ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року

м. Київ

справа № 759/21429/19

провадження № 61-11493св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Дванадцята київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня

2023 року під головуванням судді Ключника А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової Т. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Дванадцята київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом в якому просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 15 квітня

2016 року на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Мельник М. П. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних лій за № 7-420 (№ 58863045 у спадковому реєстрі).

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що з 23 серпня 1980 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Після смерті чоловіка відкрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги були позивач та мати чоловіка - ОСОБА_4 .

10 липня 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все майно, що їй належало на день смерті в рівних долях ОСОБА_1 та рідній сестрі

ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Позивач і ОСОБА_3 звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та дізнались про існування іншого заповіту, складеного ОСОБА_4 15 квітня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 .

Зазначає, що ОСОБА_4 в останні роки життя страждала віковим склерозом, не сприймала дійсних подій, протягом тривалого часу і до дня смерті перебувала на обліку у невропатолога та психіатра, а тому, на переконання позивача, не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 14 березня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказував на відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують, що спадкодавець ОСОБА_4 на момент укладення заповіту, через власний психічний та емоційний стан не усвідомлювала значення своїх дій. Заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, викладений у вигляді письмового документа, підписаний безпосередньо заповідачем у присутності нотаріуса, посвідчений нотаріусом, який перевірив дієздатність заповідача і з`ясував його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Лавренчук М. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду

м. Києва від 14 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

від 14 червня 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника вказує, що суди не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц,

від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі

№ 755/1750/19, від 19 травня 2021 року у справі № 755/16507/19, від 29 квітня

2020 року у справі № 757/23700/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі

№ 438/732/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 686/3392/16-ц.

Представник заявника також зауважує, що мотивувальні частини оскаржених судових рішень не містять обґрунтування відмови у задоволенні клопотання позивача про необхідності проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Також суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання від 14 березня

2023 року про допит яких був погоджений ухвалою від 24 лютого 2021 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у жовтні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Дехтярьов Є. В. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.

Вказує, що висновок експертизи, яка була проведена на стадії розгляду справи судом першої інстанції є належним та допустимим доказом.

Експертиза у справі призначалась та була проведена на підставі клопотання сторони позивача. Жодних клопотань про допит свідків або долучення певних документів понад ті, що вже були витребувані та досліджені судом, перед безпосереднім проведенням експертизи позивач не заявляв.

Сторона позивача під час судового засідання у суді першої інстанції заявляла усне клопотання про призначення у справі у задоволенні якого суд відмовив. Згодом таке саме клопотання також було заявлене стороною позивача у суді апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги, проте у його задоволенні також було відмовлено через необґрунтованість.

Враховуючи, що всі клопотання сторони позивача про витребування доказів та допит свідків були заявлені та задоволені судом перед проведенням експертизи, повторні клопотання позивача є нічим іншим як невмотивованою та безпідставною незгодою з судовим рішенням, а також спробою затягти розгляд справи і здійснити необґрунтовану ревізію рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Святошинського районного суду м. Києва.

05 жовтня 2023 року цивільна справа № 759/21429/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

15 квітня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все майно, що їй належало на день смерті ОСОБА_2 (а. с. 44, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

22 травня 2019 року Дванадцята київська державна нотаріальна контора відкрила спадкову справу № 732/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_4 (а. с. 193, том 1).

22 травня 2019 року із заявою про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_2 (а. с. 194, том 1).

01 серпня 2019 року із заявою про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_3 (а. с. 217, том 1).

19 вересня 2019 року із заявою про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_1 (а. с. 225, том 1).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта від 24 листопада 2022 року № 777, складеного експертами Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час складання та підписання спірного заповіту на ім`я ОСОБА_2 , посвідченого 15 квітня 2016 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, за своїм психічним станом була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 69-80, том 2).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Тобто, психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом у встановленні спірних обставин.

Встановивши фактичні обставини у справі місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела, що під час посвідчення спірного заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також, що у неї було відсутнє волевиявлення на вчинення заповіту. Також суди не встановили порушень вимог закону при посвідченні оспорюваного заповіту.

Також колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції правильно вказував, що та обставина, що ОСОБА_4 потребувала постійного стороннього догляду, свідчить лише про наявність фізичних вад особи, проте не свідчить про її недієздатність. Сам по собі факт наявності у заповідача тяжкої хвороби не є достатнім доказом її фізичної неспроможності в межах, необхідних для волевиявлення і складення заповіту, та не спростовує презумпцію її психічного здоров`я.

Наведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 759/7606/13 та від 13 січня 2023 року у справі № 750/6976/20.

Отже, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела, що під час посвідчення спірного заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Колегія суддів, аналізуючи доводи касаційної скарги про те, що мотивувальні частини оскаржених судових рішень не містять обґрунтування відмови у задоволенні клопотання позивача про необхідності проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи доходить таких висновків.

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Апеляційний суд зауважив, що заявляючи таке клопотання, позивач посилалась на те, що експерти, на її думку, належним чином не проаналізували зміст психіатричного запису щодо обстеження 11 лютого 2003 року ОСОБА_4 комісією лікарів-психіатрів Центрального міського ПНД м. Києва. Відсутність встановленого ОСОБА_4 діагнозу (пресенільна депресія) в МКХ-10 не означає, що у вказаному діагнозі відсутній сенс. Вважала, що експерти обмежились довільним тлумаченням наявних даних.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що саме за клопотанням сторони позивача судом було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.

Надавши оцінку складеному експертному висновку, суд апеляційної інстанції зазначав, що висновок судово-психіатричної експертизи від 24 листопада 2022 року № 777 не є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності. Експерти проаналізували матеріали справи, включаючи пояснення свідків, медичну документацію (медичну карту амбулаторного хворого за формою 025/о ЦГПНД МДО «ЦПЗ» ОСОБА_4 ). Вказаний висновок містить відомості про методи дослідження, відповіді на поставлені питання, обґрунтування висновків. Висновок містить як підписи експертів, так і штамп та печатку установи та повідомлення експертів про кримінальну відповідальність. Висновок судово-психіатричного експерта № 777 узгоджується з його дослідницькою частиною, містить обґрунтування висновків і відомості про аналіз усіх матеріалів, наданих на дослідження, у зв`язку з чим у суду першої інстанції були відсутні визначені процесуальним законом підстави для призначення повторної експертизи.

Доказів необґрунтованості, суперечності чи наявності сумнівів у висновку судово-психіатричного експертизи № 777 від 24 листопада 2022 року скаржником не надано і при апеляційному перегляді справи, у зв`язку з чим ухвалою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, що занесена до протоколу судового засідання, відмовлено скаржнику у задоволенні клопотань про витребування доказів та призначення повторної експертизи.

Сама лише незгода позивачки з висновками експертів та її власне оцінювання стану заповідача не може бути підставою для проведення повторної експертизи.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє цей аргумент касаційної скарги та погоджується із висновками апеляційного суду, який правильно зазначав, що відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права при вирішенні спору, та порушено право позивача на доведення своєї позиції.

Щодо аргументу касаційної скарги про те, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання від 14 березня 2023 року про допит свідків, виклик та допит яких був погоджений ухвалою від 24 лютого 2021 року колегія суддів доходить таких висновків.

03 березня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про виклик свідків у якій просила суд першої інстанції викликати та допитати в якості свідків:

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а. с. 90, том 1)

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції ухвалою від 24 лютого

2021 року клопотання сторін про допит свідків задовольнив. Ухвалив допитати в якості свідків перелічених у заявах осіб. Призначив справу до судового розгляду на 22 квітня 2021 року на 14 год 00 хв (а. с. 159, 160, том 1).

У судовому засіданні, яке відбулось 22 квітня 2021 року сторона позивача забезпечила явку свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , яких і було допитано у цьому судовому засіданні. Третя особа ОСОБА_3 також була допитана в якості свідка. Судове засідання було відкладене на 10 червня 2021 року на 12 год 00 хв.

Судове засідання, яке було призначене на 10 червня 2021 року не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді. Наступне судове засідання призначене

на 13 вересня 2021 року.

13 вересня 2021 року у судовому засідання суд першої інстанції здійснив допит свідків: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та направив справу для проведення експертизи.

06 грудня 2021 року суд першої інстанції відновив провадження у справі та призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17 лютого 2022 року.

17 лютого 2022 року фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась у зв`язку із неявкою усіх учасників справи, що підтверджується довідкою, складеною секретарем судового засідання. Розгляд справи був відкладений до 31 березня 2022 року до 12 год 00 хв.

31 березня 2022 року судове засідання не відбулось у зв`язку із введенням на всій території України воєнного стану.

У судовому засіданні, яке відбулось 06 червня 2022 року суд першої інстанції постановив ухвалу, якою призначив у справі судово-психіатричну (посмертну) експертизу, проведення якої доручив Державній установі «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України».

24 листопада 2022 року експерти Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» склали експертний висновок, який надіслали до суду першої інстанції

05 січня 2023 року.

16 січня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою поновив провадження у справі та призначив розгляд справи на 08 лютого 2023 року на 10 год. 00хв.

У зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача ОСОБА_1 розгляд справи, призначений на 08 лютого 2023 року був відкладний на 14 березня 2023 року.

Верховний Суд у постанові від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 вказував, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Враховуючи, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається, колегія суддів відхиляє наведений аргумент касаційної скарги, оскільки попри задоволення клопотання сторони позивача про виклик у судове засідання та допит свідків, яке було задоволене ухвалою від 24 лютого 2021 року, складення експертного висновку - 24 листопада 2022 року, повторне клопотання про виклик свідків сторони позивача було заявлене у судовому засіданні, яке відбулось 14 березня 2023 року, тобто у день коли у справі було ухвалене рішення.

Верховний Суд додатково зазначає, що врахувавши зібрані у справі докази, яким судом першої інстанції було надано належну правову оцінку, процесуальну поведінку позивача, відмова у задоволенні повторного клопотання сторони позивача про допит свідків не свідчить про порушення судом норм процесуального права та обмеження позивача у його праві довести свою позицію під час судового розгляду.

Крім того, з протоколу судового засідання від 14 березня 2023 року вбачається, що вже після відмови у задоволенні повторного клопотання про виклик свідків, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лавренчук М. І. вказувала, що вона хоче заявити клопотання про залишення позову без розгляду, проте після оголошення у справі перерви від нього відмовилася.

Аргумент касаційної скарги про те, що суди не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі

№ 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня

2020 року у справі № 755/1750/19, від 19 травня 2021 року у справі № 755/16507/19, від 29 квітня 2020 року у справі № 757/23700/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі

№ 438/732/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 686/3392/16-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц Верховний Суд виклав правовий висновок у справі про розірвання договору довічного утримання за обставин справи, коли встановлено, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за договором довічного утримання, а саме, щодо організації щоденного триразового харчування ОСОБА_8, надання побутових послуг (лагодження одягу та взуття, вологе прибирання кімнат, прання та прасування білизни).

Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц розглядаючи справу про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності, залишаючи оскаржені рішення без змін, вказував, що відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх обов`язків, передбачених пунктами 7 та 8 договору довічного утримання, зокрема, щодо сплати у повному обсязі матеріального утримання, надання позивачу у будь-який спосіб коштів для оплати комунальних послуг та відшкодування інфляційних втрат.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19 викладений висновок про те, що відповідач належним чином не виконує своїх зобов`язань за договором довічного утримання, а отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання.

Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 755/16507/19 вирішуючи спір про розірвання договору довічного утримання вказував, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин, що мають істотне значення для вирішення зазначеної справи, не вирішив спір по суті, а отже, не виконав покладених на нього завдань цивільного судочинства щодо справедливого та своєчасного вирішення цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав та інтересів заявника. Висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову є передчасними.

Враховуючи, що у наведених справах суд касаційної інстанції виклав правові висновки у справах у яких предмет та підстави позовів відрізняються від предмету та підстав позову у справі, що переглядається, колегія суддів відхиляє наведений аргумент касаційної скарги у цій частині з цих підстав.

У постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 757/23700/15-ц Верховний Суд поглянув справу про визнання недійсними заповіту, договору дарування та скасування державної реєстрації права власності вказував, що справи про визнання правочину недійсним вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Верховний Суд у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 438/732/14-ц про визнання заповіту недійсним виклав правову позицію, де вказував, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, оскільки, на думку позивача, висновок судово-психіатричної експертизи від 15 березня 2017 року № 235, яким керувався суд апеляційної інстанції, не відповідає вимогам закону, експертиза проведена без огляду та дослідження оригіналів медичних документів ОСОБА_9, суперечить акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 22 лютого 2013 року № 113, проведеної у справі № 1301/1147/2012.

У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 686/3392/16-ц Верховний Суд передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції вказав на те, що суд відхиляючи як доказ висновок комісійної судово-психіатричної експертизи

від 30 травня 2016 року та посилаючись на те, що висновок повторної судово-психіатричної експертизи від 28 вересня 2017 року не є категоричним ухвалив судове рішення на припущеннях, що заборонено в силу частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року.

Враховуючи, що експертний висновок у справі, яка є предметом касаційного перегляду викладений у категоричній формі, експертиза проведена на підставі дослідження усіх доказів, колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування судами наведених позицій Верховного Суду, оскільки висновки у наведених справах викладені за інших фактичних обставин та висновкам судів у цій справі не суперечать.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров