Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 759/13621/13-ц

провадження № 61-7638св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації),

особа, яка подала апеляційну скаргу, - товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Коваль О. А.

від 10 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., від 14 липня

2022 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУ житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради, про визнання майнових прав та права власності.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 03 вересня 2007 року між нею та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» було укладено договір про пайову участь у будівництві № 131/1-16, згідно з пунктом 1.1 якого вона зобов`язалася на пайових засадах приймати участь у фінансуванні будівництва житлового будинку, а відповідач зобов`язався передати їй у власність квартиру АДРЕСА_1 , що знаходиться на 5 поверсі, кількість кімнат 2, загальна площа 80, 46 кв. м, жила площа - 43, 07 кв. м. Плановий термін введення будинку в експлуатацію - перший квартал 2008 року.

ОСОБА_1 вказувала, що вона свої зобов`язання згідно з вказаним договором виконала повністю, сплативши у встановлені договором строки грошові кошти у розмірі 297 702, 00 грн, проте відповідач свої зобов`язання не виконав. Відповідач виконав лише 90 % будівельно-монтажних робіт з будівництва житлового будинку, документів для оформлення вказаної квартири у власність не надав, свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проєктній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил не отримав. Таким чином ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» не виконало взятих на себе зобов`язань щодо здачі будинку в експлуатацію та надання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру. Будинок за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у статусі незавершеного будівництва.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва, яка була нею проінвестована у розмірі 297 702, 00 грн для створення нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , п`ятий поверх.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва

від 10 грудня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт інвестування - двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , п`ятий поверх.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва, яким є комплекс майна, що була нею проінвестована у розмірі 297 702, 00 грн для створення нерухомого майна - житлового приміщення - двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , п`ятий поверх. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з частиною другою статті 386 Цивільного кодексу України власник майна, який має підстави передбачити можливість порушення свого права іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Спірний будинок не введений в експлуатацію, а відтак позивачка не може зареєструвати право власності на проінвестовану квартиру. Оскільки позивачкою виконані умови інвестування у повному обсязі, то у неї з моменту виконання зобов`язань щодо сплати вартості об`єкта інвестування виникло і майнове право на цей об`єкт та право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» задоволено частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва, яка була нею проінвестована у розмірі 297 702, 00 грн для створення нерухомого майна - двокімнатної квартири

АДРЕСА_3 , на п`ятому поверсі, скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сплативши 100 % проінвестованого об`єкта, позивачка після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт, тому у частині визнання майнових прав на квартиру позовні вимоги є обґрунтованими і висновки суду в цій частині відповідають вимогам закону, а доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивачки майнових прав є безпідставними.

Водночас суд апеляційної інстанції заначив, що суд першої інстанції не врахував, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою, а тому право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва за позивачкою судом визнано безпідставно.

Узагальнені доводи касаційної скарги

10 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ», в якій заявник просить скасувати заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року повністю і закрити провадження у справі.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Заявник стверджує, що судом апеляційної інстанції істотно порушено норми процесуального права і розглянуто справу з порушенням предметної юрисдикції, оскільки на момент звернення з позовом було відкрито справу про банкрутство відповідача. Порушення правил юрисдикції загальних судів є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (стаття 377 ЦПК України).

Заявник вказує, що предметом позову у цій справі є майнові вимоги (визнання права власності) до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест», відносно якого станом на день відкриття провадження у справі № 759/13621/13 було порушено справу про банкрутство № 910/12257/13 (ухвала Господарського суду міста Києва від 15 липня 2013 року). Вказана обставина була встановлена постановою Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2014 року у справі № 910/12257/13, яку ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» надало разом із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Заявник також вказує на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Фінансування об`єкта будівництва не наділяє інвестора правами та обов`язками замовника, а отже ОСОБА_1 не є замовником будівництва у розумінні статті 876 ЦК України. Позивачка не надала жодного доказу, що вона є власником об`єкта незавершеного будівництва, орендарем або власником земельної ділянки. Також заявник звертає увагу на те, що позивачка пред`явила позов до неналежного відповідача, а ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ», яке виконує функції замовника будівництва, до участі у справі залучено не було.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/13621/13-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають до задоволення. Вказує, що під час розгляду справи судами належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази, зроблено обґрунтовані висновки про те, що їй, як інвестору, належать майнові права на об`єкт інвестування, і ці права є непорушними. Позивачка звертає увагу на те, що вона не перебувала у 2013 році і не перебуває станом на сьогоднішній день у договірних відносинах з новим забудовником ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ», її не було повідомлено про переведення обов`язку з завершення будівництва житлового будинку. На думку ОСОБА_1 , посилання в касаційній сказі на порушення судами правил предметної юрисдикції є безпідставним.

У письмових поясненнях ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» вказує на те, що встановлена порука за договором поруки від 20 вересня 2012 року є чинною, а умови договору підлягають виконанню.

У поданому відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» просить продовжити строк на його подання, посилаючись на те, що копію ухвали Верховного Суду від 12 серпня 2022 року про відкриття касаційного провадження у цій справі було отримано ним лише 25 серпня 2022 року.

Верховний Суд, враховуючи доводи відповідача, а також з метою об`єктивної оцінки доводів усіх учасників справи, вважає за можливе продовжити відповідачу строк для подачі відзиву та прийняти його доводи до уваги.

ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» вказує, що на підставі договору поруки від 20 вересня 2012 року ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» мало провести будівельні роботи з добудови житлового будинку. Вважає дії ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» недобросовісними. Посилання ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» на неврахування судами попередніх інстанцій факту відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» не є достатньою підставою для скасування судових рішень у справі, що узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 19 грудня 2019 року у справі № 926/358/19, від 17 червня 2020 року у справі № 921/490/18.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» було укладено договір про пайову участь у будівництві № 131/1-16.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору пайовик ОСОБА_1 зобов`язалася на пайових засадах приймати участь у фінансуванні будівництва будинку, а товариство має передати пайовику у власність об`єкт нерухомості. Об`єктом нерухомості виступає квартира АДРЕСА_1 (5 поверх, кількість кімнат - 2, загальна площа 80,46 кв. м, житлова площа - 43, 07 кв. м).

Згідно з умовами пункту 1.3 договору плановий термін введення будинку в експлуатацію - 1-й квартал 2008 року.

Пунктом 1.4 зазначеного договору визначено вартість об`єкта нерухомості, яка становить 297 702, 00 грн (у тому числі ПДВ - 49 617 грн).

ОСОБА_1 свої зобов`язання згідно з вказаним договором виконала повністю, сплативши у встановлені зазначеним договором строки грошові кошти у розмірі 297 702, 00 грн, що підтверджується довідкою

ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» № 686 інв

№ 131/1-16 (2007) від 24 вересня 2007року, а відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань, об`єкт нерухомості позивачці не передав.

Як встановлено судами, акт приймання-передачі спірної квартири між позивачкою та відповідачем не складався, акт (декларація) про приймання в експлуатацію будинку не реєструвався.

Відповідно до договору поруки від 20 вересня 2012 року, укладеного між ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» (поручитель), ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» (боржник), Служба безпеки України (кредитор-1), Служба зовнішньої розвідки України (кредитор-2), поручитель поручився перед кредиторами за виконання боржником його зобов`язань, що виникли з договору від 10 лютого 2005 року № 19/3-2-ж17 пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на АДРЕСА_2 з усіма додатковими угодами та додатками до нього.

Пунктом 4.3 договору поруки визначено, що у разі ліквідації чи банкрутства боржника його права та обов`язки за основним договором, які забезпечені порукою, переходять до поручителя.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 липня 2013 року порушено провадження у справі № 910/12257/13, визнано грошові вимоги

ОСОБА_2 до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» у розмірі 4 044 579, 04 грн, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого.

Постановою Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2014 року у справі № 910/12257/13, ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» було визнано банкрутом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України, стаття 30 ЦПК України 2004 року), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

За правилами статті 33 ЦПК України 2004 року, у редакції на час ухвалення судом першої інстанції рішення, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Отже, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та дійшов неправильного висновку про те, що позов пред`явлено до належного відповідача - ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест», оскільки належним відповідачем у справі слід вважати

ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ».

Таких висновків у спорах, пов`язаних з майновими правами на квартири у будинку АДРЕСА_2 , дійшов Верховний Суд у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 759/3508/14-ц (провадження № 61-18814св20), від 06 квітня 2022 року у справі № 759/13013/14-ц (провадження № 61-14029св21), від 14 квітня 2022 року у справі № 759/12426/13-ц (провадження № 61-12268св21).

При вирішенні спору апеляційний суд не врахував, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 березня 2021 року у справі № 910/2257/13 встановлено, що ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» є забудовником комплексу житлового будинку з вбудованими приміщеннями, підземного паркінгу та офісного центру по АДРЕСА_2 згідно з договорами: договором передоручення від 25 квітня 2012 року; договором № 2-3/12 управителя із забудовником житлового комплексу на АДРЕСА_1 від 25 квітня 2012 року; договором поруки від 20 вересня 2012 року.

Так, у відповідності до пункту 2.3 договору передоручення від 25 квітня 2012 року замісник (ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ») зобов`язується збудувати житловий комплекс за адресою: АДРЕСА_1, ввести його в експлуатацію та передати об`єкти інвестування довірителям ФФБ у строки та на умовах, визначених договором управителя із забудовником.

Згідно з пунктом 1.1 договору доручення від 25 квітня 2012 року № 2/Д/12 в порядку та на умовах, визначених цим договором, довіритель (ДП «Фінансова компанія "Інтербудінвест») доручає повіреному (ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ») виконати функції забудовника на підставі договору № 2/-3/12 управителя із забудовником житлового комплексу на АДРЕСА_1 в місті Києві Фонду фінансування будівництва виду "А" від 25 квітня 2012 року з усіма внесеними до нього змінами та доповненнями.

Відповідно до пункту 2 договору № 1 від 25 квітня 2012 року про внесення змін до договору № 1-З/06 управителя із забудовником житлового комплексу на АДРЕСА_1 в місті Києві від 17 липня 2006 року права і обов`язки ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест», як забудовника по договору № 1-З/06 переводяться на нового забудовника - ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ», внаслідок чого останній замінює первісного забудовника, як зобов`язану сторону по договору № 1-З/06.

Згідно з пунктом 2.5 договору поруки від 20 вересня 2012 року, що укладений ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» (поручитель), ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест», Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки, встановлено, що поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов`язання за основним договором в повному обсязі. Основний договір, про який йде мова у пункті 2.5 договору поруки від 20 вересня 2012 року - це договір № 19/3-32-ж17 пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками по АДРЕСА_2 від 10 лютого 2005 року.

Слід також взяти до уваги, що ОСОБА_1 зверталася до ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» із заявою про укладення додаткової угоди до договору про пайову участь.

Висловлені Верховним Судом у вищевказаних постановах підходи та правові позиції свідчать про те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку із пред`явленням позову до неналежного відповідача, а тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 не позбавлена права заявити позовні вимоги, спрямовані на захист її майнових прав, до належного відповідача - ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ».

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У поданому клопотанні ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» просить вирішити питання щодо компенсації витрат на правничу допомогу, пов`язаних з підготовкою касаційної скарги його представником - адвокатом Тарасовим С. О. На підтвердження таких витрат заявником надано додатковий договір № 7/М від 01 серпня 2022 року до договору про надання правової допомоги від 28 листопада 2019 року, акт виконаних робіт

від 26 вересня 2022 року, у відповідності до якого розмір гонорару адвоката складає 10 тис. грн, а також опис виконаних робіт на суму 10 тис. грн.

Частинами першою, шостою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У той же час згідно з частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи те, що спір між сторонами вини у зв`язку із невиконанням забудовником обов`язків по належному здійсненню будівництву житлового будинку та передачі об`єкту нерухомості пайовику, колегія суддів вважає, що судові витрати, понесені ТОВ «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ», слід покласти на нього. Отже клопотання про компенсацію витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає, а також не підлягають відшкодуванню за рахунок позивачки витрати товариства по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» задовольнити частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), про визнання майнових прав та права власності - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович