Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 759/3508/14-ц

провадження № 61-18814св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест»,

треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», Комунальне підприємство «Житло-Сервіс» Головного управління житлового забезпечення, реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві,

особа, що подала апеляційну скаргу- Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» (далі - ТОВ «БІК «Інтербудінвест», повірений), треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації

та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - КП «КМБТІ»), Комунальне підприємство «Житло-Сервіс» Головного управління житлового забезпечення (далі - КП «Житло-Сервіс»), реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про визнання майнових прав на частку в об`єкті незавершеного будівництва.

Позовна заява обґрунтована тим, що 31 травня 2005 року між ним і ТОВ «БІК «Інтербудінвест» укладено договір доручення № 131/1-68, за яким він доручив,

а повірений зобов`язувався від імені та за рахунок позивача профінансувати спорудження об`єкта нерухомості та здати будинок в експлуатацію у IV кварталі 2006 року, а саме за адресою: АДРЕСА_1 ,

з такими характеристиками: поверх - 14, кількість кімнат - 2, загальна площа - 79,55 кв. м.; житлова площа - 37,66 кв. м.

Після завершення будівництва відповідач зобов`язався надати довірителю документи, необхідні для наступного оформлення об`єкта нерухомості

у власність. Свої зобов`язання позивач виконав у повному обсязі

та у встановлений строк, що підтверджується довідкою № 1056 інв. № 131/1-68 (2005) від 20 листопада 2006 року про отримання коштів за договором. Разом

з тим на час подання позову об`єкт нерухомості в експлуатацію

не зданий, будівельні роботи припинені, що порушує його права як інвестора щодо строків здачі та введення в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку в порушення умов договору доручення. До цього часу документи, які необхідні для оформлення права власності на об`єкт нерухомості, йому не передані, що фактично обмежує його можливості оформити право власності на проінвестований об`єкт нерухомості.

Просив суд визнати майнові права на частку в об`єкті інвестування - у будівлі

за адресою: АДРЕСА_1 , з такими характеристиками: поверх - 14; кількість кімнат - 2; загальна площа -

79,55 кв. м; житлова площа - 37,66 кв. м; визнати право власності на частку

в об`єкті незавершеного будівництва, які складається з матеріалів, що були використані в процесі будівництва об`єкта нерухомості у будівлі за адресою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 квітня 2014 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 майнові права на частку

в об`єкті інвестування - у будівлі за адресою:

АДРЕСА_1 , з такими характеристиками: поверх - 14; кількість кімнат - 2; загальна площа - 79,55 кв. м; житлова площа - 37,66 кв. м. Визнано

за ОСОБА_1 право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва, що складається з матеріалів, які були використані в процесі будівництва об`єкта нерухомості у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 набув майнові (речові) права на частку в об`єкті інвестування у будівлі за адресою:

АДРЕСА_1 але відповідач не виконує умов інвестиційного договору, порушує строки здачі в експлуатацію об`єкта інвестування, чим порушує інвестиційні, майнові та житлові права позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про відмову

в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач пред`явив позов не до нового повіреного в договорі доручення Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» (далі - ТОВ «ІБФ «АВМ»), а до ТОВ «БІК «Інтербудінвест», яка вже не мала перед позивачем зобов`язань щодо будівництва. Разом із тим ТОВ «ІБФ «АВМ» до розгляду справи залучено не було, чим були порушені його права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що майнові права, які з будь-які рухомі, нерухомі речі, грошима, цінними паперам є об`єктами цивільного обороту. Крім того, поновлення судом процесуального строку на оскарження рішення без наведення причини

та скасування цього рішення є порушенням Європейської конвенції з прав людини.

Також суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

в рішенні Верховного Суду України у справі № 6-577цс17.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року ТОВ «ІБФ «АВМ» подало до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначало, що державній реєстрації підлягає право власності на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/3508/14-ц, витребувано її з Святошинського районного суду м. Києва та зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

31 травня 2005 року між ОСОБА_1 і ТОВ «БІК «Інтербудінвест» укладено договір доручення № 131/1-68, за яким згідно з пунктом 1.1 позивач (довіритель) доручив, а відповідача (повірений) зобов`язувався від імені

та за рахунок позивача профінансувати спорудження об`єкта нерухомості

та здати будинок в експлуатацію у IV кварталі 2006 року, а саме за адресою:

АДРЕСА_1 , з такими характеристиками: поверх - 14, кількість кімнат - 2, загальна площа - 79,55 кв. м; житлова площа - 37,66 кв. м згідно з пунктом 2.3.4 після завершення будівництва, тобто відповідач зобов`язався надати довірителю документи, необхідні для подальшого оформлення об`єкта нерухомості у власність.

Позивач виконав усі умови договору доручення від 31 травня 2005 року

№ 131/1-68, що підтверджується довідкою відповідача № 1056 інв. №131/1-68 (2005) від 20 листопада 2006 року про отримання коштів за договором.

Закінчення будівництва об`єкта інвестування відповідно до пункту 1.3 вказаного договору повинно було відбутися в IV кварталі 2006 року, але на час ухвалення судом першої інстанції рішення будинок в експлуатацію не зданий.

Суд встановив, що об`єкт інвестування є незавершеним будівництвом, акт про прийняття його до експлуатації або інший документ, що свідчить про прийняття завершеного будівництва до експлуатації, не видавалися.

Відповідно до договору поруки від 20 вересня 2012 року, укладеного між

ТОВ «ІБФ «АВМ» (поручитель), ТОВ «БІК «Інтербудінвест» (боржник), Служба безпеки України (кредитор-1), Служба зовнішньої розвідки України (кредитор-2), поручитель поручився перед кредиторами за виконання боржником його зобов`язань, що виникли з договору від 10 лютого 2005 року № 19/3-2-ж17 пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями

та підземними автостоянками по АДРЕСА_2 з усіма додатковими угодами та додатками до нього.

Додатковою угодою від 31 травня 2005 року № 1 до договору доручення № 131/1-68 передбачено, що у зв`язку з виконанням ТОВ «ІБФ «АВМ» функцій замовника житлового комплексу на земельній ділянці по просп. Перемоги, 131, на підставі договору поруки від 20 вересня 2012 року, сторони уклали дану додаткову угоду.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 1 ОСОБА_1 погодився

на заміну повіреного ТОВ «БІК «Інтербудінвест» на нового повіреного ТОВ «ІБФ «АВМ» (а. с. 90, т. 1). Відповідно до пункту 3 додаткової угоди новий повірений бере на себе всі зобов`язання повіреного за договором доручення від 31 травня 2005 року № 131/1-68 у повному обсязі, за винятком обов`язків повіреного, зазначених в пунктах 1.3, 2.3.3, 4.1, 4.2 вказаного договору. Ця угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права

є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі

в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

Отже, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи

за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови

у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку,

що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у справі є ТОВ «ІБФ «АВМ», яке відповідно до договору поруки

від 20 вересня 2012 року несло перед позивачем зобов`язань щодо будівництва будинків.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу

на відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, визначеного статтею 354 ЦПК України, а тому безпідставно відкрив апеляційне провадження, не спростовують правильність висновків апеляційного суду в цій частині.

Поновлюючи ТОВ «ІБФ «АВМ» строк на апеляційне оскарження, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ТОВ «ІБФ «АВМ» не приймало участі у справі

та не отримувало копії рішення суду за наслідками розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , що позбавило його можливості подати апеляційну скаргу

в строк, передбачений статтею 354 ЦПК України.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією

з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного

та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав

і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій

їх реалізації.

За змістом першої та другої частин статті 354 ЦПК України апеляційна скарга

на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

Підсумовуючи наведене, посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ТОВ «ІБФ «АВМ» строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд, діючи

у межах наданих йому дискреційних повноважень надав належну оцінку доводам ТОВ «ІБФ «АВМ» щодо поважності причин пропуску строку

на апеляційне провадження.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У березні 2021 року від ТОВ «ІБФ «АВМ» на адресу Верховного Суду надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у справі, в якому заявник посилався на те, що підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду із посиланням про застосування судом апеляційного суду норм права без урахуванням висновків у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду України у справах № 6-29429св09, № 6-52295св10,

№ 6-32594св10, № 6-577св17, є помилковими, оскільки такі висновки

не є подібними.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи, що заявник не навів підстав, передбачених частиною першою статті 396 ЦПК України для закриття касаційного провадження, то клопотання про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун В. І. Крат