Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 759/16067/15

провадження № 61-13420св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті», товариство) звернулося до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором.

На обґрунтування позову посилалося на те, що 25 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 50011478, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у сумі 218 250,38 грн із встановленим еквівалентом 26 536 дол. США на строк 60 місяців, із відсотковою ставкою 9,9 %, яка змінюється відповідно до пункту 2.3 Загальних умов кредитування, як складової кредитного договору.

Кредитні зобов`язання позичальника забезпечені порукою ОСОБА_2 , про що зазначено у кредитному договорі, який підписав поручитель.

Також 30 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладений договір застави, предметом якого є автомобіль «Volkswagen Passat».

Позичальник належним чином своїх зобов`язань не виконував, у зв`язку із чим кредитор, використовуючи своє право вимагати дострокового виконання зобов`язань, визнав цей строк таким, що настав 25 вересня 2015 року.

З урахуванням наведеного, товариство просило стягнути солідарно з відповідачів: заборгованість за кредитним договором у розмірі 359 671,84 грн; штрафи - 109 115,38 грн (за порушення пункту 8.3 договору - 3 627,69 грн, за порушення пункту 3.3 договору - 43 650,08 грн, за порушення пункту 8.4 договору - 32 737,56 грн, за порушення пункту 4.1.2 договору - 29 100,05 грн), пеню - 10 879,53 грн, три відсотки річних - 3 263,30 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 17 169,57 грн та збитки - 72 443,62 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь TOB «Порше Мобіліті» основну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 326 489,04 грн; штраф - 109 115,38 грн, пеню - 5 191,85 грн, три відсотки річних - 1 558,06 грн; суму інфляційних втрат - 9 135,82 грн, збитки - 60 369,68 грн, а всього на загальну суму 511 919,83 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконував, що є підставою для солідарного стягнення з нього та поручителя заборгованості за кредитним договором. Суд першої інстанції погодився з наданим банком розрахунком заборгованості, крім нарахування збитків, які стягнув у меншому розмірі.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 107 737,02 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що строк, у який настав обов`язок повернути кредит достроково, настав не 25 вересня 2015 року, а 08 квітня 2015 року. До суду кредитор звернувся 09 жовтня 2015 року, отже, порука є припиненою, оскільки кредитор впродовж шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання не звернувся до суду з вимогою до поручителя, а тому вимоги до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню. Вирішуючи питання про розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначав, що сума кредиту невиконаних грошових зобов`язань відповідача за період з січня 2015 року до березня 2015 року становить 18 442,06 грн, а також сума кредиту (залишок), що підлягає поверненню - 10 085,30 дол. США, що за курсом долара США (що передував даті укладення кредитного договору, відповідно до пункту 1.3.1 загальних умов користування - 8, 2250 грн за 1 долар США) становить 82 951,59 грн. Також задоволено вимоги в частині стягнення пені за період із січня 2015 року до березня 2015 року у розмірі 18 442,06 грн та трьох відсотків річних, нарахованих за період з квітня 2015 року до серпня 2015 року, у розмірі 1 943,28 грн. У частині вимог про стягнення 9,9 % за користування коштами за період з 25 вересня 2015 року до 07 липня 2017 року відмовлено у зв`язку зі зміною строку виконання зобов`язань. Також відмовлено в частині вимог: про стягнення інфляційних втрат, оскільки товариство проводило нарахування інфляційних втрат на зобов`язання в іноземній валюті; про стягнення штрафів та збитків за сплату страхових платежів, а також витрат на правову допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2019 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив строк виконання основного зобов`язання, оскільки вимога щодо дострокового повернення кредиту боржнику направлялася лише 19 серпня 2015 року та отримана ним 26 серпня 2015 року, тому строк виконання зобов`язання настав 26 вересня 2015 року. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що строк виконання зобов`язання настав 08 квітня 2015 року ґрунтуються на припущеннях. Апеляційний суд неправильно застосував положення статей 524 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пунктів 1.3, 1.3 кредитного договору та неправильно встановив розмір заборгованості, оскільки еквівалент суми кредиту необхідно визначати за офіційним курсом долара США на дату сплати коштів, а не за курсом, що передував даті укладення кредитного договору. Суд дійшов помилкового висновку про припинення поруки, оскільки строк виконання основного зобов`язання настав 25 вересня 2015 року, а товариство звернулося до суду із позовом у жовтні 2015 року, тому порука не є припиненою. Також суд безпідставно відмовив у стягненні інфляційних втрат, пені, штрафних санкцій та збитків у вигляді витрат на страхування предмета іпотеки.

У серпні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просив касаційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що 25 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 50011478. Цей договір складається з Основних умов та Загальних умов кредитування.

Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_1 надані кредитні кошти у сумі 218 250,38 грн зі встановленим еквівалентом 26 536 дол. США, на строк 60 місяців, із відсотковою ставкою 9,9 %, яка відповідно до пункту 2.3 Загальних умов кредитування є змінною.

Кредитні зобов`язання забезпечені порукою ОСОБА_2 , умови якої визначені у Загальних умовах кредитування та договором застави транспортного засобу від 30 грудня 2013 року, що укладений між кредитором та позичальником.

18 березня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_2 вимогу № 50011487 про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яку вона отримала 25 березня 2015 року.

19 серпня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_1 вимогу № 50011478 про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яку він отримав 28 серпня 2015 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

На підставі положень частини четвертої статті 559 ЦК України необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором має бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Щодо способів визначення моменту настання обов`язку у позичальника достроково виконати основне зобов`язання

Законодавець не визначив імперативного правила щодо умов та підстав настання строку виконання основного зобов`язання у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку з повернення кредиту, відсотків у певні строки та у визначеному кредитним договором розміром. Як правило, такі умови визначаються сторонами у договорі.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуваннями вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України та статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 203/4947/15-ц (провадження № 61-19344ск18) зазначив, що: «Визначення правової природи письмової вимоги кредитора до боржника, та відповідно правових наслідків її надіслання залежить від змісту такої вимоги.

Якщо вимога за своїм змістом є нагадуванням чи інформуванням про існування заборгованості, а також містить прохання про погашення поточної заборгованості, то така вимога є досудовою претензією.

Якщо письмове звернення кредитора до боржника містить вимогу про дострокове повернення усієї суми заборгованості як простроченої, так і поточної, то таке звернення є вимогою про дострокове повернення кредиту, наслідком надіслання якої є зміна строку виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) зазначила, що: «Аналіз змісту статей 1054 1050 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов`язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов`язання (дострокове виконання основного зобов`язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, то відповідний строк для пред`явлення вимоги до боржника обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.

Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке направляється позичальнику є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257 259 ЦК України), недотримання якого може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд».

Повертаючи справу щодо вирішення спору з подібних правовідносин на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 12 січня 2021 року у справі № 522/908/16-ц (провадження № 14-185цс20) зазначила, що при вирішенні питання про початок відліку шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, суди мають враховувати умови кредитних договорів та договорів поруки, якими визначено порядок та строки виконання зобов`язання у випадку реалізації кредитором права на дострокове повернення боргу.

Таким чином, момент та порядок настання строку виконання основного зобов`язання визначається сторонами за правилами, викладеними у кредитному договорі, а також кредитором у вимозі у разі невизначення такого моменту у кредитному договорі.

Визначаючи момент настання строку виконання основного зобов`язання, суди мають враховувати зміст умов кредитного договору, що регулюють спірні правовідносини, а також зміст вимоги, направленої кредитором позичальнику.

Щодо умов кредитного договору про момент настання строку виконання основного зобов`язання

Відповідно до пункту 3.2 Загальних умов кредитування позикодавець мав право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору у випадках, серед яких, - порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше один календарний місяць. У такому випадку позичальник зобов`язаний повернути у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу (пункт 3.3 Загальних умов кредитування).

Суд апеляційної інстанції встановив, що 18 березня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило поручителю ОСОБА_4 вимогу № 50011487, яку вона отримала 25 березня 2015 року, про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за кредитним договором, та зробив висновок, що кредитодавець скористався своїм правом визначення терміну повернення кредиту таким, що настав, та правом вимагати дострокового повернення всієї суми отриманого кредиту, нарахованих відсотків та інших нарахованих за договором платежів.

Проте суд апеляційної інстанції неправильно визначив строк настання виконання зобов`язання, а саме - через 10 робочих днів з дня отримання вимоги (08 квітня 2015 року), оскільки у пункті 3.3 Загальних умов кредитування визначено, що строк виконання зобов`язання настає протягом тридцяти днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу.

Положеннями кредитного договору не встановлено право кредитодавця в односторонньому порядку змінювати умови договору, зокрема змінювати строк настання виконання зобов`язання. Тому зазначення ТОВ «Порше Мобіліті» у письмовій вимозі, адресованій поручителюОСОБА_4 , про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором саме десятиденного строку повернення кредиту не має правового значення, оскільки таке значення має тридцятиденний строк, встановлений сторонами кредитного договору.

З урахуванням наведеного необхідно дійти висновку, що строк виконання зобов`язання у спірному випадку настав 24 квітня 2015 року.

Отже, змінивши строк виконання основного зобов`язання, який настав 24 квітня 2015 року, банк звернувся до суду із зазначеним позовом 09 жовтня 2015 року, тобто в межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції, у зв`язку із неправильним визначенням строку виконання зобов`язання, дійшов помилкового висновку, що зобов`язання поручителя ОСОБА_2 припинилось у повному обсязі відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.

Щодо вимог про стягнення заборгованості та її розміру

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що при визначенні еквіваленту іноземної валюти необхідно застосовувати еквівалент долара США за курсом, що передував даті укладення договору, а саме за курсом 8,2250 грн до долара США. Цей висновок є помилковим з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1.3.1 договору (Загальних умов кредитування) розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у Графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позитивне або від`ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як корегування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшується більше ніж на 2 %, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником. Додатково позичальник зобов`язується компенсувати компанії витрати, що пов`язані зі сплатою податку з доходів фізичних осіб (або іншого аналогічного податку), у зв`язку з виникненням у позичальника доходу, пов`язаного зі зміною курсу іноземної валюти, прийнятої сторонами у кредитному договорі, по відношенню до української гривні.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15 (провадження № 14-727цс19).

Уточнюючи позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» зазначило, що заборгованість за кредитним договором становить еквівалент 10 085,30 дол. США, що відповідно до обмінного курсу валют ПАТ «Креді Агріколь Банк» становить 262 772,49 грн (1 дол. США складав 26,055 грн)

З урахуванням наведеного на користь ТОВ «Креді Агріколь Банк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 262 772,49 грн, а не сума, яка помилково визначена за курсом 8,2250 грн до 1 долара США.

Щодо вимог про стягнення несплачених щомісячних платежів

Відповідно до умов кредитного договору позичальник взяв на себе зобов`язання сплачувати обумовлені платежі за кредитним договором рівними частинами щомісяця згідно з графіком платежів. Тобто, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Отже, в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Такі правові висновки виклала Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) і підстав для відступу від такої правової позиції Верховний Суд не встановив.

З наданого розрахунку несплачених щомісячних платежів випливає, що товариство просить стягнути з відповідачів 49 784,24 грн за невиконання грошових зобов`язань, зазначена сума розрахована за період з січня 2015 року до серпня 2015 року.

Проте оскільки позивач звернувся до суду з позовом 09 жовтня 2015 року, то з урахуванням частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_2 припинилася в частині платежів, нарахованих до сплати за період з січня до квітня 2015 року.

Тому з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» підлягає солідарному стягненню сума несплачених чергових платежів з травня до серпня 2015 року у розмірі 24 505,32 грн, а з ОСОБА_1 на користь товариства підлягає також стягненню 25 278,92 грн - сума несплачених чергових платежів з січня до квітня 2015 року.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Отже, норма частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суду України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

У пункті 1 Загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору від 25 грудня 2013 року № 50011478, передбачено, що сторони погоджуються, що кошти у повернення кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання ТОВ «Порше Мобіліті» очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі чинного обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.

Позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування еквівалентів платежів в іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договору (ПАТ «Креді Агріколь Банк»).

Установивши, що всі платежі за кредитним договором самостійно коригувались позивачем під час виставляння рахунків позичальнику відповідно до офіційного курсу долара США ПАТ «Креді Агріколь Банк» станом на момент звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що в позивача не виникло втрат у зв`язку зі знеціненням гривні, що є підставою для відмови у задоволенні цих вимог.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафу, пені та збитків

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника невигідних правових наслідків, передбачених законом, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

У пунктах 8.1, 8.2 Загальних умов кредитування передбачено, що у разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, позичальник сплачує компанії пеню у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. У разі порушення позичальником терміну повернення кредиту, визначеного у статті 3.3, за винятком умови порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченої в статті 3.2.1, позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20 % від суми кредиту.

За умовами пункту 8.3 Загальних умов кредитування, за кожен випадок порушення позичальником умов статей 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 позичальник сплачує компанії штраф в українській гривні у розмірі еквівалента 15 євро чи 20 дол. CШA відповідно до еквіваленту суми кредиту та/або додаткового кредиту у кредитному договорі за обмінним курсом банку, зазначеним у кредитному договорі на момент направлення компанією першого листа щодо сплати.

Згідно із пунктом 8.4 Загальних умов кредитування у випадку будь-якого порушення позичальником вимог пункту 5.5 цього кредитного договору, включаючи, але не обмежуючись випадками укладення позичальником договору страхування із страховою компанією, неавторизованою компанією тощо, позичальник сплачує на вимогу компанії штраф в розмірі 15 % від суми кредиту.

Із наведеного вище вбачається, що пеня застосовується у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту, а штраф - за неповернення кредиту в тридцять календарних днів з дати одержання повідомлення про дострокове повернення кредиту (пункт 3.3 загальних умов кредитування); за порушення пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Загальних умов кредитування; за порушення пункту 5.5 Загальних умов кредитування, включаючи, але не обмежуючись випадками укладення позичальником договору страхування із страховою компанією, неавторизованою компанією тощо.

Отже, пеня та штраф у цій справі застосовані за різні порушення умов кредитного договору.

Томупомилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що нарахування поряд із пенею штрафів, відповідно до пунктів 8.2, 8.3 договору, є застосуванням подвійної відповідальності, оскільки пеня та штрафи у цій справі застосовані за різні порушення умов кредитного договору.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 583/2565/15-ц (провадження № 61-8961св18).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені відповідно до пункту 8.1 договору у розмірі 4 400,09 грн (за період із січня до березня 2015 року).

Проте відповідно до наявного розрахунку пені, який міститься у матеріалах справи, пеня на прострочені платежі розрахована за межами строку дії договору, у зв`язку з достроковим зверненням стягнення. Тому визначення пені у розмірі 4 400,09 грн є помилковим.

З урахуванням того, що строк дострокового виконання настав 24 квітня 2015 року, то на три прострочені платежі з січня до березня підлягає нарахуванню пеня у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожне прострочення, а саме:

з 16 січня до 24 квітня 2015 року розмір пені становить 144,11 грн (5 292,02 грн х 10 % / 360 х 98);

з 16 лютого до 24 квітня 2015 року розмір пені становить 109,36 грн (5 876,79 грн х 10 % / 360 х 67);

з 16 березня до 24 квітня 2015 року розмір пені становить 78,79 грн (7 273,25 грн х 10 % / 360 х 39).

З урахуванням наведеного з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» підлягає стягненню пеня на прострочені платежі у розмірі 332,26 грн.

Зазначена сума пені не підлягає стягненню з ОСОБА_2 , оскільки пеня нарахована на прострочені платежі, щодо яких, з урахуванням частини четвертої статті 559 ЦК України, порука ОСОБА_2 припинилася.

Крім того, апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні вимог про стягнення штрафу за порушення пункту 4.1.2 договору застави, посилаючись на відсутність доказів відчуження предмета застави. Натомість суд першої інстанції встановив, що відповідно до відомостей кримінального провадження № 42016101040000053 відповідач здійснив відчуження предмета застави невідомій особі.

З урахуванням наведеного постанова суду апеляційної інстанцій в частині відмови у стягненні штрафів за порушення пункту 8.3 договору у розмірі 3 627,69 грн; за порушення пункту 8.2 договору у розмірі 43 650,08 грн та за порушення пункту 4.1.2 договору застави у розмірі 29 100,05 грн підлягає скасуванню, із залишенням в цій частині рішення суду першої інстанції в силі.

Щодо вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 32 737,56 грн за порушення пункту 5.5 кредитного договору, то суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів їх правомірності.

З висновком апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення штрафу погоджується і Верховний Суд.

Сплата штрафу за таке порушення передбачено пунктом 8.4 кредитного договору, відповідного до якого позичальник має сплатити штраф у випадку будь-якого порушення ним вимог пункту 5.5 договору, включаючи, але не обмежуючись випадками укладення позичальником договору страхування із страховою компанією, що не авторизована компанією.

Водночас відповідно до пункту 5.5 кредитного договору позичальник зобов`язується забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, протягом усього строку дії кредитного договору в страховій компанії, яка авторизована компанією.

Як на підставу стягнення штрафу позивач посилався на неповернення відповідачем кредиту, проте зазначене за умовами кредитного договору (пункти 5.5, 8.4) не є підставою для стягнення вказаного виду штрафу.

Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом умов кредитного договору та норм матеріального права у питанні вирішення вимог про стягнення штрафу в розмірі 32 737,56 грн.

Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права при вирішенні вимоги про відшкодування збитків у розмірі 72 443,62 грн, завданих неналежним виконанням пункту 5.5 кредитного договору, з урахуванням умов, зазначених у пункті 5.6 договору.

Відповідно до пункту 5.6 кредитного договору якщо позичальник у порушення статті 5.5 цього кредитного договору не укладе договір страхування або якщо укладений договір страхування не буде чинним з будь-яких причин, компанія на власний вибір укладе такий договір страхування від власного імені або від імені позичальника та здійснить сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування, на користь страхової компанії відповідно до умов, передбачених цими Загальними умовами кредитування.

Обґрунтовуючи необхідність стягнення збитків у зазначеному розмірі, позивач посилався на те, що починаючи з лютого 2015 року відповідач порушив зобов`язання, зазначене у пункті 5.5 кредитного договору, а позивач відповідно до умов пункту 5.6 договору сплатив страхові платежі, сума яких, на думку позивача, має бути компенсована відповідачем.

Апеляційний суд відмовляючи у задоволенні позову в цій частині виходив з відсутності доказів на підтвердження факту укладення договору страхування від імені позичальника чи в його інтересах відповідно до умов пунктів 5.5 та 5.6 кредитного договору, що унеможливлює визначення страхового платежу, який підлягав сплаті страховій компанії. Апеляційний суд також виходив з того, що позивач не обґрунтував та не зазначав правової підстави визначення розміру щомісячних платежів, які не є сталою сумою.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування збитків у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Заявник не посилався на наявність укладеного між ним та страховою компанією договору страхування, як і на інші умови, передбачені пунктом 5.6 кредитного договору, за наявності яких у позичальника міг виникнути обов`язок компенсувати позикодавцю кошти, сплачені страховій компанії.

З інших правових підстав вимоги про відшкодування збитків позивачем не заявлялися.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення збитків, завданих позивачеві у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем пунктів 5.5, 5.6 кредитного договору.

За положеннями частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із позовною заявою та розрахунком, зазначеним у ній, три відсотки річних за період із 16 травня 2015 року до 07 липня 2017 року становлять 1 486,43 грн. Тому постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з боржника трьох відсотків річних у розмірі 1 943,28 грн підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, шляхом зменшення розміру нарахованих трьох відсотків річних з 3 263,30 грн до 1 486,43 грн.

Щодо стягнення відсотків за користування коштами

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту чи вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави, незалежно від способу такого стягнення, змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час вчинення таких дій вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості, звернення стягнення чи вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення відсотків.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога в частині стягнення 9,9 % за користування коштами за період з 25 вересня 2015 року до 07 липня 2017 року у сумі 47 115,11 грн задоволенню не підлягає.

Щодо витрат на правову допомогу

Касаційна скарга не містить доводів щодо непогодження із постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу, а тому підстави для висновку про неправильність постанови апеляційного суду в цій частині касаційним судом не переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, то відповідно до статті 412 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення кредиту (тіла кредиту) та сум невиконаних грошових зобов`язань підлягають скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Порше Мобілі» заборгованості за тілом кредиту та за невиконання грошових зобов`язань за період з травня до серпня 2015 року у розмірі 287 277,81 грн та стягнення з ОСОБА_1 25 278,92 грн за несплачені чергові платежі за період з січня до квітня 2015 року. Постанову суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , необхідно змінити, шляхом зменшення її розміру з 4 400,09 грн до 332,26 грн. Постанова суду апеляційної інстанції: в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафів за невиконання пунктів 8.2, 8.3 кредитного договору та пункту 4.2.1 договору застави підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - залишенню в силі; у частині стягнення трьох відсотків річних підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення розміру трьох відсотків річних з 3 263,30 грн до 1 486,43 грн; у частині відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами за період з 25 вересня 2015 року до 07 липня 2017 року, відмови у стягненні інфляційних втрат, відмови у стягненні штрафу за порушення пункту 8.4, відмови у стягненні збитків за порушення пункту 5.5 підлягає залишенню без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ТОВ «Порше Мобілі» сплачено судовий збір: за подання позову - 25 872,44 грн (6 141,14 грн + 1 897,87 грн + 549,15 грн), за подання касаційної скарги - 17 284,28 грн.

Відповідач ОСОБА_1 сплатив за подання апеляційної скарги 12 963,21 грн судового збору.

Відсоток задоволення позову за наслідками касаційного розгляду справи складає 68,24 %. (ціна позову - 572 543,24 грн (359 671,84 грн + 109 115,38 грн + 10 879,53 грн + 3 263,30 грн + 17 169,57 грн + 72 443, 62 грн), позов задоволено на суму 390 713,24 грн (287 277,81 грн +25 278,92 грн +76 337,82 грн + 332,26 грн +1 486,43 грн).

Отже, на відшкодування витрат зі сплати судового збору на користь ТОВ «Порше Мобілі» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог щодо кожного з відповідачів підлягає стягненню: з ОСОБА_1 - 9 984,10 грн (56,55 %), з ОСОБА_2 - 7 671,25 грн (43,45 %).

Водночас з ТОВ «Порше Мобілі» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 4 117,12 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (31,76 %).

Застосувавши правило взаємозаліку обов`язку сторін зі сплати судових витрат одне одному, на користь ТОВ «Порше Мобіліті» підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору: з ОСОБА_1 - 5 866,98 грн (9 984,10 грн - 4 117,12 грн), з ОСОБА_2 - 7 671,25 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року в частині стягнення кредиту (тіла кредиту) та суми невиконаних грошових зобов`язань скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» у цій частині задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту) та суму невиконаних грошових зобов`язань за період з травня до серпня 2015 року у розмірі 287 277,81 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» суму невиконаних грошових зобов`язань за період з січня до квітня 2015 року у розмірі 25 278,92 грн.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року:

у частині вирішення вимог про стягнення пені змінити, зменшивши розмір пені з 4 400,09 грн до 332,26 грн;

у частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафів за невиконання пункту 8.2 кредитного договору у розмірі 43 650,08 грн, пункту 8.3 кредитного договору у розмірі 3 627,69 грн та пункту 4.2.1 договору застави у розмірі 29 100,05 грн скасувати, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року в цій частині залишити в силі;

у частині вирішення вимоги про стягнення трьох відсотків річних скасувати, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року в цій частині змінити шляхом зменшення розміру стягнення трьох відсотків річних з 3 263,30 грн до 1 486,43 грн;

у частині відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами, відмови у стягненні інфляційних втрат, відмови у стягненні штрафу за порушення пункту 8.4, відмови у стягненні збитків за порушення пункту 5.5 кредитного договору залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» витрати зі сплати судового збору: з ОСОБА_1 - 5 866,98 грн, з ОСОБА_2 - 7 671,25 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко