№ 759/17578/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 липня 2022 року

місто Київ

справа № 759/17578/19

провадження № 61-17591св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Телерадіокомпанія Люкс», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Музичко С. Г., Болотова Є. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену Приватним акціонерним товариством «Телерадіокомпанія Люкс» (далі - ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс») на «Телеканалі новин 24» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_5», а також розміщену за посиланням у Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3»: розслідування», такого змісту:

«Укртрансбезпека» давно стала відома через різні корупційні схеми, які за останні роки ніхто не зміг ліквідувати. А пояснюється це тим, що керівник відомства ОСОБА_1 - має підтримку на найвищому державному рівні - спікера парламенту ОСОБА_4»;

«Керівництво державної служби влаштувало на цьому багатомільйонний тіньовий бізнес. Бо, якщо ви хочете привезти в Польщу, ну, наприклад, українську полуницю, то без дозволу вас просто не впустять в країну польські митники»;

«Скільки заробляють такі посередники? Українські перевізники підрахували, що за купівлю цих дозволів вони щороку віддають тіньовим посередникам від п`яти до десяти мільйонів доларів»;

«Працює ця схема тільки тому, що керівництво «Укртрансбезпеки» її старанно оберігає»;

«Цей вид заробітку розквітнув буйним цвітом кілька років тому, коли це відомство очолив ОСОБА_1 . Колишній сотник самооборони Майдану, одразу після Революції Гідності він не залишився без посади, і, спочатку, потрапив до Міністерства доходів та зборів, а потім на посаду керівника «Укртрансбезпеки» і тут у перевізників і почалися хронічні проблеми з отриманням дозволів»;

«ІНФОРМАЦІЯ_6»;

«За вказівкою Міністра інфраструктури ОСОБА_6 була створена спеціальна комісія, яка взялася перевіряти роботу «Укртрансбезпеки». Ця комісія минулого року з`ясувала, що чотириста тисяч бланків дозволів на міжнародні перевезення, які за документами проходили як невикористані, насправді, безслідно зникли»;

«Ревізорам та правоохоронцям вдалося виявити ще кілька схем багатомільйонного тіньового заробітку керівництва «Укртрансбезпеки»;

«За часи керівництва відомством паном ОСОБА_1 , виросла схема вимагання хабарів»;

«З кожного такого корупційного потоку, струмочки грошей течуть нагору до керівництва «Укртрансбезпеки»;

«Постає питання: якщо всі знають про розмах зловживань в цьому відомстві, чому досі не звільнять його керівника ОСОБА_1 ? Не звільнять, бо, виявляється, у пана ОСОБА_1 є надійний покровитель - його давній побратим з часів Майдану - голова Верховної Ради ОСОБА_4. ОСОБА_1 був його помічником, ще коли ОСОБА_4 був звичайним народним депутатом»;

«В уряді ОСОБА_1 намагалися зняти з посади кілька разів, але завжди ці спроби стикалися з тим, що Кабміну ОСОБА_5 треба буде якісь закони проводити через Верховну Раду, а тому ніхто не хоче сваритися з ОСОБА_4 через ОСОБА_1. Відтак, він залишався на посаді, а в «Укртрансбезпеці» процвітала багатомільйонна корупція»;

- зобов`язати ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» спростувати наведену інформацію шляхом оголошення в прямому ефірі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» змісту резолютивної частини рішення суду та розміщення на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 (розділ: новини) повного тексту рішення суду;

- зобов`язати ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» видалити відеосюжет та відеозапис програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розміщені за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2, а також видалити статтю, розміщену за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути солідарно з відповідачів відшкодування моральної шкоди у розмірі 700 000, 00 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 295-р він обіймав посаду голови Державної служби України з безпеки на транспорті.

ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» ІНФОРМАЦІЯ_2 в «Укртрансбезпеці»: розслідування», автором якої є ОСОБА_2 . Також інформація розповсюджена шляхом оприлюднення відеоматеріалу на офіційному вебсайті «Телеканал новин 24» в Youtube.

Позивач вважав, що інформація поширена відповідачем з метою формування у глядача негативного висновку про його особу. Негативна інформація стосовно нього викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень, суперечить принципам журналістської діяльності та стала підставою для ініціювання відносно нього дисциплінарного провадження.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» та ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 16 вересня 2020 року Святошинський районний суд міста Києва позов задовольнив частково.

Визнав недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію про ОСОБА_1 , поширену ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» на «Телеканалі новин 24» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_5», а також розміщену за посиланням у Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 з назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 в «Укртрансбезпеці»: розслідування».

Зобов`язав ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» спростувати зазначену інформацію та видалити цю інформацію із відеосюжету програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3»: розслідування».

В іншій частині вимог позову відмовив.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що твердження: «Бо, якщо ви хочете привезти в Польщу, ну, наприклад, українську полуницю, то без дозволу вас просто не впустять в країну польські митники», а також твердження: «ОСОБА_1 був його помічником, ще коли ОСОБА_4 був звичайним народним депутатом», відповідають дійсності, оскільки перше твердження про обов`язкова наявності дозвільних документів у сфері виробництва та обігу харчових продуктів передбачена вимогами чинного законодавства, а друге твердження стосується факту виконання позивачем обов`язків помічника народного депутата України, який є загальновідомим, оскільки підтверджується інформацією з відкритих джерел, зокрема, вебсайту Верховної Ради України.

Інші оскаржувані твердження можна перевірити на предмет їх дійсності. Оскаржувана інформація виражена здебільшого не у формі критики чи суб`єктивної оцінки дій. У ній не застосовані мовно-стилістичні засоби (гіпербола, алегорія, сатира), тому вона не є оціночними судженнями. Фактично висловлювання втілені у форму тверджень про вчинення позивачем протиправних діянь. Поширена відповідачами інформація не відповідає дійсності, не підтверджується зібраними у справі доказами, є негативною, створює негативне уявлення про позивача та безпосередньо порушує його особисті немайнові права і завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації.

Постановою від 01 вересня 2021 року Київський апеляційний суд скасував рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд зробив висновок, що предмет пред`явленого позову не містить необхідних елементів складу відповідного юридичного правопорушення, оскільки частина висловлювань не стосуються позивача, поширені висловлювання є оціночними судженнями автора.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 27 жовтня 2021 року із застосуванням поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, залишити без змін рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що:

- суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18, від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15-ц (провадження № 61-19467св20), від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20 (провадження № 61-1473св21), від 18 серпня 2021 року у справі № 758/11577/18 (провадження № 61-8754св19);

- суд апеляційної інстанції не дослідив висновок експерта, не врахував показання свідка ОСОБА_6 , що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від відповідачів до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 29 листопада 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 295-р ОСОБА_1 призначений головою Державної служби України з безпеки на транспорті, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 828-рпозивач був звільнений з цієї посади.

13 серпня 2019 року ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» поширило на «Телеканалі новин 24» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_5», а також у мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 публікацію з назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 в «Укртрансбезпеці»: розслідування», у якій зазначено, зокрема, таку інформацію:

«Керівництво державної служби влаштувало на цьому багатомільйонний тіньовий бізнес»;

«Працює ця схема тільки тому, що керівництво «Укртрансбезпеки» її старанно оберігає»;

«ІНФОРМАЦІЯ_6»;

«За часи керівництва відомством паном ОСОБА_1 , виросла схема вимагання хабарів»;

«З кожного такого корупційного потоку, струмочки грошей течуть нагору до керівництва «Укртрансбезпеки»;

« В уряді ОСОБА_1 намагалися зняти з посади кілька разів, але завжди ці спроби стикалися з тим, що Кабміну ОСОБА_5 треба буде якісь закони проводити через Верховну Раду, а тому ніхто не хоче сваритися з ОСОБА_4 через ОСОБА_1. Відтак, він залишався на посаді, а в «Укртрансбезпеці» процвітала багатомільйонна корупція».

Відповідно до довідки від 22 серпня 2019 року № 107/2019-Д власником вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_2 є ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс».

Згідно з висновком лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 29 серпня 2019 року № 14821 текст публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3»: розслідування» в оспорюваній частині містить висловлювання, в яких наявна негативна інформація про особу ОСОБА_1 , яка не є конструктивною критикою його діяльності, викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації треба розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у

справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зазначено, що: «Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів».

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/43705/19-ц (провадження № 61-9538св20) зроблено такі висновки: «Під час розгляду справ про захист ділової репутації шляхом визнання інформації недостовірною завданням суду є забезпечення балансу прав та свобод учасників інформаційних правовідносин щодо недопущення поширення інформації, яка не відповідає дійсності, - з одного боку (приватний інтерес), а з іншого - недопущення ситуації, коли такі позови використовуються з метою обмеження загальних засад свободи слова, права громадськості бути обізнаною (публічний інтерес). Розглядаючи зазначені спори, суд зобов`язаний виважено підійти до необхідності обмеження свободи вираження поглядів та ретельно обґрунтувати ухвалене рішення щодо наявності в інформації, яка визнається недостовірною, ознак реального завдання шкоди репутації, порушення прав інших осіб, з метою забезпечення професійного захисту журналістики та недопущення надмірного втручання в право громадськості на отримання інформації».

За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції дослідив зміст кожного висловлювання, які позивач просив спростувати, та зробив обґрунтований висновок про відсутність складу правопорушення, оскільки частина висловлювань не стосуються позивача, поширена інформація є оціночними судженнямиавтора, про що свідчать використані відповідачем мовностилістичні засоби, зокрема, порівняння, гіперболи, є його особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях та не містить фактичних даних, які можна перевірити на істинність.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Щодо такого висловлювання автора публікації: «ІНФОРМАЦІЯ_6», то воно не є особистим твердженням ОСОБА_2 про факт вчинення певного правопорушення ОСОБА_1 , а є відображенням отриманої інформації про звинувачення позивача міністром інфраструктури ОСОБА_6 та власними висновками щодо цієї інформації.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 29 серпня 2019 року № 14821 з таких підстав.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У справі, що переглядається, апеляційний суд дослідив висновок експертизи, надав цьому висновку належну оцінку за правилами статті 89 ЦПК України та зробив обґрунтований висновок про те, що остаточне рішення щодо віднесення висловлювань до фактичних тверджень чи оціночних суджень належить до компетенції суду, що відповідає вимогам статті 110 ЦПК України.

Неврахування судом апеляційної інстанції показань свідка ОСОБА_6 не призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскільки свідок підтвердив наявність скарг на діяльність Державної служби України з безпеки на транспорті, її керівництва, які містили як безпідставні, так і підставні відомості. За результатами проведених перевірок не встановлено доведених фактів корупційних діянь ОСОБА_1 . Втім, свідок ОСОБА_6 не зазначав, що в період перебування на посаді міністра інфраструктури України він не висловлювався з приводу створення ОСОБА_1 корупційних схем, на підтвердження того, що поширена у справі, що переглядається, інформація не відповідає дійсності та є твердженнями виключно автора публікації. Свідок не заперечив, що висловлювання: «ІНФОРМАЦІЯ_6», відповідає дійсності.

Також, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 на час поширення інформації, яку позивач просить спростувати, обіймав посаду голови Державної служби України з безпеки на транспорті.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-центр» проти України», заява № 16695/04).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі та ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року

(далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з викладеним межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Отже, позивач перебував на посаді голови Державної служби України з безпеки на транспорті, тому межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого, - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18, від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15-ц (провадження № 61-19467св20), від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20 (провадження № 61-1473св21), від 18 серпня 2021 року у справі № 758/11577/18 (провадження № 61-8754св19).

Так, у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18 зроблено такі висновки: «Отже, за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом».

У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у

справі № 757/47312/15-ц (провадження № 61-19467св20) зазначено, що згідно зі статтею 277 ЦК України і статтею 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20 (провадження № 61-1473св21) Верховний Суд дійшов переконання, що назва спірної статті містить твердження про факти, оскільки вона стосується конкретної інформації про подію (підроблення документів у селищній раді) та особу - позивача, адже містить його прізвище, і вона стала відомою необмеженому колу осіб, оскільки поширена в мережі Інтернет. Така поширена інформація характеризує його як особу, яка вчиняє протиправні дії щодо підроблення офіційних документів. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Втім, матеріали справи не містили підтвердження про притягнення позивача до кримінальної відповідальності за скоєння такого чи подібного злочину, і відповідачем не підтверджено належними і допустимими доказами достовірність такої поширеної ним інформації.

У постанові Верховного Судувід 18 серпня 2021 року у справі № 758/11577/18 (провадження № 61-8754св19) звернуто увагу на те, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

У справі, що переглядається, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18, від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15-ц (провадження № 61-19467св20), від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20 (провадження № 61-1473св21), від 18 серпня 2021 року у справі № 758/11577/18 (провадження № 61-8754св19).

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на здійснення переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку заявника, свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову. Проте, такі аргументи належним чином перевірені апеляційним судом та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин, сторонам надано вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак