Постанова
Іменем України
06 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 759/13013/14-ц
провадження № 61-14029 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест»,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Нежури В. А., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф. від 16 червня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» (далі - ТОВ «БІК «Інтербудінвест») про визнання речових прав на об`єкти незавершеного будівництва.
В обґрунтування позову зазначала, що між нею (довіритель) та ТОВ «БІК «Інтербудінвест» (повірений) укладено договори доручення від 12 січня
2006 року № 131-45 та № 131/1-93, за умовами яких повірений зобов`язався від імені та за рахунок довірителя профінансувати спорудження об`єктів нерухомості - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та машиномісця за тією самою адресою, а після завершення будівництва та введення в експлуатацію надати їй документи, необхідні для послідуючого оформлення об`єктів нерухомості у власність.
На виконання умов договорів вона профінансувала 100% загальної площі об`єктів будівництва, проте відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань, не передав документів, необхідних для оформлення права власності.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею речове право на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: трикімнатну квартиру
АДРЕСА_2 й визнати за нею речове право на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею 15,30 кв. м на 2 ярусі у будівлі за адресою АДРЕСА_3 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва у складі судді
Кириленко Т. В. від 19 серпня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 речове право на об`єкт незавершеного будівництва - трикімнатну квартиру
АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 речове право на об`єкт незавершеного будівництва - машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 15,30 кв. м, на 2 ярусі у будівлі
АДРЕСА_3 .
Рішення суду мотивовано тим, що позивач виконала умови договорів доручення, нею у повному обсязі оплачена вартість об`єктів будівництва, яке до цього часу не завершене. Відповідач не здійснив здачу будинку в експлуатацію та не передав позивачу документів, необхідних для оформлення права власності, тому права позивачки на внесені інвестиції підлягають судового захисту.
Не погоджуючись з указаним вище рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі, - ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» (далі - ТОВ «ІБФ «АВМ»), оскаржило його в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року клопотання ТОВ «ІБФ «АВМ» про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 серпня 2014 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ІБФ «АВМ» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 серпня
2014 року у справі № 759/13013/14-ц.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ІБФ «АВМ» задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 серпня 2014 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення. У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що cуд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки будинок є незавершеним будівництвом і не введений в експлуатацію. При цьому суд послався на правові висновки Верховного Суду України і Великої Палати Верховного Суду.
Крім того, оскільки ТОВ «ІБФ «АВМ» з 25 квітня 2012 року є забудовником житлового комплексу по АДРЕСА_3 , вирішення судом питання про визнання речового права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме спірної трикімнатної квартири, без залучення до участі ТОВ «ІБФ «АВМ» у справі, є порушенням процесуального закону і свідченням того, що суд своїм рішенням вирішив питання про права і обов`язки вказаного товариства, яке не було залучене до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня
2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у цій справі відмовлено, клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 16 червня
2021 року задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу
№ 759/13013/14-ц з Святошинського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, оскільки безпідставно поновив товариству строк на апеляційне оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 серпня 2014 року, так як товариству, який приймав участь у справі
№ 910/12257/13, повинно було відомо з ухвали Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2017 року про судове рішення від 19 серпня 2014 року.
Суд апеляційної інстанції на зазначені докази уваги не звернув.
Також, посилається на рішення Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, вказує, що судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено фактичні обставини у справі, оскільки ТОВ «ІБФ «АВМ» відсутні жодні майнові права або права власності на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_3 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ», в якому зазначало,
що товариство не було залучено до участі у справі, хоча на час пред`явлення позову вже було забудовником спірного житлового будинку, не отримувало судове рішення, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про поновлення строку на апеляційне оскарження. Крім того, вказувало, що державній реєстрації підлягає право власності на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію. Просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,
а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічне положення містилося у частині першій статті 3 ЦПК України, який діяв на час пред`явлення позову.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права
є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, провадження № 12-280 гс 18.
Отже, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні
(пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).
Аналогічні положення містилися у статті 33 ЦПК України на час пред`явлення позову.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61 цс 18 від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511 цс 18, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, провадження № 14-626 цс 18.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку,
що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у справі є ТОВ «ІБФ «АВМ», яке відповідно до договору поруки
від 20 вересня 2012 року несло перед позивачем зобов`язання щодо будівництва будинків. Саме це товариство з вересня 2012 року є забудовником спірного житлового будинку й замовником житлового комплексу.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року саме на позивача покладено обов`язок вірно зазначити належного відповідача,
а згідно з пунктом 2 частини шостої статті 130 того ж Кодексу суд має перевірити належність відповідача.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу
на відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, визначеного статтею 354 ЦПК України, а тому безпідставно відкрив апеляційне провадження, не спростовують правильність висновків апеляційного суду в цій частині.
Поновлюючи ТОВ «ІБФ «АВМ» строк на апеляційне оскарження, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ТОВ «ІБФ «АВМ» не було залучене до участі у справі, не отримувало копії рішення суду за наслідками розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , є належним відповідачем, що позбавило його можливості подати апеляційну скаргу в строк, передбачений
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією
з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного
та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, одним з елементів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, підлягає за своїм змістом обмеженню. Але такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права, при якому сама суть права порушується. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами й поставленими цілями. Навіть, зважаючи на дотримання принципу юридичної визначеності, неповідомлення сторони про дату судового засідання, незалучення до участі у справі належної особи, є порушенням права на судовий захист (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мушта проти України»
від 18 листопада 2010 року, у справі «Станьо проти Бельгії» від 07 липня
2009 року).
За змістом першої та другої частин статті 354 ЦПК України апеляційна скарга
на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 вересня
2021 року у справі № 759/3508/14-ц, провадження № 61- 18814 св 20.
Ураховуючи викладене, посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ТОВ «ІБФ «АВМ» строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд, діючи у межах наданих йому дискреційних повноважень, надав належну правову оцінку доводам ТОВ «ІБФ «АВМ» щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне провадження.
Крім того, апеляційний суд вірно зазначив, що не може бути визнано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, так як це не передбачено нормами чинного законодавства і ця судова практика є незмінною (постанова Верховного Суду України
від 27 травня 2015 року у справі № 6 - 159 цс 15, постанови Великої Палати Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц, провадження 14 - 483 цс 19; від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15, провадження № 14 - 31 цс 20).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць