Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 759/19370/17

провадження № 61-5355св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду 25 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди майна від 15 червня 2005 року в розмірі 1 303 728, 07 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що 15 червня 2005 року сторони уклали договір оренди майна, за умовами якого відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати орендну плату в розмірі 3 900 грн. У зв`язку з невиконанням умов договору оренди рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року з ОСОБА_2 вже стягнуто заборгованість за вказаним договором оренди в розмірі 20 000 грн за період перших п`яти місяців та 500 грн платежу за шостий місяць дії договору. Вказане рішення було виконано 15 листопада 2016 року. Проте відповідач й надалі не виконував умови договору оренди, тому станом на 15 грудня 2017 року розмір заборгованості становить 1 303 728 грн.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди у розмірі 1 303 728, 07 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2010 року, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідач підписував спірний договір та отримував майно в оренду. Вказаний договір в установленому законом порядку розірваний не був. Відповідач продовжує користуватись орендованим майном, однак зобов'язання зі сплати орендних платежів не виконує. Розмір заборгованості підлягає визначенню з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року скасовано.

Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди в розмірі 153 036 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позовна заява подана у грудні 2017 року, стягненню підлягає лише заборгованість в межах загального строку позовної давності з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у загальному розмірі 153 036 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Судувід 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17.

Крім того вказував, що суди неправильно застосували норми права за обставин, коли відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про стягнення коштів, послався на те, що саме він є стороною договору оренди, оскільки це встановлено рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2010 року в справі № 2-206/11, яке набрало законної сили.

Як рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2010 року в справі № 2-206/11, так і судовими рішеннями в цій справі було встановлено, що договір оренди від 15 червня 2006 року та акт прийому-передачі від 15 червня 2006 року були укладені між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 , однак грошові кошти було стягнуто з нього, хоча він не був стороною договору, а є лише підписантом та здійснював представництво ФОП ОСОБА_4 на підставі частини першої статті 237 ЦК України.

Апеляційним судом було неправильно застосовано статті 759 610 526 625 ЦК України, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та безпідставно не застосовано частину першу статті 237, статті 239, 509, частину першу статті 527 ЦК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали зі Святошинського районного суду м. Києва.

25 червня 2020 року матеріали справи № 759/19370/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 15 червня 2005 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_4 (орендарем) укладено договір оренди майна, за умовами якого орендодавець передав в оренду орендарю солярій і супутнє майно згідно акту приймання-передачі, а орендар зобов`язався сплачувати орендну плату не пізніше 5 числа поточного місяця у розмірі 3 900 грн.

Договором визначено строк його дії з 15 червня 2006 року по 15 червня 2009 року. У випадку відсутності письмового повідомлення від однієї зі сторін договору про його припинення за місяць до закінчення терміну його дії, договір вважається продовженим на тих же умовах і на той же строк.

Переданння майна на виконання договору оренди підтверджено актом прийому-передачі від 15 червня 2006 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2010 року в справі № 2-206/10, яке набрало законного сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди майна від 15 червня 2005 розмірі 20 000 грн. Зазначене рішення було виконано ОСОБА_2 у 2016 році.

Вказаним рішенням встановлено, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 4456 від 30 липня 2010 року, рукописні записи « ОСОБА_2 » «действую по Ген\доверен.» в договорі оренди майна від 15 червня 2005 року, « ОСОБА_2 » «действую по Ген\доверен.» в акті прийому-передачі майна по договору б\н від 15 червня 2006 року виконані ОСОБА_2 . Підписи від імені ОСОБА_2 в договорі оренди від 15 червня 2005 року, розташований в графі «СПДФЛ ОСОБА_4», акті прийому-передачі майна по договору б\н від 15 червня 2006 року, розташований в графі «Имущество принял», виконані ОСОБА_2 .

Окрім того, судами під час розгляду зазначеної справи було встановлено, що саме ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 майно, яке є предметом договору оренди від 15 червня 2005 року (солярій та супровідне обладнання).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно зі статтею 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України).

В силу положень статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року в справі № 2-206/10, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди майна від 15 червня 2005 року в розмірі 20 000 грн.

Зазначеним рішенням встановлено, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи рукописні записи від імені ОСОБА_2 у договорі оренди майна від 15 червня 2005 року та акті прийому-передачі майна по договору б/н від 15 червня 2006 року виконані ОСОБА_2 . Вказаний договір найму сторони за ініціативою одного з них або обох сторін не було розірвано. ОСОБА_2 з позовом про визнання недійсним договору не звертався, а також не повідомив про підстави звільнення від доказування. Також суд встановив, що твердження ОСОБА_2 про те, що він не є стороною договору оренди майна від 15 червня 2005 року, не підписував вказаний договір на те отримував майно за актом прийому-передачі не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються доказами, які є в матеріалах справи.

Окрім того, судами під час розгляду зазначеної справи було встановлено, що саме ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 майно, яке є предметом договору оренди від 15 червня 2005 року (солярій та супровідне обладнання).

З огляду на встановлені судом у справі № 2-206/10 обставини укладення ОСОБА_2 договору оренди майна від 15 червня 2005 року з ОСОБА_1 та отримання ним обладнання (солярію та супровідного обладання) на виконання його умов, стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за вказаним договором на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року за період з 15 червня 2006 року по 15 листопада 2006 року, з урахуванням подальшого невиконання ОСОБА_2 умов договору в частині сплати орендної плати, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором оренди в межах позовної давності, а також трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, що у загальному розмірі складає 153 036 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов