Постанова

Іменем України

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 759/18298/19

провадження № 61-6550св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Астапович Олександр Вікторович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в складі колегії суддів Головачова Я. В., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СГ «ТАС») про стягнення страхового відшкодування.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль Lexus NX200T, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 . ОСОБА_1 та ПрАТ «СГ «ТАС» 11 жовтня 2018 року уклали договір добровільного страхування наземного транспорту № FО-00220808, згідно з яким застраховано вказаний автомобіль на суму 970 200 грн.

Позивач 20 грудня 2018 року подав заяву до Територіального сервісного центру № 7142 Міністерства внутрішніх справ України про втрату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 . За результатом розгляду зазначеної заяви видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , під час виготовлення якого допущено помилку, тому видано нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 . У подальшому позивач знайшов втрачене свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 (первинна реєстрація).

У період часу з 22.00 год. 30 січня 2019 року до 06.00 год. 31 січня 2019 року невідома особа таємно викрала з квартири АДРЕСА_1 ключі від автомобіля Lexus NX200T, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , яким напередодні керував ОСОБА_2 , у подальшому викрадено і вказаний автомобіль, який знаходився за вказаною адресою.

У зв`язку з настанням події, що має ознаки страхового випадку, позивач

26 лютого 2019 року подав відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування, проте останній відмовив у виплаті страхового відшкодування (страховий акт від 20 березня 2019 року № 9623В/34/2019), пославшись на неповідомлення страхувальником про зміну страхових ризиків (втрату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 ) та ненадання повного комплекту оригінальних ключів від застрахованого транспортного засобу.

Відмову ПрАТ «СГ «ТАС» у виплаті страхового відшкодування позивач вважав незаконною.

Зазначав, що договір страхування не містить пункту щодо дій позивача у випадку таємного викрадення ключів чи впливу цієї обставини на прийняття страховиком рішення про виплату чи відмову у виплаті страхового відшкодування. Зміни до реєстраційних документів не вносились. Автомобіль не знімався з обліку та не перереєстровувався в іншому уповноваженому органі. Фактично свідоцтво про переєстрацію транспортного засобу не було втраченим та не потрапило до третіх осіб.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» страхове відшкодування у розмірі 970 200 грн, штраф - 17,46 грн, інфляційні втрати - 2 808,73 грн і три проценти річних - 14 950,62 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник не надав у разі незаконного заволодіння транспортним засобом оригіналу свідоцтва про реєстрацію застрахованого транспортного засобу, повного комплекту оригінальних ключів та повного комплекту пультів керування засобами проти викрадення або ключів від них (якщо такі системи були встановлені) (за виключенням викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою).

Позивач не виконав умови укладеного між сторонами договору добровільного страхування, зокрема не повідомив відповідача про заміну (втрату) свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , а також не подав останньому повний комплект ключів, тому відмова страховика у виплаті страхового відшкодування є обґрунтованою та відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада

2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, встановивши неподання

до ПрАТ «СГ «ТАС» другого комплекту ключів від автомобіля та

неповідомлення останнього про заміну свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин статтю 991 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статтю 26 Закону України «Про страхування» та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

ОСОБА_1 , діючи на власний розсуд, підписав договір добровільного страхування наземного транспорту № FO-00220808 «Єврокаско 5 зірок» без жодних зауважень та застережень, тобто погодився з його умовами, зокрема,

з пунктом 15.8, яким встановлено, що неподання повного комплекту оригінальних ключів від автомобіля та повного комплекту пультів керування засобами проти викрадення або ключів від них (якщо такі системи були встановлені) є самостійною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Умовами договору страхування передбачено лише два випадки, коли особа у випадку настання страхового ризику «незаконне заволодіння» звільняється від обов`язку подати повний комплект оригінальних ключів - у зв`язку з викраденням автомобіля шляхом грабежу або розбою, які характеризуються відкритим посяганням на чуже майно, чого у цій справі не встановлено, враховуючи твердження позивача щодо таємного викрадення його майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Астапович О. В., просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва

від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 24 травня 2022 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: суди не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження 61-11сво17) та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/9508/17 щодо незастосування принципу contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав); постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 910/4224/21 та від 21 грудня 2021 року у справі № 910/133/21 щодо незастосування принципу заборони зловживання правами, що передбачено статтею 13 ЦК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про правомірність відмови у виплаті страхового відшкодування з причини ненадання довідки про те, що протиправне позбавлення автомобіля відбулось внаслідок розбою чи грабежу. Суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача, що цю довідку неможливо отримати.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі звертає увагу на те, що договір страхування передбачає обов`язковість надання страховику довідки органу досудового розслідування із зазначенням кваліфікації кримінального правопорушення саме грабежу чи розбою, є недосконалістю цього договору, адже у разі незаконного заволодіння транспортним засобом орган досудового розслідування в жодному разі не надасть довідку із попередньою кваліфікацією за статтями 186 187 Кримінального кодексу України (далі -

КК України), а тільки за статтею 289 КК України. Проте суд першої інстанції не зробив висновку про недосконалість умов договору страхування в цій частині.

Крім того, позивач аргументує, що суд першої інстанції помилково погодився

з відповідачем у правомірності відмови страхової виплати з причини не надання повного комплекту ключів від автомобіля, так як договір страхування не містить визначення поняття комплект ключів та скільки ключів становлять комплект. Для повної експлуатації автомобілем достатньо одного оригінального ключа, отже, цей ключ і є повним комплектом, який і надано відповідачу. Оскільки інший комплект ключів викрадено, то надати його немає можливості, тому відмова у виплаті з причин ненадання викраденого ключа є незаконною.

На думку страхувальника, суд першої інстанції не встановив, чи обставини справи впливали на настання страхового ризику або змінювали страховий ризик, чи впливали на можливість настання страхового ризику. Видача нового свідоцтва про реєстрацію автомобіля не свідчить про настання наслідків, які впливають на можливість настання страхового ризику. Ступінь страхового ризику не змінювався внаслідок видачі свідоцтв про реєстрацію автомобіля

20 грудня 2018 року, так як жодне зі свідоцтв не потрапило до третіх осіб, тому даний факт не вливає на настання страхового випадку 30 січня 2019 року.

Позивач звертає увагу на те, що суди зробили помилковий висновок щодо невиконання страхувальником умов договору страхування, проте залишили поза увагою, що цей договір містить прогалини та норми, які не можливо виконати. Так, прогалиною договору страхування є обов`язок страхувальника надати страховику комплект ключів у випадку його викрадення, тобто поважної причини невиконання договору, що є причиною неможливості виконати договір страхування. Зловживанням правами є також відмова у виплаті страхового відшкодування з причини неповідомлення про формальну зміну ступеня страхового ризику (втрата свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), оскільки фактично такої зміни не відбулося, так як втрачене свідоцтво передано страховику на його вимогу.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року ПрАТ «СГ «ТАС» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є помилковими, безпідставними, необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів. Вказувало, що позивач погодився з умовами договору страхування, тому зобов`язаний виконувати його умови. Неповідомлення страховика про втрату (заміну) свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та неподання повного комплекту ключів є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Астапович О. В., 15 липня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

У серпні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ПрАТ «СГ «ТАС» 11 жовтня 2018 року уклали договір добровільного страхування наземного транспорту № FO?00220808 «Єврокаско 5 зірок» (далі - договір, договір страхування), об`єктом страхування якого був автомобіль Lexus NX200T, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 . Строк дії договору визначено його сторонами з 12 жовтня 2018 року до 11 жовтня 2019 року; розмір страхової суми погоджено у розмірі 970 200 грн (а. с. 9 - 18).

У пункті 11.1.3 договору страхування передбачено, що страхувальник зобов`язаний при укладенні договору надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, та надалі в період дії договору, інформувати в письмовій формі страховика про будь-яку зміну ступеню страхового ризику протягом 2 (двох) робочих днів з дати таких змін.

Згідно з пунктом 15.7 договору підставою відмови у виплаті страхового відшкодування є невиконання або неналежне виконання страхувальником, та (або) вигодонабувачем та (або) представниками страхувальника (вигодонабувача) та (або) водієм своїх обов`язків, визначених цим договором.

Також відповідно до пункту 15.8 договору страхування підставою відмови у виплаті страхового відшкодування є ненадання страховику у випадку настання страхового ризику «незаконне заволодіння» на тимчасове зберігання оригіналу свідоцтва про реєстрацію застрахованого транспортного засобу, повного комплекту оригінальних ключів від застрахованого транспортного засобу та повного комплекту пультів керування засобами проти викрадення або ключів від них (якщо такі системи були встановлені) крім випадків, передбачених в розділі 12 цього договору (крім випадків заволодіння застрахованого транспортного засобу шляхом розбою або грабежу).

Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області - територіальний сервісний центр № 7142 за заявою ОСОБА_1 20 грудня 2018 року здійснив перереєстрацію при втраті свідоцтва про реєстрацію та взамін втраченого свідоцтва про реєстрацію автомобіля серії НОМЕР_1 видав нове свідоцтво про реєстрацію автомобіля НОМЕР_5 .

Про вказану подію (перереєстрацію при втраті свідоцтва про реєстрацію автомобіля) ОСОБА_1 не повідомляв ПрАТ «СГ «ТАС».

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань в період часу

з 22.00 год. 30 січня 2019 року до 06.00 год. 31 січня 2019 року невідома особа, шляхом злому металевої решітки вікна, проникла через відчинене вікно квартири АДРЕСА_1 , де таємно викрала ключі від автомобіля Lexus NX200T, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , яким на підставі довіреності керував ОСОБА_2 , після чого незаконно здійснила заволодіння вказаним транспортним засобом (а. с. 69).

ОСОБА_2 31 січня 2019 року подав заяву відповідачу про настання страхового випадку, в якій повідомив, що викрадено автомобіль Lexus NX200T, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 (а.с.19).

Згідно з актом прийому-передачі ОСОБА_2 передав ПрАТ «СГ «ТАС»: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 20 грудня 2018 року серії НОМЕР_5 та один комплект ключів (а. с. 22).

У подальшому (05 лютого 2019 року) ОСОБА_2 передав ПрАТ «СГ «ТАС» свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 29 серпня 2018 року серії НОМЕР_1 (а. с. 23).

ОСОБА_1 26 лютого 2019 року звернувся до ПрАТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування (а. с. 20).

Листом від 21 березня 2019 року ПрАТ «СГ «ТАС» відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування у повному обсязі (а. с. 28).

Підставою для відмови зазначено, що ключі від автомобіля були викрадені не внаслідок грабежу чи розбою та до ПрАТ «СГ «ТАС» надано оригінал свідоцтва про реєстрацію застрахованого транспортного засобу, який було видано

20 грудня 2018 року, тобто після укладення договору страхування, про що,

у порушення пункту 11.1.3 договору, письмово не повідомлено страховика.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За змістом статті 988 ЦК України та статті 20 Закону України «Про страхування» обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку.

Тобто положення наведених норм права нерозривно пов`язують момент виникнення обов`язку страховика щодо здійснення виплати страхової суми із настанням страхового випадку.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 753/17411/18 (провадження № 61-6933св20).

Водночас, згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

За правилами частин першої, третьої статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про страхування» умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Таким чином, у пунктах 11.1.3, 15.7, 15.8 договору страхування сторони з урахуванням принципу свободи договору вільно, на власний розсуд визначили, що підставами відмови у виплаті страхового відшкодування є, зокрема, ненадання у разі незаконного заволодіння транспортним засобом оригіналу свідоцтва про реєстрацію застрахованого транспортного засобу, повного комплекту оригінальних ключів від застрахованого транспортного засобу та повного комплекту пультів керування засобами проти викрадення або ключів від них.

Встановлено, що позивач одночасно із заявою про настання події, яка має ознаки страхового випадку, не надав ПрАТ «СГ «ТАС» другий комплект ключів від автомобіля та не повідомив про заміну свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Наведене свідчить про безумовне порушення страхувальником умов укладеного договору, що є достатньо обґрунтованою підставою для позбавлення його права вимагати виплати страхового відшкодування.

На переконання Верховного Суду, у цьому випадку сторони правомірно та без порушень імперативних положень актів цивільного законодавства, самостійно врегулювали свої відносини на власний розсуд, створивши обов`язкове для обох сторін правило поведінки у спірних правовідносинах.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 липня

2019 року у справі № 404/2470/17 (провадження № 61-36331св18).

Встановивши, що позивач не виконав обов`язку, передбаченого умовами договору страхування щодо повідомлення страховика про втрату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не подав повний комплект ключів від застрахованого транспортного засобу, з урахуванням договірних положень, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення страхового відшкодування.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі

№ 753/11000/14-ц (провадження 61-11сво17), постановах Верховного Суду

від 19 квітня 2018 року у справі № 910/9508/17, від 30 листопада 2021 року

у справі № 910/4224/21, від 21 грудня 2021 року у справі № 910/133/21, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, предметом позовних вимог приватного акціонерного товариства до фізичної особи у справі № 753/11000/14-ц (провадження 61-11сво17)

є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири. Постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року залишено без змін рішення апеляційного суду, яким відмовлено у задоволенні позову. Касаційний суд вказував, що на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу фізична особа сплатила повну суму вартості квартири, тому апеляційний суд зробив правильний висновок про належне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу.

У справі № 910/9508/17 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до господарського суду з позовом до банку про визнання зобов`язання, що виникло з договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії, припиненим та визнання зобов`язань, що виникли з іпотечних договорів, припиненими. Рішенням суду першої інстанції визнано зобов`язання, що виникли з іпотечних договорів, припиненими; відмовлено у частині позовних вимог про визнання зобов`язання, що виникло з договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії, припиненим. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання зобов`язання, яке виникло з договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії, таким, що припинилось, передано справу (у скасованій частині) на новий розгляд; в іншій частині судові рішення залишено без змін. Касаційний суд вказував, що кредитор скористався своїм правом та задовольнив забезпечені іпотекою вимоги до боржника шляхом набуття права власності на предмети іпотеки. Верховний Суд погодився з висновками господарських судів, що іпотека, яка виникла на підставі іпотечних договорів, припинилась. Проте господарські суди не дослідили умови кредитного договору в поєднанні з усіма забезпечувальними договорами щодо умов та обсягів забезпечення з урахуванням протоколу засідання кредитного комітету банку, зокрема, в частині визначення кількісного складу забезпечувального майна, яке вирішено прийняти у власність банку у рахунок погашення заборгованості за основним кредитним договором. Суди не дослідили та не надали належної правової оцінки умовам Іпотечних договорів, зокрема, пункту 1.1.2 щодо відповідності таких умов нормам законодавства.

Позовні вимоги у господарській справі № 910/4224/21 про стягнення страхового відшкодування мотивовані тим, що страхова компанія безпідставно відмовила у виплаті страхового відшкодування щодо пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді автомобіля з підстав відсутності акта огляду цього автомобіля при укладанні договору страхування. Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції, якою позов задоволено. Касаційний суд вказував, що відмова у виплаті з підстав відсутності акта огляду, який необачно не був оформлений при укладенні договору, що не завадило прийняттю від страхувальника платежів на виконання договору, за конкретних обставин справи є зловживанням правом з боку страховика, яке спрямоване на завдання шкоди страхувальнику, тому погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку відсутні правові підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Протилежний висновок суду апеляційної інстанції справи є надто формальним (ґрунтується лише на умові договору без урахування конкретних обставин та поведінки сторін) та суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості. Страхова компанія не доводила і не надала жодних доказів, які б підтверджували, що механічні пошкодження застрахованого транспортного засобу викликані не страховим випадком. Докази огляду пошкодженого транспортного засобу та/або вжиття заходів для проведення незалежної експертизи з метою з`ясування причин та характеру пошкоджень також відсутні в матеріалах справи. Фактично всі заперечення ґрунтуються на припущеннях наявності пошкоджень до настання страхового випадку.

У господарській справі № 910/133/21 приватне підприємство просило стягнути зі страхової компанії збитки, заподіяні пошкодженням транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Постановою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року скасовано судові рішення, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Касаційний суд зазначив, що, відмовляючи у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю акта огляду транспортного засобу, страхова компанія поставила під сумнів той факт, що пошкодження транспортного засобу були завдані страховим випадком та, відповідно, розмір збитків. Договір страхування прямо не передбачає обов`язок сторін проводити огляд транспортного засобу перед укладенням договору. Страхова компанія допустила укладення договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу. Після цього приймала від позивача виконання його зобов`язань за договором - сплату страхових платежів. У зв`язку з цим у скаржника були обґрунтовані підстави очікувати виконання страховиком його зобов`язань за таким договором - відповідних виплат у разі настання страхового випадку. Відмовивши в подальшому

у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю акта огляду, страхова компанія фактично поставила позивача (який не є професійним учасником ринку страхування) у завідомо невигідний стан. Поведінка страхової компанії щодо укладення договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу та складання акта не відповідає принципу добросовісності, а є зловживанням правом з боку страховика, яке спрямоване на завдання шкоди страхувальнику.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Висновки судів не є суперечливими.

Доводи касаційної скарги, що подання одного комплекту ключів при викраденні автомобіля та неповідомлення страховика про втрату (заміну) свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, ґрунтуються на помилковому тлумаченні умов договору та спростовуються матеріалами справи.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не зробили очевидного висновку про те, що договір страхування містить прогалини та норми, які неможливо виконати.

Прогалиною у праві визнається повна або часткова відсутність правових норм, якими, виходячи з принципів права, мають бути врегульовані певні суспільні відносини. Засобами подолання прогалини у сфері цивільних відносин є аналогія закону та аналогія права.

Враховуючи те, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про страхування», відсутні підстави вважати про наявність прогалини в законодавстві, яке регулює спірні правовідносини. Що стосується спірного договору, то відсутні підстави вважати, що умови вказаного договору є нечіткими та суперечливими. Вказане питання було предметом дослідження під час розгляду справи по суті та, з урахуванням принципу змагальності сторін, суди повно та всебічно дослідили усі обставини справи та умови договору страхування в сукупності і прийшли до вірного висновку, що останній містить підстави, які знайшли своє підтвердження, для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Посилання в касаційній скарзі про неврахування судами під час розгляду справи висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження 61-11сво17) та постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/9508/17 щодо застосування принципу contra proferentem та недосконалості умов договору страхування, колегія суддів не бере до уваги, оскільки тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України, і тільки у тому випадку, якщо ці правила не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору, суд має право застосувати принцип contra proferentem.

Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Позивач не наводить жодного обґрунтування неможливості суду визначити зміст умов договору за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України, а тому підстав застосування вказаного принципу немає. Даний спір виник, оскільки позивач не погоджується з пунктами 15.7, 15.8 договору страхування, які стали підставою відмови у виплаті страхового відшкодування. Вказаний договір є чинним та не оспорюється позивачем.

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Астапович Олександр Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук