Постанова

Іменем України

08 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 759/3004/22

провадження № 61-17885св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк», банк) про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 2014 року та по день подання позову банк незаконно списав з її зарплатних карток кошти в загальному розмірі 2 381,90 грн на погашення заборгованості за кредитним договором.

Із вказаними діями банку позивачка не погоджується та вважає, що відповідач безпідставно проводить списання коштів з належних їй поточних карткових рахунків.

Будь-якої згоди чи розпорядження на списання грошових коштів з її карткового рахунку вона не надавала, рішень щодо примусового стягнення з неї грошових коштів на користь банку не існує.

Вважає, що з банку має бути стягнуто також 3% річних, інфляційні втрати від прострочення платежу та пеню за прострочення зобов`язання.

Також зазначає, що протиправними діями відповідача їй було спричинено моральну шкоду.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо автоматичного списання коштів з її зарплатної картки та стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь: безпідставно списані грошові кошти у сумі 2 381,90 грн; 3% річних та інфляційних втрат від прострочення платежу у сумі 3 088,88 грн; пеню за прострочення зобов`язання у сумі 132 712,35 грн; моральну шкоду у сумі 100 000 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено, що нею укладався договір банківського рахунку з відповідачем.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії АТ КБ «Приватбанк» щодо автоматичного списання у лютому 2021 року грошових коштів із карткового рахунку НОМЕР_1 , відкритого 21 січня 2021 року на ім`я ОСОБА_1 , у розмірі 1 195,27 грн та зарахування вказаних коштів на погашення заборгованості за договором № SAMDN50000066387402 від 30 липня 2012 року.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти у розмірі 1 195,27 грн, а також 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 496 грн сплаченого судового збору.

Ухвалюючи рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що 30 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір, на підставі якого ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 2 800 грн.

Після укладення 28 січня 2021 року позивачкою ОСОБА_1 договору банківського рахунку АТ «КБ «Приватбанк» без вказівки власниці рахунку та без отриманні від неї згоди списав з банківської картки № НОМЕР_2 грошові кошти на погашення заборгованості за раніше укладеним договором від 30 липня 2012 року в період із 14 по 17 лютого 2021 року на загальну суму 1 195,27 грн.

Наведене свідчить про невідповідність дій відповідача, що в силу положень статті 1073 Цивільного кодексу України покладає на АТ КБ «Приватбанк» обов`язок негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.

У зв`язку із цим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом із тим, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з банку на користь позивачки внесених останньою грошових коштів на особовий рахунок № НОМЕР_3 в сумі 1 186,23 грн з підстав їх необґрунтованості.

Вирішуючи спір у частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, трьох відсотків річних за порушення строків виконання грошового зобов`язання, а також пені за прострочення виконання зобов`язання згідно з частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд вважав, що такі вимоги не можуть бути задоволені з підстав відсутності відповідних зобов`язань банку внаслідок порушення позивачкою відповідної претензійної процедури.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено порушення прав позивачки у зв`язку із неправомірним списанням відповідачем із її карткового рахунку коштів, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди в розмірі 500 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

13 грудня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргоюна рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

29 січня 2024 року від АТ КБ «Приватбанк» до Верховного Суду надійшли письмові пояснення, у яких відповідач просить суд касаційну скаргу відхилити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

18 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 30 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір, на підставі якого ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 2 800 грн.

Відповідно до виписки по банківському рахунку банком в межах дії вказаного вище кредитного договору позивачкою були внесені грошові кошти на особовий рахунок № НОМЕР_3 , а саме: 07 травня 2014 року в сумі 650 грн, 06 червня 2014 року в сумі 286 грн, 10 червня 2014 року в сумі 170,42 грн, 07 липня 2014 року в сумі 79,31 грн, 08 липня 2014 року в сумі 0,50 грн, й ці кошти були зараховані на погашенні боргу позивачки за договором від 30 липня 2012 року.

Після укладення 28 січня 2021 року позивачкою ОСОБА_1 договору банківського рахунку АТ «КБ «Приватбанк», без вказівки власниці рахунку та без отриманні від неї згоди, списав з банківської картки № НОМЕР_2 грошові кошти на погашення заборгованості за раніше укладеним договором від 30 липня 2012 року в період із 14 по 17 лютого 2021 року на загальну суму 1 195,27 грн

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 1 195,27 грн, а також 500 грн на відшкодування моральної шкоди у касаційному порядку не оскаржена, тому в силу положень статті 400 ЦПК України, у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.

Оскільки постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, доводи касаційної скарги щодо необхідності скасування рішення місцевого суду не є предметом касаційного дослідження.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені статтею 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що 30 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» дійсно був укладений кредитний договір на підставі якого ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 2 800 грн.

Апеляційним судом також встановлено, що в межах дії вказаного вище кредитного договору позивачкою були внесені грошові кошти на особовий рахунок № НОМЕР_3 , а саме: 07 травня 2014 року в сумі 650 грн, 06 червня 2014 року в сумі 286 грн, 10 червня 2014 року в сумі 170,42 грн, 07 липня 2014 року в сумі 79,31 грн, 08 липня 2014 року в сумі 0,50 грн, й ці кошти були зараховані на погашенні боргу позивачки за вказаним кредитним договором від 30 липня 2012 року.

Наявність відповідної заборгованості позивачкою не спростована.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

При таких обставинах, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції, правильно визначившись з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, встановивши факт внесення грошових коштів у сумі 1 186,23 грн з метою погашення боргу за кредитним договором від 30 липня 2012 року, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з банку на користь ОСОБА_1 указаної суми грошових коштів.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, трьох відсотків річних за порушення строків виконання грошового зобов`язання, а статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такі вимоги не можуть бути задоволені з підстав відсутності відповідних зобов`язань банку внаслідок порушення позивачкою відповідної претензійної процедури.

Разом із цим, установивши, що відповідачем порушено права позивачки у зв`язку з безпідставним списанням із її карткового рахунку грошових коштів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 500 грн, який визначено судом з урахуванням обставин цієї справи, вимог розумності та справедливості.

При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд, з урахуванням положень статей 23 1167 ЦК України, навів у своєму рішенні відповідні мотиви та обставини, з яких виходив при її визначенні, а тому доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400 401 402 403 410 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов