ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2024 року

м. Київ

справа № 759/23319/21

провадження № 61-7937св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМ ЕМ СІ Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз Світлани Сергіївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Ул`яновської О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМ ЕМ СІ Україна» (далі - ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що у листопаді 2016 року його прийнято на посаду керівника відділу міжнародної фінансової звітності та фінансового контролю ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна». У липні 2018 року його переведено за його згодою на посаду - директор фінансовий.

01 липня 2021 року відповідач видав наказ № 100/1 про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису, згідно з якими посаду директор фінансовий скорочено. Відповідно до штатного розпису, введеного в дію 21 вересня 2021 року наказом від 07 липня 2021 року № 3/ШР цю посаду виключено зі штатного розпису. 01 липня 2021 року через електронний лист позивача проінформовано, що його переведено із посади директор фінансовий на посаду директор з ІТ.

Позивач вважав, що таке переведення суперечить його інтересам, а саме: позивачем згоди на переведення не надано, чим порушено законодавчо встановлені процедури, передбачені статтями 42 49-2 КЗпП України; відповідач здійснив штучне скорочення; видані відповідачем персональне попередження від 21 липня 2021 року та від 06 серпня 2021 року, які двічі підписані нібито Генеральним директором ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна» Нішіно Кнйсуке.

21 вересня 2021 року його звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з посади директор фінансовий та одночасно видано наказ № 10 про припинення трудового договору.

Позивач указував, що через звільнення йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 135 000,00 грн.

ОСОБА_1 просив суд:

- поновити його на посаді фінансового директора у ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна» з 21 вересня 2021 року;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2021 року по день ухвалення рішення у справі;

- стягнути суму у розмірі 135 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 11 677,92 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача було проведено з дотриманням вимог законодавства, він був своєчасно повідомлений про скорочення займаної ним посади, відмовився від зайняття інших вакантних посад.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мороз С. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 травня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Хопта С. Ф.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи (а по суті - заяви про відвід судді Верховного Суду Лідовця Р. А.) відмовлено.

Заяву судді-доповідача Лідовця Р. А. про самовідвід задоволено. Відведено суддю Верховного Суду Лідовця Р. А. від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Мороз С. С., на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2023 року визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Хопта С. Ф.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз С. С. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Святошинського районного суду м. Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2024 року, у зв`язку з відставкою судді Верховного Суду Хопти С. Ф., визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до того, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без належної оцінки обставин справи та доказів у їх підтвердження, а саме:

- судами сформовано висновок про виконання відповідачем обов`язку з працевлаштування позивача без належних на те доказів;

- не надано оцінку тій обставині, чи запропоновано позивачу всі вакантні посади;

- не встановлено факт відмови позивача від зайняття запропонованих посад;

- не установлено, чи відбулись зміни у переліку вакантних посад за період з 06 серпня 2021 року по 21 вересня 2021 року, оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів;

Заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції взагалі були позбавлені можливості встановити факт пропозиції позивачу усіх вакантних посад, що існували станом на дату його звільнення, оскільки доказу, який би існував на момент звільнення позивача та вміщав в собі таку інформацію - не існує, а виготовлені в подальшому особисто відповідачем докази щодо вакантних посад не містять в собі перелік вакантних посад станом на 21 вересня 2021 року.

Однак, незважаючи на відсутність відповідних доказів, суди першої та апеляційної інстанцій зробили свої висновки виключно на поясненнях представника відповідача, які змінювались під час судового розгляду та містили суперечності обставинам справи, та безпідставно сформували висновок про виконання відповідачем вимог щодо працевлаштування позивача.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів факту відмови позивача від запропонованих йому посад. Помилково, без належних та допустимих доказів, суди встановили факт виконання відповідачем обов`язку з працевлаштування позивача шляхом пропозиції усіх вакантних посад.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2023 року у справі № 176/810/22 (провадження № 61-11552св22), від 22 лютого 2023 року у справі № 761/16207/20 (провадження № 61-8538св22), від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), від 23 лютого 2022 року у справі № 522/11745/19 (провадження № 61-10194св21), від 20 жовтня 2021 року у справі 537/935/19 (провадження № 61-4215св20), від 01 грудня 2021 року у справі № 465/3017/19 (провадження № 61-17338св20), від 13 березня 2023 року у справі № 695/810/22 (провадження № 61-12043св22).

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу

У липні 2023 року ТОВ «ЕМ ЕМ СІ України» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 із 2018 року займав посаду директор фінансовий у ТОВ «ЕМ ЕМ СІ України».

ОСОБА_1 у позовній заяві вказував, що електронним листом 01 липня 2021 року його було проінформовано та переведено із посади директор фінансовий на посаду директор з ІТ.

01 липня 2021 року ТОВ «ЕМ ЕМ СІ України» видало наказ № 100/1 про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису, згідно з яким посада директор фінансовий підлягала скороченню.

Відповідно до штатного розпису, введеного в дію з 21 вересня 2021 року наказом від 01 липня 2021 року № 3/ШР, зазначену посаду виключено зі штатного розпису.

01 липня 2021 року шляхом вручення персонального попередження про вивільнення від 21 липня 2021 року вих. № 16 ОСОБА_1 ознайомлено зі списком вакантних посад, що були наявні у відповідача на той час.

В акті від 21 липня 2021 року зафіксовано факт ознайомлення та факт відмови позивача від підписання попередження.

06 серпня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з оновленим списком вакантних посад, шляхом направлення персонального попередження від 06 серпня 2021 року вих. № 73/1 на адресу місця реєстрації позивача.

21 вересня 2021 року наказом № 10 із ОСОБА_1 припинено трудовий договір (контракт) у зв`язку зі скороченням штату працівників, за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Із тексту роздрукованого листування від ОСОБА_2 з ОСОБА_1 електронною поштою 01 липня 2021 року о 10:47 год, наданого представником позивача, встановлено, що ОСОБА_1 повідомляється про наступне скорочення його посади та йому пропонується зайняти посаду Головного інформаційного директора, який відповідає за інформаційні технології та цифрову трансформацію, на цій посаді він буде підпорядковуватись генеральному директору і керуватиме інформаційними технологіями та цифровою трансформацією. У відповідь на це позивач відповів, що не отримав опис посади та новий трудовий контракт, він не підписав жодного офіційного документа, який призначив його на нову посаду, він все ще є фінансовим директором у товаристві і передача будь-якої частини його відповідальності є порушенням чинного контракту та опису посади, він протягом останніх двох років на прохання генерального директора зосереджувався на виконанні іншого проекту, що завадило йому виконувати повний обсяг функцій фінансового директора. У зв`язку з цим просив надати йому новий опис посади та трудовий договір, про що він надасть свій відгук.

Продовжуючи листування, ОСОБА_1 повідомляв, що не в змозі виконувати свої обов`язки, та йому було направлено приховану копію з описом посади та трудовий контракт.

Відповідно до наказу від 29 червня 2021 року № 118/3 Генеральний директор ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна» Нішіно Кейсуке перебував у відрядженні, але відповідно до відеофайлу та стенограми відеоконференції генеральний директор брав особисту участь у зустрічі 21 липня 2021 року засобами відеоконференцзв`язку та особистого повідомлення позивача про скорочення його посади та про наступне звільнення.

Належність підписів директора на обох попередженнях підтверджується висновком експерта № 139/21 за результатами почеркознавчої експертизи, складеної 24 листопада 2021 року за заявою Адвокатського об`єднання «Василь Кісіль і Партнери».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз С. С. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20) зазначено про те, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме: скорочення чисельності штату працівників, а ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення у відповідача були відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані позивачу за його кваліфікацією та освітнім рівнем, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

За статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надав оцінку зібраним у справі доказам, встановив, що внаслідок змін в організації виробництва і праці, які пов`язані зі зміною структури та штатного розпису, позивач був попереджений про можливе вивільнення відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому ОСОБА_1 , на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, запропоновано всі вакантні посади, які були у товаристві на час його звільнення, від яких позивач фактично відмовився.

Таким чином, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади директор фінансовий у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці, які пов`язані зі зміною структури та штатного розпису, відбулося на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог, викладених у статті 49-2 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача не відбулися зміни у організації виробництва і праці, які пов`язані зі зміною структури та штатного розпису, колегія суддів спростовує з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Таким чином, організація виробництва і праці є виключною компетенцією власника підприємства, установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17) від 24 лютого 2021 року у справі № 136/171/19 (провадження № 61-21643св19).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач виконав свій процесуальний обов`язок щодо доведеності тих обставин, якими він заперечував проти доводів позивача.

Посилання представника позивача як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2023 року у справі № 176/810/22 (провадження № 61-11552св22), від 22 лютого 2023 року у справі № 761/16207/20 (провадження № 61-8538св22), від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), від 23 лютого 2022 року у справі № 522/11745/19 (провадження № 61-10194св21), від 20 жовтня 2021 року у справі 537/935/19 (провадження № 61-4215св20), від 01 грудня 2021 року у справі № 465/3017/19 (провадження № 61-17338св20), від 13 березня 2023 року у справі № 695/810/22 (провадження № 61-12043св22), не заслуговують на увагу, оскільки не суперечать висновкам, викладеним у цій постанові щодо застосування положень статті 49-2 КЗпП України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Судами попередніх інстанцій виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз Світлани Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник