Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 759/14821/16-ц

провадження № 61-11888 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 березня 2019 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сестра її батька - ОСОБА_4 , тобто її тітка, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 23 липня 2016 року.

Вона є спадкоємцем другої черги за правом представлення після смерті ОСОБА_4 , як дочка її померлого брата, унаслідок чого вона звернулася до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 . З матеріалів спадкової справи вона довідалась про те, що існує заповіт від 11 березня 2003 року, на підставі якого ОСОБА_4 заповіла відповідачці квартиру АДРЕСА_1 .

Вважала вищевказаний заповіт недійсним, оскільки у ньому підпис спадкодавця підроблено, їй у деталях відомо як виглядав справжній підпис ОСОБА_4 і він за зовнішніми ознаками не збігався з підписом, що міститься в оспорюваному заповіті. Крім того, їй було відомо, що ОСОБА_4 не мала наміру складати заповіт на користь відповідачки, про що спадкодавець за життя особисто повідомляла ОСОБА_3 .

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визначити недійсним заповіт від 11 березня 2003 року, посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою належними та допустимими доказами недійсність оспорюваного заповіту не підтверджена. Заповіт посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, складений 11 березня 2003 року спадкодавцем на користь ОСОБА_3 , відповідає положенням статей 1233 1236 1247 ЦК України. Відсутні докази на підтвердження того, що нотаріус посвідчив спірний заповіт за відсутності заповідача, ОСОБА_4 , чи унаслідок зловмисної домовленості нотаріуса з особою відмінною від заповідача.

ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження її доводів про те, що підпис в оспорюваному заповіті від імені заповідача виконано іншою особою, також відсутні докази, які містять підпис заповідача, унаслідок чого судом було відмовлено позивачці у призначенні судово-почеркознавчої експертизи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення у редакції цієї постанови.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що заповіт спадкодавцем, ОСОБА_4 , був складений 11 березня 2003 року, тому суд першої інстанції безпідставно застосував при вирішенні цього спору положення ЦК України, які набрали чинності 01 січня 2004 року (пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Районний суд у порушення вимог ЦПК України не сприяв позивачці у реалізації її прав, безпідставно не витребував документи, які містили оригінали підпису спадкодавця, ОСОБА_4 , і безпідставно відмовив у призначенні судово-почеркознавчої експертизи підпису у заповіті.

Апеляційний суд витребував документи зі зразками підпису спадкодавця, ОСОБА_4 та призначив судово-почеркознавчу експертизу.

Висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 04 травня 2020 року № 34071/34072/19-32 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_4 , які містяться у заповіті від 11 березня 2003 року, виконані саме ОСОБА_4 .

Таким чином, позивачкою належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірний заповіт підписано іншою особою ніж спадкодавцем, ОСОБА_4 , правові підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддівДругої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 759/14821/16-ц з Святошинського районного суду м. Києва.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що для проведення судово-почеркознавчої експертизи до апеляційного суду було надано обмежену кількість вільних зразків підпису спадкодавця, які були виконані нею або задовго до моменту складання заповіту, чи через значний час після його складання. Унаслідок зазначених обставин у висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 04 травня 2020 року № 34071/34072/19-32 було виявлено розбіжності, які експерт вважав не суттєвими, проте експерт не навів мотивів свого рішення. Таким чином, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про виклик експерта, що позбавило ОСОБА_1 можливості поставити експерту питання, відповідь на які мали значення для правильного вирішення справи.

Доводи особи, яка подала відзив

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Позивачкою не доведено належними доказами, що оспорюваний заповіт підписано не ОСОБА_4 . Вказане також спростовується висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 04 травня 2020 року № 34071/34072/19-32.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23 липня 2016 року.

ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 липня 1998 року та свідоцтва про право на спадщину від 27 вересня 2000 року.

11 березня 2003 року ОСОБА_4 було складено нотаріально посвідчений заповіт, на підставі якого вона заповіла ОСОБА_3 вищевказану квартиру.

29 липня 2016 року Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа щодо спадкового майна померлої - ОСОБА_4 , на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини за законом.

05 серпня 2016 року до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 на підставі заповіту, підпис якої засвідчений консулом Посольства України у Канаді ОСОБА_6 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Наявність підстав для визнання заповіту, як будь-якого правочину, недійсним має встановлюватися судом на момент його вчинення.

Оскільки предметом розгляду у справі є вимога про недійсність заповіту від 11 березня 2003 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на момент виникнення правовідносин, зокрема ЦК УРСР 1963 року, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5, яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту.

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР (тут і надалі чинного, на час виникнення спірних правовідносин) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Статтею 541 ЦК УРСР визначено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Згідно з пунктом 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час посвідчення спірного заповіту) нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541 543 ЦК УРСР і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі та підписаний особисто заповідачем.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій.

Установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (пункт 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Таким чином, перед складанням заповіту нотаріусом обов`язково встановлюється особа заповідача шляхом перевіряння зазначених вище документів.

Тлумачення зазначених норм права, які регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, свідчить про те, що до вимог форми заповіту законодавець відносив такі: заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем та нотаріально посвідчений.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що є її процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України), підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки при його посвідченні були дотримані вимоги законодавства України.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, вірно врахував висновок експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 04 травня 2020 року № 34071/34072/19-32, згідно з яким підписи від імені ОСОБА_4 , які містяться у заповіті від 11 березня 2003 року, виконані саме ОСОБА_4 (а.с. 49-53, т. 3). Вказаний висновок експертів не спростовано.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що зазначений висновок експертів є вичерпним і категоричним, так як встановлені збіжні ознаки є суттєвими, у своїй сукупності індивідуалізують підпис заповідача та є достатніми для висновку, що підпис у заповіті виконано саме ОСОБА_4 , а виявлені розбіжності не є суттєвими, про що експертом і зазначено, і на категоричний позитивний висновок експертів не впливають, що спростовує доводи касаційної скарги щодо необхідності виклику експерта для надання додаткових пояснень.

Апеляційним судом надано належну правову оцінку зазначеному висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 04 травня 2020 року № 34071/34072/19-32 у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами у справі. Вказаним висновком експерта беззаперечно встановлено спірний факт щодо безпосереднього підписання спадкодавцем оспорюваного заповіту.

Отже, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець