ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2025 року
м. Київ
справа № 759/13157/22-ц
провадження № 61-15812св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна іпотечна установа,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної іпотечної установи на постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року ускладі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів попередніх інстанцій
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної іпотечної установи (далі - ДІУ) про зобов`язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та кредит», банк) був укладений кредитний договір від 26 травня 2005 року № 166-05-И, право вимоги за яким банк за нотаріально посвідченим договором відступлення права вимоги № 17/4-В від 11 липня 2015 року передав ДІУ. Водночас листом від 08 липня 2021 року № 083-1199/21 АТ «Банк «Фінанси та кредит» підтвердило відсутність будь-якої заборгованості за кредитним договором станом на 01 січня 2014 року. Крім того, вказала, що між нею та банком був укладений договір іпотеки від 10 червня 2005 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , що придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих за кредитним договором. У вказаній квартирі проживає її сім`я.
Вказувала, що у її власності відсутнє інше житлове нерухоме майно, придатне для проживання.
На підставі пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» вона звернулась до ДІУ із заявою про здійснення реструктуризації її зобов`язань за кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И у порядку та на умовах, встановлених зазначеним Законом, яка була зареєстрована відповідачем 21 липня 2021 року.
У подальшому, на вимогу ДІУ від 26 липня 2021 року, вона листом від 09 серпня 2021 року направила додаткові документи, необхідні для прийняття рішення стосовно здійснення реструктуризації.
Проте на час подання позовної заяви відповідач не надав ні рішення про проведення реструктуризації, ні обчислень, необхідних для проведення реструктуризації.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ДІУ провести реструктуризацію її зобов`язань за кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И у порядку та на умовах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», відповідно до поданої нею заяви від 21 липня 2021 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що в ході перемовин між боржником ОСОБА_1 і кредитором ДІУ про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И, укладеним між ОСОБА_1 та AT «Банк «Фінанси та Кредит», виник судовий спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, що виключає можливість задоволення позову.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулась до суду з касаційною скаргою.
Постановою Верховного Суду від 03 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , не надавши при цьому оцінки дотримання позивачкою положень указаного Закону України «Про споживче кредитування`під час звернення до кредитора із заявою про проведення реструктуризації, а також правомірності відмови останнього у її проведенні.
Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2023 року скасовано і ухвалено нове рішення у справі про задоволення позовних вимог.
Зобов`язано ДІУ провести реструктуризацію зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И у порядку та на умовах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», відповідно до поданої заяви від 21 липня 2021 року.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що зобов`язання, передбачені кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», перейменованого у подальшому на ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ДІУ, підлягають обов`язковій реструктуризації з огляду на те, що станом на 01 січня 2014 року прострочена заборгованість за кредитним договором у ОСОБА_1 була відсутня, станом на 23 квітня 2021 року перед кредитором у ОСОБА_1 наявне грошове зобов`язання, виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено предметом іпотеки у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (квартира загальною площею 47,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), а предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання іпотекодавця ОСОБА_1 .
Апеляційний суд урахував, що ОСОБА_1 звернулася до ДІУ у визначений законом строк для подання заяви, а в додатково поданих заявах, на вимогу ДІУ, вказала всі обов`язкові реквізити, визначені підпунктом 4 пункту 7 Розділу IV«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Ураховуючи, що відповідач без достатньої правової підстави ухиляється від проведення реструктуризації, наявні підстави про задоволення позовних вимог про зобов`язання ДІУ провести реструктуризацію кредитного договору.
При цьому апеляційний суд вказав, що наявність в Святошинському районному суду м. Києва цивільної справи за позовом ДІУ до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, провадження в якій було відкрито 17 грудня 2021 року, не впливає на вирішення заяви ОСОБА_1 про реструктуризацію зобов`язання за кредитним договором, оскільки на момент набрання чинності підпунктом 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (23 квітня 2021 року) у суді не було відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
27 листопада 2024 року ДІУ звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, сформовану в системі «Електронний суд
В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення місцевого суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
16 грудня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено дію постанови апеляційного суду до закінчення касаційного провадження.
11 грудня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 26 травня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та кредит», перейменованого у подальшому на ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», та ОСОБА_1 був укладений кредитним договір № 166-05-И, за умовами якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності кредитні кошти у сумі 49 000 доларів США зі сплатою 12% річних на строк до 26 травня 2025 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 10 червня 2005 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в заставу (іпотеку) нерухоме майно, а саме 2-кімнатну квартиру, загального площею 47,4 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
АТ «Банк «Фінанси та кредит» листом від 09 червня 2021 року № 083-1035/21 повідомило позивачку, що згідно акту приймання-передачі (активів та документів) від 01 липня 2020 року до договору відступлення права вимоги № 17/4-В від 11 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 616, АТ «Банк «Фінанси та кредит» передало ДІУ права вимоги за кредитним договором № 166-05-И від 26 травня 2005 року, укладеним між ОСОБА_1 та AT«Банк «Фінанси та Кредит».
Також відповідач ДІУ є іпотекодержателем заставного майна, що підтверджується індексним номером витягу № 44490824 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки.
21 липня 2021 року до ДІУ надійшла заява ОСОБА_1 , у якій вона просила здійснити реструктуризацію її зобов`язань за кредитним договором № 166-05-И від 26 травня 2005 року у порядку та на умовах, встановлених пунктом 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Листом від 26 липня 2021 року № 3086/32 ДІУ повідомила ОСОБА_1 про те, що надана нею інформація підлягає уточненню в частині надання кредитору документів, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї, місце реєстрації та місце проживання. ДІУ просила позивачку надіслати оригінали документів до 10 серпня 2021 року.
На виконання листа ДІУ, позивачка надіслала на адресу ДІУ відповідні документи, які було отримано відповідачем 09 серпня 2021 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору є зобов`язання відповідача ДІУ провести реструктуризацію зобов`язань позивачки ОСОБА_1 як позичальника за кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И у порядку та на умовах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», відповідно до поданої нею заяви від 21 липня 2021 року.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 вказав, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Відповідно до статті 2 Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII«Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII) метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.
Стаття 3 Закону № 1734-VIII визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Згідно пункту 11 частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 1734-VIII реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.
13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-ІХ (далі - Закон № 1381-IX), який набрав чинності 23 квітня 2021 року.
Цим Законом внесено зміни до Закону № 1734-VIII, а саме розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7.
Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:
наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;
відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 1 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 1 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 1 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;
виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку" у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом "г" частини першої статті 121 Земельного кодексу України.
Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:
предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).
Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIIIреструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім випадку наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.
У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом (абзац 7 підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII).
У справі, яка переглядається, встановлено, що у ОСОБА_1 перед ДІУяк кредитором станом на день набрання чинності Законом № 1381-IXбуло наявне передбачене договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, непогашене грошове зобов`язання.
При цьому позивачкою дотримано визначених підпунктом 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» вимог щодо строків звернення з відповідною заявою протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом (23 квітня 2021 року), оскільки позивачка звернулась до кредитора із заявою про проведення реструктуризації 21 липня 2021 року.
Відповідачем не спростовано, що у позивачки станом на 01 січня 2014 року була відсутня прострочена заборгованість по кредитному договору № 166-05-И від 26 травня 2005 року.
Також встановлено, що виконання зобов`язань за кредитним договором № 166-05-И від 26 травня 2005 року забезпечено предметом іпотеки у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (квартира загальною площею 47,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).
При цьому предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання іпотекодавця ОСОБА_1 .
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зобов`язання, які виникли за кредитним договором № 166-05-И від 26 травня 2005 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», перейменованого у подальшому на ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ДІУ, підлягають обов`язковій реструктуризації.
Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що наявність в Святошинському районному суді м.Києва цивільної справи за позовом ДІУ до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, провадження в якій було відкрито 17 грудня 2021 року, не впливає на необхідність вирішення заяви ОСОБА_1 про реструктуризацію зобов`язання за кредитним договором, з огляду на те, що на момент набрання чинності підпунктом 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (23 квітня 2021 року) у суді не було відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява.
Апеляційним судом також правильно ураховано, що наявність у ОСОБА_2 додаткового майна у вигляді земельних ділянок площею 1,215 га також не може бути підставою для відмови у проведенні реструктуризації, оскільки такі земельні ділянки є пайовими ділянками, призначеними для сільського-господарського використання, а не для забудови і не мають будинків або споруд, а отже не підпадають під критерій наявності іншого майна.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанцій ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року було зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року до закінчення касаційного провадження, дія цього рішення, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.
Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов