Постанова

Іменем України

28 січня 2020 року

м. Київ

справа № 759/14150/18

провадження № 61-3458св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Брусилівська селищна рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви про встановлення факту

У вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання, заінтересована особа - Брусилівська селищна рада.

На обгрунтування заявлених вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 3,24 га в селі Покришів Брусилівського району Житомирської області. Відповідно до заповіту від 11 листопада 1998 року вона є єдиним спадкоємцем спадкового майна. 28 квітня 2018 року приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Отрищенко О. І. (далі - приватний нотаріус Отрищенко О. І.) відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з розбіжностями місця реєстрації позивача та спадкодавця, а тому вона вважається такою, що не прийняла спадщину.

Посилаючись на те, що на момент смерті батька вона постійно проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , а тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину після смерті спадкодавця, просила встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з зібраних у справі доказів неможливо достовірно встановити факт спільного проживання заявника зі спадкодавцем, оскільки постійним місцем проживання заявника є:

АДРЕСА_1 , тоді як спадкодавець, ОСОБА_2 , відповідно до копії свідоцтва про смерть помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Покришів Брусилівського району Житомирської області, місцем реєстрації смерті є виконавчий комітет Покришівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, актовий запис № 5.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки наданим доказам на підтвердження її постійного проживання разом з батьком на час відкриття спадщини, зокрема, акту від 12 червня 2018 року та показам свідків, та не навели обгрунтованих мотивів відхилення зазначених доказів. Свідоцтво про смерть її батька - ОСОБА_2 підтверджує лише факт смерті та місце його поховання, а не факт його постійного проживання. Крім того, зазначала, що апеляційний суд розглянув справу за участю зацікавленої особи, якої не існує в цивільному процесі України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Покришів Брусилівського району Житомирської області, місцем реєстрації смерті є виконавчий комітет Покришівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, актовий запис № 5.

11 листопада 1998 року ОСОБА_2 склав заповіт на випадок своєї смерті, згідно з яким все своє майно заповів ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Отрищенко О. І. від 28 квітня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 пропущено строк прийняття спадщини.

З акта перевірка факту проживання від 12 червня 2018 року, убачається що батько заявниці ОСОБА_2 проживав до дня смерті у квартирі

ОСОБА_1 в м. Києві, за адресою: АДРЕСА_1 . Сусіди факт проживання ОСОБА_2 до дня смерті підтвердили.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

За правилами статей 12 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не надала достатніх доказів на підтвердження того, що на час відкриття спадщини вона проживала разом з померлим ОСОБА_2 за адресою її постійного місця проживання:

АДРЕСА_1 , оскільки документальними доказами підтверджується, що спадкодавець помер у селі Покришів Брусилівського району Житомирської області, де його і поховано та видано свідоцтво про смерть. За встановлених обставин, суди попередніх інстанцій обгрунтовано відмовили у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання.

Доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні справи суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наданим заявником доказам на підтвердження її постійного проживання разом з батьком на час відкриття спадщини, зокрема, акту від 12 червня 2018 року та показам свідків є неспроможними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій урахували зазначені докази, але за відсутності інших належних та допустимих доказів, зокрема письмових доказів, які б у сукупності були достатніми на підтвердження зазначених обставин, дійшли переконливого висновку про недоведеність заявником її вимог.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак