Постанова

Іменем України

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 759/15637/18

провадження № 61-17249св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 06 травня 2014 року вона перебуває в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , під час якого 17 лютого 2016 року надала письмову заяву на укладення відповідачем договору купівлі-продажу майнових прав і 19 лютого 2016 року за договором купівлі-продажу укладеного відповідачем з ПАТ «Холдингова компанія «Київмісьбуд», останнім було придбано майнові права на квартиру АДРЕСА_1 вартістю 898 776 грн.

Оскільки спірна квартира набута в період шлюбу, вважає, що квартира є об`єктом права спільної сумісної власності, і їй належить 1/2 частина квартири. Просила припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру, визнати право власності за нею та відповідачем по 1/2 частині кожному, стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року під головуванням судді Шум Л. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволені позову суд першої інстанції, проаналізувавши надані докази, доходи сторін виходив з того, що квартиру придбано відповідачем за його особисті як дошлюбні кошти та кошти передані йому його матір`ю. Суд також виходив з того, що позивач, перебуваючи у шлюбі, не працювала та не мала доходів, а відтак вважав, що її доводи про придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя нею не доведені.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції вказував, що у суду першої інстанції не було достатньо підстав визнавати в розумінні пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистими коштами відповідача, кошти отримані ним до укладення шлюбу від продажу частини належної йому квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бондар В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що суд апеляційної інстанції, не врахував обставини справи, а позивач не довела факту купівлі квартири за кошти набуті подружжям під час шлюбу. Висновок апеляційного суду про те, що він критично оцінює доводи відповідача, що ним внесено кошти при купівлі спірної квартири отримані ним у 2008 році від відчуження іншого житла, яке йому належало та до моменту купівлі житла у шлюбі знаходились у матері відповідача є помилковим, адже не ґрунтується на матеріалах справи.

Представник заявника вказував, що при ухвалення оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції дійшов висновків без врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц (провадження № 61-15808св18), від 22 червня 2018 року у справі № 138/2503/17 (провадження № 61-20162св19), від 28 листопада 2018 року у справі № 494/498/16-ц (провадження № 61-5303св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Доводом касаційної скарги є також те, що на думку, представника заявника факт перебування сторін у шлюбі на момент придбання спірної квартири не є підставою для визначення спірного майна спільним сумісним майном подружжя.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Святошинського районного суду м. Києва.

08 грудня 2021 року цивільна справа № 563/904/19 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 грудня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 квітня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 06 травня 2014 року між позивачем і відповідачем зареєстровано шлюб.

19 лютого 2016 року між ПАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 14542/РН-К, відповідно до умов якого відповідач придбав майнові права на квартиру АДРЕСА_1 (п. 1.1.), загальною площею 57,14 кв. м (п. 1.3).

За умовами договору відповідач (покупець) зобов`язався здійснити оплату 99 % вартості майнових прав у розмірі 891 995,76 грн протягом 5 банківських днів після підписання договору (п. 3.2).

Гроші в розмірі вартості майнових прав перераховані відповідачем на рахунок ПАТ «ХК «Київміськбуд» 25 лютого 2016 року.

На день підписання договору вартість майнових прав на квартиру складала 900 983,52 грн (п. 3.1).

Позивач, як дружина відповідача, надала письмову згоду на укладення та підписання договору купівлі-продажу майнових прав, за яким у спільну сумісну власність подружжя набуватиметься об`єкт нерухомого майна, а саме - квартира АДРЕСА_1 за кошти, набуті в період перебування в зареєстрованому шлюбі.

Встановлено, що відповідно до довідки ПАТ «ХК «Київмісьбуд» від 06 листопада 2017 року, вартість майнових прав на вищевказану квартиру сплачено в сумі 898 776 грн, що відповідає оплаті 100% вартості майнових прав.

13 листопада 2017 року на підставі акту прийому-передачі майнових прав на об`єкт, ОСОБА_2 прийняв майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,00 кв. м, житловою площею 29,10 кв. м.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30 листопада 2016 року за відповідачем на праві приватної власності зареєстровано квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: 14542\РН-К від 19 лютого 2016 року.

Судом першої інстанції встановлено, що джерелом грошових коштів, які належали відповідачу особисто та за які було придбано спірне майно, є кошти в сумі 600 000 грн отримані ним разом з його матір`ю ОСОБА_3 від продажу в 2008 році квартири АДРЕСА_5 та кошти передані йому його матір`ю від продажу нею квартири АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2016 року за 536 713 грн.

З п. 3 договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2016 року встановлено, що ОСОБА_3 (мати відповідача) продала, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_6 за 536 713 грн, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на відповідний розрахунковий рахунок продавця.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Установивши, що спірна квартира була набута сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, презумпція спільного майна подружжя не спростована, апеляційний суд правильно визнав, що кожному із подружжя належить по 1/2 частці у праві власності на це нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанцій вказував, що судом першої інстанції встановлено, що джерелом грошових коштів, які належали відповідачу особисто та за які було придбано спірне майно, є кошти в сумі 600 000 грн отримані ним разом з його матір`ю ОСОБА_3 від продажу в 2008 році квартири АДРЕСА_5 та кошти передані йому його матір`ю від продажу нею квартири АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2016 року за 536 713 грн.

Вказаним обставинам апеляційний судом було надано оцінку та вказано, що встановлені судом першої інстанції обставини не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, а висновок суду, що ці кошти не є спільними коштами подружжя (сторін), а особистими коштами лише відповідача не відповідають обставинам справи. Так, згідно п. 3 договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 (мати відповідача) продала, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_6 за 536 713 грн, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на відповідний розрахунковий рахунок продавця. Тобто за умовами зазначеного договору купівлі-продажу квартири вбачається, що цей договір стосується лише його сторін - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і аж ніяк відповідача ОСОБА_2 .

Апеляційним судом встановлено, що гроші за договором купівлі-продажу спірної квартири (тоді ще майнових прав) внесено відповідачем 26 лютого 2016 року і внесення грошей саме в цей день не заперечується стороною позивачки. З письмової заяви позивача ОСОБА_1 від 17 лютого 2016 року вбачається, що остання, як дружина покупця ОСОБА_2 надала свою згоду на укладання та підписання договору купівлі-продажу майнових прав, за яким у спільну сумісну власність подружжя набуватиметься об`єкт нерухомого майна, а саме квартира АДРЕСА_1 , за кошти, набуті ними в період зареєстрованого шлюбу. При цьому, позивачем зазначено, що такий правочин відповідає інтересам сім`ї і вона погоджується з тим, що умови договору визначалися її чоловіком самостійно.

Крім того апеляційний суд вказував, що належних доказів того, що мати відповідача передала йому отримані від продажу квартири кошти саме для покупки спірного майна не інтересах сім`ї, а особисто в інтересах відповідача, останній не надав, а суд першої інстанції таких обставин не встановив.

Суд апеляційної інстанції також критично розцінив доводи відповідача, щодо внесення за спірне майно частини грошей від продажу 07 травня 2008 року разом з матір`ю квартири АДРЕСА_5 , оскільки з часу отримання коштів за продажу вказаної квартири і до часу набуття спірного майна пройшло майже 8 років, і знову ж на вимогу закону відповідач а ні в суді першої, а ні в суді апеляційної інстанції не підтвердив належними доказами свої доводи що саме за рахунок саме цих коштів ним було оплачено спірне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що позивач не довела факту купівлі квартири за кошти набуті подружжям під час шлюбу, а апеляційний суд критично оцінив доводи відповідача про те, що ним внесено кошти при купівлі спірної квартири отримані ним у 2008 році від відчуження іншого житла, а грошові кошти, отримані від відчуження, до моменту купівлі житла у шлюбі, знаходились у матері відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме ці кошти передані за договором купівлі-продажу майнових прав від 19 лютого 2016 року, укладеним між ПАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що при ухвалення оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції дійшов висновків без врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц (провадження № 61-15808св18), від 22 червня 2018 року у справі № 138/2503/17 (провадження № 61-20162св19), від 28 листопада 2018 року у справі № 494/498/16-ц (провадження № 61-5303св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) колегія суддів відхиляє з тих підстав, що фактичні обставини встановлені судами у справах, вказаних представником заявника та у справі, що є предметом перегляду різні.

Крім того колегія суддів зазначає, що саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними фактичними обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький