ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 759/21340/21

провадження № 61-2740св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лукомський Павло Валерійович, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року у складі судді Твердохліб Ю. О. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О.,

Верланова С. М., Нежури В. А., і ухвалив таку постанову.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що у вересні

1989 року між ним та ОСОБА_3 (після зміни імені - ОСОБА_2 ) було зареєстровано шлюб. Під час перебування у шлюбі у них народився син

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Посилався на те, що 28 серпня 1997 року шлюб між ними було розірвано, однак згодом вони примирилися і продовжували проживати однією сім`єю.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_5 .

4. Зазначав, що проживали вони у м. Хмельницькому та за період їх проживання однією сім`єю були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали по відношенню один до одного взаємні обов`язки. У 2004 році вони родиною переїхали до м. Києва у зв`язку з його працевлаштуванням у будівельну компанію, старший син пішов навчатись до ліцею. Відповідачка погоджувалася на переїзд, оскільки вони планували придбати квартиру у м. Києві.

5. Проживаючи у м. Києві, вони разом винаймали квартиру, він працював та забезпечував сім`ю, а відповідачка займалась домашнім господарством.

6. У лютому 2006 року він отримав у позику 80 000,00 дол. США від ОСОБА_6 , а також взяв у банку кредит на суму 100 000,00 дол. США і придбав квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої становила

637 663,50 грн, де він зробив якісний ремонт, придбав меблі, побутову техніку. Відповідачка на той час не працювала.

7. У грудні 2006 року він придбав на ім`я відповідачки два машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у будинку по АДРЕСА_2 .

8. Однак, у зв`язку з світовою фінансовою кризою будівельна галузь, в якій він працював, зазнала збитків і неможливо було продовжувати діяльність підприємства, зупинилось будівництво об`єктів, якими він керував, почались кримінальні переслідування його, як керівника. З метою уникнення конфіскації майна, 05 травня 2010 року між ним та відповідачкою було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , у якій вони і продовжували проживати сім`єю.

9. У липні 2011 року вони спільно придбали на ім`я відповідачки квартиру

АДРЕСА_3 .

10. У 2012 році відносно нього було відкрито кримінальне провадження, у зв'язку із чим він до червня 2013 року перебував у СІЗО.

11. У зв`язку з постановленням виправдувального вироку він вийшов з-під варти і продовжив проживати однією родиною з відповідачкою у квартирі АДРЕСА_1 , вести спільне господарство, відпочивати разом. У зазначеній квартирі він зберігав особисті речі, документи, цінності та інше майно, це було його єдиним та постійним місцем проживання. Проте, 15 вересня 2018 року відповідачка змінила замки у вхідних дверях та він не зміг більше увійти до квартири АДРЕСА_1 , крім того, відповідачка відмовилась надати ключі від квартири АДРЕСА_3 .

12. Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі №759/18167/18 було зобов`язано ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

13. Вважав, що оскільки нерухоме майно було набуто ними спільно під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, він має право на 1/2 його частину. Крім того, кредит у розмірі 100 000,00 дол. США був ним погашений, а 80 000,00 дол. США з процентами не було вчасно повернуто, у зв'язку з чим наявна заборгованість. Загальна вартість майна становить - 8 100 000 грн, борг за договором позики - 80 000, 00 дол. США без урахування процентів, що еквівалентно 2 112 000 грн.

14. З огляду на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: встановити факт проживання однією сім`єю з відповідачкою у період з січня 2004 року по вересень 2018 року; визнати за ним та відповідачкою право власності за кожним на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , на 1/2 квартири АДРЕСА_3 , на 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_4 ; визнати спільним боргом подружжя борг за договором позики від 01 лютого 2006 року.

Стислий виклад позиції відповідачки

15. ОСОБА_3 (після зміни імені - ОСОБА_2 ) заперечувала проти позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначала, що з позивачем вона перебувала у шлюбі з 1989 року по 1997 рік, від шлюбу мають двох дорослих синів. Причиною розлучення було те, що позивач безвідповідально ставився до сім`ї, часто залишав її з дитиною, влаштовував конфлікти, не надавав кошти, вона перебувала на утриманні своїх батьків. З моменту розірвання шлюбу позивач декілька разів вдавався до спроб відновити шлюбні відносини, але вони так і не змогли відновити шлюбні відносини, не вели спільного господарства і не мали спільного бюджету. У 2010 році ОСОБА_1 подарував їй квартиру

АДРЕСА_1 та пояснив, що придбав її для дітей. Зауважувала, що ОСОБА_1 припинив право власності та користування квартирою, не був членом сім`ї, вона не давала згоди на його вселення та постійне проживання у квартирі, він не приймав участь в оплаті комунальних платежів, вона сама за власні кошти ремонтувала квартиру та купувала меблі.

16. У 2012 році ОСОБА_1 став вимагати повернути квартиру, звертався до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним. Водночас вона звернулася з позовом про стягнення аліментів, однак ОСОБА_1 ухилявся від виконання рішення. ОСОБА_1 зберігав в її квартирі вогнепальну зброю, посвідчення та паспорти, став віддавати ключі від квартири сторонній жінці, у зв`язку з чим у вересні 2018 року вона поміняла замки та припинила доступ ОСОБА_1 до квартири. Квартира АДРЕСА_3 була придбана особисто нею у серпні 2011 року за кошти її матері, які були отримані від продажу її квартири у м. Хмельницькому.

17. Щодо боргів, то вважала, що вона не має відповідати за борговими зобов`язаннями ОСОБА_1 , оскільки на час виникнення цих зобов`язань вона не була його дружиною. Укладаючи у лютому 2004 року договір кредиту з банком «Форум» та іпотечний договір для забезпечення цього договору, ОСОБА_1 не надав банку її згоду на укладення договору кредиту та іпотечного договору, а отже не вважав її своєю дружиною.

18. Коштів у ОСОБА_6 позивач у борг не брав, цей борг був надуманий позивачем для того, щоб визнати недійсним договір дарування квартири. Також у 2006 році вона за гроші, які їй надавали батьки, придбала два машиномісця, одне з яких згодом подарувала ОСОБА_1 , оскільки він обіцяв, що не буде мати претензії і подавати позов щодо анулювання договору дарування квартири.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

19. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

20. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з січня 2004 року по вересень 2018 року.

21. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 .

22. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за

ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_2 по

АДРЕСА_2 .

23. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

24. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявними у матеріалах справи письмовими доказами, а також показами свідків, підтверджується факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року по вересень 2018 рік. Вирішуючи питання про поділ майна, набутого сторонами у період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 не підлягає поділу між сторонами, оскільки відповідачка набула право власності на неї на підставі договору дарування, який є чинним на час розгляду справи. Квартира

АДРЕСА_3 хоч і була придбана в період проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , проте була подарована

ОСОБА_4 , договір дарування якої та свідоцтво про право власності на квартиру не визнано недійсним та не скасовано.

25. Разом з тим, машиномісце № НОМЕР_2 , розташоване за адресою:

АДРЕСА_2 , придбане відповідачкою у період спільного фактичного проживання з позивачем, як чоловіка та жінки, та за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу з урахуванням рівності часток подружжя.

26. В частині поділу боргових зобов`язань, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів одержання і використання ОСОБА_1 отриманої від ОСОБА_6 позики саме в інтересах сім`ї.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

27. Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року залишено без змін.

28. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначено, що зібрані у справі докази підтверджують факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року по вересень 2018 рік. Помилкове зазначення судом у резолютивній частині рішення відомостей щодо встановленого факту проживання сторін однією сім`єю не може слугувати безумовною підставою для скасування судового рішення. Спірне машиномісце було придбане за період спільного фактичного проживання сторін, як чоловіка та дружини, та за спільні кошти, тому правильно було визнано судом їх спільною сумісною власністю, а також здійснено його поділ з урахуванням принципу рівності часток. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірні квартири не можуть бути поділені між сторонами, оскільки одна з них подарована позивачем відповідачці, а інша перебуває у власності їх спільного сина. Вимог про компенсацію розміру частки не заявлено у цій справі. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови у визнанні позикового зобов`язання позивача спільним боргом сторін, зазначивши, що ОСОБА_1 не надав суду жодного фінансового документу, який свідчив би про те, що кошти, отримані ним у позику, були витрачені саме на придбання квартири АДРЕСА_1 .

Узагальнені доводи касаційних скарг

29. 04 березня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в іншій частині залишити судові рішення без змін.

30. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 19 червня 2024 року у справі № 554/6033/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

31. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили на підставі належних та допустимих доказів факту її проживання з позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з січня 2004 року по вересень 2018 року. Вважає безпідставними посилання судів на обставини справи № 750/18167/18, під час розгляду якої зазначений факт не досліджувався. Факт вільного доступу до квартири та проживання у ній деякий період часу не є доказом їхнього проживання однією сім'єю. Допитані судом свідки є родичами або друзями позивача, у квартирі бували епізодично, в основному їх покази відносяться лише до періоду 2008-2010 років, водночас жодних конкретних фактів, зокрема щодо ведення сторонами спільного господарства чи спільного бюджету, свідками не було зазначено. Акцентує увагу на наявності доказів того, що вона з ОСОБА_1 не проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період: отримання позивачем у 2004 році кредиту без згоди членів сім`ї; її звернення у 2012 році до суду з позовом про стягнення з позивача аліментів; звернення позивача у 2012 році до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування; відчуження нею квартири у 2011 році на користь сина та машиномісця у 2013 році на користь ОСОБА_1 з констатацією факту не перебування у шлюбі чи фактичних шлюбно-сімейних відносинах; неодноразове звернення з 2015 року до правоохоронних органів із скаргами на позивача; документи, у яких ОСОБА_1 зазначав відмінне від її місце проживання; покази її сусідів та вітчима.

32. 06 березня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Лукомський П. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва

від 24 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні позову про поділ зобов`язань з повернення позики та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

33. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 631/1982/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/2831/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10, від 07 жовтня 2020 року у справі № 205/5882/18, від 05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20, від 31січня 2023 року у справі № 369/1229/20, від 01 березня 2023 року у справі № 354/1006/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 161/11436/21, від 12 червня 2023 року у справі № 727/2968/20, від 26 липня 2023 року у справі № 495/7179/19, від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19, від 30 серпня 2023 року у справі № 359/5357/20, від 20 вересня 2023 року у справі № 760/22898/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 754/2295/22, від 02 листопада 2023 року у справі № 758/16339/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

34. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що договір позики був укладений 01 лютого 2006 року безпосередньо перед купівлею квартири АДРЕСА_1 . Умовами договору позики було передбачено обов'язок позичальника передати позикодавцю в іпотеку зазначену квартиру у випадку неспроможності повернути позику в повному обсязі. Зазначене, на думку позивача, свідчить про те, що договір позики укладено в інтересах сім'ї, за отримані у позику кошти було придбано (частково) квартиру АДРЕСА_1 , у якій зареєстровані відповідачка та їхні спільні діти.

35. Вважає наведені судами попередніх інстанцій правові висновки Верховного Суду нерелевантними спірним правовідносинам, а факт передачі йому коштів за розписками підтвердженим належними доказами.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

36. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/21340/21 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року,витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

37. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/21340/21 за касаційною скаргою за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лукомський П. В., на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року.

38. 28 березня 2025 року матеріали цивільної справи № 759/21340/21 надійшли на адресу Верховного Суду.

39. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзивів на касаційні скарги

40. 24 березня 2025 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

41. Відзив ОСОБА_2 обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності жодних підстав вважати спірний договір позики і розписку доказом того, що отримані у позику кошти були одержані і використані ОСОБА_1 в інтересах сім`ї. ОСОБА_1 не надав суду жодного фінансового документу, який свідчив би про те, що отримані в борг 80 000,00 дол. США він витратив на придбання квартири АДРЕСА_1 .

42. Зауважує, що ОСОБА_1 не міг використати отримані у позику кошти в інтересах сім`ї, оскільки ніякої сім`ї у період з січня 2004 року по вересень 2018 року не існувало. Акцентує увагу на тому, що вони не проживали у зазначений період з ОСОБА_1 однією сім`єю, як чоловік і дружина.

43. Згоду на отримання позики вона не надавала та ні до отримання позики, ні до витрат позичених коштів відношення не мала.

44. 28 березня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Лукомський П. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги ОСОБА_2 .

45. На обґрунтування доводів відзиву ОСОБА_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що він з відповідачкою до 2018 року мав фактичні шлюбні відносини та вони проживали однією сім`єю, переїжджали з міста до міста, з квартири до квартири, народжували спільних дітей, займалися їхнім вихованням, купували та продавали майно, вели господарство, проходили всі складнощі через кримінальні справи відносно нього, через що, як і кожна сім`я, мали певні особисті конфлікти.

46. Зауважує, що відповідачка під час розгляду справи в апеляційному суді підтвердила той факт, що у 2005 році вона переїхала на постійне місце проживання з м. Хмельницького до м. Києва до нього, куди він переїхав працювати. Вони спільно проживали на орендованих квартирах по АДРЕСА_5 , доки він за кредитні і позичені кошти не придбав квартиру АДРЕСА_1 для проживання своєї сім`ї: його, відповідачки та двох малолітніх дітей.

47. Зазначає, що постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня

2021 року у справі № 759/18167/18 встановлено факт його проживання з відповідачкою у квартирі АДРЕСА_1 до вересня

2018 року.

48. Вважає, що в матеріалах справи є достатньо доказів, які підтверджують факт їхнього спільного проживання з відповідачкою до вересня 2018 року, наявність спільного побуту, спільного господарства та спільного бюджету, зокрема утримання ним усієї сім`ї.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

49. З вересня 1989 року до 28 серпня 1997 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

50. ІНФОРМАЦІЯ_5 у сторін народився син ОСОБА_4 , а

ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_5 .

51. 01 лютого 2006 року ОСОБА_6 надала у позику ОСОБА_1 кошти у розмірі 80 000,00 дол. США, строком до 31 грудня 2012 року для купівлі квартири АДРЕСА_1 .

52. 01 лютого 2006 року ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_6 60 000,00 дол. США на придбання квартири у м. Києві.

53. 08 вересня 2006 року ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_6 20 000,00 дол. США на придбання квартири у м. Києві.

54. 24 лютого 2006 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 35/06/01-N на придбання квартири на вторинному ринку нерухомості у сумі 100 000,00 дол. США та договір № С/7-003/06 страхування майна.

55. 24 лютого 2006 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, який забезпечує зобов`язання, що виникають з кредитного договору № 35/06/01-N від 24 лютого 2006 року, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .

56. 26 грудня 2006 року між АТ ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу машиномісць № 22 та № 23 у підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_2 .

57. 27 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено договір продажу нежитлового будинку 40/100 від цілої частки по АДРЕСА_6 .

58. 20 квітня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

59. 05 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

60. 31 серпня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія з управління активами «ІФК» укладено договір № 1/Б11-0309 купівлі-продажу заставної, ціна договору становить 774 241,92 грн.

61. 31 серпня 2011 року між ТОВ «Каштанове місто» та ОСОБА_3 укладено попередній договір міни.

62. 14 серпня 2013 року між ТОВ «Каштанове місто» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .

63. Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 12 червня 2013 року ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України.

64. 25 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування машиномісця № НОМЕР_1 у підземному паркінгу за адресою:

АДРЕСА_2 .

65. Актом про підтвердження фактичного місця проживання ТОВ «Новобудова» від 16 вересня 2018 року підтверджено факт проживання станом на 15 вересня 2018 року ОСОБА_1 за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

66. ОСОБА_6 звернулася до ОСОБА_1 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 80 000,00 дол. США, отримані за договором позики від 01 червня

2006 року з урахуванням процентів за користування.

67. 06 квітня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 укладено договір відступлення права вимоги за договором позики від 01 червня 2006 року.

68. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня

2012 року у справі № 2608/11708/12 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5 аліменти у розмірі 30 % від усіх видів заробітку (доходу) але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 11 липня 2012 року і до досягнення сином повноліття.

69. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 вересня

2018 року у справі № 759/8999/15-ц, яке постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року залишено без змін, у позовних вимогах ОСОБА_10 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування кв. АДРЕСА_1 недійсним відмовлено.

70. Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 759/18167/18 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року скасовано, зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

71. 19 лютого 2022 року ОСОБА_3 змінила прізвище та власне ім`я з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_2 ».

72. На підтвердження факту непроживання однією сім`єю ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) надала: копію довідки Спеціалізованої шкоди І-ІІІ ступенів

№ 106 з поглибленим вивченням англійської мови Шевченківського району м. Києва про те, що батько ОСОБА_1 не приймає участі у вихованні дитини

ОСОБА_5 , копію довідки Департаменту житлово-комунального господарства житлово-експлуатаційної контори № 4 від 28 лютого 2004 року № 182, згідно з якою прописані та проживають по АДРЕСА_7 три особи з 12 лютого 2004 року ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), копію довідки від 27 травня 2009 року № 217 ТОВ «Новобудова», що зареєстровані та проживають у АДРЕСА_8 , три особи з них ОСОБА_1 власник, який не зареєстрований, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , копії довідок від 09 липня

2012 року № 395, від 13 лютого 2013 року № 67, від 15 липня 2015 року № 321,

ТОВ «Новобудова», про те, що зареєстровані та проживають в АДРЕСА_8 , три особи з них ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , копії актів комісія ЖЕД № 5 від 02 серпня 2012 року, 07 листопада

2012 року, 01 лютого 2013 року, про те, що у кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не проживає.

73. Свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що позивач ( ОСОБА_1 ) представляв йому відповідачку ( ОСОБА_2 ) як дружину, вони поводили себе, як сім`я, він був у них вдома на святах, загалом був у них 6-7 разів, також вони разом відвідували корпоративи. У 2006-2008 роках на вихідних вони збирались та відпочивали чоловічими компаніями. ОСОБА_1 проявляв турботу про сім`ю, дуже піклувався про синів, бачив як він носить пакети з продуктами в квартиру по АДРЕСА_10, оскільки два рази на тиждень підвозив його. Знав, про окрему кімнату з ключем та чув від позивача, що з 2007 року сторони разом не проживали та відповідач викрала в нього кошти.

74. Свідок ОСОБА_12 пояснив суду, що позивач та відповідачка були сім`єю з 2006 року по 2018 рік разом виходили до машини, їздили на роботу та за покупками, бачив як несли до квартири разом пакети, а восени 2018 року позивач на паркінгу повідомив йому, що не може потрапити до квартири по

АДРЕСА_2 , що змінені замки. У сім`ї було два паркомісця, хто оплачував їх не знає, також не знає чи був у них спільний бюджет, чи харчувались разом, чи жили в одній кімнаті.

75. Свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що знає сторін з 1994 року, позивач та відповідачка проживали разом у квартирі біля метро Житомирської, у 2008 році був у них в квартирі та залишався на ніч, між сторонами були сімейні відносини, позивач поводив себе як господар квартири, відповідачка готувала їжу, у квартирі була кімната для дітей, кімната відповідачки з позивачем, кухня, квартира була красива з дуже гарним ремонтом. У 2009 році була реконструкція квартири і він приїздив до них, а у 2010 році він був у них та вони ремонтували разом стелаж. Коли позивач та відповідачка проживали у м. Хмельницькому, то жили скромно, ОСОБА_1 позичав у нього кошти. Позивач не з тих людей хто ховав би кошти, він все віддавав сім`ї. Разом з позивачем забирали сина ОСОБА_14 зі школи. Батьки відповідачки жили скромно, її батько був пенсіонером, працював на заводі.

76. Свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що позивач ( ОСОБА_1 ) є її двоюрідним братом. У 2004 році позивач взяв у борг грошові кошти у сестри та купив квартиру, зробив у ній ремонт. Ремонтом займалася відповідачка, а позивач давав на це гроші. Пізніше вони купили місця під машини. Позивач та відповідачка були сім`єю, завжди разом до неї приїжджали, всі сусіди заздрили ОСОБА_16 , оскільки в неї були шикарні шуби. Гроші, які позивач отримував, віддавав ОСОБА_16 , яка сама стверджувала, що вона робить ремонт у квартирі по

АДРЕСА_10. Коли вона приїжджала до них у 2016-2018 роках, точно не пам`ятає, то ОСОБА_16 завжди готувала на всіх. Після 2018 року позивач став закривати на ключ свій кабінет. Також позивач з відповідачкою приїздили до неї у гості, лишалися ночувати.

77. Свідок ОСОБА_17 пояснив суду, що добре знає позивача, вони познайомились в асоціації письменників, а відповідачку знає менше. Позивач відкривав квартиру по АДРЕСА_2 власним ключем, розпоряджався у квартирі, як господар, заносив до квартири продукти. Позивач подарував квартиру відповідачці, оскільки вона хотіла отримати такий подарунок, коли їй виповнилось 40 років. Відповідачка 5-6 років тому жила з іншим чоловіком.

78. Свідок ОСОБА_18 пояснив суду, що знає ОСОБА_19 і ОСОБА_16 , оскільки вони його куми, він хрестив їх молодшого сина. Коли позивач купив квартиру, то відповідачка приїхала до нього і вони жили однією сім`єю, у них чотирикімнатна квартира, однак не пам`ятає адресу. Пізніше позивач купив другу квартиру, машину відповідачці. Позивач гідно заробляв, вони гарно харчувались, гарно вдягались. Після 2013 рокі він був 3-4 рази у них в квартирі, передавав дитині подарунки. Позивач утримував всю сім`є, відповідачка не працювала. Знає від ОСОБА_19 , що у 2018 році він ще проживав в квартирі, поки ОСОБА_16 не змінила замки і він не зміг потрапити у квартиру.

79. Свідок ОСОБА_20 пояснив суду, що він проживає в будинку по

АДРЕСА_2 , відповідачка є його сусідкою. Він підписав документ, де вказав, що позивач проживає у кв. АДРЕСА_1 , однак коли підписував, то не орієнтувався в обставинах того, що підписує, як би знав для чого, то відмовився б від підпису. Позивач йому знайомий, однак бачив його не більше п`яти разів. Його дружина казала йому, що у позивача та відповідачки не все добре в стосунках, він не бачив їх ніколи разом.

80. Свідок ОСОБА_21 пояснив суду, що добре знає відповідача ОСОБА_16 , а позивача бачив один раз, коли у 2006 році приходив у квартиру

АДРЕСА_1 подивитись на стінку. ОСОБА_16 завжди сама носила пакети, їздила на машині, у неї виникли проблеми з молодшим сином і вона просила його поговорити з ним. Одного разу підняли оплату у будинку за послуги конс`єржа і ОСОБА_16 було не зручно, що в той час їй не було чим заплатити. Він також знайомий з батьками ОСОБА_16 , які допомагали їй фінансами. З сином ОСОБА_22 він зустрічався кожен тиждень, він ходив у 10 клас.

81. Свідок ОСОБА_23 пояснила суду, що знає відповідач ОСОБА_16 з 2010 року, разом їздили на природу, відпочивали, їздили закордон, святкували дні народження дітей, в квартирі у неї вона була багато разів, бачила там одяг ОСОБА_16 та її дітей, однак позивача там ніколи не бачила. ОСОБА_16 завжди сама купляла продукти, пересувалась містом на своєму автомобілі, їй допомагали її батьки та вона сама працювала. З позивачем ОСОБА_19 познайомились у 2019 році, коли купляла у нього паркомісце.

82. Свідок ОСОБА_24 показав суду, що відповідач ОСОБА_16 його падчерка, він виховував її з 6 років. У позивача та відповідачки ніколи не було відносин. Він з дружиною постійно допомагали ОСОБА_16 , приїздив раз в рік до неї, допомагав купляти продукти, ночував у квартирі, бачив, що у одній кімнаті був замок, ОСОБА_19 приходив у квартиру до дітей і також залишався ночувати. Позивач купив квартиру АДРЕСА_1 , а відповідачка купила в тому будинку два паркомісця. Позивач до 2010 року платив за школу молодшому сину ОСОБА_14 . Квартиру по АДРЕСА_9 обирала ОСОБА_16 з його дружиною та купили її за власні кошти від продажу їх квартири. ОСОБА_19 він знає, однак не хотів його бачили, після того, як у ОСОБА_16 померла дитина. Вони передавали ОСОБА_16 достатньо коштів для нормального життя, він не був на пенсії в Україні. Квартиру АДРЕСА_1 позивач сам подарував для дітей.

83. Також у матеріалах справи наявні письмові пояснення свідка ОСОБА_25 , які засвідчені апостилем секретаря штату Міссурі, згідно з якими вона на цей час проживає в Канзас-Сіті США разом з сім`єю. Їй достеменно відома інформація про ОСОБА_1 і його життя, їх сім`ї спілкувались постійно, їздили в гості, зустрічались в гостях у діда та баби та вона проживала більше 6 місяців у сім`ї дядька ( ОСОБА_1 ) у кв. АДРЕСА_1 у 2011 році.

ОСОБА_1 завжди мав одну сім`ю, опікувався нею, дбав про матеріальний стан і благополуччя, розвиток, всіляко сприяв бажанням родини. Коли ОСОБА_1 почав працювати в м. Києві в будівельній організації, вся сім`я ОСОБА_26 у кінці 2005 року переїхала жити до м. Києва та винаймали житло. Дружина ОСОБА_16 не працювала та доглядала зі дітьми, вела домашнє господарство, а все матеріальне, фінансове забезпечення було на ОСОБА_1 . Згодом ОСОБА_1 вирішив купити квартиру та у зв`язку з цим позичив грошові кошти у розмірі 80 000,00 дол. США у ОСОБА_6 , також взяв кредит 100 000,00 дол. США і придбав квартиру по АДРЕСА_8 . ОСОБА_16 контролювала ремонтні роботи, купляла будівельні матеріали, а все оплачував ОСОБА_19 , згодом вони проживали у вищевказаній квартирі. Про те, що ОСОБА_19 був розлучений з ОСОБА_16 вона ніколи не знала, оскільки вони разом проживали, виховували дітей, були повноцінною сім`єю, разом їздили за покупками, відпочивали на морі, в горах, вели сімейний бюджет, зберігали в сейфі накопичені сім`єю кошти, все між ними було спільне. Також ОСОБА_19 придбав два автомобілі «Chevrolet Evanda» та «Acura MDX» та машиномісця в будинку, в якому вони проживали. Згодом придбали однокімнатну квартиру в м. Києві для проживання старшого сина ОСОБА_27 . Вона підтверджує сімейні відносини ОСОБА_28 та ОСОБА_29 . Щодо боргу перед ОСОБА_6 , то їй відомо, що кошти їй не повернуті. ОСОБА_1 перебував під слідством, однак суд виправдав його і він повернувся жити у квартиру АДРЕСА_1 , де проживав до вересня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

84. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

85. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

86. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

87. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

88. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

89. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

90. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

91. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

92. Спірні правовідносини стосуються поділу майна, набутого сторонами за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Колегія суддів зауважує, що з огляду на доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційних проваджень у справі, справа переглядається в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з січня 2004 року по вересень 2018 року та визнання права власності за позивачем, в порядку поділу спільного майна, на 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_2 по

АДРЕСА_2 , а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спільним боргом подружжя борг за договором позики від 01 лютого 2006 року.

93. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

94. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

95. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

96. Положеннями статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно,набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

97. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

98. З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

99. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

100. Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

101. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

102. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

103. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі

№ 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

104. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

105. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада

2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі

№ 199/3941/20.

106. У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі

№ 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

107. Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

108. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

109. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

110. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

111. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

112. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

113. Надавши належну правову оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження факту спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період, а також доказам, наданим відповідачкою на спростування зазначеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, з урахуванням наведених вище критеріїв оцінки доказів, дійшов загалом обґрунтованого висновку про доведеність позивачем зазначених вимог.

114. Колегія суддів додатково зауважує, що матеріалами справи підтверджується факт наявності між сторонами після розірвання шлюбу відносин, притаманних подружжю: народження дитини, переїзд відповідачки з іншого міста до позивача, спільне проживання сторін, наявність спільного побуту, про що зауважували свідки, спільного відпочинку, а також несення позивачем витрат на утримання своєї сім`ї, спільне вирішення майнових питань (дарування майна на користь один одного).

115. Крім того, заслуговує також на увагу поведінка відповідачки, яка, зокрема, у 2005 році переїхала проживати до м. Київ, де працював позивач, та займаючись домашнім господарством проживала разом з ним спочатку в орендованому житлі, а згодом у придбаній ОСОБА_1 квартирі АДРЕСА_1 . Спірні правовідносини щодо правових підстав для проживання сторін разом на одній житловій площі виникли лише у вересні 2018 року, коли позивачка змінила замки у квартирі АДРЕСА_1 . Зазначені обставини були встановлені судами у справі № 759/18167/18 та не заперечувалися сторонами.

116. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

117. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

118. Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

119. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

120. З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи та доказів спільного проживання сторін, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих на їх підтвердження.

121. Встановивши, що спірне машиномісце було придбане відповідачкою у період проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у будинку, у якому ОСОБА_1 придбав квартиру, в якій сторони проживали з 2007 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що зазначене майно є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, а тому підлягає поділу між ними з урахуванням рівності часток.

122. Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга ОСОБА_2 не містить самостійних доводів щодо придбання спірного машиномісця за її особисті кошти, а тому відсутні підстави для перевірки в касаційному порядку підстав для спростування презумпції спільності майна осіб, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

123. Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови у визнанні спільним боргом сторін його боргу за договором позики від 01 лютого 2006 року, укладеним з ОСОБА_6 , колегія суддів зазначає наступне.

124. До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19).

125. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).

126. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 62 вказаної постанови погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

127. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наданий позивачем договір позики від 01 лютого 2006 року на суму 80 000,00 дол. США, а також дві розписки про отримання від ОСОБА_6 01 лютого 2006 року 60 000,00 дол. США та

08 вересня 2006 року - 20 000,00 дол. США, укладені без отримання письмової згоди ОСОБА_2 .

128. Положеннями пункту 1.1 договору передбачено, що кошти передаються позичальнику для купівлі квартири АДРЕСА_1 .

129. Водночас, у матеріалах справи наявний також кредитний договір

№ 35/06/01-N від 24 лютого 2006 року про отримання ОСОБА_1 кредиту у розмірі 100 000,00 дол. США під заставу квартири АДРЕСА_1 , придбаної позичальником на підставі договору купівлі-продажу від 24 лютого 2006 року, укладеним з ОСОБА_30 .

130. Згідно з листом АКБ «Форум» від 04 жовтня 2007 року, ОСОБА_1 виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 35/06/01-N від 24 лютого 2006 року, у зв'язку з чим банк просив зняти заборону на відчуження предмета іпотеки.

131. 05 травня 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір дарування квартири, відповідно до умов якого остання прийняла в дар від дарувальника безоплатно квартиру АДРЕСА_1 .

132. Відмовляючи у визнанні спільним борговим зобов`язанням позикового зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики від 01 лютого 2006 року, укладеного зі ОСОБА_6 , суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позивачем факту використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї.

133. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій.

134. Доказів, які б підтверджували використання отриманих ОСОБА_1

01 лютого 2006 року грошових коштів у розмірі 60 000,00 грн саме на купівлю квартири АДРЕСА_1 , як це зазначено у пункті 1.2 договору позики, останнім не надано. Більш того, позивачем взагалі не надано доказів, які б підвереджували порядок розрахунків з продавцем такого майна. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що квартира була придбана за 637 663,50 грн, тоді як згідно з пунктом 1.3 договору іпотеки від 24 лютого 2006 року, її вартість за договором купівлі-продажу визначена у розмірі 782 750,00 грн. Крім того, інша частина отриманих у позику коштів у розмірі 20 000,00 дол США була отримана позивачем лише 08 вересня 2006 року, тобто після укладення договору купівлі-продажу спірної нерухомості.

135. В контексті оцінки добросовісності дій сторони заслуговує на увагу також той факт, що при розгляді справи № 759/8999/15 за позовом позикодавця

ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 05 травня 2010 року, ОСОБА_1 підтримував зазначені позовні вимоги.

136. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, встановили фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, надали належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, та дійшли мотивованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

137. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

138. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційних скаргах.

139. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

140. З урахуванням доводів касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лукомський П. В., які стали підставою для відкриття касаційних проваджень у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лукомський Павло Валерійович, залишити без задоволення.

2. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович