Постанова

Іменем України

03 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 759/14612/18

провадження № 61-12773св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01 грудня 2018 року, просив суд: визнати право власності від 18 вересня 2017 року № 22495109, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 37240174 від 25 вересня 2017 року, приватний нотаріус Чмирук О. В., Київський міський нотаріальний округ та правочин, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на нежитлове приміщення (від 18 вересня 2017 року № 2249109), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 13605186680000, загальною площею 365,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 приміщення НОМЕР_1 - незаконними і скасувати, як такі, що порушують його права та інтереси; визнати за ним та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на нежитлове приміщення загальною площею 365,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом: накладення арешту на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 365,5 кв. м; заборони ОСОБА_2 та її довіреним особам розповсюджувати будь-яку рекламу та здійснювати будь-які нотаріальні дії щодо спірного нерухомого майна; заборонити іншим особам, державним та приватним нотаріусам, державному майновому кадастру України та його філіям, державним реєстраторам та особам, які мають доступ до Державного реєстру рухомого та нерухомого майна, нотаріусам, державним та приватним виконавцям, юристам, державній архітектурно-будівельній інспекції, містобудівним архітектурним відділам здійснювати будь-які дії, пов`язані з реєстрацією обліку по спірному нерухомому майну.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначив, що після відкриття провадження у справі ОСОБА_2 розмістила оголошення про продаж приміщення, яке є предметом спору у цій справі. Однак, продаж цього приміщення суттєво ускладнить або навіть унеможливить ефективний захист або поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів.

Короткий зміст судових рішення

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, задоволено частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Накладено арешт на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 365,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 136055186680000, номер запису про право власності 22495109.

У задоволенні інших вимог заяви про забезпечення позову відмовлено.

Частково задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що право власності на нежитлове приміщення, яке є предметом спору, зареєстровано за відповідачем, отже у цьому випадку є підстави вважати, що остання має можливість розпорядитися вказаним майно до ухвалення рішення у справі і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували, що у пред`явленому позові ОСОБА_1 просить визнати спірне нежитлове приміщення спільною сумісною власністю подружжя, отже навіть у випадку задоволення позову він має право лише на 1/2 частини цього майна. Разом з тим, оскаржуваними судовими рішеннями позов було забезпечено шляхом накладення арешту на все нежитлове приміщення, тому такий засіб забезпечення позову не є співмірним із заявленими вимогами, що є порушенням вимог частини третьої статті 150 ЦПК України. Крім того, заявником не надано суду належних доказів того, що відповідач у справі має намір відчужити спірне нерухоме майно.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, визнання права власності.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 , посилався на те, що після відкриття провадження у справі, ОСОБА_2 розмістила оголошення про продаж приміщення, яке є предметом спору у цій справі. Однак, продаж цього приміщення суттєво ускладнить або навіть унеможливить ефективний захист або поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів.

У частинах першій, другій статті 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову,суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вказане свідчить, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Предметом спору у цій справі є нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 365,5 кв. м.

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на вказане нежитлове приміщення зареєстроване за ОСОБА_2 .

Посилання на те, що позивач просить визнати за ним право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення, а тому накладення арешту на все майно є неспівмірним, є необґрунтованим, оскільки судом установлено, що у цій справі ОСОБА_1 , окрім іншого, просить суд визнати за ним та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, предметом спору у цій справі є вказане нежитлове приміщення вцілому, а не його 1/2 частина, тому судом при задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на все спірне нежитлове приміщення враховано принцип співмірності забезпечення позову із пред`явленими позивачем вимогами.

При цьому факт того, що позивач просить визнати належність спірного приміщення на праві спільної сумісної власності не змінює того, що спір стосується всього нерухомого майна. Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у цьому випадку є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, крім того, вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами і не порушують прав відповідача, оскільки вона не позбавлена права володіти й користуватись спірним майном. Крім того, згідно з частиною першою статті 159 ЦПК України заявник має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживались.

Відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Доводи заявника про те, що суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення на правильність висновків не впливають, оскільки підстав, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, за яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, матеріали справи не містять.

Разом з тим, відповідач не позбавлена можливості подати клопотання про зустрічне забезпечення з обґрунтуванням наявності підстав для такого забезпечення і наданням відповідних доказів на підтвердження цих обставин, у порядку, передбаченому ч.6 ст. 154 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян