Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 759/5229/16-ц

провадження № 61 - 39144св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Святошинської районної державної адміністрації в м. Києві,

особа, що звернулась з апеляційною скаргою, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у складі судді Борденюка В. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 травня 2018 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченко М. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

11 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення її та її малолітньої дитини ОСОБА_4 до будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обгрунтований тим, що вони зареєстровані у цьому будинку, але відповідач чинить їй перешкоди у користуванні житлом, у зв`язку з чим вона звернулась до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_1 та її малолітню доньку ОСОБА_4 у будинок на АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов правильних висновків та застосував норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин.

Доводи ОСОБА_3 щодо порушення її прав під час ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про вселення суд апеляційної інстанції не прийняв, оскільки зазначеним рішенням її права не порушені. ОСОБА_3 має такі ж права, як і позивач, тому що не є власником будинку, а має право корисування ним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з урахуванням уточнень просила скасувати оскаржувані рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

13 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою та витребувано матеріали справи.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 13 квітня 2020 року № 1022/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, щооскаржувані судові рішення є незаконними і несправедливими. Суд першої інстанції не з`ясував коло осіб, яких стосується спір, а вирішення такого спору може вплинути на їхні права, обов`язки та інтереси, не залучив їх до справи для з`ясування всіх обставин.

Позивач вказує, що ОСОБА_3 та її чоловік, які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , чинять їй перешкоди у користуванні і проживанні у будинку, проте як співвідповідачів або третіх осіб ОСОБА_3 та її чоловіка не залучено, що призвело до порушення їхніх прав як мешканців будинку.

Заявник зазначає, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій не вмотивовані, ухвалені з порушенням норм процесуального права та з не правильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_3 не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про не порушення її прав та інтересів рішенням про вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам її апеляційної скарги і тому, що між нею та власником будинку укладений договір оренди з лютого 2016 року.

Суд не звернув уваги на те, що між позивачем та відповідачем існують конфліктні відносини.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки форми № 3 у будинку на АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Будинок складається з 4 кімнат загальною площею 70 кв. м, житлова площа - 32,3 кв.м.

27 березня 2016 року ОСОБА_1 намагалась зайти до будинку, в якому проживала з малолітньою донькою ОСОБА_4 , однак не змогла зробити цього через те, що замки були змінені.

Відповідач та її рідна сестра ОСОБА_6 з чоловіком, який проживає у квартирі без згоди та відома позивача, чинять їй перешкоди у вселенні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із статтею 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана норма права визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) викладено правовий висновок щодо застосування норм процесуального права, згідно з яким суд апеляційної інстанції має відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права та інтереси, а в разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 посилалася на те, що оскаржуваним рішенням порушуються її права як користувача будинку АДРЕСА_1 .

Судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 , погодившись з її доводами, що вона є особою, яка не брала участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про ії права та інтереси (частина перша статті 352 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції виходив із встановлених судом першої інстанції обставин: власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 ; згідно з довідкою форми № 3 у спірному будинку зареєстровані: власник ОСОБА_2 , її дві дочки ОСОБА_1 , ОСОБА_8 ( ОСОБА_3 ) та онука ОСОБА_4 ; фактично у будинку проживали власник, її дочка ОСОБА_8 зі своїм чоловіком, які чинили перешкоди у користуванні будинком позивачу, у зв`язку з чим вона і звернулася до суду за захистом порушеного права шляхом вселення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вона як і позивач має право користування будинком. Проте рішенням суду про вселення позивача її права не порушено, немає підстав для скасування судового рішення.

Верховний Суд зазначає, що судове рішення, яке оскаржувала ОСОБА_3 , стосується її права користування будинком.

Право користування - заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, а й іншим особам на підставі цивільно-правових договорів або адміністративних актів.

ОСОБА_3 стверджує, що вона і її чоловік проживають у спірному будинку, вселення позивача буде порушувати їхні права.

З урахуванням підстав та змісту позову, висновків, яких дійшли суди про вселення позивача, яка є рідною сестрою ОСОБА_3 і також має право користування будинком, немає підстав для скасування оскаржуваних рішень.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , які зводяться до того, що вселення позивача буде порушувати її право та право її чоловіка на користування будинком, не спростовують висновки судів про задоволення позову.

У разі порушення права користування будинком щодо безпосереднього його використання як житла, визначення порядку користування ним, ОСОБА_3 не позбавлена права на звернення до суду за захистом порушених прав.

Верховний Суд зазначає, що наслідком оскарження особою, яка не брала участі у справі, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, якщо таке рішення впливає на її права та інтереси, не є обов`язкове скасування рішення суду, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, визначені статтями 376 377 ЦПК України.

Водночас Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції не чітко виклав висновки про те, що рішення суду першої інстанції стосується прав ОСОБА_3 .

Проте недоліки мотивування судового рішення не є підставою для його скасування, оскільки доводи касаційної скарги ОСОБА_3 не містять посилання на порушення норм процесуального права, визначені статтею 411 ЦПК України, та порушення норм матеріального права згідно зі статтею 412 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення, інакше «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

Порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання про права заявника у справі, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

З огляду на це, Верховний Суд зазначає, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду через призму формалізму під час застосування норм процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшли доповнення до касаційної скарги, в яких ОСОБА_3 просила поновити їй строк для їх подання та врахування під час розгляду справи по суті, надала додаткові докази (рішення судів), просила зупинити дію рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції не бере до уваги доповнення до касаційної скарги, оскільки такі подані за межами строку на касаційне оскарження, цивільним процесуальним законом не передбачено поновлення строку для їх подання.

З урахуванням статті 400 ЦПК України не має правових підстав для прийняття нових письмових доказів та долучення їх до матеріалів цивільної справи на стадії перегляду справи в касаційному порядку.

Оскільки суд касаційної інстанції розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3 , то не має необхідності зупиняти дію рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко