проте адміністрація ДП завод «Генератор» незаконно перевела спірну квартиру з неслужбової в службову та у порушення укладеного між ними 01 лютого 2006 року умов пункту 3.6. трудового контракту не забезпечило видачу позивачу ордера на квартиру та проживання у ній на постійній основі.

Посилання касаційної скарги на те, що позивач не звертався до органу приватизації, яким у даному випадку є ДП завод «Генератор», з необхідним пакетом документів, як це передбачено статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», не заслуговують на увагу, так як судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до адміністрації ДП завод «Генератор» щодо вирішення питання приватизації займаної ним

з 2001 року з дозволу підприємства квартири, у тому числі, необхідним пакетом документів, визначених у пункті 18 Положення № 396.

Твердження заявника у касаційній скарзі про те, що ДП завод «Генератор» перебуває у процедурі банкрутства, а тому приватизація квартири, яка

є по суті її відчуженням, порушить права та інтереси кредиторів і працівників підприємства, а тому спір належить до юрисдикції господарських судів з посиланням на пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України, є безпідставними.

Так, пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України передбачає, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Але справа, яка переглядається Верховним Судом, стосується приватизації державного житлового фонду, тому майнових вимог не містить, а згідно з пунктом 2 тієї самої норми процесуального права передбачено, що господарський суд розглядає справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду. Зазначене є конституційною гарантією права на житло.

Разом з тим, Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ДП завод «Генератор» передати ОСОБА_1 у приватну власність квартиру АДРЕСА_2 , відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

При цьому апеляційний суд виходив із вимог частини другої статті 5 ЦПК України, згідно з якою у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Проте апеляційний суд не врахував змісту та вимоги вказаної норми процесуального права, в якій чітко зазначено, що обраний інший спосіб захисту не повинен суперечити закону.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що право ОСОБА_1 на приватизацію квартири має бути захищено, але висновок суду про зобов`язання відповідача передати йому цю квартиру

у приватну власність не є повноваженням суду.

Порядок, процедура, умови приватизації, права та обов`язки сторін приватизації квартири чітко урегульована Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд. Отже, у будь-якому випадку приватизацію не здійснює суд, як вчинив апеляційний суд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства завод «Генератор» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання державного підприємства завод «Генератор» передати ОСОБА_1 у приватну власність квартиру за відсутності у нього ордера на квартиру скасувати і в цій частині у позові ОСОБА_1 відмовити. У решті постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк