№ 759/3762/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 759/3762/19

провадження № 61-7974св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

законний представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року у складі судді П`ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про припинення особистого сервітуту.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок на АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 має право на користування належним їй житловим приміщенням, тобто має особистий сервітут щодо користування житловим будинком, як член сім`ї.

Зазначала, що виходячи з положень частини першої статті 401 ЦК України сервітут встановлюється лише для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Вказувала, що особистий сервітут для відповідача був встановлений нею у зв`язку із зобов`язанням забезпечити неповнолітню дитину місцем проживанням, оскільки дитина не могла задовольнити свої житлові потреби в інший спосіб. Проте відповідач закінчила навчання і стала матеріально забезпеченою, у зв`язку із чим має змогу самостійно забезпечити себе житлом.

ОСОБА_3 з 10 січня 2015 року одружилась з ОСОБА_4 , з яким вона разом проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказувала, що ОСОБА_3 може забезпечувати себе житлом власними силами завдяки високооплачуваній роботі програміста.

Тому, вважала, що обставина, яка була підставою для встановлення особистого сервітуту відповідача на належне їй житло припинилася.

Вона, як власник майна, має право на усунення будь-яких обмежень у здійсненні права власності, а сервітут відповідача у даному випадку є обмеженням, яке вона прагне усунути, оскільки наявні підстави для його припинення відповідно до закону.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд припинити особистий сервітут (право користування) ОСОБА_3 щодо житлового приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку із припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача є необґрунтованими. Суд не взяв до уваги посилання позивача на неможливість вільно володіти, користуватись та розпоряджатися майном, оскільки згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи, ухваливши судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

При цьому, апеляційний суд врахував, що позивач чинить відповідачу і членам її сім`ї перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні її позову, фактично порушують її право власності на житло, яким вона має право вільно та на свій розсуд користуватися, володіти та розпоряджатися.

Суди не надали належної правової оцінки підставі для припинення сервітуту, а саме, що відповідач отримувала його будучи малолітньою особою, а на даний час вона вже повнолітня, закінчила навчання, має роботу та створила свою власну сім`ю.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційне провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 645/1979/15-ц (провадження № 14-64цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року касаційне провадження у справі поновлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 жовтня 1985 року.

ОСОБА_1 за вказаною адресою зареєстрована та фактично проживає.

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_1 , з народження зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

10 січня 2015 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , який також проживав у вказаному житловому будинку.

Крім того, за вказаною адресою зареєстровані діти відповідача: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з огляду на витяг з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 та довідку про реєстрацію місця проживання особи від 25 жовтня 2018 року.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про її вселення та її малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вказаного вище будинку, посилаючись на те, що вона в ньому зареєстрована, але ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у користуванні ним.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 14 травня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Вселено ОСОБА_3 та її малолітню дочку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будинок на АДРЕСА_1 .

Також установлено та не заперечується учасниками справи, що на час її розгляду, ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком та трьома неповнолітніми дітьми проживає в орендованій квартирі АДРЕСА_3 , загальна площа 32 кв. м, житлова площа 19,2 кв. м, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 01 лютого 2017 року, оскільки проживати разом сторони змоги не мають.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до вимог закону.

Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закон чи за рішенням суду.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужим нерухомим майном в певних межах, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна можливості володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту (пункт 4 частини першої статті 406 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Частинами першою та четвертою статті 156 ЖК України встановлено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть із ним спільне господарство.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду вказала, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Отже, при розгляді подібних справ необхідно вирішити питання про співвідношення і застосування статей 391 395 405 406 ЦК України та статей 64, 150 та 156 ЖК Української РСР.

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що ОСОБА_1 не довела обґрунтованості своїх позовних вимог, наведені обставини, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, не є передбаченими законом підставами для припинення особистого сервітуту відповідача щодо спірного житлового приміщення відповідно до положень пункту 4 частини першої та частини другої статті 406 ЦК України, а згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що за встановлених судами обставин, їх висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), оскільки суди встановили, щоу квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про її вселення та її малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вказаного вище будинку, посилаючись на те, що вона в ньому зареєстрована, але ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у користуванні ним.

Проте, незважаючи на вказані судові рішення, ОСОБА_1 продовжує чинити перешкоди ОСОБА_3 та її малолітній дочці у користуванні спірним житловим приміщенням, тобто, фактично перешкоджає виконанню рішення суду, яке набрало законної сили.

За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення фактично порушують її право власності на житло, а також, що суди не надали належної правової оцінки підставі для припинення сервітуту, є безпідставними та не впливають на правильність судових рішень по суті спору.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовної практики задоволенню не підлягає, оскільки Великою Палатою Верховного Суду вже вирішено подібну справу - № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), за наслідками розгляду якої було прийнято постанову від 13 жовтня 2020 року, та до вирішення якої зупинялося провадження у справі, яка переглядається.

Клопотання заявника про постановлення Верховним Судом окремої ухвали також є безпідставним, оскільки відповідно частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення, проте, порушень норм матеріального або процесуального права судами попередніх інстанцій при перегляді цієї справи в касаційному порядку Верховним Судом встановлено не було.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про постановлення окремої ухвали відмовити.

Касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк