ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа № 759/16487/21

провадження № 61-772св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

третя особа - Національний банк України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Колдіної О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), третя особа - Національний банк України (далі - НБУ), про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії та договором кредиту.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 10 жовтня 2008 року між ними та Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк», банк) укладений договір кредиту № 700/744019-KV, за умовами якого банк зобов`язався видати йому кредитні кошти у розмірі 60 000,00 доларів США. Крім того, 28 лютого 2008 року між ним та банком укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/352-С, за умовами якого банк зобов`язався видати кредит у розмірі 500 000,00 грн.

Зазначав, що уклавши з банком кредитні договори, він сплатив комісію за видачу кредитних коштів, тобто сплатив повну вартість фінансових послуг, однак банк не видав усю суму кредитних коштів. Залишок невиданих кредитних коштів становить 320 000,00 грн за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2008 року № 030.29-50/352-С та 48 000,00 доларів США за договором кредиту від 10 жовтня 2008 року № 700/744019- KV.

Позивач указав, що у період з 14 жовтня 2008 року до 01 жовтня 2010 року відповідачу нараховано проценти за прострочення надання послуг з видачі кредитних коштів та стосовно частини цих нарахованих процентів прийнято рішення щодо зарахування однорідних зустрічних вимог, строк виконання яких настав відповідно до положень статті 601 ЦК України (з одного боку борг позивача перед відповідачем щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, повернення тіла кредиту, а з іншого боку борг відповідача перед позивачем щодо сплати процентів за прострочення виконання зобов`язання). Про прийняті рішення він повідомив відповідача у період з 08 грудня 2008 року до 01 жовтня 2010 року.

Позивач уважав, що АТ «Альфа Банк», як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», має відповідати перед ним за невидані кредитні кошти, тому ним нараховані штрафні санкції за період з 22 липня 2020 року до 21 липня 2021 року. Банк мав сплатити пеню, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2008 року № 030.29-50/352-С за період з 22 липня 2020 року до 21 липня 2021 року у розмірі 3 504 000,00 грн та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором кредиту від 10 жовтня 2008 року №700/744019-КV за період з 22 липня 2020 року до 21 липня 2021 року у розмірі 525 600,00 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», третя особа - НБУ, про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії та договором кредиту відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що позивач не довів, що між сторонами відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки з матеріалів справи та укладених між сторонами договорів не встановлено, що відбулось припинення одночасно двох зобов`язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому), оскільки за укладеними договорами позивач є позичальником кредитних коштів, а кредитором - банк.

Позивач не надав суду доказів того, що у сторін існують однорідні зустрічні вимоги, оскільки зобов`язань, у яких відповідач був би боржником позивача, між сторонами внаслідок укладення кредитних договорів не виникало і такі обставини вже встановлені судовим рішенням.

Короткий зміст касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий судовий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

30 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 703/1518/18 (провадження № 61-6537св20), та інші щодо поширення на правовідносини між банком (кредитором) та споживачем дії Закону України «Про захист прав споживачів».

Справа розглянута за відсутності позивача, якого належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Суд установив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, не надав оцінку доказам, долученим позивачем до позовної заяви від 21 липня 2021 року.

Відзив на касаційну скаргу визначений Верховним Судом строк не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 жовтня 2008 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 700/744019-КV, згідно з умовами якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру у сумі 60 000 тисяч доларів США зі сплатою 16 % річних та комісій (пункт 1.1 договору).

28 лютого 2008 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/352-С, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику гроші у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання окремими частинами (кожна частина окремо - транш) зі сплатою 14,5 % річних у межах максимального ліміту заборгованості до 500 000 грн (пункт 1.1 договору).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 липня 2015 року у справі № 761/38881/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2016 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до АТ «Укрсоцбанк», третя особа - НБУ, про стягнення коштів у сумі 3 504 000 грн та 764 621 доларів США, оскільки доказів набуття банком грошових коштів у сумі 18 182,18 доларів США та 95 260 доларів США без достатньої на те правової підстави, а також передачі вказаних коштів під впливом обману суду не надано. Суд дійшов висновку, що позивач необґрунтовано заявив позовні вимоги про повернення як безпідставно набутих вищевказаних коштів. Оскільки позивач не довів факт завдання йому збитків з боку відповідача, отже, вимоги щодо відшкодування пені та подвійної переплати також не підлягали задоволенню.

Із вказаного рішення встановлено:

- на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 10 жовтня 2008 року № 700/744019-КV, між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк» укладений іпотечний договір № 700/744021-І0, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 ;

- 19 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 1 598 000,00 грн, що на день укладення договору становило 200 000,00 доларів США;

- встановлено, що квартира була реалізована у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором;

- із довідки банку від 20 грудня 2011 року встановлено повне виконання зобов`язань позивача за договором від 10 жовтня 2008 року № 700/744019-КV.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на «усне слухання». При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (Trudov v. Russia, № 43330/09, § 24, 27, рішення від 13 грудня 2011 року).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частини третя - шоста, восьма статті 128 ЦПК України).

Верховний Суд зазначає, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи суд здійснює відповідно до статті 128 ЦПК України. Якщо в матеріалах справи немає доказів про повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.

Згідно з частиною другою статті 130 ЦПК України розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

Під час апеляційного розгляду справи ухвалою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду з повідомленням учасників справи.

ЄСПЛ зауважував, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (справа «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8).

Принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом (справа «Кайя проти Австрії», заява № 54698/00, рішення від 08 червня 2006 року, пункт 28; справа «Надточій проти України», заява № 7460/03, рішення від 15 травня 2008 року, пункт 26; справа «Гурепка проти України (№ 2)», заява № 38789/04, рішення від 08 квітня 2010 року, пункт 23).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІКС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (див. постанову Великої Палати Верховним Судом від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22)).

У матеріалах справи наявні листи-повідомлення, яким направлено копії ухвали Київського апеляційного суду про призначення справи до розгляду та повідомлено, що розгляд справи призначено на 28 листопада 2023 року на 13:10 год, згідно з якими ці листи-повідомлення, зокрема, направлені ОСОБА_1 на зазначену ним в апеляційній скарзі електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.159).

Згідно зі звітом про підтвердження отримання адресатом вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, а саме ухвали про відкриття провадження у справі № 759/16487/21 та листа-повідомлення була доставлена 13 жовтня 2023 року о 12:52:15 одержувачу ОСОБА_1 на його електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.163).

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21) вказано, що електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім`я у домені «mail.gov.ua».

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/34078/14 (провадження № 61-6503св22) зазначено, що відправлення й доставка судових рішень і процесуальних документів електронним листом на особисту електронну пошту відповідача не свідчить про вручення копії ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги, а також про її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, зазначена позивачем в апеляційній скарзі електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1, на яку суд апеляційної інстанції направив ОСОБА_1 судову повістку про розгляд справи, не є офіційною.

При цьому з матеріалів справи встановлено, що позовну заяву ОСОБА_1 подав через підсистему «Електронний суд». Крім того, листування в суді першої інстанції з позивачем відбувалось також через підсистему «Електронний суд».

Матеріалами справи підтверджено наявність у позивача зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», через який апеляційний суд мав можливість повідомити позивача про дату розгляду справи.

В матеріалах справи відсутні підтвердження того, що ОСОБА_1 був сповіщений про дату судового розгляду шляхом повідомлення через Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» або шляхом направлення судової повістки поштою за адресою його проживання.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що заявник був належним чином повідомлений апеляційним судом про розгляд цієї справи.

Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України вказує на те, що правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Крим того, правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, провадження № 61-13667сво21).

Колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції належно не виконав процесуальний обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи в суді апеляційної інстанції порушені через неналежне повідомлення про дату і час розгляду справи.

За встановлених обставин у цій справі, суду апеляційної інстанції необхідно вирішити питання про розгляд справи з належним повідомленням (викликом) учасників справи відповідно до вимог цивільного процесуального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник