Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 759/12696/21

провадження № 61-8773св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання іпотеки припиненою та зняття обтяження

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 лютого 2022 року у складі судді Твердохліб Ю. О. та постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Верланова С. М., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором від 13 травня 2020 року № 800002967-И2, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнаровською І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2547, укладений ним з Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк», банк); виключити записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та обтяжень про обтяження (заборону відчуження) квартири АДРЕСА_1 , внесених на підставі іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 800002967-И2 (далі - договір іпотеки).

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 25 січня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір № 800002967, на забезпечення виконання якого 13 травня 2010 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

На виконання умов кредитного договору за період з 12 лютого 2008 року до 25 вересня 2018 року позивач сплатив 157 411,32 дол. США.

14 вересня 2018 року на адресу позивача надійшло повідомлення банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. 21 листопада 2018 року державний реєстратор Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Макаров О. В. (далі - державний реєстратор Макаров О. В.) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 листопада 2018 року здійснив запис про реєстрацію права власності на квартиру за банком, який скасований наказом Міністерства юстиції України від 30 січня 2019 року. Проте 23 квітня 2019 року право власності на спірну квартиру було перереєстровано за банком державним реєстратором Комунального підприємства «Світоч» (м. Київ).

Згідно з довідкою про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 21 грудня 2019 року № 299 банк здійснив анулювання заборгованості за кредитним договором у сумі 2 567 991,83 грн у зв`язку із задоволенням вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття на нього права власності.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року, зокрема, визнано неправомірними дії державного реєстратора КП «Світоч» м. Києва при проведенні державної реєстрації права власності за банком на спірну квартиру та поновлено право приватної власності на цю квартиру за позивачем.

Ураховуючи, що банк прийняв рішення про прощення боргу, зобов`язання позивача за кредитним договором припинилося. Пропущення строків пред`явлення кредитором вимог до боржника фактично позбавило банк права вимоги за договором, а отже, і права вимагати в суді захисту відповідного права. Оскільки його основне зобов`язання за кредитним договором перед відповідачем є припиненим, тому немає підстав для утримання під обтяженням чи обмеженням його майна, переданого в іпотеку.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 02 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позову, адже зобов`язання позичальника перед банком не виконані, рішення про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором прийнято АТ «Альфа-Банк» за умови набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 02 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 лютого 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зобов`язання позичальника за кредитним договором залишилися невиконаними, рішення про анулювання боргу ОСОБА_1 прийняте АТ «Альфа-Банк» за умови отримання ним у власність предмета іпотеки, право власності АТ «Альфа-Банк» на який припинено шляхом скасування реєстрації такого права, а вимоги кредитодавця в інший спосіб не виконані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 08 вересня 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 лютого 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 та постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/5252/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 686/4972/21.

На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги та не надали належної оцінки тій обставині, що прощення (анулювання) боргу - це односторонній правочин, який вчиняє кредитор та який не потребує дій на його виконання. Правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу.

Зважаючи на прийняте банком рішення про прощення боргу, основне зобов`язання припинилося на підставі статей 599-601 604-609 ЦК України, тому висновок судів, що зобов`язання сторін не припинилося, не узгоджується з нормами Закону. Рішення про анулювання боргу прийнято кредитором добровільно, тому при його прийнятті він мав ураховувати всі ризики, пов`язані з цим.

Крім того, пунктом 6.3.1 іпотечного договору передбачено, що після переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем основного зобов`язання у межах суми, передбаченої пунктом 2.1 статті 2 цього договору, є недійсними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

29 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи встановлені судами

25 січня 2008 року між ОСОБА_1 і банком укладений кредитний договір № 800002967, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 110 000,00 дол. США, зі сплатою 14 % річних, та строком повернення 25 січня 2028 року. Кредитні кошти надавалися позивачеві для часткової оплати вартості двокімнатної квартири (50% вартості), що будувалася на АДРЕСА_2 .

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13 травня 2010 року між ОСОБА_1 і банком укладено іпотечний договір № 800002967-И2, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яку сторони оцінили у 1 024 800, 00 грн, що становило 129 297, 62 дол. США.

ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка на 25 серпня 2018 року становила 109 475,18 дол. США, що еквівалентно 3 052 768,82 грн.

21 листопада 2018 року державний реєстратор Макаров О. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 листопада 2018 року за індексним номером 44178274 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_3 , здійснив запис № 29041630 про реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк», внесений 21 листопада 2018 року о 15:51:54 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наказом Міністерства юстиції України від 30 січня 2019 року вказане рішення державного реєстратора Макарова О. В. скасовано та здійснено реєстрацію права власності на квартиру за позивачем.

23 квітня 2019 року о 19:18:42 державний реєстратор Алієв Гусєйн Азіз огли в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», перереєстрував право власності на спірну квартиру за АТ «Альфа-Банк», про що прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 46618476 та здійснив запис № 31319281.

21 грудня 2019 року АТ «Альфа-Банк» надіслало ОСОБА_1 повідомлення № 299, в якому вказало що, у зв`язку із задоволенням вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття на нього права власності банк здійснив прощення (анулювання) залишку заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 567 991,83 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії державного реєстратора Алієва Гусєйна Азіза огли при проведенні 23 квітня 2019 року державної реєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк» на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1700426580000 незаконними; скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за АТ «Альфа-Банк» права приватної власності на спірну квартиру від 23 квітня 2019 року, 19:06:22, номер запису права власності 31319281, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1700426580000; поновлено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 травня 2010 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 759/11370/19 рішення районного суду від 18 лютого 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено з підстав, викладених у цій постанові. Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за банком права приватної власності на цю квартиру, від 23 квітня 2019 року, 19:06:22, номер запису права власності 31319281, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1700426580000; поновлено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 травня 2010 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частиною п`ятою статті 36 Закону України «Про іпотеку» в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, норма частини п`ятої статті 36 Закону України «Про іпотеку» є бланкетною, оскільки закріплене нею правило про те, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, залежить від волі самих сторін іпотечного, кредитного договору чи договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Натомість положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку спеціальну самостійну підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора-іпотекодержателя.

Тобто частина п`ята статті 36 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою, яка поширюється на зобов`язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов`язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання. Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов`язання у повному обсязі, включаючи як основний обов`язок боржника, так і додаткові обов`язки, що існують в межах того самого зобов`язального правовідношення. Та обставина, чи залишилася після позасудового врегулювання фактично невиконаною будь-яка частина основного зобов`язання, правового значення не має.

Схожих за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 03 серпня 2021 року у справі № 814/775/20, від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19, від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/5252/17.

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (на час виникнення спірних правовідносин у справі, що є предметом касаційного перегляду, - частина п`ята статті 36 Закону України «Про іпотеку») вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

Отже, у разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання боржника - фізичної особи припиняється, оскільки відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» усі наступні вимоги кредитора - іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суди встановили, що 23 квітня 2019 року в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», право власності на предмет іпотеки - спірну квартиру зареєстроване за АТ «Альфа-Банк».

Згідно з пунктом 6.3.1 статті 6 іпотечного договору № 800002967-И2, який міститься в матеріалах справи, після переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем основного зобов`язання у межах суми, передбаченої у пункті 2.1 статті 2 цього договору, є недійсними.

Пунктом 2.1 статті 2 договору іпотеки передбачено, що іпотекою забезпечується кожна та всі із вимог іпотекодержателя, що випливають з основного договору із всіма змінами та доповненнями до нього, за умовами якого іпотекодавець зобов`язується перед іпотекодержателем повернути наданий йому кредит не пізніше 25 січня 2028 року в розмірі 110 000,00 дол. США, сплатити відсотки за користування кредитом згідно з умовами основного договору, сплатити пеню за прострочення повернення кредиту та/або сплатити проценти за його користування, а також здійснити всі інші платежі в порядку та на умовах, що визначені основним договором та/або цим договором.

Ураховуючи наведені умови договору іпотеки та вимоги закону, можливо виснувати, що з 23 квітня 2019 року зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором припинилися.

Разом із тим після припинення зобов`язання кредитор вчинив односторонній правочин щодо прощення боргу на суму 2 567 991,83 грн, про що 21 грудня 2019 року направив ОСОБА_1 повідомлення № 299, який в силу статті 204 ЦК України є чинним, адже не оспорений та не відкликаний.

Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 756/11478/19 дійшов висновку, що прощення боргу є одностороннім правочином, що не звільняє кредитора - юридичну особу, що вчинила такий правочин, від обов`язку оформити документ бухгалтерського обліку, в якому відображено зміст зобов`язання, що припиняється прощенням боргу, а будь-якого кредитора - від обов`язку в суді доказувати відповідні обставини.

Дії кредитора щодо прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, зобов`язання за яким було припинено раніше, спричиняють виникнення у боржника обов`язку зі сплати податків за відсутності будь-якого зобов`язання.

Ураховуючи, що реєстрація за банком права приватної власності на предмет іпотеки - спірну квартиру - скасована постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року, а правочин щодо прощення боргу в певній частині є чинним, суди, ухвалюючи рішення у цій справі, зобов`язані були встановити дійсний розмір заборгованості позивача за кредитним договором з урахуванням зміни кредитором строку виконання зобов`язання відповідно до повідомлення банку від 05 вересня 2018 року № 77789-102б/б та з урахуванням від встановленого вирішити спір.

Суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому не має правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

За викладених обставин Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, адже встановлення зазначених фактичних обставин справи має вирішальне значення для правильного вирішення справи по суті заявлених вимог. Проте апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не виконав вимоги закону та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов