№ 759/20824/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

30 травня 2022 року

м. Київ

справа № 759/20824/19

провадження № 61-12717св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Святошинська окружна прокуратура м. Києва, Святошинська Управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві,

треті особи: Державна казначейська служба України, Київська міська прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2021 року у складі судді Кириленко Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня

2021 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Святошинської окружної прокуратури м. Києва, Святошинського Управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві (далі - Святошинське УП ГУ НП в м. Києві) про відшкодування шкоди.

Обґрунтовуючи позов, вказувала, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року затверджено угоду від 27 лютого 2019 року про примирення між нею, ОСОБА_1 , як обвинуваченою та потерпілим ОСОБА_2 , її визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено покарання у виді штрафу

в розмірі 850,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року вирок скасовано та призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

Цією ж ухвалою встановлено порушення статей 469 та 474 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) з боку слідчого

та недбальство прокуратури і Святошинського районного суду у зв`язку з тим,

що вони не перевірили на відповідність законодавству угоду про примирення

та обставини справи, що призвело до незаконного засудження

ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2019 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, закрито

на підставі пункту сьомого частини першої статті 284 КПК України, а саме

у зв`язку з відмовою потерпілого ОСОБА_2 від її обвинувачення

у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Посилаючись на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», позивач просила стягнути з держави компенсацію заробітної плати в розмірі 540 000,00 грн., 540 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, неотриманий заробіток у розмірі 100 000,00 грн, відшкодування

за пропущений стаж у розмірі 100 000,00 грн, моральну шкоду, завдану неотриманням заробітку та за пропущення трудового стажу, в розмірі

100 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 липня

2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до пункту 1-1 частини першої статті другої Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон)

за встановлених ухвалою Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року обставин у позивача не виникло право на відшкодування шкоди в порядку, передбаченому Законом.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції рішення Святошинського районного суду м. Києва

від 24 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає, що підстави для відшкодування їй шкоди виникли через те, що ухвалою апеляційного суду встановлено порушення органами досудового слідства і суду процесуального законодавства, її не було визнано винуватою і засуджено, оскільки вирок скасовано і справу закрито.

У касаційній скарзі вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,

і посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах

від 21 грудня 2018 року у справі № 920/31/18, від 19 грудня 2018 року у справі

№ 910/22630/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 761/7165/15, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 12 березня 2019 року у справі

№ 920/715/17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/20824/19, витребувано справу зі Святошинського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що вироком Святошинського районного суду м. Києва

від 21 березня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному 26 січня

2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019100080000644 (кримінальна справа № 759/3960/19) затверджено угоду від 27 лютого 2019 року про примирення між потерпілим ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_1 , ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року частково задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1 , вирок скасовано

та призначено новий розгляд справи у суді першої інстанції.

Ухвала Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року мотивована тим,

що угода про примирення у цьому кримінальному провадженні укладена

за ініціативою слідчого, тобто особи, яка не може бути ініціатором угоди, а тому вирок суду, яким затверджена угода про примирення між обвинуваченою

та потерпілим, постановлений з істотним порушенням вимог КПК України, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2019 року

у затвердженні угоди про примирення від 27 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному 26 січня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100080000644 (кримінальна справа № 759/3960/19), відмовлено.

на підставі пункту 7 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відмовою потерпілого ОСОБА_2 від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Звернувшись з позовом, позивач посилалась на пункт 1-1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що кримінальне провадження у справі приватного обвинувачення щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, закрито на підставі пункту сьомого частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відмовою потерпілого ОСОБА_2 від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вважала, що вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року не набрав законної сили та у подальшому був скасований ухвалою Київського апеляційного суду, отже вона не набула статусу засудженої у розумінні вимог КПК України

і у неї виникло право на відшкодування шкоди в розміру і в порядку, передбаченому Законом України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження, які, у свою чергу, класифікуються

за декількома критеріями: реабілітуючими та нереабілітуючими.

Реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження пов`язані

з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину, а нереабілітуючі - вказують про вчинення особою злочину.

До реабілітуючих підстав належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До таких підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і мають наслідком зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення

у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством.

Виходячи із засад диспозитивності і змагального характеру кримінального судочинства, до числа процесуальних прав потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення належить його право на відмову від обвинувачення.

Оскільки приводом до початку кримінального переслідування у такому провадженні є порушення приватного права, що належить конкретній особі,

ця особа повинна мати можливість вибору форми його правового захисту, у тому числі й право впливати на рух кримінального провадження.

З огляду на це законодавець передбачив підставу закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, що безпосередньо залежить від волевиявлення особи, яка постраждала від кримінального

правопорушення, - відмову потерпілого від обвинувачення (пункт 7 частини першої статті 284 КПК України). Обов`язковим наслідком відмови потерпілого від обвинувачення є закриття кримінального провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 26 КПК України відмова потерпілого,

а у випадках, передбачених КПК України, його представника від обвинувачення

є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, проте закриття кримінального провадження у цьому випадку не є закриттям у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, тобто провадження закрито з нереабілітуючих підстав (постанова Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 487/1817/18 (провадження № 51-1960 км 21)).

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку

з її реабілітацією. Обставини щодо невинуватості позивача під час розгляду цього позову встановленню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування шкоди на підставі статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» спростовуються з огляду на таке.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту

на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню

на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, установлених статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме: у разі постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2); у разі встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття

і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (пункт 1-1 частини першої статті 2); у разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або у разі невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді

і вичерпання можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2).

Встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року через процесуальні порушення, допущені свідчим, скасовано вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року, яким затверджено угоду від 27 лютого 2019 року про примирення між потерпілим ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_1 , і призначено справу до нового розгляду.

Отже, у позивача не виникло право на відшкодування шкоди в розмірах

і в порядку, передбачених цим Законом, яке виникає у випадках, установлених статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Касаційний суд погоджується і з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. Позивач не зазначила, яких саме вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках вона зазнала, та яким чином це пов`язано з проведенням слідчих чи інших дій органів розслідування щодо неї, доказів завдання їй шкоди, а також причинного зв`язку між шкодою

та неправомірними діями посадових осіб органів дізнання ОСОБА_1

не надала, тому висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо доведеності усіх складових деліктної відповідальності, перевірили наведені позивачем доводи і дали належну оцінку усім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є прерогативою судів першої й апеляційної інстанцій.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення прийняті без додержання норм матеріального чи процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2021 року

та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська